м. Вінниця
12 серпня 2025 р. Справа № 120/11134/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Маслоід О.С.,
за участі секретаря судового засідання: Бульківської О.В.,
представника позивача: Волошенюк О.В.
представників відповідача: Пенської О.Ю., Кухрівського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс" (вул. Пирогова, 150, м. Вінниця, 21037)
до: Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036)
про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіс» (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління ДПС України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.08.2024 року № 0280990701, 0281010701, 0280980701, 0281020701, 0281000701.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що господарські операції з ТОВ «Мюнхен Лтд», ТОВ «Сампл - Агро» є реальними, до перевірок надавались усі документи та є судове рішення, що набрало законної сили. Позивач також вказує, що операції з передачі майна на відповідальне зберігання, а також не повернення цього майна, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість (далі ПДВ), оскільки не передбачає передачу права на розпорядження цим майном, відповідно не є постачанням товарів. А сам обрахунок суми порушення містить методологічні та арифметичні помилки. Відповідачем в акті перевірки не надано жодних розрахунків щодо методології визначення середньої ціни за 2022 та 2023 роки на макуху соняшникову. Позивачем були знижені ціни на цей товар, оскільки він не відповідав вимогам до якісних характеристик ГОСТу. Відповідач належним чином не дослідив всі ці критерії, відповідно зробив необґрунтовані висновки. Позивач також зазначає, що некондиційне лушпиння соняшникове пресоване гранульоване може використовуватися у якості будівельного матеріалу у складі арболіту та надав до позовної заяви необхідні документи для підтвердження цього. Крім цього, позивач не погоджується з висновками відповідача щодо віднесення до податкового кредиту сум по податковим накладним, зареєстрованим з порушенням строку реєстрації. Позивач посилається на вимоги Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо відсутності у платника податків імперативного обов'язку щодо перенесення від'ємного значення. Крім цього, правонаступник не є платником ПДВ.
Ухвалою суду від 26.08.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.09.2024 року.
13.09.2024 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він зазначає про необґрунтованість позовних вимог. Відповідач вказує, що по взаємовідносинам позивача із ТОВ «Мюнхен Лтд» (покупець) був відсутній факт постачання товарів покупцю, відповідно кошти, отримані від нього, підпадають під визначення «активи». У ТОВ «Мюнхен Лтд» відсутні будь-які можливості щодо здійснення господарських операцій, стосовно нього є рішення про відповідність критеріям ризиковості. Стосовно ТОВ «Сампл Агро» (продавець) - водії, які здійснювали перевезення товару не перебувають із продавцем у правовідносинах, відповідно фактичного перевезення товарів не було; продавець має у наявності недостатню кількість земельних ділянок для вирощування такого об'єму сільськогосподарських культур, що постачались позивачеві. Неповернення товарно-матеріальних цінностей (далі ТМЦ) з відповідального зберігання згідно вимог ПК України є постачанням товарів, відповідно позивачем занижені податкові зобов'язання з ПДВ. В ході перевірки також встановлено реалізацію продукції нижче звичайних (ринкових) цін. При аналізі цін використано реалізацію позивачем макухи соняшникової іншим контрагентам. Крім цього, позивачем здійснено переведення ТМЦ, а саме - лушпиння соняшникове пресоване гранульоване списано як будівельні матеріали для ремонтних робіт. Відповідач вказує, що під час проведення перевірок та заперечень до акту позивачем не були надані необхідні документи. Також вказує на неналежність первинних документів щодо такого списання, відсутність обґрунтування щодо можливості використання таких ТМЦ у якості будівельного матеріалу. Таким чином, позивачем не нараховані податкові зобов'язання при списанні лушпиння соняшникового, оскільки воно не могло бути використано як будівельний матеріал по своїм технічним характеристикам, позивачем не було здійснено виробництво арболіту. При цьому, позивачем у бухгалтерському обліку створено по рах. 117 групу основних засобів по капітальним ремонтам балансовою вартістю 36 907 013, 73 грн., що завищена на вартість некондиційного лушпиння соняшникового пресованого гранульованого, визначеного як будівельний матеріал на суму 20 034 461,87 грн. Відповідач наголошує, що податкові накладні за операціями впродовж лютого - травня 2022 року зареєстровані у відповідному реєстрі після 15.07.2022 року, що вважається зареєстрованими несвоєчасно. За таких обставин, якщо постачальник несвоєчасно зареєстрував податкові накладні за операціями, які були проведені у лютому-травні 2022 року, то покупець має право віднести суми ПДВ по них до податкового кредиту за той період, у якому такі податкові накладні були зареєстровані в реєстрі. Також позивачем не зменшено суму від'ємного значення, що підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду правонаступника згідно з часткою, зазначеною в передавальному балансі.
У підготовче судове засідання 17.09.2024 року сторони з'явились, представником позивача заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідністю надання часу для опрацювання отриманого відзиву на позовну заяву, підготовче засідання відкладено на 15.10.2024 року.
04.10.2024 року до суду від позивача надійшло клопотання про стягнення витрат на послуги адвоката у сумі 10 000 грн.
15.10.2024 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про перенесення судового засідання та заява про продовження строку для надання позивачем відповіді на відзив на 10 днів.
Підготовче судове засідання 15.10.2024 року не відбулось у зв'язку із відсутністю сторін. Перенесено на 07.11.2024 року.
24.10.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, де ним наведені додаткові обставини на підтвердження реальності господарської операції із ТОВ « Мюнхен Лтд»; звернено увагу суду на судові рішення по взаємовідносинам з ТОВ «Сапмл Агро»; наполягає на тому, що неповернення з відповідального зберігання речей не може бути розглянуте як постачання товару для цілей оподаткування ПК України; зазначає про судову практику стосовно обов'язку податкового органу звертатися до відповідних уповноважених органів про отримання необхідної інформації по звичайним цінам, а також позивач наголосив на правомірності використання ним лушпиння соняшникового у будівництві.
07.11.2024 року до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.
У підготовче засідання 07.11.2024 року представник відповідача не з'явився, з урахуванням його права на подання до суду заперечень на відповідь на відзив та поданого клопотання засідання було перенесено на 19.11.2024 року.
19.11.2024 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, де зазначено, що позивачем було укладено договори постачання із ТОВ «Мюнхен Лтд» без реального настання правових наслідків та реального здійснення господарських операцій; відповідач наполягає, що неповернення речей зі зберігання є постачанням товарів та відповідно оподатковується згідно п. 188.1. ст. 188 ПК України.
У підготовчому засіданні 19.11.2024 року судом прийнято протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та перехід до судового розгляду, судове засідання призначено на 27.11.2024 року.
У судовому засіданні 27.11.2024 року представник позивача надавав пояснення по суті спірних правовідносин, задавали запитання, судове засідання відкладено на 11.12.2024 року.
Судове засідання 11.12.2024 року не відбулось у зв'язку із перебуванням судді у відпустці. Судове засідання відкладено на 24.12.2024 року.
Судове засідання 24.12.2024 року не відбулось у зв'язку із відсутністю сторін. Судове засідання відкладено на 14.01.2025 року.
У судовому засіданні 14.01.2024 року представник позивача продовжив надавати пояснення по суті спірних правовідносин, задавали запитання, судове засідання відкладено на 22.01.2024 року.
22.01.2024 року до суду від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи.
Цього ж дня до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, де ним викладена позиція по господарським операціям позивача із ТОВ «Мюнхен Лтд» та стосовно використання некондиційного лушпиння.
У судовому засіданні 22.01.2025 року судом задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи, судове засідання перенесено на 04.02.2025 року.
03.02.2025 року до суду від позивача надійшли додаткові пояснення стосовно взаємовідносин із ТОВ «Мюнхен Лтд» та не зменшення від'ємного значення , що підлягає включенню у податковий кредит згідно з часткою у передавальному балансі.
У судовому засіданні 04.02.2025 року представник позивача наголошував додаткові пояснення, представник відповідача надавав пояснення по суті спірних правовідносин, задавали запитання, судове засідання відкладено на 12.02.2025 року.
Судове засідання 12.02.2025 року не відбулось у зв'язку із перебуванням судді на навчанні. Засідання перенесено на 18.02.2025 року.
У судовому засіданні 18.02.2025 року представник відповідача продовжив надавати пояснення по суті спірних правовідносин, задавали запитання, судове засідання відкладено на 05.03.2025 року.
04.03.2025 року до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, де ним вказано, що позивачем в порушення п.п. «г» п. 198.5. ст. 198 ПК України не нараховано податкові зобов'язання при списанні лушпиння соняшникового. Ним також було здійснено переведення матеріальних цінностей та у подальшому створено групу основних засобів по капітальним ремонтам балансовою вартістю 36 907 013, 73 грн., що завищена на вартість некондиційного лушпиння соняшникового пресованого гранульованого, визначеного як будівельний матеріал на суму 20 034 461, 87 грн. Відповідач вказує, що у наданій архітектурно-будівельній довідці мова йдеться про лушпиння соняшникове, а не про некондиційне лушпиння соняшникове пресоване гранульоване, даний документ не має ніякої юридичної сили, вказана особа не має повноважень на надання консультацій. Позивач не надав свій запит, у відповідь на який була надана така довідка, то неможливо встановити з якими питаннями звертався позивач до ТОВ «Альфа-Буд-АБЗ». Відповідач вважає надані позивачем документи неналежними доказами. Відповідач також зазначає, що дефектні акти, надані позивачем вже під час розгляду справи у суді, не містять інформації щодо виду робіт (поточні чи капітальні), не вказано місце проведення робіт, розміри тих об'єктів, що потребують ремонту, не надано кошторису необхідних ТМЦ для проведення ремонтних робіт, не надано калькуляцію тощо. Завдання на виконання будівельних робіт містить прохання використовувати гранульовану суміш лушпиння соняшникового, а не некондиційного лушпиння соняшникового гранульованого пресованого. Акти приймання - передачі ТМЦ містить вказівку на передачу бетону, тобто вже готового продукту, куди, за поясненнями позивача, вже входить лушпиння соняшника. Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) не містять обсягу наданих робіт, не конкретизована вартість в розрізі наданих послуг. Акти про списання ТМЦ не містять інформації про накази керівництва, як підстава для списання ТМЦ, не вказано обсяг робіт, адреси та місця проведення ремонтних робіт. У договорах підряду об'єкт, на якому треба проводити ремонтні роботи вказана адреса - м. Вінниця, пров. Карбишева, 2, а у дефектних актах та замовленнях вказана адреса, за якою треба проводити ремонтні роботи - м. Крижопіль, вул. Тютюнника, 88. Усе вказане у сукупності доводить факт відсутності проведення ремонтних робіт.
05.03.2025 року до суду від позивача надійшло клопотання про перенесення засідання.
Судове засідання відкладено на 19.03.2025 року.
19.03.2025 року до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, де ним зазначено про не надання відповідачем належних та допустимих доказів.
У судовому засіданні 19.03.2025 року представник відповідача надавав додаткові пояснення, відповідав на запитання. Суд перейшов до дослідження доказів по справі, сторони надавали пояснення у зв'язку із дослідженням доказів, судове засідання відкладено на 02.04.2025 року.
02.04.2025 року до суду від відповідача надійшло клопотання про надання розрахунків штрафних санкції по спірним податковим повідомленням - рішенням.
У судове засідання 02.04.2025 року не з'явився представник позивача, відповідач вказав про необхідність у зв'язку із цим відкладення розгляду справи. Судове засідання відкладено на 15.04.2025 року.
У судовому засіданні 15.04.2025 року судом продовжено дослідження доказів по справі, сторони надавали пояснення у зв'язку із дослідженням доказів, судове засідання відкладено на 13.05.2025 року.
У судовому засіданні 13.05.2025 року судом продовжено дослідження доказів по справі, сторони надавали пояснення у зв'язку із дослідженням доказів, судове засідання відкладено на 20.05.2025 року.
16.05.2025 року до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення про детальний розрахунок сум від'ємного значення з ПДВ та щодо відсутності реєстрації податкових накладних на суму компенсуючих зобов'язань.
У судовому засіданні 20.05.2025 року судом продовжено дослідження доказів по справі, сторони надавали пояснення у зв'язку із дослідженням доказів, судове засідання відкладено на 29.05.2025 року.
29.05.2025 року до суду від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання без її участі.
У судовому засіданні 29.05.2025 року судом продовжено дослідження доказів по справі, відповідач надавав пояснення у зв'язку із дослідженням доказів, судове засідання відкладено на 18.06.2025 року.
17.06.2025 року до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення щодо застосування звичайних цін. Під час проведення перевірки відповідач при аналізі цін використовував інформацію по реалізації позивачем іншим контрагентам макухи соняшникової. Відповідач також зазначив, що для зібрання доказової бази та визначення рівня звичайних цін ним було надіслано запит до міністерства економічного розвитку і торгівлі 22.05.2024 року та 24.07.2024 року.
У судовому засіданні 18.06.2025 року судом продовжено дослідження доказів по справі, сторони надавали пояснення у зв'язку із дослідженням доказів, судове засідання відкладено на 24.06.2025 року.
У судовому засіданні 24.06.2025 року судом продовжено дослідження доказів по справі, сторони надавали пояснення у зв'язку із дослідженням доказів, судове засідання відкладено на 01.07.2025 року.
01.07.2025 року до суду від позивача надійшли додаткові пояснення щодо відсутності факту нарахування ним податкових зобов'язань при використанні лушпиння соняшникового як будівельного матеріалу. Так ним зазначено, що до заперечень було надано архітектурно - будівельну довідку та кваліфікаційний сертифікат фахівця, також визначив обґрунтування використання ним лушпиння як будівельного матеріалу, але все це не було прийнято до уваги відповідачем. Позивач зазначає, що лушпиння було використано саме у господарській діяльності відповідно відсутнє порушення п.п. «г» п. 198.5. ст. 198 ПК України.
У судовому засіданні 01.07.2025 року судом продовжено дослідження доказів по справі, сторони надавали пояснення у зв'язку із дослідженням доказів, судове засідання відкладено на 15.07.2025 року.
15.07.2025 року до суду від позивача надійшло клопотання про перенесення судового засідання.
У судовому засіданні 15.07.2025 року судом було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання та продовжено розгляд справи, продовжено дослідження доказів по справі, представник відповідача надавав пояснення у зв'язку із дослідженням доказів, судове засідання відкладено на 23.07.2025 року.
23.07.2025 року до суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення щодо створення ним групи основних засобів, зокрема, по вартості лушпиння соняшникового пресованого гранульованого, визначеного як будівельний матеріал на суму 20 034 461, 87 грн.
У судовому засіданні 23.07.2025 року судом продовжено дослідження доказів по справі, представники надавали пояснення у зв'язку із дослідженням доказів, судове засідання відкладено на 05.08.2025 року.
У судовому засіданні 05.08.2025 року судом продовжено дослідження доказів по справі, представники надавали пояснення у зв'язку із дослідженням доказів, судове засідання відкладено на 12.08.2025 року.
У судовому засіданні 12.08.2025 року судом продовжено дослідження доказів по справі, представники надавали пояснення у зв'язку із дослідженням доказів, судом закінчено з'ясування обставин по справі та перевірки їх доказами, сторони виступили у судових дебатах, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін по справі та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
У період з 28.03.2024 року по 08.05.2024 року відповідачем відповідно до плану - графіку проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2024 рік та на підставі наказу № 1403к від 14.03.2024 року було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства України, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2019 року по 31.12.2023 року. За результатами проведеної перевірки складено відповідний акт перевірки № 19402/02-32-07-01/13304871 від 15.05.2024 року. Під час перевірки відповідачем виявлено ряд порушень позивачем вимог ПК України.
Позивачем відповідачеві на вказаний акт перевірки були надіслані заперечення за № 218 від 31.05.2024 року, у додатку до яких надано певні первинні та інші документи, у тому числі: накладна на повернення з відповідального зберігання, накладна на переміщення, архітектурно-будівельну довідку, довідку від 17.08.2023 року, кваліфікаційний сертифікат, акти про пересортування матеріальних цінностей; акти забракування сировини, тари, готової продукції в процесі транспортування, відвантаження, зберігання та за результатами вимірювання; накладні, акти про результати списання матеріальних цінностей, наказ від 03.08.2023 року № 58/2, акти на списання матеріальних цінностей з енергомеханічної служби, акти на списання паливних матеріалів.
Листом від 13.06.2024 року позивача повідомлено, що заперечення розглянуті та прийнято рішення про проведення позапланової документальної виїзної перевірки на підставі наказу від 13.06.2024 року за № 3245к.
У період з 10.07.2024 року по 23.07.2024 року відповідачем було проведено позапланову документальну виїзну перевірку з питань, що стали предметом оскарження в запереченні, за результатом якої складено акт перевірки № 27429/02-32-07-01/13304871 від 30.07.2024 року.
Під час проведення вказаної перевірки відповідачем встановлено, що позивачем до складу інших доходів не включено інші активи за 1 квартал 2021 року на загальну суму 646 560 грн., отримані від ТОВ «Мюнхен Лтд» грошові кошти, оскільки не підтверджено факт реалізації товарів на адресу покупця - ТОВ «Мюнхен Лтд». Відповідачем встановлено, що у покупця 10.09.2023 року анульоване свідоцтво ПДВ; останню звітність підприємство подавало за лютий 2022 року; відносно нього є рішення про відповідність платника податків критеріям ризиковості від 17.02.2021 року № 7672 та від 29.10.2021 року № 32236; у переліку реалізованої продукції відсутня молочна продукція. Крім цього, підприємство є фігурантом кримінального провадження.
Під час проведення вказаної перевірки відповідачем також встановлено, що позивачем до складу інших доходів не віднесено доходи у вигляді безоплатно отриманої сировини (соняшник) за 3,4 квартали 2021 року на загальну суму 10 677 950 грн., отриману від ТОВ «Сампл Агро», оскільки не підтверджено факт реалізації товарів на адресу позивача. Відповідачем встановлено, що перевезення товарів на користь позивача здійснювали водії фізичні особи, але продавець податковий розрахунок сум доходу на користь фізичних осіб не подавало за 4 квартал 2021 року, повідомлення про прийом працівників у жовтні - листопаді 2021 року також не подавало, відповідно водії у штаті ТОВ «Сампл Агро» не перебувають, що свідчить про відсутність поставки; остання звітність подана у кінці 2022 року; у підприємства недостатньо земельних ділянок для вирощування значного об'єму сільськогосподарської продукції. Крім цього, підприємство є фігурантом кримінального провадження. Таким чином, встановлено фактичне отримання соняшника, який неможливо отримати від ТОВ «Сампл Агро», реальне джерело походження невідомо, тому соняшник вважається безоплатно отриманим.
Під час проведення вказаної перевірки відповідачем також встановлено, що позивачем не нараховано податкові зобов'язання з вартості ТМЦ - посівного матеріалу соняшник органічний високо олеїновий врожаю 2019 року та SY EXSPERTO CRUISER, майна не повернутого з відповідального зберігання від ТОВ «Біо ферма Органік плюс» за січень 2021 року та січень 2022 року від громадянина ОСОБА_1 . Між сторонами укладено договори відповідального зберігання від 17.12.2019 року та від 04.04.2018 року відповідно. До закінчення строку дії договору, що спливав 29.02.2020 року позивач звертався до зберігача з вимогою про повернення майна, але вимога залишилася без відповіді та задоволення. Після закінчення строку дії договору із гр. ОСОБА_1 01.10.2018 року ним не було повернуто майно позивачеві. Потім позивач звертався із вимогами щодо перерахування вартості неповернутого майна, які залишені без відповідей та задоволення. Надалі позивач звернувся до господарського суду та отримав рішення, які набрали законної сили, про задоволення позовних вимог та про стягнення з ТОВ «Біо ферма Органік плюс» грошових коштів у сумі 2 171 568 грн. та про стягнення з гр. ОСОБА_1 - 1 800 000 грн. За таких обставин, відповідач вказує, що у разі якщо після закінчення терміну зберігання, що визначений у договорі, зберігач не повертає ТМЦ поклажедавцю, такі ТМЦ вважаються поставленими згідно вимог п. 185.1. ст. 185 ПК України, а операції з їх постачання підлягають оподаткуванню ПДВ, виходячи з бази оподаткування, визначеної п. 188.1. ст. 188 ПК України. Таким чином, позивачем занижені податкові зобов'язання з ПДВ з вартості ТМЦ посівного матеріалу - майна не повернутого з відповідального зберігання на загальну суму 794 314 грн, в т.ч. за січень 2021 року - 434 314 грн. та січень 2022 року - 360 000 грн.
