25 серпня 2025 року м. Харків Справа № 917/390/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Гребенюк Н.В., суддя Тихий П.В.
без виклику представників сторін,
розглянувши апеляційну скаргу Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради, м.Полтава (вх.№1099 Х/1) (вх.№1385 П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 у справі №917/390/25 (суддя Тимощенко О.М., ухвалене м.Полтава, дата складення повного тексту 27.05.2025)
за позовом: фізичної особи - підприємця Шупика Михайла Миколайовича, м. Полтава,
до відповідача: Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради, м. Полтава,
про стягнення 93990,60грн. заборгованості,
27.02.2025 фізична особа - підприємець Шупик Михайло Миколайович звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради про стягнення 93990,60грн. заборгованості за договором про закупівлю №92/24 від 23.12.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на нездійснення відповідачем розрахунків за надані послуги перевезення військовозобов'язаних, призваних до мобілізації за договором про закупівлю №92/24 від 23.12.2024.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 у справі №917/390/25 позов задоволено повністю; стягнуто з Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради на користь фізичної особи - підприємця Шупика Михайла Миколайовича 93990,60грн. основного боргу, 2422,40грн. витрат по сплаті судового збору та 5000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідні висновки місцевого господарського суду з посиланням на положення статей 509, 525, 526, 530 ,629, 901, 903, 905, Цивільного кодексу України, статей 193, 202 Господарського кодексу України мотивовані тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт неналежного виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю №92/24 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані за договором послуги.
Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 у справі №917/390/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю; відновити строк для подання доказів, прийняти та долучити до матеріалів справи установчі документи Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради та листування позивача з відповідачем; судові витрати по справі покласти на позивача.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом було порушеного як норми матеріального так і процесуального права, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Скаржник наголошує на тому, що судом першої інстанції не було враховано тих обставин, що частина наданих послуг була оплачена відповідачем відповідно до умов договору. Несплачені суми згідно актів здачі-приймання виконаних робіт/наданих послуг (по перевезенню військовозобов'язаних автомобільним транспортом) №5/01/25 від 06.01.2025 на суму 47228,61грн. та №8/01/25 від 08.01.2025 на суму 46761,99грн. є такими, що суперечать умовам договору, не відповідають принципам ефективного, раціонального та економного використання бюджетних коштів та ставлять Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради в невигідні умови, оскільки суми вказані в актах є завищеними та не відповідають наданим послугам.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на правову позицію, викладену у постанові КГС ВС від 04.09.2023 у справі №910/5352/21, яка полягає у тому, що під час розгляду спорів щодо надання послуг (виконання робіт) суд має досліджувати не лише обсяг, якість та вартість послуг, строки їх надання та порядок прийняття, а й у сукупності всі обставини, що свідчать про фактичне надання або ненадання послуг, а також відповідність договірної вартості фактично наданим послугам.
Щодо порушення норм процесуального права, апелянт вказує, що, він не приймав участь у справі під час розгляду справи в суді першої інстанції. Ухвалу про відкриття провадження та позов з додатками не отримував, тому був позбавлений можливості надати свій відзив на позовну заяву разом з доказами на підтвердження своїх заперечень. У зв'язку із зазначеними обставинами просить суд апеляційної інстанції відновити строк для надання нових доказів, прийняти та долучити до матеріалів справи листування позивача і відповідача, а саме: лист Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради від 26.03.2025; лист Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради від 22.01.2025; лист ФОП Шупик М.М. від 24.02.2025.
Скаржник переконаний, що виходячи з викладеного, суд першої інстанції надав оцінку доказам лише позивача, не врахувавши та не надавши оцінку фактам завищення суми послуг, які несплачені. Також, на думку скаржника суд не врахував листування між позивачем та відповідачем та заперечення відповідача про сплату необґрунтованих послуг, належним чином не дослідив та не надав оцінку наданим доказам зі сторони позивача. Все це призвело до ухвалення не законного рішення, яке є необґрунтованим та таким, що суперечить умовам укладеного договору про закупівлю №92/24 від 23.12.2024.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 витребувано у господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/390/25; відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.
30.06.2025 матеріали справи №917/390/25 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради на рішення господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 у справі №917/390/25; встановлено відповідачу у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; розгляд апеляційної скарги Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради на рішення господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 у справі №917/390/25 ухвалено розпочати з 03.07.2025 без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з частиною 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему "Електронний суд" до кабінету користувача і доставлена їм 02.07.2025року.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
В ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 23.12.2024 між Департаментом з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради (надалі - замовник) та фізичною особою - підприємцем Шупиком Михайлом Миколайовичем (надалі - виконавець) було укладено договір про закупівлю №92/24 (надалі - договір т.1 а. с. 9 - 11), відповідно до умов якого сторони погодили, що виконавець зобов'язується, у порядку та на умовах визначених цим договором, на свій ризик, власними та/або залученими силами і засобами в обумовлений цим договором термін надати замовнику послуги з перевезення військовозобов'язаних, призваних по мобілізації (за кодом ДК 021:2015 60140000-1 "Нерегулярні пасажирські перевезення") (надалі - послуги), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити належним чином виконані послуги (пункт 1.1. договору).
Якість наданих послуг повинна відповідати на момент їх надання стандартам/нормам/ вимогам діючого законодавства, які застосовуються для такого виду послуг (пункт 1.2 договору).
Згідно з пунктом 1.3 договору термін надання послуг: до 31.12.2024.
Місце надання послуг: в межах території України (згідно заявок на кожне окреме перевезення) (пункт 1.5 договору).
Надання послуг замовнику здійснюється силами та за рахунок виконавця, незалежно від дня тижня, не пізніше 5 (п'яти) годин з моменту отримання заявки від замовника у письмовому та/або електронному виді (електронною поштою) із зазначенням необхідної інформації, яка погрібна для надання послуг. У разі необхідності виконавець забезпечує надання послуг також і у нічний час, вихідні та святкові дні, цілодобово, незалежно від обсягу послуг, згідно заявок замовника (пункт. 1.7 договору).
Відповідно до пункту 2.1. договору ціна договору становить 999900,00грн. без ПДВ.
Ціна цього договору включає: витрати на оплату праці водія, витрати на ремонт та технічне обслуговування транспортних засобів, придбання палива та мастильних матеріалів, заміна шин та акумуляторів, тощо, всі податки, збори, обов'язкові платежі, що сплачуються або мають бути сплачеш виконавцем, усі інші витрат виконавця, пов'язані з наданням послуги, тощо (пункт. 2.2 договору).
Пунктом 2.3 договору передбачено, що ціна цього договору може бути зменшена за взаємною подою сторін.
Оплата послуг виконавця здійснюється замовником в сумі, обрахованій за фактично надані послуги згідно рахунку-фактури після підписання обома сторонами акту приймання -передачі наданих послуг та подорожнього листа затверджена наказом (пункт 2.4 договору).
Ціни на послуги встановлюються в національній валюті України. Розрахунки за виконані послуги здійснюються відповідно до ст.49 Бюджетного кодексу України на підставі рахунку-фактури та Акту приймання - передачі наданих послуг (відповідно до кілометражу), які підписуються виконавцем та передаються замовнику (пункт 2.35 договору);
Відповідно до пункту 2.6 договору за надання передбачених договором послуг замовник сплачує виконавцю їх вартість протягом 30 робочих днів з дня підписання Акту приймання - передачі наданих послуг га отримання відповідною рахунку - фактури (в т ч. за кожною окремою поїздкою) шляхом безготівковою переказу на поточний рахунок виконавця.
Сторони договору обізнані та усвідомлюють, що на момент укладення даного договору та виконання сторонами зобов'язань за ним, відносини, які виникають з цього договору також регулюються нормами постанови КМУ від 09.06.2021 №590 "Про затвердження Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнною стану" (із внесеними змінами). Будь-які штрафні санкції в такому випадку не застосовуються (пункт 2.7 договору).
Пунктом 2.8 договору передбачено, що здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг.
Протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання акту приймання-передачі наданих послуг замовник зобов'язаний розглянути та підписати його в разі відсутності зауважень, або в такий саме строк направити виконавцю мотивовану відмову від підписання. (пункт. 2.9 договору).
Відповідно до пункту 2.10 договору прийняття наданих послуг здійснюється замовником за умови належного надання послуг.
У разі виявлення неналежного надання послуг, замовник має право відмовитись від підписання акту приймання-передачі наданих послуг та оплати неналежно наданих послуг (пункт 2.11 договору).
Підпунктом 3.1.22 пункту 3.1 договору встановлено, що виконавець зобов'язаний: за заявкою замовника власними та/або залученими силами і засобами надавати останньому визначені цим договором послуги; забезпечувати якість наданих послуг відповідно до вимог, які узгоджені виконавцем із замовником згідно умов цього договору (або згідно із вимогами, яким такі послуги звичайно повинні відповідати), надавати транспортні засоби в термін не пізніше ніж 5 годин з моменту замовлення, якщо інше не зазначено у заявці замовника; у разі необхідності забезпечити надання послуги також і у нічний час, вихідні та святкові дні, цілодобово, незалежно від обсягу послуг, згідно заявок замовника; оформити належним чином Акти приймання - передачі наданих послуг, тощо; здати надані послуги в порядку, передбаченому цим договором.
Згідно з пунктом 3.2 договору виконавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за виконані послуги.
Підпунктом - 3.3.3 пункту 3.3 договору передбачено, що замовник зобов'язаний: приймати від виконавця результати надання послуг шляхом підписання акту приймання - передачі наданих послуг та шляхового листа, якщо надані послуги відповідають умовам договору, і оплачувати їх в розмірах і в строк, передбачені цим договором.
Відповідно до підпункту 3.4.4 пункту 3.4 договору замовник має право: відмовитись від прийняття результатів падання послуг, якщо надані послуги не відповідають умовам договору і вимагати від виконавця усунення недоліків, відшкодування збитків, якщо вони виникли внаслідок невиконання або неналежного виконання виконавцем взятих на себе обов'язків за цим договором; контролювати якість надання послуг; зменшувати обсяг закупівлі послуг та загальну вартість цього договору залежно від реальних потреб замовника. У такому разі сторони вносять відповідні зміни до цього договору; повернути документи виконавцеві без здійснення оплати у разі неналежного їх оформлення .
Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до припинення або скасування воєнного стану (з урахуванням продовження), але не пізніше ніж по 31.12.2024 включно (пункт 9.1 договору).
Всі зміни і доповнення до цього договору чинні, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами. Укладені додаткові угоди та додатки до цього договору є невід'ємною частиною даного договору (пункт 10.2 договору).
Також, між сторонами було укладено ряд додаткових угод (додаткова угода №1 від 25.12.2024, додаткова угода №2 від 06.01.2025 та додаткова угода №3 від 13.01.2025), відповідно до умов яких було продовжено строк дії договору для проведення процедури закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 % суми, визначеної в договорі - до 31.03.2025. А також зменшено суму договору (вважати сумою договору на 2025 рік 199980,00грн без ПДВ, а загальною сумою договору вважається 1199880,00грн (т.1 а.с. 13- 15).
Матерілами справи підтверджується, що замовником було направлено на адресу виконавця заявки на перевезення військовозобов'язаних: №9/98 від 04.01.2025, №9/123 від 05.01.2025, №9/189 від 06.01.2025, №9/236 від 07.01.2025, №9/237 від 07.01.2025, №9/267 від 08.01.2025 (т.1 а. с. 34 - 39).
На виконання пункту 1.7. договору, виконавцем було здійснено шість перевезень за вищезазначеними заявками, що підтверджується дорожніми листами №098124 від 05.01.2025, №098123 від 06.01.2025, №098125 від 07.01.2025, №098126 від 04.01.2025, №098127 від 07.01.2025, №098128 від 08.01.2025 (т.1 а.с. 28 - 33), та листами підтвердженнями №9/122 від 05.01.2025, №9/188 від 06.01.2025, №9/235 від 07.01.2025, №9/361 від 09.01.2025, №9/269 від 08.01.2025, № 9/277 від 08.01.2025 (т.1 а. с. 40 - 45).
Виконавцем відповідно пункту 2.35 договору було направлено на адресу замовника рахунки №5/01/25 від 06.01.2025, №6/01/25 від 06.01.2025, №07/01/25 від 07.01.2025, №8-1/01/25 від 08.01.2025, №8/01/25 від 08.01.2025 №9/01/25 від 09.01.2025 (т.1 а.с. 22-27) та акти здачі - приймання виконаних робіт/наданих послуг (по перевезенню військовозобов'язаних автомобільним транспортом) №5/01/25 від 06.01.2025 на суму 47228,61грн., №6/01/25 від 06.01.2025 на суму 27563,91грн., №7/01/25 від 07.01.2025 на суму 30130,32грн., №8/01/25 від 08.01.2025 на суму 46761,99грн., №8-1/01/25 від 08.01.2025 на суму 27563,91грн., №9/01/25 від 10.01.2025 на суму 30963,57грн. (т.1 а.с. 16 - 21).
