ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
22 серпня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/931/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ"
на рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2025, прийняте суддею Деркач Т.Г., м. Одеса, повний текст складено 14.05.2025,
у справі №916/931/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАВЕСТ-АГРО"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ"
про стягнення 108 612,95 грн
У березні 2025 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАВЕСТ-АГРО" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальному розмірі 108612,95 грн, з яких: 105800 грн - сума попередньої оплати, 686,79 грн - 3% річних та 2126,16 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу №КП01/07-21 від 01.07.2021 в частині поставки позивачеві товару.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 17.03.2025 відкрито провадження у справі №916/931/25.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.05.2025 у справі №916/931/25 (суддя Деркач Т.Г.) частково задоволено позов; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАВЕСТ-АГРО" суму попередньої оплати у розмірі 105800 грн, 3% річних у сумі 556,54 грн, інфляційні втрати у сумі 2126,16 грн, а також судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 2419,50 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 21973,62 грн; у решті позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту невиконання відповідачем взятих на себе за договором купівлі-продажу №КП01/07-21 від 01.07.2021 зобов'язань з поставки товару, що зумовило правомірність заявлення позовних вимог про повернення суми попередньої оплати, перерахованої Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАВЕСТ-АГРО" на виконання вказаного договору, та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних). Поряд з цим, судом першої інстанції встановлена неправильність проведеного позивачем розрахунку 3% річних, у зв'язку з чим Господарським судом Одеської області в межах заявленого Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАВЕСТ-АГРО" періоду самостійно здійснено перерахунок останніх. Крім того, місцевий господарський суд задовольнив заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням часткового задоволення позову.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2025 у справі №916/931/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Зокрема, апелянт наголошує на тому, що позивачем до суду першої інстанції не подано належних доказів перерахування відповідачеві суми попередньої оплати за договором купівлі-продажу №КП01/07-21 від 01.07.2021 у розмірі 105800 грн, оскільки у матеріалах справи відсутня належним чином засвідчена копія платіжної інструкції №1443 від 05.07.2021.
У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 14.07.2025 (вх.№2217/25/Д3 від 14.07.2025) Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАВЕСТ-АГРО" просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ", а рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2025 у справі №916/931/25 - залишити без змін, посилаючись на те, що наявна у матеріалах справи платіжна інструкція №14436 від 05.07.2021 є належним доказом перерахуванням позивачем на користь відповідача попередньої оплати, при цьому відповідач ні в адресованих позивачеві листах, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції не заперечував факт отримання грошових коштів в якості попередньої оплати за договором купівлі-продажу №КП01/07-21 від 01.07.2021.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік").
Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (108612,95 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 30.06.2025 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 01.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" ("Продавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАВЕСТ-АГРО" ("Покупець") укладено договір купівлі-продажу товару №КП01/07-21 (далі - договір №КП01/07-21 від 01.07.2021), за умовами пункту 1.1 якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар в асортименті та за цінами відповідно до пункту 2 цього договору, а Покупець - прийняти і оплатити його згідно з умовами даного договору.
Право власності на товар виникає у Покупця з моменту повної його оплати. При цьому Покупець несе відповідальність за товар з моменту його отримання (пункт 1.2 договору №КП01/07-21 від 01.07.2021).
В силу пункту 2.1 договору №КП01/07-21 від 01.07.2021 Продавець передає товар у власність Покупцеві згідно з виставленим Продавцем рахунком-фактурою в асортименті і за відповідними цінами, зазначеними у Специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору №КП01/07-21 від 01.07.2021 Покупець здійснює попередню оплату товару на поточний рахунок Продавця на підставі рахунку-фактури в обсязі 50% загальної суми договору у строк до 06.07.2021 включно. Покупець перераховує залишок загальної суми за договором в розмірі 50% на поточний рахунок Продавця протягом 3 банківських днів з моменту отримання товару Покупцем.
