Справа № 462/8844/24 Головуючий у 1 інстанції: Мироненко Л. Д.
Провадження № 22-ц/811/385/25 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
18 серпня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючої судді Мікуш Ю.Р.,
Суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,
Секретар Салата Я.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу №462/8844/24 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Галицького районного суду м.Львова від 30 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про стягнення моральної шкоди, -
21 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про відшкодування моральної шкоди, який обґрунтував тим, що він є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області (далі по тексту ГУ ПФУ) та має статус особи з інвалідністю ІІ групи.
Позовна заява мотивована тим, що 13.03.2024 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії. Однак, ГУ ПФУ у Львівській області не розглянуло його заяву та не надало відповіді. Вказана бездіяльність відповідача зумовила звернення до суду.
Зазначає, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 року було визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо не розгляду його заяви про перерахунок пенсії та зобов'язано відповідача повторно розглянути таку заяву та прийняти рішення за результатами розгляду.
Зазначає, що вказане рішення відповідачем виконано не було. При цьому, листом від 18.04.2024 року його було інформовано, що внаслідок задоволення його заяви про перерахунок пенсії розмір такого пенсійного забезпечення буде зменшено. У вказаному листі відповідач вимагав у найкоротші терміни повідомити позивача про його остаточне рішення щодо перерахунку пенсії.
ОСОБА_2 вказує, що рішення Львівського окружного адміністративного суду відповідачем не виконано, тому внаслідок протиправних дій відповідача йому завдано моральної шкоди, яка виразилася у душевних стражданнях, страху того, що у нього заберуть пенсію, яка є його єдиним джерелом доходу. Позивач розмір своїх душевних страждань оцінює в розмірі 10 мінімальних зарплат, що становить 71000 грн., які просить стягнути з відповідача на свою користь в якості відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 30 січня 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області про стягнення моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Судовий збір компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . Вважає оскаржуване рішеня таким, що не відповідає вимогам ст. 264 ЦПК України та не містить посилань на матеріальне право. Покликається на постанову Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року.
Просить змінити рішення Галицького районного суду м.Львова від 30 січня 2025 року в розмірі стягненої моральної шкоди з 1000 грн. на 71 000 грн. ( в уточненій апеляційній скарзі просить стягнути моральну шкоду в розмірі 80 000 грн.).
З апеляційною скаргою на рішення суду також звернулось Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 року у справі №380/8875/24 Головним управлінням було виконано в повній мірі, а саме рішенням від18.11.2024 №913090189274.
Зазначає, що відмова у переведенні на пенсію по інвалідності також є рішенням Головного управління, спрямоване на виконання рішення суду, окрім того, саме рішення від 18.11.2024 №913090189274 є чинним, протиправність його не встановлена, позивач його в передбачений законом спосіб не оскаржив.
Наголошує, що рішення Львівського окружного адміністративного суду прийнято 20.09.2024 року, дата набрання цим рішенням законної сили 22.10.2024 року, на виконання цього рішення суду Головним управлінням пенсійного фонду прийнято рішення 18.11.2024 року, в термін менше одного місяця з дня набрання судовим рішення законної сили. Тобто, виконано без зволікань, що спростовує висновки суду першої інстанції щодо тривалості неправомірних дій відповідача.
В апеляційній скарзі наголошує на тому, що позивачем не долучено до матеріалів судової справи жодного доказу про наявність факту спричинення йому моральної шкоди, також не доведено належними та допустимими доказами наявність причинного зв?язку між такою шкодою та неправомірними, на його думку, рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади - відповідача.
Також жодних медичних документів, які б підтверджували перенесені стрес, депресію, хвилювання та ін., які зазнав позивач внаслідок моральних страждань не подано, також не надано обґрунтування розміру моральної шкоди та не зазначено з яких саме міркувань виходив позивач при визначенні розміру моральної шкоди.
Просить скасувати рішення Галицького районного суду м.Львова від 30 січня 2025 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
16 квітня 2025 року від ГУ ПФУ надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 30 січня 2025 року. Вважають, що доводи апелянта, на які він посилається як на підстави для скасування рішення суду першої інстанції, що викладені ним в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими, а посилання на обставини - хибними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, та, відповідно, не ґрунтуються на нормах права.
Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За змістом ч.1 ст. 367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а апеляційна скарга ГУ ПФУ підлягає до задоволенняз наступних підстав.
Матеріалами справи та судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ як пенсіонер.
Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 ОСОБА_2 отримує пенсію за віком, при цьому також є особою з інвалідністю 2 групи у зв'язку із загальним захворюванням.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 року, яке набрало законної сили 22.10.2024 року у справі №380/8875/24 позов ОСОБА_2 до ГУ ПФУ про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нерозгляду вимоги ОСОБА_1 від 13.03.2024 у порядку, передбаченому Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженому Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути вимогу ОСОБА_1 від 13.03.2024 про перерахунок пенсії у порядку, передбаченому Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженому Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та прийняти рішення за результатами розгляду.
Листами ГУ ПФУ від 18.10.2024 року та від 06.11.2024 року ОСОБА_2 повідомлено, що у разі перерахунку пенсії - переходу на пенсію по інвалідності, розмір пенсійної виплати зменшується (оскільки становитиме 90 відсотків від розміру пенсії за віком). Відтак, наслідком виконання судового рішення буде зменшення розміру його пенсійної виплати та виникнення надлишку виплаченої суми пенсії, який належить повернути до Пенсійного фонду. Запропоновано ОСОБА_2 в найкоротший термін, повідомити Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області його остаточне рішення щодо виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з тих підстав, що наявність судового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 року у справі № 380/8875/24, яке набрало законної сили, та якими визнано протиправними дії та бездіяльність відповідача, а також невиконання управлінням Пенсійного фонду вказаного судового рішення впродовж тривалого часу, свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки незаконність таких дій відповідача вже доведена, а вина в даному випадку презюмується і тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди.
З урахуванням ступеня негативного впливу на життя позивача, враховуючи ступінь порушення життєвого укладу та моральні страждання, які позивач поніс через неможливість відновлення своїх прав через тривале невиконання судового рішення, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції прийшов до переконання, що на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмір 1000 грн.
З висновками суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статтях 55, 56 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналіз статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
За ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.
У постанові від 27.11.2019 (справа №750/6330/17) Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17).
Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач обгрунтовує факт завдання йому моральної шкоди виключно тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 року було визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не розгляду його заяви про перерахунок пенсії та зобов'язано відповідача повторно розглянути таку заяву та прийняти рішення за результатами розгляду, проте відповідачем вказане рішення не було виконано.
При цьому, листом від 18.04.2024 року позивача було інформовано, що внаслідок задоволення його заяви про перерахунок пенсії розмір такого пенсійного забезпечення буде зменшено, що завдало позивачу моральної шкоди, яка виразилася у душевних стражданнях, страху того, що у нього заберуть пенсію, яка є його єдиним джерелом доходу.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 року, яке набрало законної сили 22.10.2024 року, в справі №380/8875/24, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не розгляду вимоги ОСОБА_1 від 13.03.2024 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути вимогу ОСОБА_1 від 13.03.2024 про перерахунок пенсії.
На виконання зазначеного рішення суду, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській областібуло прийнято Рішення від 18.11.2024 № 913090189274 про відмову у переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/8875/24 виконане відповідачемв повній мірі, однак позивач очікував іншого результату.
Отже, при відсутності встановленого факту порушень прав позивача, відшкодування йому моральної шкоди не є його абсолютним правом, а підлягає доказуванню за усіма критеріями, визначеними законодавством: наявність шкоди, протиправна поведінка, вина заподіювача шкоди, причинно - наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Саме позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Проте, позивачем не надано жодних доказів протиправної бездіяльності зі сторони відповідача
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювана шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 01 березня 2005 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
З урахуванням принципу змагальності, встановленому ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Проте, позивачем не надано належних та допустимих доказів, на підставі яких можна було б дійти висновку про наявність моральної шкоди, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням Головного управління та вини Головного управління в її заподіянні.
З огляду на наведене, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів та особистого тлумачення апелянтом норм закону.
Виходячи із викладеного колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведений факт заподіяння йому моральної шкоди діями (бездіяльністю) саме відповідача, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Враховуючи, що в оскаржуваному рішенні є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч.1ст.141 ЦПК при ухваленні рішення суд проводить розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).
Керуючись ст.ст. 141 ч.1; 374 ч.1п.2; 376 ч.1 п.п.3; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити.
Рішення Галицького районного суду м.Львова від 30 січня 2025 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позову до Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області про стягнення моральної шкоди.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 22 серпня 2025 року.
Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш
Судді: Т.І.Приколота
Р.В.Савуляк