26 серпня 2025 року м. Харків Справа № 917/617/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін у судове засідання апеляційну скаргу апеляційну скаргу відповідача, (вх.№1413 п/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 06.06.2025 ( суддя Киричук О. А.) у справі №917/617/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРБУД ВП», м. Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю “АБРІС РЕЙ» , Полтавська обл., м.Кременчук, про стягнення 92022,18 грн.,
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 06.06.2025 у справі №917/617/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “АБРІС РЕЙ» (ЄДРПОУ 45058773, 39600, Полтавська обл., м.Кременчук, вул.Вадима Пугачова. 13, кв.32) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРБУД ВП» (ЄДРПОУ 42170281, 61091, м.Харків, вул.Каденюка, 15, кв.24) 88 878,00 грн основного боргу, 752,06 грн 3% річних та 2325,76 грн інфляційних втрат, а також 2420,65 грн судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено.
Не погодившись із вищевказаним судовим рішенням , скаржник звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що проектно - кошторисної документації на об'єкт Комплекс робіт з приєднання базової станції мобільного зв'язку ПрАТ “ВФ УКРАЇНА» у Полтавській обл., м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 91, позивачем на адресу відповідача, для використання під час виконання договору підряду, надано не було. Відповідач був позбавлений можливості приступити до виконання робіт, оскільки проектна документація була відсутня.
Для розгляду справи шляхом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Сгара Е.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача, (вх.№1413 п /1) на рішення господарського суду Полтавської області від 06.06.2025 у справі №917/617/25; встановлено учасникам справи строк до 11.07.2025 включно для подання відзивів на апеляційну скаргу з доказами їх надсилання (доданих до них документів) іншим учасникам справи; ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; витребувано матеріали оскарження по справі №917/617/25 з Господарського суду Полтавської області.
Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали від учасників справи не надійшло.
Колегія суддів зауважує, що на час винесення даної ухвали, в Україні введено дію воєнного стану, а також особливий режим роботи Східного апеляційного господарського суду, що може привести до подовження процесуальних строків розгляду справи.
На адресу суду апеляційної інстанції з Господарського суду Полтавської області надійшли матеріали справи №917/617/25.
Для розгляду справи шляхом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2025, у зв'язку з відпусткою судді Сгари Е.В., визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, не скористався.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на нижче викладене.
Судом першої інстанції було встановлено наступні обставини справи.
01.02.2024 між ТОВ “УКРБУД ВП» (Замовник) та ТОВ “АБРІС РЕЙ» (Виконавець) укладено договір на виконання підрядних робіт №2024/0102-1, відповідно до умов якого Виконавець виконує у 2024 Замовникові роботи, а Замовник сплачує за виконані роботи, які є предметом договору: Комплекс робіт з приєднання базової станції мобільного зв'язку ПрАТ “ВФ УКРАЇНА» у Полтавській обл., м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 91 (п.1.1.Договору).
За п.3.1. Договору договірна ціна складає: 148 130,70 грн. (сто сорок вісім тисяч сто тридцять грн. 70 коп.), ПДВ не передбачено.
У п. 3.2. Договору сторони погодили, що Замовник, перед початком робіт, сплачує Виконавцю авансовий платіж у розмірі 60% від ціни Договору, що становить 88878,42 грн.
Згідно п.3.3. Договору, остаточна оплата вартості виконаних робіт здійснюється Замовником на підставі загальної вартості фактично виконаних робіт по об'єкту та сплачується Замовником на протязі 10 банківських днів з дати підписання Замовником актів виконаних підрядних робіт.
Пунктом 4.4. Договору сторони визначили строки виконання робіт - 120 робочих днів з моменту отримання авансу.
У відповідності до п. 5.1.4. Договору, Замовник зобов'язується оплатити аванс у розмірі 60 % до початку робіт від вартості договірної ціни на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 3-х банківських днів з моменту підписання Договору.
За умовами п.5.2.1. Договору Замовник має право достроково розірвати цей Договір у разі невиконання своїх зобов'язань за договором Виконавцем, повідомивши його про це письмово у строк до 10 днів.
Відповідно до п.5.2.5. Замовник має право відмовитися від Договору підряду та вимагати відшкодування збитків, якщо Виконавець своєчасно не розпочав роботи або виконує їх настільки повільно, що закінчення їх у термін, визначений Договором підряду, стає неможливим.
Згідно платіжної інструкції №6871 від 06.02.2024 року ТОВ “УКРБУД ВП» сплатило на користь ТОВ “АБРІС РЕЙ» 15000,00 грн. без ПДВ., а за платіжною інструкцією №7011 від 04.03.2024 року ТОВ “УКРБУД ВП» сплатило на користь ТОВ “АБРІС РЕЙ» 73878,42 грн. без ПДВ.
Позивач вважає, що з урахуванням дати сплати повної суми авансу (04.03.2024), роботи, передбачені п.1.1. Договору, мали бути виконані в строк до 19.08.2024 включно.
Втім, ані станом на 19.08.2024, ані станом на час пред'явлення позову, ТОВ “АБРІС РЕЙ» своїх зобов'язань за Договором не виконало.
