Справа № 467/665/25
Провадження № 2/467/273/25
25.08.2025 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Кологривої Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Романенко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Арбузинка цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» доОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
У травні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що 07 лютого 2024 рокуміж товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4366769 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Сума виданого кредиту склала 10000 грн., строк кредиту 360 днів, зі стандартною процентною ставкою 2.5% в день в межах всього строку кредиту, та знижена процентна ставка 1.63%. 23 вересня 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» уклали договір факторингу №23/09/2024, у відповідності до умов якого до ТОВ «Українські фінансові операції» перейшло право вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, в тому числі - до відповідача, який має непогашену заборгованість за кредитним договором № 4366769 у розмірі 72480 грн., з яких: 10000 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 57480 грн. - заборгованість за відсотками, штрафні санкції - 5000 грн. Позивачем у межах строку дії кредитного договору нараховано у період з 24 вересня 2024 року по 31 січня 2025 року проценти за стандартною процентною ставкою у розмірі 32500 грн. Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача вищевказану заборгованість за кредитним договором у розмірі 99980 грн., судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 к. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн.
Ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області Кологривої Т.М. від 21 травня 2025 року справу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду з повідомленням сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи за його відсутності.
Відповідач у судове засідання двічі не з'явився без повідомлення причин, незважаючи на те, що про дату, час і місце судового засідання повідомлявся за місцем реєстрації, відзиву до суду не подав.
Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 07 лютого 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4366769, відповідно до умов якого позикодавець надав відповідачу кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на його платіжну картку в розмірі 10000 грн., строком на 360 днів, зі стандартною процентною ставкою 2.50% в день в межах всього строку кредиту, та знижена процентна ставка 1.63% в день застосовується якщо клієнт у межах строку, визначеного в п. 1.3 договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, здійснить повне погашення кредитної заборгованості або протягом такого строку за ініціативою клієнта відбудеться продовження строку кредиту на новий строк.
Відповідно до умов п.п. 1.2. п. 1 кредитного договору, банк надає позичальнику грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
П.п. 1.3. п. 1 кредитного договору визначено, що періодичність платежів зі сплати процентів визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (графік платежів), що є додатком № 1 до цього договору.
Відповідно до п.п. 1.5 кредитного договору орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою 99923.40% річних; за зниженою процентною ставкою 46397.49 % річних. Орієнтовна вартість загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою 10000 грн.; за зниженою ставкою 97375 грн.
За змістом п.2.1 договору товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 .
У відповідності до п.п. 9.7 кредитного договору договір укладається шляхом направлення його тексту підписаного з боку товариства аналогом власноручного підпису уповноваженої особи товариства та відтиску печатки товариства, що відтворені засобами копіювання, в особистий кабінет клієнта для ознайомлення та підписання. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який формується для кожного разу використання та направляється клієнту на номер мобільного телефону, повідомлений останнім товариству і ІТС товариства/зазначений в цьому договорі.
Факт отримання коштів позичальником підтверджується листом ТОВ «Пейтек Україна» від 03 жовтня 2024 року за вих.№20241003-1279, відповідно до якого 07 лютого 2024 року 13:26:42 на банківську картку НОМЕР_2 перераховано кошти в сумі 10000 грн.
Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 06 серпня 2025 року за клопотанням представника позивача у АТ КБ «Приватбанк» витребувана інформація щодо підтвердження належності платіжної картки НОМЕР_3 ОСОБА_1
23 вересня 2024 року між ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" та ТОВ «Українські фінансові операції»укладено договір факторингу №23/09/2024, у відповідності до умов якого ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" передало (відступило) ТОВ «Українські фінансові операції»за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Українські фінансові операції»прийняло належні ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА"права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №23/09/2024 ТОВ «Українські фінансові операції» набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі у розмірі 72480 грн., з яких: 10000 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 57480 грн. - заборгованість за відсотками, штрафні санкції - 5000 грн.
Позивачем надано розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором, за яким загальний розмір заборгованості відповідає у розмірі 99980 грн., з яких: 10000 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 89980 грн. - заборгованість за відсотками.
Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Як свідчать матеріали справи, договір укладено сторонами в електронній формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону).
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомуст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомуст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.ст.526, 530, 610 ЦК України та ч.1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
Відповідно до статей 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Відповідно до правил статті 1077 ЦК України, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнт) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання перед фактором.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно частини першої статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, а також право вимоги, яке виникне в майбутньому.
Відповідно до правил частини другої статті 1082 ЦК України, боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце.
Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суду встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З приводу порядку нарахування процентів за користування кредитними коштами Велика Палата Верховного Суду у пунктах 75-119, 122, 123 постанови від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) дійшла наступних висновків.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Щодо нарахування процентів на підставі статті 1048 ЦК України Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.
Тобто, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.
У разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.
Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.
Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17.
У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).
З урахуванням встановленого та положень вказаних норм слід дійти висновку, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та має непогашену заборгованість.
На підставі викладеного суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір розмірі 2422 грн. 40 к.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Представником позивача на підтвердження понесених витрат надано договір про надання правової допомоги від 01 серпня 2024 року, укладений між ТОВ «Українські фінансові операції» та адвокатом Дідух Є.О., копію заявки від 24 лютого 2025 року до вказаного договору, акт прийому-передачі виконаних робіт від 01 серпня 2024 року, розрахунок на оплату від 24 березня 2025 року.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Суд, враховуючи, що відповідачем не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
Керуючись ст.ст. 4, 6, 10, 12, 13, 76-81, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» доОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 )на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»(03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27 приміщення 2, ЄДРПОУ 40966896) заборгованість за кредитним договором у розмірі 99980 (дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят) грн., з яких: 10000 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 89980 грн. - заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»(03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27 приміщення 2, ЄДРПОУ 40966896) судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 к.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 )на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»(03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27 приміщення 2, ЄДРПОУ 40966896) витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області на протязі 30 днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.М.Кологрива