Справа № 227/1633/24
(2/199/1569/25)
Іменем України
22.07.2025
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді Спаї В.В.,
секретар судового засідання Запара О.В.,
за відсутності учасників справи
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у м. Дніпрі у порядку загального позовного провадження (заочний розгляд) цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Бучанської районної державної адміністрації,
Згідно з позовом, в останньому заявлено вимогу про про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно виховує, здійснює нагляд та утримує неповнолітніх доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в обґрунтування посилаючись на те, що з травня 2023 р. по даний час діти мешкають з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , позивач самостійно виховує дітей, здійснює їх догляд та утримання. Більше року відповідач не доглядає, не виховує, не утримує дітей, не мешкає з дітьми, оскільки у відповідача є нова сім'я.
В окремо поданій суду заяві представник позивача просив суд про розгляд справи у його відсутності, просив суд задовольнити позов.
В окремо поданій суду заяві від 21.02.2025 р. відповідач повідомила про визнання позову, просила суд про розгляд справи у її відсутності.
Процесуальні дії у справі:
-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.01.2025 р. прийнято до розгляду цивільну справу;
-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.01.2025 р. поновлено провадження у цивільній справі;
-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22.07.2025 р. закрито підготовче провадження у цивільній справі.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Як встановлено судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76 - 80 ЦПК України, сторони у цій справі є батьками неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження (а.с. 17, 31). Шлюб між батьками дитини припинений в результаті його розірвання на підставі рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26.02.2018 р. (а.с. 29 - 30).
Діти мешкають разом з батьком у квартирі АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою голови ОСББ (а.с. 14), є внутрішньо переміщеними особами, що підтверджується відповідними довідками (а.с. 11, 12).
Суду наданий акт депутата Бучанської міської ради на звернення ОСОБА_1 про встановлення факту проживання, згідно з яким ОСОБА_1 проживає фактично за адресою: АДРЕСА_1 , з двома доньками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зі слів заявника самостійно виховує та утримує малолітніх дітей (а.с. 10).
Як встановлено судом на підставі рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22.02.2018 р. у справі №227/154/18 у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, судовим рішенням в цій справі позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп., щомісячно, починаючи з 19 січня 2018 року і до повноліття дітей (https://reyestr.court.gov.ua/Review/72381760).
Правовідносини між учасниками справи виникли з підтвердження факту, що має юридичне значення, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав та їх реалізація.
Дослідив докази в межах заявлених суду позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів визначаються Сімейним кодексом України.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Частиною першою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Випадки, за наявності яких суд має право збирати докази, в даній справі відсутні.
Клопотань про витребування доказів судом не заявлено.
Вимоги щодо доказів визначені у ст.ст. 76 -80 ЦПК України, зокрема, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Стандарт доказування розуміється як сукупність критеріїв, на підставі яких суд ухвалює рішення у справі; ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Йдеться про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
На підтвердження позовних вимог позивачем надані письмові докази (у копіях): свідоцтва про народження дітей, довідки про взяття їх на облік (як внутрішньо переміщених осіб), а також акт депутата міської ради про встановлення факту проживання та довідку голови ОСББ про те, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує дітей (зі слів сусідів).
При цьому, висновки довідки голови ОСББ та акту міського депутата ґрунтуються на усних повідомленнях позивача та слів сусідів.
Втім, згідно з рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22.02.2018 р. у справі №227/154/18 у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей саме ОСОБА_1 є платником аліментів на утримання неповнолітніх дітей на користь їх матері - ОСОБА_2 ( відповідача у цій справі), що підтверджується відповідним судовим рішенням.
Отже, жоден з наданих позивачем доказів не доводить ті обставини, які мають значення для справи і на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, у зв'язку чим вочевидь невиконання позивачем обов'язку доказування у цій справі, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Згідно з частиною першою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує /судовий розгляд.
Отже, стосовно визнання відповідачем позову в окремо наданій суду заяві, то суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши водночас обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, провадження № 61-2251св22).
Оскільки підстави для задоволення позову відсутні, суд не приймає факт визнання позову відповідачем.
Стосовно розподілу судових витрат.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 968,96 грн.(а.с. 24).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, судові витрати підлягають віднесенню на рахунок позивача.
Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 3, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ст.ст. 264-265, 273 ЦПК України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Судові витрати віднести на рахунок позивача.
Дата складення повного судового рішення 01.08.2025 р.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В.Спаї