03.12.2024 ТОВ “УКРБУД ВП» надіслало на електронну адресу ТОВ “АБРІС РЕЙ», зазначену в Договорі, листа №107, яким повідомило про розірвання договору у зв'язку з ненаданням доказів чи фактів проведення робіт чи початку проведення робіт, вимагало повернення авансу у сумі 88878,42 грн. протягом 10 календарних днів.
Однак, ТОВ “АБРІС РЕЙ» авансу не повернуло.
У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 92022,18 грн., у тому числі грошові кошти на суму 15000,00 грн та на суму 73878,42 грн, перераховані позивачем відповідачу за платіжними інструкціями №6871 від 06.02.2024 року та №7011 від 04.03.2024 року, а також 818.00 грн 3% річних та 2325.76 грн інфляційних втрат.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до господарського суду і з даним позовом.
Як зазначалося вище, було позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “АБРІС РЕЙ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРБУД ВП» 88 878,00 грн основного боргу, 752,06 грн 3% річних та 2325,76 грн інфляційних втрат, а також 2420,65 грн судового збору; у задоволенні решти позову відмовлено.
Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що у відповідності до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За положеннями ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Предметом спору у даній справі є вимога Замовника про стягнення з Виконавця сплачених авансових платежів за договором на виконання підрядних робіт.
При вирішенні даного спору суд апеляційної інстанції враховує, що оцінка правомірності заявлених позовних вимог має здійснюватися з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини підряду.
Згідно ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
За змістом ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина 1 статті 854 Цивільного кодексу України).
Як вказано вище, у п. 3.2 Договору сторони узгодили, що Замовник, перед початком робіт, сплачує Виконавцю авансовий платіж у розмірі 60% від ціни Договору, що становить 88878,42 грн.
За матеріалами справи, позивач згідно платіжної інструкції №6871 від 06.02.2024 року сплатив на користь ТОВ “АБРІС РЕЙ» 15000,00 грн. без ПДВ., а за платіжною інструкцією №7011 від 04.03.2024 року сплатив на користь ТОВ “АБРІС РЕЙ» 73878,42 грн. без ПДВ.
Пунктом 4.4. Договору сторони визначили строки виконання робіт - 120 робочих днів з моменту отримання авансу.
Тобто, з урахуванням дати сплати повної суми авансу (04.03.2024 року), роботи, передбачені п.1.1. Договору, мали бути виконані в строк до 19.08.2024 року включно.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Разом з цим, матеріали справи не містять та відповідачем не надано будь-яких доказів виконання робіт за договором.
Згідно ч.2 ст. 849 ЦК України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Таким чином, Замовнику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи, і визначене цією нормою право не може бути обмежене.
Отже, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін.
Відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 16.03.2021 у справі № 910/10233/20, від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18, від 24.11.2021 у справі № 910/17235/20, від 19.03.2025 у справі № 910/2026/24.
Вище вказано, що відповідно до п.5.2.5. Замовник має право відмовитися від Договору підряду та вимагати відшкодування збитків, якщо Виконавець своєчасно не розпочав роботи або виконує їх настільки повільно, що закінчення їх у термін, визначений Договором підряду, стає неможливим.
У відповідності до п.5.2.1. Договору Замовник має право достроково розірвати цей Договір у разі невиконання своїх зобов'язань за договором Виконавцем, повідомивши його про це письмово у строк до 10 днів.
За матеріалів справи, позивач, скориставшись наданим йому правом, надіслав 03.12.2024 на електронну адресу ТОВ “АБРІС РЕЙ», зазначену в Договорі, листа, яким повідомив про розірвання договору та вимагав повернення авансу протягом 10 календарних днів.
Фактично з боку замовника відбулася відмова від договору у зв'язку з тим, що підрядник своєчасно не розпочав роботу та не виконав її.
Таким чином, відповідачем належними засобами доказування не доведено факту виконання договірних зобов'язань згідно договору на виконання підрядних робіт, а тому вірним є висновок місцевого господарського суду щодо наявності у позивача правових підстав для відмови від договору та вимоги про повернення сплаченої за ним суми у розмірі 88 878,00 грн.
Отже, позивач на підставі п. 5.2.6. договору та ст. 849 ЦК України має право вимагати від відповідача повернення сплаченого авансу.
Виходячи з встановленого судом факту перерахування коштів позивачем та з огляду на те, що відповідачем роботи не виконані, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що сплачені позивачем кошти є збитками, які останній поніс внаслідок невиконання відповідачем свого зобов'язання.
Відповідно до 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
З огляду на положення статті 224 ГК України, статей 22, 611, 614, 623 ЦК України, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Відповідно до положень ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч.1). Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2). Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Враховуючи правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20 (з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №910/17235/20), відмова замовника від договору підряду є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов'язанні) відповідно до вимог ст.1212 ЦК Кодексу.
Як вже зазначено вище, матеріалами справи підтверджено факт перерахування позивачем відповідачу 88 878,00 грн. авансового платежу на виконання умов договору на виконання підрядних робіт №2024/0102-1.
