19 серпня 2025 року м. Дніпросправа № 280/8856/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Кругового О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 р. (суддя Новікова І.В.) в адміністративній справі №280/8856/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій позивач просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Запорізькій області від 21.06.2024 №0420501-2409-0826-UA23060070000082704 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік в розмірі 6768,68 грн.
В обґрунтування позовної вимоги вимог позивач посилається на те, що відповідно до пп. «е» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПКУ не є об'єктом оподаткування об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.Об'єкт нежитлової нерухомості, на який нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік є нежитлове приміщення №6 (надбудова ринку) за адресою АДРЕСА_1 зареєстрований в установленому порядку як ринок і перебуває у власності суб'єкта господарювання - ФОП ОСОБА_1 , який належать до категорій суб'єктів господарювання малого та середнього бізнесу, що здійснюють діяльність на ринках.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 р., ухваленим за результатом розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, позовні вимоги задоволені.
У поданій апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено про те, що застосування підпункту “е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об'єктів нерухомості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для реалізації готової продукції у малих архітектурних формах та на ринках. З податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-
підприємця ОСОБА_1 за 2023 рік вбачається отримання доходу обсягом 717500 грн. за кодом 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Цей факт підтверджує використання об'єкту оподаткування не за цільовим визначеним призначенням (провадження діяльності з реалізації продукції), а для надання в оренду та експлуатацію з метою отримання прибутку.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обгрунтоване, вказуючи на те, що він виконав обов'язок, встановлений п. 8.1 розд. VIIІ Порядку №1588, та подав повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП, а тому відповідач був обізнаний про використання об'єкту нерухомого майна «нежитлове приміщення № 6 (надбудова ринку)» за адресою АДРЕСА_1 для здійснення господарської діяльності.
Розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, як це передбачено статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом першої інстанції встановлено наступні обставини у справі.
ОСОБА_1 є власником нерухомості, а саме: нежитлове приміщення літ А(4) за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа нерухомого майна 404,10 кв.м., розмір частки становить 1/1. ОСОБА_1 з 11.03.2004 зареєстрований як фізична особа -підприємець в Олександрівському районі та на теперішній час заявлені такі види діяльності: 93.19 Iнша дiяльнiсть у сферi спорту; 10.51 Перероблення молока, виробництво масла та сиру; 85.51 Освiта у сферi спорту та вiдпочинку; 68.20 (Основна) Надання в оренду й експлуатацiю власного чи орендованого нерухомого майна; 01.50 Змiшане сiльське господарство; 47.11 Роздрiбна торгiвля в неспецiалiзованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. 21.06.2024 контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №0420501-2409-0826-UA23060070000082704, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2023 рік в розмірі 6778,68 грн.
Позивач, не погодившись з правомірністю прийняття зазначеного податкового повідомлення - рішення, оскаржив його в адміністративному порядку до ДПС України. Рішенням ДПС України від 03.09.2024 №26705/6/99-00-06-01-03-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення - рішення без змін.
Не погодившись з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки позивачу на праві власності належить об'єкт нерухомого майна, який відноситися до нежитлової нерухомості, позивач є суб'єктом господарювання малого та середнього бізнесу, а об'єкт нерухомого майна розташований на території ринку, то відповідно наявні підстави для застосування положень пп.266.2.2 «е» п.266.2 ст.266 ПК України.
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 цього ж Кодексу.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Податковим кодексом України.
Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Підпункт 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України зазначає об'єкти, які не є об'єктами оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Зокрема в підпункті “е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України вказано, що не є об'єктом оподаткування: об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.
Аналіз вказаної норми свідчить, що для застосування підпункту “е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України необхідно обов'язково дотриматися усіх наступних умов: - об'єкт повинен відноситися до нежитлової нерухомості; - об'єкт повинен використовуватися суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу; - суб'єкт господарювання повинен провадити свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.
Відповідно до Методологічних основ та пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010, затверджених Державним комітетом статистики України від 23.12.2011 №396, клас економічної діяльності 68.20 “надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» серед іншого включає “діяльність ринків».
Відповідно до п. 2 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 № 57/188/84/105, ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.
За вказаного правового регулювання, умова податкової пільги “на ринках» може поширюватися на об'єкти нерухомості, які є об'єктом права власності суб'єктів господарювання малого та середнього бізнесу, що утворені на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці та зареєстровані в установленому порядку.
Як встановлено судом першої інстанції, належний на праві власності позивачу об'єкт нежитлової нерухомості розташований на території ринку «Правобережний», за адресою: м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 4-При цьому, основним видом діяльності Барц Е.А. згідно Класифікатора видів економічної діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20), який включає і діяльність ринків. Відтак, наявні підстави для застосування підпункту “е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Скаржник також наполягає на застосуванні правового висновку Верховного Суду, сформульованого у постанові від 24.03.2020 у справі № 280/5332/18. Проте, у цій справі правовідносини виникли щодо будівель промисловості, які віднесені до класу "Промислові та складські будівлі" (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто обставини справ не є подібними, а висновки Верховного Суду не є релевантними, тому до спірних правовідносин не застосовуються.
Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування оскарженого рішення, які визначені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, - відсутні.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 р. в адміністративній справі №280/8856/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 19 серпня 2025 р. і оскарженню в касаційному порядку не підлягає згідно частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя А.В. Шлай
суддя Н.П. Баранник
суддя О.О. Круговий