22 серпня 2025 рокуСправа №160/14341/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа: військова частина НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
16.05.2025 року за допомогою системи «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа: військова частина НОМЕР_2 , з вимогами:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у поверненні без реалізації рапорту ОСОБА_1 від 27.03.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я за наявності інвалідності;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу" за станом здоров'я за наявності інвалідності.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне. ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка належить до структури оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ). Позивачем подано рапорт з відповідним пакетом документів про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за станом здоров'я за наявності інвалідності. Зазначений рапорт було скеровано військовою частиною НОМЕР_2 на розгляд відповідачу та листом від 16.04.2025 р. № 2961, який надійшов до військової частини НОМЕР_2 18.04.2025, відповідачем було повернуто командиру військової частини НОМЕР_3 без реалізації. Відмову відповідача позивач вважає протиправною, оскільки має законні підстави для звільнення з військової служби.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
21.05.2025 року через систему Електронний суд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив проти позову. Відповідач проти позову заперечував, просив в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначив наступне. Військовою частиною НОМЕР_1 за допомогою функціоналу верифікації витягів з рішень експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи було перевірено витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи номер витягу 205/25/378/В дата прийняття рішення 24.02.2025 номер рішення 205/25/378/Р. За результатами перевірки вказаного витягу за введеними даними верифікованих протоколів не знайдено. Таким чином, позивачем не доведено наявності підстав для звільнення з військової служби.
Третьою особою пояснень не надано.
Відповідно до ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Позивач подав по команді до військової частини НОМЕР_2 рапорт від 27.03.2025 р. про звільнення з військової служби пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я - за наявності інвалідності.
До рапорту було додано:
- оригінал витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №205/25/378/В від 24.02.2025 р.;
- оригінал рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №205/25/378/І від 24.02.2025 р.;
- копію військового квитка;
- копію паспорта ОСОБА_1 ;
- копію РНОКПП.
Вказаний рапорт було скеровано військовою частиною НОМЕР_2 на розгляд військовій частині НОМЕР_1 .
Листом від 16.04.2025 № 2961, який надійшов до військової частини НОМЕР_2 18.04.2025 р. вх.№262, військовою частиною НОМЕР_1 повернуто командиру військової частини НОМЕР_3 без реалізації документи на звільнення з військової служби у запас відповідно до підпункту «б» (за станом здоров'я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)) пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» солдата ОСОБА_1 , механіка відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення з наступних причин:
- у Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер рішення 205/25/378/Р від 24.02.2025), який є основним документом для прийняття правового рішення стосовно звільнення військовослужбовця з військової служби у запас, розбіжності дати з якої встановлено інвалідність (16.08.2024) та дати проведення оцінювання (24.02.2025).
Після перевірки даного Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер рішення 205/25/378/Р від 24.02.2025) за введеними даними верифікованих протоколів не знайдено.
Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи номер витягу 205/25/378/В, дата прийняття рішення 24.02.2025 р., номер рішення 205/25/378/Р ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено ІІІ групу інвалідності з 16.09.2024 р., причина інвалідності: поранення (контузії, травми, каліцтва), захворювання або інші ушкодження здоров'я, одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди (За рішенням ВЛК: Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини).
Згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 від 27.03.2025 р. Серії НОМЕР_5 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримує пенсію по інвалідності, 3гр., інвалідність внаслідок війни.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані, зокрема, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 р.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 3 Закону № 2232-XII визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «;Про Збройні Сили України», «;Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч. 3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII, а у ч. 4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час воєнного стану (п. 2).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Відповідно до пп."б" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану за станом здоров'я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з ч.7 ст.26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п.п. 6, 7 розділу І Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно п. 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п.225 цього Положення. Так, пп.2 п.225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Оцінюючи усі докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до пп."б" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану за станом здоров'я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 подав по команді до військової частини НОМЕР_2 рапорт від 27.03.2025 р. про звільнення з військової служби пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я - за наявності інвалідності.
До рапорту було додано, зокрема, Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер рішення 205/25/378/Р від 24.02.2025).
Листом від 16.04.2025 № 2961 військовою частиною НОМЕР_1 повернуто командиру військової частини НОМЕР_3 без реалізації документи на звільнення позивача з військової служби з наступних причин:
- у Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер рішення 205/25/378/Р від 24.02.2025), який є основним документом для прийняття правового рішення стосовно звільнення військовослужбовця з військової служби у запас, розбіжності дати з якої встановлено інвалідність (16.08.2024) та дати проведення оцінювання (24.02.2025).;
- після перевірки даного Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер рішення 205/25/378/Р від 24.02.2025) за введеними даними верифікованих протоколів не знайдено.
Вказані підстави для відмови в звільненні ОСОБА_1 з військової служби суд вважає не обґрунтованими в зв'язку з наступним.
Згідно інформації витягу позивачу встановлено інвалідність з 16.09.2024 р., дата проведення оцінювання 24.02.2025 р.
Інвалідність позивачу встановлено не безстроково. Тобто, після встановлення інвалідності позивач проходив переогляд у встановлений медичним закладом строк.
Щодо відсутності верифікованих протоколів за результатами перевірки військовою частиною Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер рішення 205/25/378/Р від 24.02.2025), суд зазначає наступне.
Позивачем надано до суду копію Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи номер витягу 205/25/378/В, дата прийняття рішення 24.02.2025 р., номер рішення 205/25/378/Р ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено ІІІ групу інвалідності з 16.09.2024 р., причина інвалідності: поранення (контузії, травми, каліцтва), захворювання або інші ушкодження здоров'я, одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди (За рішенням ВЛК: Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини).
Згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 від 27.03.2025 р., Серії НОМЕР_5 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримує пенсію по інвалідності, 3гр., інвалідність внаслідок війни.
Враховуючи наявність копії Витягу в матеріалах справи, та копії наведеного пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 від 27.03.2025 р., які подані представником позивача через систему «Електронний суд», а отже, завірені представником позивача, у суду відсутні підстави ставити під сумнів наявність та достовірність Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи номер витягу 205/25/378/В, дата прийняття рішення 24.02.2025 р., номер рішення 205/25/378/Р.
Згідно п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Таким чином, лист військової частини НОМЕР_1 від 16.04.2025 № 2961 є актом індивідуальної дії, тобто, рішенням суб'єкта владних повноважень.
В зв'язку з наведеним, рішення військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 16.04.2025 № 2961, про відмову в звільненні ОСОБА_1 з військової служби, не відповідає вимогам п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України оскільки винесено відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, визначений законодавством та не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Отже, способом захисту порушеного права, встановленим Кодексом адміністративного судочинства України, є саме визнання протиправним та скасування індивідуального акта.
Частиною 1статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 16.04.2025 № 2961, про відмову в звільненні ОСОБА_1 з військової служби.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження», суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки судом встановлено протиправність рішення військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 16.04.2025 № 2961, про відмову в звільненні ОСОБА_1 з військової служби, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
З норм Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України та відзиву відповідача вбачається, що повноваження на звільнення позивача з військової служби має військова частина НОМЕР_1 .
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що рапорт позивача від 27.03.2025 р. був розглянутий військовою частиною НОМЕР_1 та рішенням, оформленим листом від 16.04.2025 № 2961, відмовлено у звільненні з військової служби.
Таким чином, рапорт позивача був розглянутий відповідачем із наведенням підстав відмови в задоволенні рапорту, оцінка яким була надана судом при розгляді справи.
Таким чином, позовні вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби задоволенню не підлягають.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Аміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа: військова частина НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 16.04.2025 № 2961, про відмову в звільненні з військової служби ОСОБА_1 .
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу" за станом здоров'я за наявності інвалідності.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук