про закриття провадження у справі
25 серпня 2025 рокуЛуцькСправа № 640/12613/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування наказу від 13.01.2021 за №11-п «Про проведення фактичних перевірок» в частині, що стосується позивача.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 29.04.2021 ФОП ОСОБА_1 отримав поштою лист, до якого було долучено оскаржуваний наказ про проведення фактичної перевірки.
Позивач вважає спірним наказ протиправним, оскільки прийнятий із порушенням пункту 52-2 Підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкого кодексу України (далі - ПК України), яким встановлено заборону (мораторій) на проведення фактичних перевірок.
Також позивач покликається на те, що наказ про перевірку, зокрема, в частині зазначення ФОП ОСОБА_1 , як суб'єкта господарювання для проведення фактичних перевірок, не завірено підписом керівника (його заступника або уповноваженої особи) та не скріплено печаткою контролюючого органу.
ФОП ОСОБА_1 зазначає, що наказ не містить фактичних підстав для проведення перевірки, а в якості підстави для проведення перевірки зазначено лише посилання на норми ПК України, при цьому відповідні положення ПК України є загальними нормами, які в кожному окремому випадку повинні бути підтверджені відповідними фактами та доказами. Також наказ про перевірку не містить періоду діяльності ФОП ОСОБА_1 , який підлягає перевірці.
З огляду на зазначене, а також враховуючи те, що ні ФОП ОСОБА_1 , ні будь-які його уповноважені особи не були взагалі ознайомлені із жодними документами, на підставі яких можливо ініціювати проведення фактичної перевірки, та, відповідно, не допускали жодних осіб до проведення будь-яких перевірок діяльності ФОП ОСОБА_1 , тому оскаржуваний наказ про перевірку є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2021 відкрито провадження в адміністративній справі №640/12613/21, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.16-18).
Представник відповідача у відзиві на адміністративний позов (а.с.21-24) вимог ФОП ОСОБА_1 не визнала та зазначила, що підставами для проведення фактичної перевірки, що зазначені у наказі, є здійснення ГУ ДПС у м. Києві податкового контролю та заходів щодо виявлення порушень законодавства у сфері обігу пального (наявність ліцензій, свідоцтв), також у сфері здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій.
На підставі п.п.80.2.2, п.п.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» наказом ГУ ДПС у м.Києві від 13.01.2021 №11-п призначено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 . За результатами перевірки складено акт від 25.01.2021 №0085/26/15/07/ НОМЕР_1 , який направлено поштою на податкову адресу ФОП ОСОБА_1 з повідомленням про вручення. За результатами проведеної фактичної перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення №0140390707, №0140380707, №0140370707 від 19.02.2021, тобто наказ від 13.01.2021 №11-п є реалізованим. Просить у задоволенні позову відмовитиповністю.
У зв'язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва дана справа передана на розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; замінено в даній адміністративній справі відповідача Головне управління ДПС у м. Києві на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011).
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 13.01.2021 ГУ ДПС у м.Києві прийнято наказ №11-п «Про проведення фактичних перевірок», яким наказано провести протягом січня 2021 року перевірку, зокрема ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами) (а.с.6).
Вважаючи наказ начальника ГУ ДПС у м. Києві №11-п від 13.01.2021 «Про проведення фактичних перевірок» протиправним, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.
При цьому приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб'єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.
Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.
Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред'явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).
При цьому, абзац п'ятий підпункту 81.1 статті 81 ПК України визначає, що у разі непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється (абзац шостий підпункту 81.1 статті 81 ПК України).
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що законодавцем встановлено випадки, коли платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки:
- непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків документів, визначених абзацами другим-четвертим пункту 81.1 статті 81 ПК України (направлення та наказу на проведення перевірки, службового посвідчення);
- оформлення документів, вказаних в абзацах другому-третьому пункту 81.1 статті 81 ПК України, з порушенням вимог, встановлених цим пунктом.
Разом з тим, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов'язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.
Так, предметом оскарження є наказ ГУ ДПС у м. Києві 2021 «Про проведення фактичних перевірок» в частині ФОП ОСОБА_1 №11-п від 13.01.2021.
В матеріалах справи також містяться направлення на перевірку від 15.01.2021 №№234/26-15-07-07-01, 237/26-15-07-07-01, які разом з оскаржуваним наказом не були вручені позивачу, про що складено акт відмови від підписання направлення та отримання копії наказу на проведення перевірки (а.с.35). Тоді вказані направлення та наказ надіслані ФОП ОСОБА_2 поштою та вручені останньому, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.36), що є підставою для початку проведення такої перевірки.
Отже, контролюючий орган був допущений до проведення перевірки, яка відбулася в період з 15.01.2021 по 22.01.2021, за результатами фактичної перевірки ГУ ДПС м. Києві складено акт від 25.01.2021 №0085/26/15/07/3255822530, в якому зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем податкового законодавства та прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.02.2021 №№0140390707, 0140380707, 0140370707.
Крім того, згідно з даними веб-порталу Судова влада України, позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення від 19.02.2021 №№0140390707, 0140380707, 0140370707, наразі позовна заява перебуває на розгляді Львівського окружного адміністративного суду. Рішення по суті спору не прийняте.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.
Слід зазначити, що судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 відступила від висновків про те, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки.
При цьому, в зазначеній постанові Судова палата сформувала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Велика Палата Верховного Суду у справі №816/228/17 ухвалила постанову від 08 вересня 2021 року, в якій зазначено наступне.
За змістом пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 зазначено, що «…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У пункті 5 рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 по справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Отже, у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.
Протиправність дій контролюючого органу при призначенні та проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Відтак, незгода з наказом про проведення перевірки може бути підставою для оцінки наслідків або результатів перевірки (припису, постанови, рішення про анулювання ліцензії, інших санкцій) або ж скасування санкцій, пов'язаних із недопуском до проведення перевірки, правомірності такого недопуску. Оскарження самого лише наказу не призводить до реального захисту прав суб'єкта перевірки, а тому не відповідає завданням адміністративного судочинства.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 24.10.2024 у справі №580/2466/19, від 22.10.2024 у справі №380/7526/22, від 03.10.2024 у справі №520/26475/21, від 08.03.2023 у справі №420/25447/21, від 15.04.2025 у справі №520/24380/24.
Так, оскаржуваний позивачем наказ про проведення перевірки реалізований, тобто перевірка проведена, акт складений, прийняті податкові повідомлення-рішення.
Відповідно до частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Відтак, враховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, провадження у справі про визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу слід закрити.
Згідно із частиною першою статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини другої статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Як передбачено частинами першою, другою статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За приписами пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI (з наступними змінами та доповненнями) сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, оскільки провадження у цій справі закрито з інших підстав, ніж у зв'язку з відмовою позивача від позову, тому сплачену позивачем суму судового збору в розмірі 2270,00 грн (а.с.13а) слід повернути позивачу.
Керуючись статтями 238, 248 КАС України, суд
Провадження у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу закрити.
Повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з бюджету судовий збір у сумі 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят грн 00 коп.), сплачений згідно з квитанцією від 30 квітня 2021 року №0.0.2108958738.1.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з моменту її підписання.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій