Номер провадження 2/243/1384/2025
Номер справи 243/5360/25
« 20 » серпня 2025 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області
у складі: головуючого - судді Гончарової А.О.,
за участю: секретаря судового засідання - Слободкіної Т.І.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за теплову енергію, -
Позивач звернувся до Слов'янського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за теплову енергію, обґрунтувавши свої вимоги тим, що відповідачі мешкають за адресою: АДРЕСА_1 , є абонентами ОКП «Донецьктеплокомуненерго» в м. Слов'янськ та користуються послугами з опалення. Між сторонами встановилися фактичні договірні відносини, однак відповідачі не в повному обсязі та несвоєчасно оплачують вартість спожитих послуг з опалення. За період з 01 січня 2022 року по 30 квітня 2025 року утворилась заборгованість, яка складає 24 122,10 грн. Крім того, за період з 01 січня 2022 року по 30 квітня 2025 року відповідачам нарахована заборгованість за абонентське обслуговування в сумі 983,69 грн.
08 липня 2025 року позивач звернувся до суду з уточненою позовною заявою, яку обґрунтував тим, що відповідачі надали довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, в яких вказано, що вони за адресою місця реєстрації свого проживання фактично не проживають. Дотримання умов визначених Постановою КМУ №206 дає право відповідачам на заборону стягнення заборгованості за надані комунальні послуги, утвореної після взяття їх на облік як ВПО з 01.06.2022 року.
У зв'язку з викладеним позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за теплову енергію за період з 01 січня 2022 року по 01 червня 2025 року в сумі 3 054,61 грн., заборгованість за абонентське обслуговування за період з 01 січня 2022 року по 01 червня 2025 року в сумі 100,22 грн., поштові витрати, пов'язані з поштовим відправленням кореспонденції у розмірі 90,00 грн., витрати, пов'язані з формуванням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно відповідача у справі на суму 41,00 грн. та судовий збір в сумі 2 422,40 грн.
Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідач ОСОБА_1 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності. Також, позивач не надав документи, що підтверджують затвердження тарифу за надання позивачем послуг у цей період, що унеможливлює перевірку правильності нарахування заборгованості. Також не надано документів щодо укладення між сторонами договору. Відповідач вказав, що вже тривалий час разом зі своєю сім'єю проживає не за місцем реєстрації.
Представник позивача, Марухова А.В., яка діє на підставі довіреності №33 від 23 грудня 2024 року, надала відповідь на відзив, в якій вказала, що позивач в опалювальний період 2022-2025р. забезпечив постачання теплоносія споживачам житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (в т.ч. відповідачам) до вводу в житловий будинок відповідно до норм та стандартів в обсязі відповідно до теплового навантаження будівлі (житлового будинку). Квартира, в якій зареєстровані відповідачі, знаходиться у багатоквартирному житловому будинку, який в опалювальний період 2022-2025роки було підключено до мереж централізованого теплопостачання. Житловий будинок опалюється котельнею, що знаходиться на балансі підприємства позивача на праві господарського відання. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Відповідач намагається створити хибний висновок, що договірні відносини з позивачем (виконавцем комунальної послуги) взагалі не врегульовані. Проте, такий висновок відповідача не відповідає ані положенням законодавства (чинним на момент існування тих чи інших правовідносин), ані фактичним обставинам. З 03.11.2021року між Позивачем та Відповідачами укладено та діє типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. За таких обставин зобов'язання відповідачів оплатити надані послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг. Жодних додаткових нарахувань окрім тих, що передбачені законодавством, підприємство позивача не здійснює. Так, за період з 01.01.2022р. до 30.04.2025р. по квартирі АДРЕСА_2 за відповідачами рахується заборгованість за теплову енергію в сумі 24122 грн. 10 коп. та за абонентське обслуговування за період 01.01.2022р. до 30.04.2025р. в сумі 983 грн. 69 коп. На підприємстві позивача на ім'я відповідального наймача відкрито особовий рахунок НОМЕР_1 , що відповідає вищевказаній квартирі та відповідно до якого здійснюються нарахування за теплову енергію та абонентське обслуговування. Оскільки відповідачі зареєстровані в квартирі, вони були, є та продовжують бути споживачами послуг за адресою свого місця реєстрації. Позивач звертає увагу, що 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» та відповідно до якого розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Строк дії цього карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та закінчився 01.07.2023р. Також, враховуючи зміни, внесені Законом України 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», строк, визначений ст. 257, продовжується на строк дії в Україні воєнного, надзвичайного стану відповідно до п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. З огляду на вказані норми Закону, у позивача є право вимоги за трирічний період, що передував набранню чинності Закону №540-IX, тобто з 01.04.2017року та продовжено на строк дії воєнного стану, запровадженого на території України з 24.02.2022р. указом Президента України № 64, який триває дотепер. В зв'язку з викладеним, позивач просив задовольнити позов в повному обсязі.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі продажу від 16 листопада 1999 року є власниками квартири АДРЕСА_2 , що вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 425053937 від 01 травня 2025 року.
Згідно з випискою з особового рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 30 квітня 2025 року існує заборгованість за користуванням тепловою енергією в розмірі 24 122,10 грн. за період з 01 січня 2022 року по 30 квітня 2025 року, а також заборгованість за абонентське обслуговування в сумі 983,69 грн. за період з 01 січня 2022 року до 30 квітня 2025 року.
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3004-5001718593 від 07 червня 2022 року ОСОБА_1 перемістився до м. Київ.
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3004-5001745264 від 13 червня 2022 року ОСОБА_2 перемістилася до м. Київ.
07.07.2025 року відповідачі звернулись до підприємства позивача та надали довідку про те, що вони є внутрішньо-переміщеними особами та за адресою місця реєстрації свого проживання, - фактично не проживають, про що свідчать довідки про взяття на облік ВПО.
Факт звернення відповідачів до позивача з вказаною заявою підтверджується позивачем в заяві про уточнення позовних вимог від 08 липня 2025 року.
В зв'язку з викладеним позивачем проведений новий розрахунок заборгованості за надані послуги за період з 01 січня 2022 року по 31 травня 2022 року, відповідно до якого нарахування за теплову енергію склали 7 161,46 грн., оплата за теплову енергію склала 4 106,85 грн., зарахування за абонентську плату склали 168,70 грн., оплата за абонентську плату склала 68,48 грн., заборгованість за теплову енергію становить 3 054,61 грн., заборгованість з абонентської плати становить 100,22 грн.
Відповідно до ст.317, ст.319. ст.322 Цивільного кодексу України власник квартири володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, власність зобов'язує, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року у справі №757/29813/17-ц, «не проживання відповідача (боржника) у квартирі, яка належить йому на праві власності, та факт відсутності його реєстрації у цій квартирі не звільняє його як власника квартири від обов'язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг». Тобто, власник квартири повинен сплачувати послуги щодо оплати житлово - комунальних послуг не зважаючи на те, зареєстрований він у квартирі чи ні, мешкає він у цій квартирі чи ні. Отже, саме факт того, що фізична особа є власником квартири є підставою для стягнення з неї боргу за житлово-комунальні послуги.
Договір про надання послуг з постачання теплової енергії між ОКП «Донецьктеплокомуненерго» та відповідачами не укладався, але житлово-комунальні послуги за об'єктом надавались, тобто між сторонами наявні фактичні договірні відносини. Відтак, відсутність укладеного договору про надання послуг з постачання теплової енергії не виключає обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги, а у випадку ухилення від виконання такого обов'язку нести відповідальність в порядку, встановленому законом. Відповідна правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.
Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а тому факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Таким чином між відповідачами та позивачем утворилися фактичні договірні відносини з надання послуг з теплопостачання на підставі відкритого особового рахунку.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що позивач надавав відповідачам відповідні послуги. За таких обставин при вирішенні справи суд виходить з обсягу прав і обов'язків сторін відповідно до чинного законодавства, яке регулює взаємовідносини осіб, що надають послуги із споживачами цих послуг.
З відомостей, наданих позивачем, вбачається, що оплата витрат за надану теплову енергію у зазначену квартиру відповідачами не провадилася у повному обсязі.
Згідно з п. 11 ч. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов'язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).
Такі витрати підлягають відшкодуванню за рахунок плати за абонентське обслуговування всіма співвласниками багатоквартирних будинків, незалежно від того, чи підключено їхнє приміщення до систем теплопостачання виконавця комунальної послуги.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Проте, абзацом 3 п.1 Постанови КМУ №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05.03.2022 передбачено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 з дати виникнення можливості бойових дій/початку бойових дій по дату припинення можливості бойових дій/ завершення бойових дій на територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з додатком 2 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб».
Аналіз змісту вищевказаної норми закону дозволяє набути висновку, що заборона стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги виникає в зв'язку з отриманням споживачем статусу внутрішньо переміщеної особи, за умов належного повідомлення виконавця комунальних послуг про цей факт. При цьому, чіткого порядку такого повідомлення законодавцем не встановлено.
Відповідно до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 (із змінами відповідно до Наказу № 221 від 02 серпня 2024 року), м. Слов'янськ з 24 лютого 2022 року входить в перелік територій, на яких ведуться бойові дії.
З матеріалів справи вбачається, що довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відповідачів надавалися представнику позивача, тобто всі умови, передбачені абзацом 3 п.1 Постанови КМУ № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», відповідачами фактично були виконані.
Таким чином, дотримання умов визначених Постановою КМУ №206 дає право відповідачам на заборону стягнення з них заборгованості за надані комунальні послуги, утвореної після 24.02.2022. При цьому положення Постанови КМУ №206 не визначають певних строків на здійснення вказаних дій, а відтак у разі повідомлення відповідачами про вказані обставини в будь-який час (після 24.02.2022) з моменту утворення заборгованості до завершення бойових дій стягнення заборгованості забороняється.
Таким чином, на теперішній час та до припинення чи скасування воєнного стану в Україні, заборонено стягнення з відповідачів заборгованості за період з 24 лютого 2022 року по 01 червня 2025 року, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Щодо стягнення заборгованості за січень 2022 року, то суд зазначає, що за період з 01 січня 2022 року по 31 травня 2022 року відповідачами було здійснено оплату за теплову енергію в сумі 4 106,85 грн., та оплату за абонентську плату в сумі 68,48 грн. Заборгованість за січень 2022 року становить 2 853,03 грн. відповідно до розрахунку позивача. Враховуючи здійснену відповідачами оплату послуг за період з 01 січня 2022 року по 31 травня 2022 року (за теплову енергію - 4 106,85 грн., за абонентську плату - 68,48 грн.), яка покриває розмір заборгованості за січень 2022 року, в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за цей період слід відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи відмову в задоволенні позову, витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 13, 128, 131, 133, 141, 259, 264, 265, 268, 280-283 ЦПК України, ст. 12, 13, 509, 526 ЦК України, ст.ст.64,67,68 ЖК України, суд , -
В задоволенні позову обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за теплову енергію відмовити.
Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільних справах Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений 25 серпня 2025 року.
Суддя Слов'янського
міськрайонного суду
Донецької області А.О. Гончарова