За результатами розгляду вказаних документів, листом від 21.01.2025 №01-13/04.3-01/102 замовник підтвердив факт надання послуг із перевезення з дальністю маршрутів 1403 км та 1471 км відповідно до актів приймання-передачі наданих послуг №8/01/25 від 08.01.2025 на суму на суму 27563,91грн., та №5/01/25 від 06.01.2025 на суму 27563,91грн.
В підписанні решти актів приймання-передачі наданих послуг та оплаті за надані послуги замовником було відмовлено з посиланням на положення підпункту 2.9 пункту 2 договору про закупівлю №92/24 від 23.12.2024, постанову Кабінету Міністрів України "Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету" від 01.03.2024 №65, постанову Кабінету Міністрів України "Про ефективне використання державних коштів" від 11.10.2016 №710 з тих підстав, що загальний кілометраж, сума наданих послуг - кількість військовозобов'язаних, які перевозилися у 2 (двох) перевезеннях, а саме: 1 (одна) особа, не відповідають принципам ефективного, раціонального та економного використання бюджетних коштів та нормативно-правовим актам держави щодо використання бюджетних коштів в частині співвідношення дальність перевезення - кількість осіб - грошові затрати (т.1 а.с.46).
У зв'язку із вказаними обставинами, листом від 23.02.2025 виконавцем було повторно направлено на адресу замовника для підписання та оплати спірні акти приймання-передачі наданих послуг та всі підтверджуючі документи (т.1 а.с.47).
Проте, акти приймання-передачі наданих послуг №8/01/25 від 08.01.2025 на суму 46761,99грн. та №5/01/25 від 06.01.2025 на суму 47228,61грн. не були підписані та оплачені замовником, що і стало підставою для звернення 27.02.2025 ФОП Шупик Михайла Миколайовича до господарського суду Полтавської області з позовом до Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради про стягнення 93990,60грн. заборгованості за договором про закупівлю №92/24 від 23.12.2024 (т.1 а.с.1-55).
Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 у даній справі позов задоволено повністю з підстав, зазначених в рішенні (т.1 а.с.73-85).
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що за загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із статтею 173 Господарського кодексу України та статтею 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.12.2024 між Департаментом з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради (далі - відповідач, замовник) та фізичною особою - підприємцем Шупиком Михайлом Миколайовичем (далі - позивач, виконавець) було укладено договір про закупівлю №92/24 (надалі - договір), відповідно до умов якого сторони погодили, що виконавець зобов'язується, у порядку та на умовах визначених цим договором, на свій ризик, власними та/або залученими силами і засобами в обумовлений цим договором термін надати замовнику послуги з перевезення військовозобов'язаних, призваних по мобілізації (за кодом ДК 021:2015 60140000-1 "Нерегулярні пасажирські перевезення") (надалі - послуги), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити належним чином виконані послуги.
Отже, як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, укладений між сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
До правовідносин, що виникли між сторонами в межах укладеного договору підлягають застосуванню не лише загальні положення Цивільного кодексу України щодо договорів про надання послуг, а й спеціальні норми Закону України "Про автомобільний транспорт", який є галузевим нормативно-правовим актом, що регулює діяльність у сфері автомобільних перевезень.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" наведено визначення основних термінів:
- автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
- замовник транспортних послуг - юридична або фізична особа, яка замовляє транспортні послуги з перевезення пасажирів чи/та вантажів;
- послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату;
- нерегулярні пасажирські перевезення - перевезення пасажирів автобусом, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу, в якому визначають маршрут руху, дату та час перевезень, інші умови перевезень та форму оплати послуги, або перевезення за власний кошт.
Частина третя статті 35 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачає, послуги пасажирського автомобільного транспорту поділяють на послуги з перевезення пасажирів автобусами, на таксі та легковими автомобілями на замовлення.
Послуги з перевезення пасажирів автобусами можуть надаватися за видами режимів організації перевезень: регулярні, регулярні спеціальні, нерегулярні.
Перевезення пасажирів автобусами в режимі нерегулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах нерегулярних перевезень на договірних умовах із замовниками транспортних послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).
Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (частина 1 статті 905 Цивільного кодексу України).
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Наявними в матеріалах справи доказами, а саме: заявками №9/98 від 04.01.2025 та №9/237 від 07.01.2025 замовником вказано: кількість військовозобов'язаних (1 особа), яких необхідно перевезти, та маршрут перевезення (1. м. Полтава - с. Мала Любаша Рівенська обл., 2 с. Мала Любаша Рівненська обл. - м. Полтава) (т.1 а.с.37, 39); листами - підтвердженнями №9/122 від 01.05.2025 та №9/269 від 08.01.2025 (т.1 а.с.43, 44); дорожніми листами №098126 від 04.01.2025 та №098127 від 07.01.2025 (т.1 а.с.28, 32) підтверджується, що відповідачу, як замовнику, було надано послуги з перевезення військовозобов'язаних, призваних по мобілізації.
Позивачем, було складено та направлено на адресу відповідача акти здачі-приймання виконаних робіт/наданих послуг (по перевезенню військовозобов'язаних автомобільним транспортом) №5/01/25 від 06.01.2025 на суму 47228,61грн. та №8/01/25 від 08.01.2025 на суму 46761,99грн. Всього на загальну суму 93990,60грн. Акти були підписані лише виконавцем (позивачем).
Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач зазначав, що неодноразово направляв відповідачу вказані акти приймання-передачі послуг та рахунки для їх підписання та здійснення оплати. Проте, відповідач від підписання актів ухилився та оплату не провів.
Як зазначено господарським судом першої інстанції, позивачем не було надано до суду доказів на підтвердження направлення поштовим чи іншим зв'язком вищезазначених спірних актів. Проте, з листа Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради (т.1 а. с. 46), вбачається, що відповідач підтвердив факт отримання спірних актів, рахунків на оплату та інших доказів на підтвердження виконання позивачем вимог договору.
У вказаному листі відповідач також підтвердив факт надання послуг із перевезення з дальністю маршрутів 1403 км та 1471 км відповідно до актів приймання-передачі наданих послуг №8/01/25 від 08.01.2025 на суму 27563,91грн., та №5/01/25 від 06.01.2025 на суму 27563,91грн.
При цьому, лист Департаменту не містить посилань на недоліки чи неналежне надання послуг позивачем.
Судова колегія враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду 02.06.2023 у справі №914/2355/21, в якій суд вказав, що за загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов'язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.
Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.
Як було зазначено вище, пунктом 2.6 договору сторони погодили, що за надання передбачених договором послуг замовник сплачує виконавцю їх вартість протягом 30 робочих днів з дня підписання акту приймання - передачі наданих послуг та отримання відповідною рахунку - фактури (в т. ч. за кожною окремою поїздкою) шляхом безготівковою переказу на поточний рахунок виконавця.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду, положення наведених вище норм законодавства, а також умови укладеного між сторонами договору, колегія суддів зазначає, що обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт - негайно про них заявити (зокрема, шляхом надання обґрунтованої відмови від підписання акту виконаних робіт), покладено саме на замовника.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що несплачені суми згідно актів здачі-приймання виконаних робіт/наданих послуг (по перевезенню військовозобов'язаних автомобільним транспортом) №5/01/25 від 06.01.2025 на суму 47228,61грн. та №8/01/25 від 08.01.2025 на суму 46761,99грн. є такими, що суперечать умовам договору, не відповідають принципам ефективного, раціонального та економного використання бюджетних коштів та ставлять Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради в невигідні умови, оскільки суми вказані в актах є завищеними та не відповідають наданим послугам.
Щодо не відповідності наданих послуг принципам ефективного, раціонального та економного використання бюджетних коштів та нормативно-правовим актам держави щодо використання бюджетних коштів, колегія суддів зазначає, що позивач виконував умови договору щодо перевезення виключно на підставі заявок відповідача, як замовника, де чітко вказано кількість осіб та маршрут.
Тобто, відповідач здійснюючи замовлення на спірні перевезення мав усвідомлювати - наскільки вони відповідають принципам ефективного, раціонального та економного використання бюджетних коштів та нормативно-правовим актам держави щодо використання бюджетних коштів в частині співвідношення дальність перевезення - кількість осіб - грошові затрати.
Окрім того, додатком № 1 до договору про закупівлю № 92/24 від 23.12.2024, сторонами було погоджено калькуляцію з послуг з перевезення військовозобов'язаних по мобілізації, якою вартість 1 км/год без ПДВ становить 33,33 грн. (т.1 а.с.12)
В актах приймання-передачі наданих послуг №5/01/25 від 06.01.2025 на суму 47228,61грн. та №8/01/25 від 08.01.2025 на суму 46761,99грн. зазначена погоджена зі стороною ціна 33,33?грн/км без ПДВ, що відповідає умовам договору і калькуляції, а тому не є завищеною.
Таким чином, заперечення апелянта щодо відсутності підстав для оплати наданих послуг, які були фактично надані позивачем, є необґрунтованими.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Судова колегія виходить з того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об'єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.
Суд апеляційної інстанції також враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та не порушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
Як вірно зазначено господарським судом, відповідач, як замовник відповідно до умов укладеного між сторонами договору про закупівлю №92/24 від 23.12.2024 прийняв на себе обов'язок оплатити позивачу, як виконавцю, надані послуги.
Отже, позивач мав правомірні очікування щодо виконання відповідачем його обов'язків по договору.
Необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20).
Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20).
Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.
Враховуючи викладене, судова колегія зазначає, що виконавець, здійснюючи правомірну поведінку, мав "законні очікування" на відповідну добросовісну поведінку замовника, та застосування до нього тих процедур, що є передбачуваними і очікуваними для нього.
Допустимих доказів в спростування вищевикладеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору апелянт до суду не надав.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за договором про закупівлю №92/24 від 23.12.2024 в сумі 93990,60грн.
Щодо доводів апелянта про порушення місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення норм процесуального права, яке полягає в тому, що останній не приймав участь у справі під час розгляду справи в суді першої інстанції, а ухвалу про відкриття провадження та позов з додатками не отримував, а тому був позбавлений можливості надати свій відзив на позовну заяву разом з доказами на підтвердження своїх заперечень, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з вимогами статті 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з абзацом 1 частини 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до вимог пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відповідач - Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради належить до осіб, які в силу приписів статті 6 Господарського процесуального кодексу України зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Проте, на момент відкриття провадження у справі № 917/390/25, не зареєстрував електронний кабінет.
Вказане підтверджується відповіддю №11313291 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС у Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради (код ЄДРПОУ 24548168) (т.1 а.с.54) .
Місцевим господарським судом ухвала про відкриття провадження у справі від 04.03.2025 двічі направлялась на адресу відповідачу (04.03.2025 та 18.03.2025) за адресою місцезнаходження згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (вул. Соборності, 36, м. Полтава, 36000).
Проте, вказані ухвали повернулись до суду без вручення з відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою" (т.1 а.с.61-64, 65-68).
Апеляційний суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі від 04.03.2025 є 02.04.2025 року.
Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що апелент був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Щодо клопотання апелянта про долучення додаткових доказів доданих до апеляційної скарги, а саме: копій листа Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради від 26.03.2025, листа Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради від 22.01.2025 та листа ФОП Шупик М.М. від 24.02.2025, судова колегія зазначає, що частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В такому випадку, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги) без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статей 80 та 269 Господарського процесуального кодексу України.
Вказане, з урахуванням положень статті 282 Господарського процесуального кодексу України означає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи додаткові докази, має викладати мотивувальну частину своєї постанови із зазначенням відповідного обґрунтування заявником неможливості їх подання до суду першої інстанції та з оцінкою апеляційною інстанцією такого обґрунтування (відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17).
Апелянт обмежився лише загальними твердженнями про те, що не був обізнаний про хід судового розгляду, не обґрунтував, чому у передбачений законодавством спосіб не здійснив обов'язкову реєстрацію електронного кабінету у ЄСІТС до 06.06.2025.
Така бездіяльність в свою чергу призвела до неможливості отримання процесуальних документів у спосіб, передбачений чинним законодавством.
В даному випадку скаржник не навів жодних переконливих та належним чином підтверджених доказів того, що у нього дійсно існувала об'єктивна, тобто незалежна від його волі, неможливість подати відповідні докази під час розгляду справи судом першої інстанції.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності заяв, скарг на рішення тощо. Це право може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Проте, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення ЄСПЛ у справах "Мушта проти України", заява № 8863/06, п. 37; "Kreuz v. Poland", заява № 28249/95, п. 53; "Golder v. the United Kingdom", заява № 4451/70, п. 38, "Stanev v. Bulgaria", заява № 36760/06, п.п. 229-230).
Апеляційний суд вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007р.; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016р.).
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта не підтверджують існування виняткових обставин, які б виправдовували несвоєчасне подання доказів, а отже, підстав для їх прийняття в апеляційному провадженні немає.
Судова колегія зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 у справі №917/390/25 без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Полтавської міської ради залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 у справі №917/390/25 залишити без змін.
Повна постанова складена 25.08.2025.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя П.В. Тихий