Пунктом 4.1 договору №КП01/07-21 від 01.07.2021 визначено, що акти прийому-передачі товару повинні бути підписані Покупцем в момент їх отримання.
У пунктах 5.1, 5.2 договору №КП01/07-21 від 01.07.2021 вказано, що Покупець зобов'язується своєчасно прийняти поставлений товар і забезпечити за свій рахунок його вивантаження і звільнення транспорту. Протягом 10-ти робочих днів Покупець зобов'язується підписати та повернути видаткову накладну Продавцю.
За умовами пункту 7.1 договору №КП01/07-21 від 01.07.2021 за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим договором.
Згідно з пунктом 10.2 договору №КП01/07-21 від 01.07.2021 цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами договору своїх зобов'язань.
У специфікації №1 до договору №КП01/07-21 від 01.07.2021 узгоджено, що предметом поставки є корпус 45-футового рефрижераторного контейнеру, 45HCPW, б/в у кількості 1 шт. за ціною 211600 грн з ПДВ, а також те, що доставка товару здійснюється Продавцем за адресою: Рівненська область, Млинівський район, село Підлозці.
На виконання договору №КП01/07-21 від 01.07.2021 відповідач виставив позивачеві рахунок на оплату №286 від 01.07.2021 на загальну суму 211600 грн.
Вищенаведений рахунок Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАВЕСТ-АГРО" оплатило на суму 105800 грн, про що свідчить платіжна інструкція №14436 від 05.07.2021, у графі "Призначенням платежу" якої вказано про здійснення часткової оплати за товар згідно з рахунком №286 від 01.07.2021.
Посилаючись на нездійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" поставки товару за договором №КП01/07-21 від 01.07.2021, позивач спочатку звернувся до відповідача з вимогою №273 від 16.12.2024, в якій просив у семиденний строк передати товар за вказаним договором, а після цього з вимогою №293 від 30.12.2024 про повернення коштів (передплати) у сумі 105800 грн.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 108612,95 грн, з яких: 105800 грн - сума попередньої оплати, 686,79 грн - 3% річних та 2126,16 грн - інфляційні втрати.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту невиконання відповідачем взятих на себе за договором №КП01/07-21 від 01.07.2021 зобов'язань з поставки товару, що зумовило правомірність заявлення позовних вимог про повернення суми попередньої оплати, перерахованої Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАВЕСТ-АГРО" на виконання вказаного договору, та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних). Між тим, судом першої інстанції встановлена неправильність проведеного позивачем розрахунку 3% річних, у зв'язку з чим Господарським судом Одеської області в межах заявленого Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАВЕСТ-АГРО" періоду самостійно здійснено перерахунок останніх.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про часткове задоволення позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що за своєю юридичною природою договір №КП01/07-21 від 01.07.2021 є договором поставки.
Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Колегія суддів зауважує, що наявний у матеріалах справи примірник договору №КП01/07-21 від 01.07.2021 не містить підпису зі сторони позивача, між тим апеляційним господарським судом враховується, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами (саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений в постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17).
Як вбачається з матеріалів справи, саме на виконання вищенаведеного договору відповідачем було виставлено рахунок на оплату, а позивачем здійснено перерахування суми попередньої оплати, що виключає можливість визнання договору №КП01/07-21 від 01.07.2021 неукладеним. Більше того, факт укладення договору №КП01/07-21 від 01.07.2021 відповідачем не заперечується, а поведінка Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАВЕСТ-АГРО", у тому числі звернення останнього до відповідача з вимогою про передачу товару за цим договором, однозначно підтверджують схвалення позивачем даного правочину.
Отже, договір №КП01/07-21 від 01.07.2021 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов'язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
В силу статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За умовами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Колегія суддів враховує, що договір №КП01/07-21 від 01.07.2021 та специфікація № 1 до нього не містять чітко обумовленого строку поставки товару, проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив попередню оплату, після чого звернувся до відповідача з вимогою №273 від 16.12.2024, в якій просив у семиденний строк передати товар за вказаним договором. Факт отримання зазначеної вимоги відповідачем не заперечується.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що у матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем поставки вказаного у специфікації товару за договором №КП01/07-21 від 01.07.2021.
Поряд з цим, подана позивачем до місцевого господарського суду платіжна інструкція №14436 від 05.07.2021 підтверджує виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАВЕСТ-АГРО" свого обов'язку з перерахування на користь відповідача грошових коштів у сумі 105800 грн (50% вартості товару) на підставі виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" рахунку на оплату №286 від 01.07.2021.
В силу частини другої статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, приписи вказаної норми містять в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку непоставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.
Таким чином, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, а тому останній може реалізувати своє право у будь-який спосіб: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 27.08.2019 у справі №911/1958/18.
Водночас колегія суддів враховує, що умовою застосування положень частини другої статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.07.2019 у справі №904/4899/18.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" та "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме: в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування" того, що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43) та "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).
За таких обставин, враховуючи наведені норми права, узгоджені сторонами умови договору №КП01/07-21 від 01.07.2021, наявність у матеріалах справи доказів здійснення позивачем попередньої оплати вартості товару за вказаним договором у сумі 105800 грн та відсутність доказів на підтвердження здійснення відповідачем поставки зазначеного товару, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних про стягнення 105800 грн попередньої оплати.
Твердження апелянта про не подання позивачем до місцевого господарського суду належним чином засвідченої копії платіжної інструкції про перерахування коштів попередньої оплати колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, надана Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАВЕСТ-АГРО" платіжна інструкція №14436 від 05.07.2021, яка містить всі необхідні реквізити платіжного документа, є додатком до позовної заяви, поданої через систему "Електронний суд", у зв'язку з чим вказаний доказ, з урахуванням положень Інструкції користувача підсистеми "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, вважається засвідченим належним чином (підписаним кваліфікованим електронним підписом); по-друге, відповідачем не подано жодного доказу на спростування факту отримання від позивача коштів, перерахованих останнім відповідно до платіжної інструкції №14436 від 05.07.2021. Крім того, апелянт необґрунтовано посилається на відсутність у матеріалах справи платіжної інструкції №1443 від 05.07.2021, адже, як зазначалося вище, платіжним документом, який свідчить про здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАВЕСТ-АГРО" попередньої оплати на виконання договору №КП01/07-21 від 01.07.2021, є платіжна інструкція №14436 від 05.07.2021.
Водночас колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошового зобов'язання є його порушенням у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені у листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Перевіривши наведені позивачем розрахунки компенсаційних нарахувань, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 2126,16 грн, нарахованих за січень-лютий місяці 2025 року, а також про помилковість визначення суми 3% річних, нарахованих за період 24.12.2024-12.03.2025, з огляду на те, що, виходячи з дати направлення вимоги про повернення коштів (30.12.2024), датою виникнення зобов'язань з повернення попередньої оплати є 06.01.2025. За таких обставин, місцевий господарський суд здійснив власний розрахунок 3% річних в межах заявленого позивачем періоду, внаслідок чого дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 556,54 грн. При цьому жодних доводів стосовно неправильності проведених розрахунків 3% річних та інфляційних втрат скаржником в апеляційній скарзі не наведено.
Крім того, колегія суддів також зазначає, що апеляційна скарга не містить жодних доводів щодо незаконності/необґрунтованості оскаржуваного рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 21973,62 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов'язану з розглядом даної справи в суді першої інстанції, у зв'язку з чим, беручи до уваги те, що за умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги, Південно-західний апеляційний господарський суд, враховуючи процесуальний принцип диспозитивності, не вбачає підстав для надання оцінки вказаному розподілу судових витрат.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 14.05.2025 у справі №916/931/25 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2025 у справі №916/931/25 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 22.08.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук