Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
25 серпня 2025 року Справа № 520/5076/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Супрун Ю.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд.5, Держпром, п.3, пов.2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Адвокат Єфремов Богдан Юрійович, діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд, з урахуванням уточненої позовної заяви від 17.03.2025:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.09.2024 № 053430003765 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 );
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код згідно з ЄДРПОУ: 14099344) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) періоди роботи з 01.07.1981 р. по 06.10.1982 р., з 18.12.1984 р. по 01.04.2000 р., згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 19.12.1984 р., та призначити і виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 29.08.2024 (з дня звернення за призначенням пенсії).
Крім того, в прохальній частині позовної заяви представник позивача просить стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14000,00 грн. (чотирнадцять тисяч гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код згідно з ЄДРПОУ: 14099344).
В обґрунтування позову зазначено, що відповідач протиправно відмовив позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу та призначенні пенсії за віком.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На тривалість виготовлення процесуального документу вплинула обставина знаходження судді Супрун Ю.О., у щорічній відпустці та на лікарняному.
Крім того, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025, місто Харків у період з 24.02.2022 по 15.09.2022 належало до території активних бойових дій, а з 15.09.2022 по теперішній час є територією можливих бойових дій.
В зв'язку із здійсненням діяльності Харківським окружним адміністративним судом з відправлення правосуддя в умовах ведення бойових дій на території Харківської міської територіальної громади, розгляд справи було відтерміновано.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч.ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Від відповідача, ГУ ПФУ в Харківській області, на адресу суду надійшов відзив, в якому зазначено, що позивач по справі звернувся із заявою про призначення пенсії за віком до територіальних органів Пенсійного фонду України 29.08.2024. Заява про призначення пенсії за віком від 29.08.2024 була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та було прийнято рішення відмову у призначенні пенсії від 05.09.2024 №053430003765, оскільки надані позивачем документи не підтвердили наявності у ОСОБА_1 необхідного стажу для призначення пенсії. Також зауважив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.
09.04.2025 року до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому викладено правову позицію позивача стосовно порушених відповідачем у відзиві на позову питань.
Дослідивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 29.08.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
Документи про призначення пенсії були розглянуті за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 05.09.2024 № 053430003765.
В обґрунтування відмови у призначені пенсії зазначено:
Відповідно до рішення страховий стаж особи складає 23 роки 10 місяців 3 дні.
Результати розгляду документів, долучених до звернення:
Згідно ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року стаж зараховується по вихододням, а якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Також додається довідка про перейменування колгоспу.
За доданими документами до загального страхового стажу не зараховано:
- період роботи в колгоспі ім. Свердлова з 01.07.1981р. по 06.10.1982р., з 18.12.1984р. по 01.04.2000р. згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_2 від 19.12.1984р., оскільки в трудовій книжці наявні зазначені норми вихододнів занесені з порушенням основного положення про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР 21.04.1975р. № 310 п.6 - не зазначені номери та дати документів на підставі яких були внесені записи, довідку про встановлену норму вихододнів, фактично відпрацьовані вихододні не надано.
Періоди роботи з 01.01.1999р. зараховано за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК5)
Відповідно до висновку відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком згідно Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частиною першою статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач не погоджуючись із рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 05.09.2024 №053430003765 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом № 1058-IV та Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі по тексту - Закон № 1788-XIІ).
На виконання вимог частини 1 статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
За визначенням, наведеним у частині першої статті 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Приписами частини 1 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-ІV).
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до абзацу першого статті 56 Закону № 1788-ХІI до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із пунктом «а» абзацу третього статті 56 Закону № 1058-ІV до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі по тексту - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно із пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників визначений Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 (далі по тексту - Положення № 310).
Відповідно до пункту 1, 2 Положення № 310 трудова книжка колгоспника є основним документом про діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться усім членам колгоспів з прийняття їх у члени колгоспу.
Згідно із пунктом 5 Положення № 310 в трудову книжку колгоспника вносяться:
відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;
відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства у колгоспі;
відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи;
відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі у громадському господарстві, його виконання;
відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань, нагородження та заохочення за успіхи в роботі, передбачені статутом та правилами внутрішнього розпорядку колгоспу, інші заохочення відповідно до чинного законодавства;
відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно із п. 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Положенням № 310 визначено зразок трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де вказуються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Відповідно до пункту 8 Положення № 310 трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, архівними установами, а також на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі), необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів, а також в разі відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку, зокрема, з надзвичайними ситуаціями.
Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 19.12.1984 р., позивач зокрема у період:
- з 01.07.1981 р. по 06.10.1982 р., працював трактористом у колгоспі ім. Свердлова Кременського району.
- з 18.12.1984 р. по 01.04.2000 р., працював водієм у колгоспі ім. Свердлова Кременського району.
Так, відповідно до пункту 13 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, відповідальність за організацію робот по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до уставу та правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Пунктами 14 та 15 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, передбачено, що правління колгоспів вживають заходи щодо суворого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, зміцнення кадрів робітників, які здійснюють ведення трудових книжок, підготовленими до цієї роботи людьми, забезпечують належне зберігання архівних документів, що мають відношення до трудової діяльності колгоспників. Ревізійним комісіям, комітетам профспілок колгоспів і колгоспним радам соціального забезпечення рекомендується здійснювати суспільний контроль за своєчасним та правильним заповненням трудових книжок колгоспників, за їх обліком, зберіганням і видачею та вживати заходи задля усунення виявлених недоліків.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки колгоспника покладається саме на спеціально уповноважену правлінням колгоспу особу, тобто на роботодавця.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до листа Луганської обласної військової адміністрації (державний архів Луганської області) від 18.11.2024 № 08/08-19/633 зазначено, що документи з кадрових питань (особового складу) колгоспу імені Свердлова/КСП імені Свердлова (так в запиті) до Держархіву на підконтрольній українській владі території не надходили. Інформацією щодо діяльності, реорганізації/ліквідації вказаного колгоспу Держархів не володіє. У зв'язку з тим, що зазначена юридична особа розташовувалась на непідконтрольній українській владі території, перевірити та надати більш детальну інформацію, не має можливості. Інших відомостей немає.
Водночас трудовою книжкою позивача підтверджено періоди роботи в колгоспі з 01.07.1981 р. по 06.10.1982 р., та з 18.12.1984 р. по 01.04.2000 р..
При цьому, варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
На переконання суду, відповідач, отримавши документи про призначення пенсії належним чином не надав оцінку записам та відомостям трудової книжки.
Щодо відсутності довідки із зазначенням інформації про встановлені та відпрацьовані вихододні в колгоспі, то суд виходить з того, що, знову-таки, за чинним законодавством основним документом, що підтверджує стаж роботи особи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Крім того, надаючи оцінку твердженню про відсутність інформація про встановлений мінімум та вироблені вихододні трудової участі в колгоспі, суд зазначає наступне.
На виконання пункту 5 та 6 Порядку ведення трудових книжок колгоспників, врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310, роботодавцем (колгоспом) вівся розділ V трудової книжки колгоспника, який називався трудова участь у громадському господарстві, в якому зазначалися відомості встановлених у колгоспі річних мінімумів трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Так, у розділі V трудова участь у громадському господарстві трудової книжки колгоспника позивача серії НОМЕР_2 від 19.12.1984 р., містяться відомості, згідно з якими зокрема:
- 1981 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 152/13;
- 1982 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 250.5;
- 1983 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280 - (служба в Радянській армії з 10.10.1982 по 01.11.1984);
- 1984 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 12;
- 1985 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 360;
- 1986 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 342;
- 1987 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 333;
- 1988 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 315;
- 1989 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 322;
- 1990 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 270, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 331;
- 1991 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 270, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 323;
- 1992 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 270, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 312;
- 1993 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 270, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 319;
- 1994 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 270, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 3515;
- 1995 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 260, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 3425;
- 1996 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 260, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 333;
- 1997 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 260, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 334;
- 1998 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 260, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 295;
- 1999 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 260, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 315;
- 2000 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 260, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 326;
- 2001 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 260, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 326;
- 2002 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 260, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивача - 314.
Враховуючи те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, та трудова книжка колгоспника позивача містить інформацію про встановлений мінімум його трудової участі та фактично відпрацьований позивачем час в колгоспі за спірні періоди, суд дійшов висновку про те, що відсутність довідки про встановлений мінімум та фактично відпрацьований час в колгоспі не може бути законною підставою для відмови позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи у його страховий стаж.
При цьому суд враховує також ті обставини, що позивач немає можливості надати відповідну довідку, адже дипломатичні зв'язки між Україною та Російською Федерацією розірвано, що унеможливлює отримання додаткових документів з відповідних архівних установ або інших компетентних органів РФ.
Отже, відсутність довідки про встановлені та відпрацьовані вихододні в колгоспі не впливає на підтвердження стажу роботи, оскільки трудова книжка надає необхідні відомості, які відповідають вимогам законодавства.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Отже, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.
Однак, ГУ ПФУ у Харківській області таким правом не скористалося, з намаганнями покласти окреслене на позивача.
Суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Суд вважає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а .
У правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17, яку суд вважає за необхідним застосувати при розгляді даної справи, зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.09.2024 №053430003765 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо способу захисту прав позивача, суд зазначає, що частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Водночас, адміністративний суд не може підміняти уповноважений орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо підрахунку стажу та вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Питання про наявність підстав для призначення позивачу пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відноситься до повноважень органу Пенсійного фонду, у даному випадку визначеного за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Харківській області, і, за відсутності всіх вихідних даних, необхідних для вирішення цього питання, не може бути розглянуте по суті судом.
Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
За таких обставин, з метою ефективного поновлення прав позивача, з урахуванням частини 2 статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.09.2024 № 053430003765 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.1981 р. по 06.10.1982 р., з 18.12.1984 р. по 01.04.2000 р., згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 19.12.1984 р., та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2024 року про призначення пенсії за віком.
Обраний у справі судом спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам справедливості та забезпечить ефективне поновлення порушеного права позивача з урахуванням обставин цієї справи.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Розподіл судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України не здійснюється, оскільки ухвалою суду позивача звільнено від сплати судового збору.
Так, вирішуючи питання з приводу розподілу судових витрат в частині видатків на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що правила згаданого розподілу унормовані, насамперед, приписами ст.ст.132-143 КАС України.
Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Позивач у позовній заяві просив стягнути витрати пов'язані з отриманням правової допомоги у розмірі 14000,00 грн..
Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно зі ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 КАС України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст.1 34 КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги, що у силу правового висновку додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022р. у справі №910/12876/19: 1) Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002р. «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно); 2) При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 22.06.2022р. у справі №380/3142/20: 1) в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором; 2) розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо; 3) Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат; 4) у силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою; 5) Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг; 6) при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Окрім того, за правовими висновками постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 (адміністративне провадження №К/9901/365/19): 1) документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, але суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо; 2) Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим; 3) При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 4) Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі 810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24 березня 2020 року, по справі №320/3271/19 від 07 травня 2020 року.
Звідси слідує, що у силу п.9 ч.3 ст.2 та ч.5 ст.242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу будь-якого (у тому числі і фіксованого) розміру гонорару адвоката за представництво інтересів у суді або досягнення домовленості з приводу обчислення розміру гонорару за іншими складовими не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді обтяження відповідача обов'язком відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України.
Таке тлумачення змісту наведених норм права повністю корелюється із правовими висновками постанови Великої палати Верховного Суду від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката заявником було надано: договір про надання правової допомоги №18-2024 від 14.10.2024 року, ордер, Додаток № 2 від 27.02.2025 до Договору про надання правничої допомоги №18-2024 від 14.10.2024 «Зміст правничої допомоги, розмір, порядок та строки оплати гонорару», згідно якого вартість послуг склала 14000,00 грн., платіжна інструкція від 02.03.2025 за №1.100681965.1, про сплату гонорару за Договором про надання правничої допомоги № 18-2024 від 14.10.2024, у розмірі 7000,00 грн., платіжна інструкція від 30.03.2025 за №2.111654327.1, про сплату гонорару за Договором про надання правничої допомоги № 18-2024 від 14.10.2024 до Додатку № 2, у розмірі 7000,00 грн..
Відповідачем у складі відзиву на позовну заяву до суду було надано заперечення щодо заявлених до відшкодування витрат позивача на надання професійної правничої допомоги, зокрема, на оплату послуг адвоката, згідно яких він вказав на їх необґрунтований, неспівмірний до розглядуваної справи розмір і просив відмовити у стягненні цих витрат.
Положеннями ч. 5 ст. 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд зазначає, що дана справа розглядалась судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін до судового засідання. При цьому, дана справа в розумінні ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України віднесена до справ незначної складності.
Крім того, суд враховує, що на час звернення позивача до суду з цим позовом, вказана категорія спорів була предметом розгляду судами різних інстанцій, відтак судова практика з цього питання була сформована, а тому для підготування такої позовної заяви адвокатом не витрачено значних зусиль та часу, а строки розгляду справи пов'язані не зі складністю справи, а навантаженням судді справами та постійним оголошенням сигналу "Повітряна тривога", та інших обставин, які не залежать від волі судді.
При цьому, суд зазначає, що вивчення наданих документів, надання консультації та роз'яснення законодавства, зібрання (витребування, отримання) доказів для подальшого представлення суду, складання процесуальних документів (адвокатських запитів, заяв від імені позивача, тощо), включається до витрат пов'язаних зі складанням адміністративного позову, охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду, а тому дані витрати повинен понести позивач.
Керуючись критерієм реальності адвокатських витрат, та розумності їхнього розміру, часткове задоволення позову та виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних робіт та наданих послуг, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, враховуючи час, необхідний для виконання адвокатом відповідних робіт (надання послуг); співмірність послуг категорії складності справи (яка не характеризується наявністю виключної правової проблеми та/або значним суспільним інтересом до її розгляду); напрацювання судами України сталої судової практики з питання розгляду подібних справ, суд доходить висновку, що сума витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача у розмірі 14000,00 грн., є завищеною щодо іншої сторони спору, а тому стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн. Решту витрат на професійну правничу допомогу залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд.5, Держпром, п.3, пов.2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.09.2024 № 053430003765 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) періоди роботи з 01.07.1981 р. по 06.10.1982 р., з 18.12.1984 р. по 01.04.2000 р., згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 19.12.1984 р., та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2024 року про призначення пенсії за віком
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст рішення складено та підписано 25.08.2025.
Суддя Супрун Ю.О.