Докази на підтвердження виконання відповідачем робіт в матеріалах справи відсутні.
З огляду на викладене, має місце прямий причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань, покладених на відповідача, та понесеними позивачем витратами на оплату робіт, які фактично є збитками.
Враховуючи, що тягар доказування виконання зобов'язання в частині виконання робіт в даному випадку покладено на відповідача, який не надав доказів виконання зобов'язання, є законними та обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 88878,00 грн.
Доводи апелянта про те, що проектно - кошторисної документації на об'єкт Комплекс робіт з приєднання базової станції мобільного зв'язку ПрАТ “ВФ УКРАЇНА» у Полтавській обл., м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 91, позивачем на адресу відповідача для використання під час виконання договору підряду, надано не було, а тому відповідач був позбавлений можливості приступити до виконання робіт, оскільки проектна документація була відсутня, не приймаються судовою колегією, з огляду на наступне.
Як вказано вище, у договорі сторони узгодили строки виконання робіт - 120 робочих днів з моменту отримання авансу.
Замовник, перед початком робіт, сплачує Виконавцю авансовий платіж у розмірі 60% від ціни Договору, що становить 88878,42 грн. (п.3.2. Договору).
ТОВ “УКРБУД ВП» сплатило на користь ТОВ “АБРІС РЕЙ» 88 878,00 грн. авансу у розмірі 60% від ціни договору.
Втім, відповідач, отримавши 04.03.2024 аванс від позивача, не розпочав виконання передбачених Договором робіт та не звертався до позивача з письмовою вимогою про надання проектної документації, хоча й отримав авансовий платіж перед початком виконанням робіт, як то передбачено умовами договору.
А отже, оскільки матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем договірних зобов'язань з виконання підрядних робіт по виконанню Комплексу робіт з приєднання базової станції мобільного зв'язку ПрАТ “ВФ УКРАЇНА» у Полтавській обл., м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 91, а відтак і використання підрядником суми авансового платежу на виконання умов договору, який припинений на підставі ст. 849 ЦК України, судова колегія, з огляду на незадоволення відповідачем вимоги позивача про повернення 88 878,00 грн, сплачених згідно платіжних доручень №6871 та №7011, погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Отже, в даному випадку позивач довів, що відповідач не приступив до виконання обумовлених договором робіт, вартість яких була частково сплачена позивачем, чим порушив умови договору, в подальшому, в зв'язку з односторонньою відмовою від договору підстава внесення авансу відпала.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 818.00 грн та 2325.76 грн інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції зазначає на таке.
За змістом ст. ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Вказані висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням дії договору (припиненням зобов'язань), виникло зобов'язання повернути позивачу суму попередньої оплати (авансу), є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватись інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Отже, оскільки у відповідача в даній справі виникло грошове зобов'язання перед позивачем у сумі 88878,00 грн, позивач має право, з урахуванням положень ст.625 ЦК України, на здійснення вказаних нарахувань.
З наданого позивачем розрахунку слідує, що 3% річних нараховані за період з 04.12.2024 по 26.03.2025, інфляційні втрати - за період з грудня 2024 по січень 2025.
Разом з цим, право на повернення коштів у сумі 88878,00 грн позивач набув після відмови від договору, у даному випадку після направлення відповідачу 03.12.2024 року на електронну адресу, зазначену в Договорі, листа, яким повідомило про розірвання договору та вимагало повернення авансу протягом 10 календарних днів.
З огляду на вказане, право на нарахування 3% річних та інфляційних позивач набув по закінченню 10 календарних днів з 03.12.2024, тобто у даному випадку 14.12.2024.
Судова колегія, здійснивши перерахунок 3% річних у період з 14.12.2024 по 26.03.2025 на суму заборгованості 88878,00 грн, зазначає, що сума 3% річних у визначений період становить 752,06 грн, а тому позовна вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню.
Щодо правильності здійснених інфляційних втрат, слід зазначити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця (правова позиція, викладена у постанові Верховного суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
У даному випадку, оскільки право на нарахування інфляційних позивач набув 14.12.2024, сума боргу індексується за період з урахуванням грудня 2024.
Як зазначено вище, інфляційні втрати нараховані позивачем за період з грудня 2024 по січень 2025.
Судова колегія, здійснивши перерахунок інфляційних втрат за заявлений період на суму заборгованості, зазначає, що заявлений до стягнення розмір інфляційних втрат не перевищує розрахованих судом розмірів, тому вимога про стягнення інфляційних втрат є арифметично вірною та підлягає задоволенню.
Отже, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Серявін та інші проти України»; вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Названий Суд також зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Трофимчук проти України).
Відповідно до приписів статті 275 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. (ст. 276 ГПК України)
В даному випадку, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення по справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим, рішення по справі залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд
1.Апеляційну скаргу відповідача (вх.№1413 п/1), на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.06.2025 у справі № 917/617/25 - залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Полтавської області від 06.06.2025 у справі №917/617/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.І. Склярук
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов