19 серпня 2025 року
м. Рівне
Справа № 2-2189/11
Провадження № 22-ц/4815/958/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.
секретар судового засідання - Маринич В. В.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному
Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 16 квітня 2025 року у складі судді Галінської В.В., постановлену в м. Рівне,
ОСОБА_1 , зацікавлені особи: Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», звернулася до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження права на виїзд за кордон. В обґрунтування заяви вказує, що виконавче провадження з виконання рішення суду у справі №2-2189/11 закінчено, заборгованість за рішенням суду сплачена в повному обсязі. На підставі постанови №51587332 від 23 травня 2019 року державним виконавцем було виведено з виконавчого провадження виконавче провадження про стягнення виконавчого збору в окреме провадження. Інших виконавчих проваджень про виконанню виконавчого листа №2-2189/11 не відкривалось. Зазначала, що жодних доказів ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду немає, тимчасове обмеження у праві виїзду триває з 28 грудня 2018 року по даний час, загалом понад 7 років, у заявниці значно погіршився стан здоров'я, вона потребує повторної операції після невдалого оперативного втручання, а зважаючи на її вік та супутні хвороби можливість проведення такої операції в Україні є сумнівною. Просила скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон, вжите ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 28 грудня 2018 року.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 16 квітня 2025 року скасовано тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 виданий 09 грудня 2005 року Рівненським МВ, закордонний паспорт НОМЕР_2 , зареєстрованої в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , накладеного ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 28 грудня 2018 року справа № 2-2189/11.
Ухвала суду першої інстанції вмотивована положеннями Конституції України, яка гарантує громадянам свободу пересування, а також нормами ЦПК України, які визначають, що тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення, та обґрунтована відсутністю належних і достатніх доказів ухилення ОСОБА_1 від виконання обов'язків, покладених на неї судовим рішенням, що набрало законної сили.
Вважаючи ухвалу суду першої інстанції незаконною та необґрунтованою, постановленою із порушенням норм матеріального та процесуального права, Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції оскаржив її в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі заперечує висновок місцевого суду про відсутність підстав для тимчасового обмеження боржниці ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України. Пояснює, що безпосередньо ОСОБА_1 не зроблено жодного внеску задля погашення заборгованості згідно виконавчого листа № 2-2189/11, адже заборгованість повністю сплачено ОСОБА_2 , що підтверджується стягувачем в особі філії - Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк». Додає, що виконавчий збір як невід'ємна частина виконавчого провадження не було погашено боржником по виконавчому листу № 2-2189/11, а постанову про стягнення виконавчого збору від 23.05.2019 відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження» було виділено в окреме виконавче провадження, яке перебуває на виконанні у Відділі та обліковується за ОСОБА_1 як невиконане. Зауважує, що виконавче провадження про стягнення виконавчого збору (ВП НОМЕР_5) входить до складу зведеного виконавчого провадження ЗВП № НОМЕР_4 та є лише одним з чотирьох виконавчих проваджень, які обліковуються за ОСОБА_1 як несплачені. Звертає увагу і на той факт, що у складі ЗВП № НОМЕР_4 є виконавчі провадження щодо стягнення на користь стягувача згідно з виконавчим листом № 2-2189/11 - філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк». Додає, що постанова про стягнення виконавчого збору не може підлягати виконанню окремо від рішення суду, адже вона є похідною від рішення суду і виноситься державним виконавцем саме після відкриття виконавчого провадження на основі рішення суду. Пояснює, що у випадку добросовісної сплати, в тому числі і часткової, заборгованості ОСОБА_1 усі грошові кошти, що надходили б на депозитний рахунок Відділу, у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» підлягали б пропорційному розподілу як на користь стягувача, так і в рахунок погашення виконавчого збору. Заперечує проти твердження суду першої інстанції про те, що державним виконавцем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження ухилення боржниці від виконання судового рішення, адже вони не є предметом розглядом цієї справи, а всі факти, обставини та докази, що стосуються підтвердження ухилення ОСОБА_1 від виконання судового рішення, вже були розглянуті та досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, що підтверджується як ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області № 2-2189/11 від 28.12.2018, так і постановою Рівненського апеляційного суду № 2-2189/11 від 18.04.2019. Зазначає, що скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон може негативно вплинути на перспективу виконання боржницею зобов'язань, покладених на неї, у майбутньому. З наведених міркувань просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і та відмовити заявниці у скасуванні обмеження в праві виїзду за кордон.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 28 грудня 2018 року тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 на строк до виконання зобов'язань, покладених на неї згідно виконання виконавчого листа №2-2189/11 виданого Рівненським міським судом Рівненської області 24 жовтня 2012 року.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року вказану ухвалу залишено без змін.
Постановою державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 23.05.2019 року закінчено виконавче провадження НОМЕР_6 з примусового виконання виконавчого листа №2-2189/11, що виданий 24.10.2012 року про солідарне стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованості в розмірі 897517,88 грн. на підставі п. 9 ст 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 23.05.2019 року виділено в окреме провадження.
Звертаючись до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження права на виїзд за кордон, ОСОБА_1 обґрунтовувала свою вимогу тим, що виконавче провадження з виконання рішення суду у справі №2-2189/11 закінчено, заборгованість за рішенням суду сплачена в повному обсязі, а тому відпали підстави, які слугували причиною застосування до неї тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзд в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Разом з тим, положення ст. 441 ЦПК України передбачають, що така ознака, як ухилення боржника від виконання рішення є обов'язковою для вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.
Ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну» та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Під ухиленням боржника від виконання зобов'язань, покладених рішенням суду, слід розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини.
Поряд з цим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ст. 12 ч.6 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; не надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Проте особа, що має невиконанні зобов'язання не може вважатися винною в ухиленні, поки не доведено протилежного.
У розумінні ст.12 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, як на підставу його вимог, підлягають доведенню, зокрема факту ухилення боржника від виконання зобов'язань.
За умовами частини першої ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Згідно з частиною третьою ст. 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Як вбачається із матеріалів справи, що постановою державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 23.05.2019 року закінчено виконавче провадження НОМЕР_6 з примусового виконання виконавчого листа №2-2189/11, що виданий 24.10.2012 року про солідарне стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованості в розмірі 897517,88 грн. на підставі п. 9 ст 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Отже, підстави, які слугували причиною застосування до тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, перестали існувати.
Посилання апеляційної скарги на те, що боржник має невиконані зобов'язання на території України, покладені на нього судовим рішенням щодо сплати виконавчого збору як на підставу тимчасового обмеження у праві виїзду за межі держави, апеляційним судом відхиляються.
Так, вищевказаною постановою державного виконавця про закриття виконавчого провадження у зв'язку з його виконанням виділено в окреме провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 23.05.2019 року.
Рішенням суду на боржника покладено обов'язок сплати боргу та судового збору на користь кредитора, яке виконано.
Матеріалами справи підтверджується, що питання щодо тимчасового обмеження як заходу виконання зобов'язання сплати виконавчого збору, покладеного на боржника постановою (рішенням) державного виконавця, в поданні не ставилось та не вирішувалось судом при постановленні ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 28 грудня 2018 року, якою було тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 на строк до виконання зобов'язань, покладених на неї згідно виконання виконавчого листа №2- 2189/11 виданого Рівненським міським судом Рівненської області 24 жовтня 2012 року.
Постанова про стягнення виконавчого збору в силу закону є виконавчим документом та підлягає виконанню окремо від рішення суду у встановленому порядку.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення, і у даному випадку такі обставини відсутні.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Хлюстов проти Росії» від 11 липня 2013 року (скарга № 28975/05), яке набуло статусу остаточного 11 жовтня 2013 року, Судом зазначено, що обмеження щодо заборони у праві виїзду за межі країни повинні бути обґрунтовані та пропорційні відповідно із частинами 2, 3 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (свобода залишати свою країну та обмеження цього права лише на підставі закону та якщо це необхідно у демократичному суспільстві).
Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України в'їзду в країну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
За змістом статті 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення.
На думку апеляційного суду, тимчасове обмеження права виїзду за межі України щодо ОСОБА_1 порушує її право на вільне пересування і не відповідає усім трьом критеріям, про які йдеться у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26 листопада 2009 року): 1) обмеження ґрунтується на законі (п. 19 ч. З ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», ст. 441 ЦПК України); 2) обмеження переслідує легітимну мету, передбачену у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: обмеження є необхідним в демократичному суспільстві для підтримання публічного порядку (в даному випадку - щодо обов'язковості виконання судового рішення) та з метою захисту прав інших осіб (в даному випадку - прав стягувача щодо ефективного виконання судових рішень); 3) обмеження перебуває в справедливому балансі між правами заявника та публічним інтересом (тобто є пропорційним меті його застосування): тимчасове обмеження заявника у виїзді за межі України завдасть шкоди майновим і немайновим правам боржниці (в тому числі - більшої, аніж шкоди, яка заподіюється стягувачам внаслідок довготривалого невиконання судових рішень).
Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд бере до уваги, що Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі; по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. З ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції; і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому, при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів потрібно пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості. Застосування обмеження у праві виїзду громадянина за межі України може мати місце лише у виключних випадках і повинно використовуватись лише як крайній захід після реалізації усіх можливих та передбачених законом заходів примусового виконання рішення.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
За наведених обставин, апеляційний суд приходить до переконання про те, що оскаржувана ухвала постановлена місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення.
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 16 квітня 2025 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового
рішення.
Повний текст постанови складено 21 серпня 2025 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Шимків С. С.