про відмову в забезпеченні позову
22 серпня 2025 року № 320/41751/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Діска А.Б., розглянувши клопотання позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у невнесенні до Єдиного Державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про непридатність позивача до військової служби та виключення його з військового обліку на підставі п. 3 ч. б ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
2. Зобов'язати відповідача внести до Єдиного Державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про непридатність позивача до військової служби та виключення його з військового обліку на підставі п.3 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
3. Зобов'язати відповідача скасувати та видалити з Єдиного Державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про порушення позивачем правил військового обліку та оголошення його в розшук.
Ухвалою суду від 22.08.2025 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу час для усунення недоліків позовної заяви.
Разом із позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій він просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відповідачу - ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо направлення на військово-лікарську комісію, призову на військову службу під час мобілізації, притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності позивача до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі.
В обґрунтування вказаної заяви зазначає, що відповідно до рішення ВЛК від 23.12.2022 позивача визнано непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку та внесено відповідну інформацію у військовий квиток та до «Резерв+». Однак, у 2025 році у електронному кабінеті призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Резерв+» категорія обліку позивача змінилась на «військовозобов'язаний». На звернення позивача до відповідача, останнім було повідомлено про необхідність явки до ТЦК для проходження ВЛК. Також позивачу було направлено повістку про виклик та станом на час звернення позивача до суду позивача було оголошено в розшук для складання протоколу з причин неявки за повісткою. У зв'язку з чим позивач вважає, що наявні підстави для забезпечення позову, оскільки неприйняття таких заходів може або значно ускладнити виконання рішення суду або зробити його виконання неможливим.
Окрім того в разі неявки по повістці, яку нібито направлено, стосовно позивача будуть застосовані заходи адміністративної відповідальності, в тому числі оголошення в розшук, примусове доставлення до ТЦК та ВЛК, складання протоколу про адміністративне правопорушення та постанови про притягнення до адміністративної відповідальності із накладенням штрафів і усі ці заходи можуть відбутись саме у період розгляду адміністративної справи за позовною заявою позивача.
Тож направлення позивача на ВЛК при виключенні його з військового обліку та визнання його непридатним може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення прав позивача в разі задоволення позову. Саме забезпечення позову сприятиме збереженню існуючого становища прав та обов'язків позивача до розгляду адміністративної справи по суті.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відтак, розгляд заяви про забезпечення позову розглянуто судом без повідомлення учасників справи.
Перевіривши доводи заяви про забезпечення позову письмовими доказами, суд дійшов висновку, що така заява не підлягає задоволенню з наступних мотивів і підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, суд може забезпечити позов лише за наявності однієї з двох підстав, а саме: ускладнення або неможливість виконання рішення суду чи відновлення порушених прав позивача внаслідок невжиття заходів забезпечення позову та очевидна протиправність рішення, яким порушуються права, свободи та інтереси особи, що звернулась до суду.
Водночас, згідно з частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною другою цієї статті визначено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Обов'язок доведення підстав для вжиття заходів забезпечення позову покладається на заявника (п. 3 ч.1 ст.152 КАС України).
Забезпечення позову має на меті гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Застосовуючи заходи забезпечення позову, суд має встановити зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, а також встановити, що певний захід забезпечення позову відповідає обраному способу судового захисту, спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Верховний Суд 06.02.2019 у справі № 826/13306/18 зазначив: обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо “очевидності» ознак протиправної бездіяльності відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх “якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про “очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, що свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі № 800/521/17 (ЄДРСР 73082059) зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Відповідно до частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Інститут забезпечення адміністративного позову є механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, виконання майбутнього рішення суду або/та ефективний захист позивача, що неможливий без негайного втручання суду. Заходи забезпечення мають бути вжиті лише у межах позовних вимог, адекватних та співмірних з позовними вимогами.
Суд повинен враховувати співвідношення прав та інтересу, про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб, бо забезпечення позову сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову вживаються судом з метою захисту прав та інтересів позивача на час розгляду справи та не можуть вирішувати спірні правовідносини по суті.
Поважними підставами забезпечення позову є існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, за захистом яких він звернувся до суду, до ухвалення рішення в адміністративній справі.
Обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є достатнє обґрунтування того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Таким чином аналіз змісту вказаних норм та правових висновків свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При вирішенні заяви про забезпечення позову суд зазначає, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Суд зазначає, що матеріали заяви про забезпечення позову не містять будь-яких доказів того, що відповідачем вживаються дії, пов'язані з призовом позивача на військову службу.
На момент розгляду заяви позивача у суду відсутні правові підстави для встановлення очевидних ознак протиправної бездіяльності відповідача.
Наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності відповідача може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.
Суд зазначає, що порушення правил військового обліку - це невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством вимог щодо реєстрації, оновлення даних та виконання обов'язків військовозобов'язаними, призовниками, а також резервістами. Такі дії можуть виражатися у непостановці на облік, несвоєчасному оновленні даних, ухиленні від медичних оглядів чи військової служби, а також у порушеннях з боку роботодавців тощо. У разі виявлення порушення особою правил військового обліку така особа підлягає притягненню до адміністративної відповідальності.
Відповідно до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, в разі виявлення порушення правил військового обліку районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення особи, яка скоїла адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку.
Після отримання такого звернення органи поліції здійснюють розшук та доставлення особи до ТЦК та СП для складення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення.
Отже, відмітка в електронному військово-обліковому документі про порушення правил військового обліку означає, що ТЦК звернувся до органів поліції щодо доставлення громадянина за вчинення адміністративного правопорушення для складення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення та можливого притягнення до відповідальності.
Проте, сам по собі факт відображення в електронному військово-обліковому документі даних щодо порушення позивачем правил військового обліку не вказує на очевидність протиправних дій відповідача. А тому суд не вбачає підстав для забезпечення позову шляхом притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності позивача.
Більш того, питання щодо притягнення особи до відповідальності не входить до компетенції адміністративного суду.
Наведені представником позивача у заяві про забезпечення позову аргументи не дають підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Водночас суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Сама ж лише незгода позивача із діями суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Таким чином, наведені заявником обставини, не є обґрунтованими для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову визначеним заявником шляхом, оскільки матеріали заяви про забезпечення позову не містять об'єктивних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливості захисту цих прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів.
Щодо доводів позивача у заяві про протиправність дій відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення позивачем правил військового обліку, то суд зазначає, що оцінка оскаржуваним у цій справі діям або бездіяльності може бути надана під час розгляду справи по суті з урахуванням доказів, витребуваних судом, стверджувати про правомірність чи неправомірність оскаржуваних дій відповідача на даний час неможливо.
Крім того, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі № 826/13306/18.
Також суд зазначає, що жодними доказами не підтверджуються доводи заявника про вірогідність набуття позивачем статусу військовослужбовця у зв'язку з призовом на військову службу.
Наведені позивачем у заяві доводи є лише його припущенням й жодних належних та допустимих доказів у розумінні статей 73, 76 КАС України на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача без вжиття заходів забезпечення позову, суду не надано.
Крім того, як зазначалось судом вище, при розгляді заяви про забезпечення позову суд (суддя) має пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась із такою заявою, позовним вимогам.
З огляду на вказане, на даний час у суду відсутні підстави для висновку про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, як і неможливість відновлення таких прав в майбутньому. Тим більше, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно можуть бути порушені у майбутньому.
З урахуванням зазначеного, заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.
Згідно статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, при цьому, наведені позивачами обґрунтування не свідчать про існування обставин визначених статтею 150 частиною 2 КАС України, як підстав для забезпечення позову, а саме не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Згідно з статті 154 частини 5 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що матеріали заяви про забезпечення позову не свідчать про очевидність протиправності рішень (дій), наявність небезпеки заподіяння істотної шкоди правам, свободам та інтересам позивача, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали.
Суддя Діска А.Б.