Справа № 308/11034/24
08.08.2025 м. Ужгород
Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., за участю секретаря судового засідання - Форкош Е.Р., прокурора - Соколова А., захисника - адвоката Сідак П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , за ч. 2 ст. 172-18 КУпАП за апеляційною скаргою Сідак П.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 липня 2024 року,
Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 липня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-18 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.
На підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від сплати судового збору як військовослужбовця.
Відповідно до протоколу - 26.06.2024, з'ясовано, що майстер-сержант ОСОБА_2 , під час несення прикордонної служби, 05.11.2023 у період часу з 08.00 год. по 20.00 год., перебуваючи у прикордонному наряді «Перевірка документів» в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Ужгород» за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька, 200, у порушення вимог ст. ст. 1, 2, 19, 23 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», ст. ст. 11, 16, 17 Закону України «Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України», ст. ст. 1, 2, 3 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», п. п. 11, 20 розділу 2 Інструкції про службу прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 19.10.2015 №1261, ст. 8 наказу №614 «Про затвердження Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в'їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», маючи при цьому об'єктивну можливість належно, сумлінно і добросовісно виконувати свої службові обов'язки в складі прикордонного наряду, поставилася до їх виконання неналежно, зокрема у порушення вищевказаних вимог нормативно-правових актів, здійснюючи біля 9.30 год. прикордонне оформлення громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який прямував на виїзд з України в Словацьку Республіку, на транспортному засобі автобус д.р.н. НОМЕР_1 , відомості щодо останнього в БД Гарт 1/1 не внесла, що спричинило не підтримання даної бази в актуальному стані, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-18 КУпАП, тобто порушення правил несення прикордонної служби особою, яка входить до складу наряду з охорони державного кордону України, вчиненого в умовах особливого періоду.
Не погоджуючись з даною постановою адвокат Сідак П.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. Вважає, що постанова є незаконною та необгрунтованою, прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення захисника - адвоката - Сідака П.П., який підтримав доводи апеляційної скарги, прокурора - Соколова А., дослідивши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги згідно з положеннями ст. 294 КУпАП.
Відповідно до вимог ст. ст. 245,251,252,280 КУпАП, суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що даних вимог суд першої інстанції не дотримався.
Відповідно до усталеної практики, ЄСПЛ поширює передбачені Конвенцією про захист прав та основоположних свобод людини стандарти та процедурні гарантії, встановлені для кримінальних проваджень, також на провадження у справах про адміністративні правопорушення, вважаючи їх кримінальними провадженнями по суті і за змістом.
Згідно ч.1 ст.256 КпАП України протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, що засвідчує факт неправомірних дій, складається за встановленою формою і повинен містити дані про місце, час вчинення, суть правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.
Отже, питання наявності чи відсутності складу адміністративного правопорушення, за ознаками якого складений протокол про адміністративне правопорушення, у діях конкретної особи суд вирішує в межах протоколу, складеного відносно цієї особи, перевіряючи відповідність обставин, викладених у протоколі, фактичним обставинам провадження.
Також із врахуванням того, що була винесена постанова про часткове закриття кримінального провадження, то слід звернути увагу на наступне.
Посадовою особою не додано до протоколу про адміністративне правопорушення витягу із технічного журналу роботи Бази Даних «Гарт-1/П» за період часу з 08:00 05.11.2023 до 20.00 05.11.2023 року, що у вказаний період часу не відбулося будь - яких технічних збоїв в роботі Бази Даних, що могли вплинути на збереження інформації про перетин державного кордону на виїзд з України громадянами.
Відтак, у даному випадку, ОСОБА_1 фактично інкримінується адміністративне правопорушення, яке базується на припущеннях та не доведено ні матеріалами адміністративної справи, а ні протоколом про адміністративне правопорушення.
Слід звернути увагу, що адміністративне правопорушення вчинено ніби - то 05 листопада 2023 року, точного часу ні протокол, а ні інші додані документи не містять.
За змістом закону підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення та вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності є протокол про адміністративне правопорушення. Відповідно до ст.251Кодексу України про адміністративні правопорушення протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі.
Невідповідність протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону унеможливлює прийняття у справі законного й обгрунтованого судового рішення. Тому без усунення зазначених вище недоліків протоколу про адміністративне правопорушення розгляд справи є неможливим.
Судове рішення винесене з невірним застосуванням норм матеріального права, що потягло за собою однобічне та не повне з'ясування судом усіх фактичних обставин справ, їх не дослідження та не надання їм належної оцінки, при цьому суд лише формально підійшов до встановлення обставин справи.
У відповідності до ч.2 та ч. 3 ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, відповідно до ст. 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Вказані вимоги закону під час розгляду справи в суді були порушені.
На підставі ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як випливає зі змісту оскарженої постанови та письмових документів, що містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції не дотримався наведених вище вимог закону, оскільки обставини у справі, які впливають на об'єктивність та правильність застосування стягнення належним чином встановлені не були, всебічно і повно судом не досліджувались.
Суд першої інстанції формально підійшов до встановлення обставин, передбачених ч. 2 ст. 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки матеріали провадження у справі про адміністративне правопорушення не містять жодних об'єктивних даних та доказів, які б могли підтвердити викладені у постанові суду обставини.
Відповідно до ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначається, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Однак, судом першої інстанції не було досліджено всіх обставин справи.
У відповідності з п. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Частина 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа «Лучанінова проти України»),
Згідно висновків ЄСПЛ у рішенні у справі «Карелін проти Росії», за відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти справи чи суперечностей, у разі відшукування судом самостійно доказів винуватості особи, зазначені дії суду призведуть до порушення ч.1 ст.6 Конвенції.
Отже, суд, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції.
За змістом закону підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення та вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності є протокол про адміністративне правопорушення. Відповідно до ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі.
Невідповідність протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону унеможливлює прийняття у справі законного й обґрунтованого судового рішення. Тому без усунення зазначених вище недоліків протоколу про адміністративне правопорушення розгляд справи є неможливим.
Вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-18 Кодексу України про адміністративні правопорушення не має, оскільки своїми діями вона не порушила вимог ст.ст. 1,2,19,23 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», ст.ст. 11,16,17 Закону України «Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України», ст.ст. 1,2,3 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», п.п. 11,20 розділу 2 Інструкції про службу прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 19.10.2015 року №1261.
Статтею 7 КУпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відтак, у даному випадку, ОСОБА_1 фактично інкримінується адміністративне правопорушення, яке не доведено ні матеріалами справи про адміністративне правопорушення, а ні протоколом про адміністративне правопорушення № 43.
Апеляційний суд також вважає, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять будь-яких доказів, що безпосередньо, поза розумним сумнівом вказували б на наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-18 КУпАП.
Тому, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч.2 ст.172-18 КУпАП адміністративного правопорушення, про доведеність її вини в скоєнні даного правопорушення, є таким, що не ґрунтується на фактичних обставинах справи та наявних у матеріалах справи доказах.
Вирішуючи питання щодо належності, допустимості та достатності доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, позицію суду у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav. Russia», рішення від 30.05.2013, заява №36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016), в яких ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист та принципу рівності сторін процесу».
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За вищевикладених обставин, апеляційний суд доходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч.2 ст.172-18 КУпАП адміністративного правопорушення, а тому, доводи апеляційної скарги про відсутність складу даного адміністративного правопорушення визнаються обґрунтованими.
Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне оскаржувану постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обґрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що органом який запровадив справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для залишення оскаржуваного судового рішення без змін.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Сідак П.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , - задовольнити.
Постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 липня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.172-18 КУпАП - скасувати, а провадження в справі закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-18 КУпАП.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.Ю. Бисага