21 серпня 2025 року м. Ужгород№ 260/6104/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності та рішення протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
31 липня 2025 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Закарпатської обласної державної адміністрації (88000, Україна, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Народна, 4, код ЄДРПОУ 00022496), яким просить суд: « 1. Прийняти позовну заяву до розгляду; 2. Розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; 3. Розглядати справу у судовому засіданні із викликом сторін; 4. Визнати протиправною відповідь Закарпатської обласної державної адміністрації за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 15 липня 2025 р; 5. Визнати протиправною бездіяльність Закарпатської обласної державної адміністрації щодо забезпечення права ОСОБА_1 на працевлаштування як особи з інвалідністю за заявою від 15 липня 2025 р.; 6. Зобов'язати Закарпатську обласну державну адміністрацію здійснити дії, необхідні для усунення наслідків протиправної відповіді та бездіяльності.».
04 серпня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, якою розгляд справи постановлено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) викликом учасників справи.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було від 21 серпня 2025 року у задоволенні клопотання позивача про неврахування відзиву на позов відмовлено.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що звернувся із заявою до Закарпатської обласної державної адміністрації, якою просив забезпечити його право як особи з інвалідністю на працевлаштування, шляхом підбору робочого місця у Закарпатській обласній державній адміністрації, проте відповідачем протиправно не було забезпечено права позивача на працевлаштування як особи з інвалідністю. Зазначає, що відповідь Закарпатської обласної державної адміністрації за результатами розгляду його заяви від 15 липня 2025 року є протиправною, оскільки в такій не наведено обґрунтування на підставі Закону, не пояснена вартість створення умов та взагалі необхідність (оскільки позивач вважає, що необхідності у створенні спеціальних умов немає), не роз'яснено порядок оскарження, у зв'язку із чим, позивач звернувся до суду з даним позовом.
До суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимоги, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 10 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 15 липня 2025 року позивач звернувся із заявою до Закарпатської обласної державної адміністрації через Урядовий контактний центр, якою просив забезпечити його право як особи з інвалідністю на працевлаштування, шляхом підбору робочого місця у Закарпатській обласній державній адміністрації (а.с.а.с. 11, 39).
Відповідно до резолюції голови обласної державної адміністрації від 17 липня 2025 року до документа № Р-2624/03-05 від 15 липня 2025 року, звернення позивача було надано для розгляду та інформування заявника відповідно до компетенції всім структурним підрозділам Закарпатської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації, а саме: департамент агропромислового розвитку; департамент екології та природних ресурсів; департамент економічного та регіонального розвитку; департамент інфраструктури, розвитку і утримання мережі автомобільних доріг загального користування місцевого значення; департамент культури; департамент освіти і науки, молоді та спорту; департамент охорони здоров'я; департамент соціального захисту населення; департамент стратегічних комунікацій, національностей та релігій; департамент фінансів; управління єврорегіональної співпраці; управління житлово-комунального господарства та енергозбереження; управління з питань ветеранської політики; управління містобудування та архітектури; управління туризму та курортів; департамент цивільного захисту та оборонної роботи; управління капітального будівництва; управління цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації; відділ внутрішнього аудиту; відділ з питань запобігання та виявлення корупції; служба у справах дітей; державний архів Закарпатської області (а.с. 46).
Як вбачається із положень структурних підрозділів Закарпатської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації, а саме: департамент агропромислового розвитку; департамент екології та природних ресурсів; департамент економічного та регіонального розвитку; департамент інфраструктури, розвитку і утримання мережі автомобільних доріг загального користування місцевого значення; департамент культури; департамент освіти і науки, молоді та спорту; департамент охорони здоров'я; департамент соціального захисту населення; департамент стратегічних комунікацій, національностей та релігій; департамент фінансів; управління єврорегіональної співпраці; управління житлово-комунального господарства та енергозбереження; управління з питань ветеранської політики; управління містобудування та архітектури; управління туризму та курортів; департамент цивільного захисту та оборонної роботи; управління капітального будівництва; управління цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації; відділ внутрішнього аудиту; відділ з питань запобігання та виявлення корупції; служба у справах дітей; державний архів Закарпатської області є юридичними особами публічного права (а.с.а.с. 49-163).
Листом департаменту агропромислового розвитку Закарпатської обласної військової адміністрації від 18 липня 2025 року № 01-13/360 позивача було повідомлено, що в департаменті працевлаштована одна особа з інвалідністю чим забезпечено виконання встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с. 13).
У зв'язку із чим, позивач звернувся до Закарпатської обласної державної адміністрації зі скаргою від 18 липня 2025 року, у якій зазначив, що він отримав вищевказану відповідь від департаменту агропромислового розвитку, при цьому він наголосив, що звертався саме щодо працевлаштування у Закарпатській обласній державній адміністрації, а не певному департаменті, та просив уважно розглянути його первинне звернення від 15 липня 2025 року (а.с. 40).
30 липня 2025 року листом № Р-2624/03-05/152 апарат Закарпатської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації надав відповідь позивачеві, якою позивача повідомлено, що для зайняття останнім вакантних посад необхідно створення спеціальних умов, мінімальна вартість яких оцінена в 150000 (сто п'ятдесят тисяч) грн, фінансування на що не передбачено Планом використання коштів на 2025 рік (а.с. 14).
Вважаючи таку поведінку відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до статті 1 частини 2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.
Згідно із статтею 4 частиною 1 цього ж закону, місцеві державні адміністрації є юридичними особами.
Стаття 5 цього закону визначає, що склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.
У межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, а також з урахуванням вимог статті 18 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій.
Відповідно до статті 11 частини 4 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій зі статусом юридичних осіб публічного права здійснюють визначені Законом України "Про державну службу" повноваження керівника державної служби у цих структурних підрозділах.
Цю норму конкретизує і стаття 17 Закону України "Про державну службу" в пункті 31 частини першої якої передбачено, що повноваження керівника державної служби у місцевих державних адміністраціях здійснюють керівник апарату - в апараті місцевої державної адміністрації та її структурних підрозділах (крім структурних підрозділів зі статусом юридичних осіб публічного права); керівник структурного підрозділу зі статусом юридичної особи публічного права - у такому підрозділі.
Відповідно до статті 44 частини 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" Для правового, організаційного, матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності місцевої державної адміністрації, підготовки аналітичних, інформаційних та інших матеріалів, систематичної перевірки виконання актів законодавства та розпоряджень місцевої державної адміністрації, подання методичної та іншої практичної допомоги місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування головою місцевої державної адміністрації утворюється апарат місцевої державної адміністрації в межах виділених бюджетних коштів.
Згідно із статтею 14 пунктом 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", роботодавцями вважаються підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності», роботодавець - юридична особа (підприємство, установа, організація) або фізична особа - підприємець, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб.
Системний аналіз вказаних норм свідчить, що обласна державна адміністрація здійснює свої повноваження через структурні підрозділи, частина з яких має статус юридичних осіб публічного права. Такі підрозділи: мають окремий код ЄДРПОУ; є розпорядниками бюджетних коштів; виступають самостійними роботодавцями у розумінні чинного законодавства; укладають трудові договори від свого імені та здійснюють інші кадрові процедури.
Таким чином, Закарпатська обласна державна адміністрація як орган виконавчої влади не здійснює прийом на роботу до структурних підрозділів, які мають статус юридичної особи публічного права. Рішення про прийняття чи відмову у прийнятті на роботу приймає виключно керівник відповідного підрозділу у межах власних повноважень.
Отже, твердження Позивача про відмову у працевлаштуванні саме в Закарпатській обласній державній адміністрації не відповідають фактичним та юридичним обставинам, оскільки такої процедури, в організаційно-правовому значенні, не існує.
У своїй позовній заяві позивач зазначає, що він вважає відповідь апарату Закарпатської обласної державної адміністрації від 30 липня 2025 року № Р-2624/03-05/152 протиправною, оскільки не наведено обґрунтування на підставі закону, не пояснено вартість створення умов та взагалі необхідність (оскільки позивач вважає що необхідності у створенні спеціальних умов немає), а також не роз'яснено порядок оскарження.
Згідно із статтею 24 частинами 1 та 2 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Заборона дискримінації гарантується Європейською конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі по тексту - Конвенція), ратифікованою Україною 17 липня 1997 року, відповідно до статті 14 якої «користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».
При цьому Протокол № 12 до Конвенції, ратифікований Україною 09 лютого 2006 року, розширює сферу дії заборони дискримінації на будь-яке право, що гарантується національним законодавством, навіть якщо таке право не передбачене Конвенцією. Статтею 1 цього Протоколу передбачено, що «здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».
Статтею 21 частиною 1 Хартії основних прав Європейського Союзу від 07 грудня 2000 року встановлено заборону дискримінації будь-якого виду, зокрема, за ознаками статі, раси, кольору шкіри, етнічного чи соціального походження, генетичних характеристик, мови, релігії, політичних або інших поглядів, приналежності до національної меншини, майнового стану, походження, обмеженої працездатності, віку або сексуальної орієнтації.
Пунктом 12 Директиви Європейського Союзу від 27 листопада 2000 року № 2000/78/ ЄС щодо встановлення загальних рамок для рівного поводження у сфері трудових відносин та зайнятості передбачено заборону прямої або непрямої дискримінації на основі релігії або віросповідання, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації в сферах, охоплених цією Директивою.
Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина.
Поняття дискримінації міститься у пункті другому статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
Так, під дискримінацією слід розуміти ситуацію, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
При цьому, у статті 5 частині 1 вказаного Закону визначено такі форми дискримінації: пряма дискримінація; непряма дискримінація; підбурювання до дискримінації; пособництво у дискримінації; утиск.
Статтею 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії з зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.
Особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами. Відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності людей з інвалідністю в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей людей з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» робоче місце особи з інвалідністю - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової дальності на підприємствах, в установах і організаціях.
Спеціальне робоче місце особи з інвалідністю - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо. Тобто, це робоче місце, спеціально адаптоване під особу з інвалідністю за допомогою спеціального технічного обладнання, пристосувань і пристроїв.
Необхідність працевлаштування особи з інвалідністю на спеціалізоване робоче місце встановлюється висновками та індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю, що складаються МСЕК.
Якщо в документах МСЕК не зазначається необхідність створення спеціалізованого робочого місця для особи з інвалідністю, то вона може бути працевлаштована на звичайне робоче місце.
Така позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2023 по справі № 755/7916/19.
Суд зауважує, що відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Зазначена вище позиція Верховного Суду спростовує твердження позивача про те, що необхідності у створенні спеціальних умов немає.
До своєї заяви від 15 липня 2025 року, позивач, зокрема, додав довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією (а.с. 4 (на звороті)).
У пункті 12 "Висновок про умови та характер праці" цієї довідки чітко вказано: "продовжувати навчання у ВНЗ з подальшим працевлаштуванням по придбаній професії в спеціально створених умовах".
Близькі за своєю суттю вимоги передбачає і стаття 18 частина 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», де вказано, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із приписами статті 25 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи та організації, фізичні особи, які використовують найману працю, створюють безпечні і не шкідливі для здоров'я умови праці, вживають заходів до запобігання інвалідності та відновлення працездатності осіб з інвалідністю. У разі працевлаштування особам з інвалідністю забезпечують розумне пристосування робочих місць.
Визначення вжитого у вказаній статті Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» терміну «розумне пристосування» міститься в Конвенції про права осіб з інвалідністю від 13 грудня 2006 року (ратифікована Законом України № 1767-VI від 16.12.2009), відповідно до якої розумне пристосування означає внесення, коли це потрібно в конкретному випадку, необхідних і підхожих модифікацій і коректив, що не становлять непропорційного чи невиправданого тягаря, для цілей забезпечення реалізації або здійснення особами з інвалідністю нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод (постанова КАС ВС від 23 травня 2024 року № 440/17357/21).
Відтак, отримавши для розгляду та інформування в межах повноважень звернення позивача від 15 липня 2025 року та від 18 липня 2025 року, для забезпечення дотримання норм законодавства, а також висновку Верховного Суду, керівником апарату Закарпатської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації було видано резолюцію відповідним структурним підрозділам апарату Закарпатської обласної державної адміністрації від 21 липня 2025 року.
На виконання резолюції керівника апарату, відділом з питань інформаційної безпеки, захисту інформації та функціонування комунікаційно-технологічної інфраструктури апарату Закарпатської облдержадміністрації листом від 28 липня 2025 року було поінформовано відділ управління персоналом та нагород апарату Закарпатської облдержадміністрації про умови створення спеціального робочого місця особи з інвалідністю та забезпечення розумним пристосуванням (а.с.40).
В результаті моніторингу ринкових цін, фахівцями апарату Закарпатської обласної державної адміністрації було встановлено, що орієнтовна вартість облаштування робочого місця особи з інвалідністю І групи з вадами зору складає близько 150 тисяч гривень (а.с.а.с. 41-45).
Також, на виконання зазначеної резолюції управлінням фінансового забезпечення та обліку апарату Закарпатської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації листом від 28 липня 2025 було надано витяг з уточненого розрахунку видатків до кошторису на 2025 рік загального фонду Державного бюджету та витяг з уточненого розрахунку до кошторису видатків спеціального фонду на 2025 рік Державного бюджету (а.с.а.с. 46, 37).
За результатами опрацювання та аналізу листів структурних підрозділів апарату Закарпатської обласної державної адміністрації позивачу і було надано оскаржувану відповідь від 30 липня 2025 року № Р-2624/03-05/152.
Суд не бере до уваги твердження позивача що, орган державної влади має шукати альтернативні джерела фінансування, спростовуються статтею 47 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", оскільки у частині першій якої вказано, що фінансове забезпечення місцевих державних адміністрацій здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Щодо посилань позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2023 року № 893, суд зазначає, що такою дійсно затверджено Порядок надання компенсації фактичних витрат за облаштування робочих місць/місць провадження господарської діяльності/незалежної професійної діяльності для осіб з інвалідністю.
Так, відповідно до пункту 2 цього Порядку компенсація фактичних витрат за облаштування робочого місця/місця провадження діяльності - відшкодування заявнику фактичних витрат за облаштування робочого місця/місця провадження діяльності для особи з інвалідністю в розмірі не вище граничного розміру компенсації, встановленого цим Порядком.
Отже, з семантичного аналізу слова "компенсація" можна зробити висновок, що для отримання такого відшкодування заявник спочатку має здійснити фактичні витрати.
У даному випадку апарат Закарпатської обласної державної адміністрації такі витрати здійснити не може, оскільки вони не передбачені Планом використання коштів на 2025 рік, про що і було повідомлено позивача.
Апарат Закарпатської обласної державної адміністрації не вправі брати на себе зобов'язання щодо матеріального забезпечення, виконання яких не може бути забезпечене у межах її повноважень, визначених законодавством, та за рахунок наявних бюджетних асигнувань.
Відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України, взяття бюджетних зобов'язань можливе виключно в межах бюджетних призначень та за наявності відповідного фінансового ресурсу.
У прохальній частині позовної заяви позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Закарпатської обласної державної адміністрації щодо забезпечення права ОСОБА_1 на працевлаштування як особи з інвалідністю за заявою від 15 липня 2025 року.
Разом із цим, позивач не вказує, у чому саме полягає така бездіяльність відповідача, а також не підтверджує вказану вимогу належними доказами.
Як уже зазначалось судом, Закарпатська обласна державна адміністрація як така не є роботодавцем у розумінні норм законодавства.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, який затверджено Законом № 2102-IX від 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався. Воєнний стан в Україні наявний і на дату ухвалення рішення суду.
Згідно із статтею 1 частиною 3 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до статті 10 частини 5 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад, а також за наявності у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.
Відтак, заяву позивача від 15 липня 2025 року не можна вважати заявою на працевлаштування, оскільки ним: не зазначено посаду, яку він має намір зайняти; не подано заповненої особової картки встановленого зразка; не подано документа, що підтверджує наявність у нього громадянства України; не подано документа, що підтверджує наявність у нього наявність відповідної освіти; не подано документа, що підтверджує наявність у нього досвіду роботи; не подано інформації про наявність у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.
Отже, у розумінні Закону України "Про правовий режим воєнного стану" ОСОБА_1 не подавав заяву про призначення його на посаду державної служби, а апарат Закарпатської обласної державної адміністрації листом № Р-2624/03-05/152 від 30 липня 2025 не надавав йому відмови відповідно.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Закарпатську обласну державну адміністрацію здійснити дії, необхідні для усунення наслідків протиправної відповіді та бездіяльності.
У постанові від 05 вересня 2018 року у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Позивач жодними доказами не довів наявності вищенаведених умов ані окремо, ані в сукупності.
Згідно з Рекомендаціями Європи №11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право. Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно- правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим статтею 2 частиною 3 КАС України адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах, що ухвалені у справах: №580/1617/19 від 23 січня 2020 року, №825/2228/18 від 02 липня 2020 року та № 810/2474/18 від 31 липня 2020 року.
Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
У даному випадку позивач просить суд втрутитися у дискреційні повноваження апарату Закарпатської обласної державної адміністрації щодо працевлаштування особи, що не відповідає функціям суду з огляду на практику того ж Європейського суду з прав людини.
Таким чином, прохальна вимога позивача про зобов'язання Закарпатської обласної державної адміністрації вчинити певні дії, спрямовані на усунення «наслідків протиправної відповіді», є такою, що не підлягає задоволенню. Позивач не довів ані факту настання негативних наслідків, ані характеру дій, які відповідач зобов'язаний вчинити. Більше того, такі вимоги фактично передбачають втручання суду в дискреційні повноваження органу виконавчої влади, що прямо суперечить підходам, сформованим Верховним Судом та Європейським судом з прав людини. Суд може лише перевіряти законність дій або рішень суб'єкта владних повноважень, але не підміняти собою орган державної влади, вирішуючи питання, які належать виключно до його компетенції.
Отже, враховуючи всі обставини справи, аналізуючи позицію сторін, можна дійти висновків, що Закарпатська обласна державна адміністрація жодним чином не порушувала прав позивача на працевлаштування. У відповідь на його звернення були надані чіткі, обґрунтовані відповіді в межах чинного законодавства, яке регулює відносини у даній сфері.
Враховуючи специфіку організаційної структури Закарпатської обласної державної адміністрації як органу виконавчої влади, вона не є роботодавцем у розумінні трудового законодавства. Структурні підрозділи ОДА наділені статусом окремих юридичних осіб публічного права і виступають самостійними суб'єктами трудових відносин. Отже, обласна державна адміністрація не може брати на себе зобов'язання щодо працевлаштування до структурних підрозділів, які мають статус юридичної особи публічного права.
Позовні вимоги сформульовані нечітко та суперечливо, зокрема не конкретизовано, які саме «негативні наслідки» настали для Позивача та які саме дії повинна вчинити адміністрація. Це унеможливлює належний розгляд справи та фактично позбавляє суд можливості встановити предмет спору.
Позивачем не доведено порушення його прав, свобод чи інтересів у зв'язку з діями чи бездіяльністю Закарпатської обласної державної адміністрації. Відсутність таких доказів виключає можливість задоволення позову.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Закарпатської обласної державної адміністрації (88000, Україна, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Народна, 4, код ЄДРПОУ 00022496) про визнання бездіяльності та рішення протиправними, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.Є. Гаврилко