Під час проведення вказаної перевірки відповідачем також встановлено, що позивачем здійснювалась реалізація макухи соняшника нижче звичайних цін та відповідно не нараховано ПДВ на загальну суму 510 674 грн за період січень 2022 року по грудень 2023 року. Середня ціна на макуху у 2022 році склала - 5,62 грн. за 1 кг, у 2023 - 5,47 грн. за 1 кг. ПР аналізі цін використано реалізацію на інших контрагентів. При цьому, на окремих контрагентів (неплатників) ціна склала 0,1 грн., на ТОВ «Трейдгрін» - 4,40 грн.
Під час проведення вказаної перевірки відповідачем також встановлено, що позивачем не нараховані податкові зобов'язання при списанні некондиційного лушпиння соняшникового пресованого гранульованого у зв'язку з відсутністю забезпечення належних умов зберігання на загальну суму 4 006 892 грн. за жовтень, грудень 2023 року. Так позивачем було виявлено некондиційне лушпиння, яке ним було пересортовано та переведено у будівельну суміш, наповнювач для будівництва, підсипку гранульовану для будівництва, гранульовану суміш для будівельних робіт та для спалювання у котельні у загальній кількості 1 515 160 кг. Відповідач вказує, що в наданих актах на списання ТМЦ не зазначено підстава - наказ генерального директора підприємства (номер, дата); в актах про результати списання ТМЦ не конкретизовано обсяг виконаних робіт, не вказані адреси та місця проведення ремонтних робіт; не надано документи про результати технічного обстеження об'єктів, на яких проведено ремонтні роботи; не надано дефектні акти, в яких зазначені обсяги ремонтних робіт та умови їх виконання по кожному з об'єктів, які підлягали ремонту; не надано документи про обґрунтування щодо можливості використання некондиційного лушпиння соняшника пресованого гранульованого у якості будівельного матеріалу для проведення ремонтних робіт. При цьому, в подальшому позивач в бухгалтерському обліку створено групу основних засобів по капітальним ремонтам балансовою вартістю 36 907 013, 73 грн, що завищена на вартість некондиційного лушпиння соняшникового пресованого гранульованого, визначеного як будівельний матеріал на суму 20 034 461,87 грн.
Під час проведення вказаної перевірки відповідачем також встановлено, що позивачем завищено податковий кредит на загальну суму 33 639, 48 грн. за лютий, квітень 2022 року за рахунок віднесення до нього сум ПДВ, зазначених у податкових накладних, зареєстрованих у відповідному реєстрі з порушенням строку реєстрації.
Під час проведення вказаної перевірки відповідачем також встановлено, що позивачем не зменшено суму від'ємного значення, що підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму ПДВ правонаступника згідно з часткою, зазначеною у передавальному акті/ розподільчому балансі відповідно до п. 198.7. ст. 198 ПК України. Сума від'ємного значення, що включається до складу податкового кредиту податкового звітного періоду з ПДВ за липень 2020 року має складати 1 949 857, 85 грн, позивач відобразив у декларації за липень 2020 року від'ємне значення з ПДВ в сумі 2 210 222 грн, тобто завищено даний показник на 260 364, 15 грн.
Крім цього, під час проведення перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем строку реєстрації податкових накладних від 06.10.2023 року № 2240 та від 10.10.2023 року № 2300; позивачем не зареєстровані податкові накладні на суму перевищення між звичайною ціною та ціною реалізації за період 10.01.2022 року по 18.12.2023 року; також не зареєстровані податкові накладні на суму компенсуючих податкових зобов'язань не нарахованих згідно «г» п. 198.5. ст. 198 ПК України від 30.10.2023 року та від 31.12.2023 року.
Згідно висновків вказаного акту перевірки виявлено порушення позивачем п. 44.1. п. 44.2. ст. 44, п. 134.1. ст. 134, п.п. 140.4.4. п. 140.4. ст. 140 ПК України в результаті чого занижений податок на прибуток за 2021 рік та 2 квартал 2022 року в загальній сумі 2 038 412 грн., а також п.п. 14.1.219 п. 14.1. ст. 14, п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 188.1. ст. 188, п.п. «г» п. 198.5., п. 198.1., п. 198.2., п. 198.6. ст. 198, п. 200.1. абз. б п. 200.4. ст. 200, п.п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за грудень 2023 року на суму 3 333 069 грн. та завищення від'ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду за грудень 2023 року у сумі 2 272 814 грн.; п. 201.10 ст. 201 ПК України в результаті чого встановлено відсутність реєстрації податкових накладних в реєстрі за січень 2022 року - грудень 2023 року та недотримання граничних термінів реєстрації податкових накладних в жовтні 2023 року.
На підставі вказаних актів перевірок відповідачем 07.08.2024 року прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:
- № 0280990701, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на рахунок платника у банку за грудень 2023 року на суму 3 333 069 грн. та згідно п. 123.2. ст. 123 ПК нараховані штрафні (фінансові) санкції розмірі 25% у сумі 833 267 грн. У зв'язку із тим, що заявлені до відшкодування вказані суми ПДВ на дату складання цього податкового повідомлення - рішення відшкодовано, відповідно нараховано та зобов'язано сплатити податкове зобов'язання з ПДВ у цій сумі. Вказане податкове повідомлення рішення згідно наданого відповідачем розрахунку складається з донарахованих сум ПДВ за: не нарахування податкових зобов'язань з вартості ТМЦ - посівного матеріалу соняшник органічний високо олеїновий врожаю 2019 року, майна не повернутого з відповідального зберігання від ТОВ «Біо ферма Органік плюс» за січень 2021 року та січень 2022 року на загальну суму 794 314 грн.; не зменшення суми від'ємного значення, що підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму ПДВ правонаступника згідно з часткою, зазначеною у передавальному акті/ розподільчому балансі відповідно до п. 198.7. ст. 198 ПК України на 260 364, 15 грн.; не нарахування ПДВ при реалізації нижче звичайних цін макухи соняшникової на загальну суму 510 674 грн.; не нараховані податкові зобов'язання при списанні некондиційного лушпиння соняшникового пресованого гранульованого у зв'язку з відсутністю забезпечення належних умов зберігання на загальну суму 1 767 717 грн.
- № 0281010701, яким до позивача застосовані фінансові (штрафні) санкції за порушення ним строку реєстрації податкових накладних від 06.10.2023 року № 2240 та від 10.10.2023 року № 2300 у розмірі 15% на загальну суму 1382,40 грн.
- № 0280980701, яким позивачеві збільшено суму податку на прибуток у сумі 2 038 412 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції згідно п. 123.2. ст.123 ПК України на суму 152 939 грн. У зв'язку із тим, що позивачем до складу інших доходів не включено інші активи за 1 квартал 2021 року на загальну суму 646 560 грн., отримані від ТОВ «Мюнхен Лтд» грошові кошти, податок на прибуток у сумі 116 381 грн., та доходи у вигляді безоплатно отриманої сировини (соняшник) за 3,4 квартали 2021 року на загальну суму 10 677 950 грн., отриману від ТОВ «Сампл Агро», податок на прибуток - 1 922031 грн. та штрафні санкції - 152 939 грн.
- № 0281020701, яким до позивача застосовані фінансові санкції (штраф) по ПДВ , передбачених п. 120.1.1. ст. 120.1 ПК України на загальну суму 472447,26 грн., з яких штраф у розмірі 50% на суму 397 157 грн. від суми не нарахованих податкових зобов'язань з вартості ТМЦ - посівного матеріалу соняшник органічний високо олеїновий врожаю 2019 року, майна не повернутого з відповідального зберігання від ТОВ «Біо ферма Органік плюс» на загальну суму 794 314 грн.; штраф на суму 68 490,26 грн. у зв'язку із відсутністю реєстрації податкових накладних на суму перевищення між звичайною ціною та ціною реалізації макухи соняшникової, а також штраф з сумі 6800 грн. за не зареєстровані податкові накладні на суму компенсуючих податкових зобов'язань не нарахованих згідно «г» п. 198.5. ст. 198 ПК України.
- № 0281000701, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на 2 272 814 грн. у зв'язку із завищенням позивачем податкового кредиту на загальну суму 33 639 грн. за рахунок віднесення до нього сум ПДВ, вказаних у податкових накладних зареєстрованих з порушенням строку реєстрації та не нарахування позивачем податкових зобов'язань при списанні некондиційного лушпиння соняшникового пресованого гранульованого у зв'язку з відсутністю забезпечення належних умов зберігання на загальну суму 2 239 175 грн.
Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Спірні правовідносини регулюються ПК України, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Щодо порушення - позивачем до складу інших доходів не включено інші активи за 1 квартал 2021 року на загальну суму 646 560 грн., отримані від ТОВ «Мюнхен Лтд» грошові кошти та не віднесено доходи у вигляді безоплатно отриманої сировини - соняшник від ТОВ «Сампл Агро» за 3,4 квартали 2021 року на загальну суму 10 677 950, оскільки відповідач визнав господарські операції позивача із цими контрагентами нереальними за відсутності фактичного руху товарів.
З актів перевірки вбачається що відповідачем встановлено, що на порушення п.п. 134.1.1. п .134.1. ст. 134 ПК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», позивачем до складу інших доходів не включено інші активи за 1 квартал 2021 року на загальну суму 646 560 грн., отримані від ТОВ «Мюнхен Лтд» грошові кошти та не віднесено доходи у вигляді безоплатно отриманої сировини - соняшник від ТОВ «Сампл Агро» за 3,4 квартали 2021 року на загальну суму 10 677 950, оскільки відповідач визнав господарські операції позивача із цими контрагентами нереальними за відсутності фактичного руху товарів.
ПК України, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
П.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно п. 44.1., п. 44.2. ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до п.п. 134.1.1. п .134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16.07.1999 року.
Ст. 1 вказаного закону передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Отже, в рамках спірних правовідносин підлягає дослідженню реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ «Мюнхен Лтд» та ТОВ «Сампл Агро».
Між позивачем та ТОВ «Мюнхен Лтд» (покупець) укладено договір поставки № ДМП - 3 від 08.02.2021 року. За умовами договору позивач зобов'язується поставити, а покупець прийняти маргарин м'який середньоколорійний «Авіс Сонячний» та маргарин столовий «Особливий Авіс», поставка здійснюється окремими партіями, строк дії договору до 31.12.2024 року.
На виконання умов договору покупець перерахував кошти, були виписані видаткові накладні від 08.02.2021 року № 325 та від 24.02.2021 року № 449.
До перевірки позивачем також були надані ТТН від 08.02.2021 року № 1363258 (1), перевізник - ТОВ «Іст - Захід - Фрахт», вантажоотримувач - ТОВ «Люксопт», пункт відвантаження - м. Вінниця, пров. Карбишева, 2; пункт розвантаження - м. Харків, вул. Різдвяна, 29а та ТТН від 24.02.2021 року № 1363298 (1), перевізник - ФОП ОСОБА_2 , вантажоотримувач - ТОВ «Мюнхен Лтд», пункт відвантаження - м. Вінниця, пров. Карбишева, 2; пункт розвантаження - м. Харків, вул. Різдвяна, 29а.
Суд зазначає, що в актах перевірки відповідачем вказані ТТН від 08.02.2021 року № 1363258 та від 24.02.2021 року № 1363298, тобто є розбіжності щодо номерів ТТН.
В цьому контексті суд зазначає, що під час судового розгляду справи позивачем надані пояснення стосовно того, що у зв'язку із оптимізацією поставки до м. Харкова перевізниками ТОВ «Іст - Захід - Фрахт» та ФОП ОСОБА_2 здійснювалось постачання товару позивача 08.02.2021 року та 24.02.2021 року не тільки ТОВ «Мюнхен Лтд», а і іншим покупцям у цьому місті, на підтвердження чого до матеріалів справи надані відповідні первинні документи. За таких обставин, саме ТТН були виписані за одним номером, але відрізняються позначками (1), (2) та (3). Крім того, до матеріалів справи позивачем додатково надані акти приймання - передачі наданих послуг (виконаних робіт) перевізниками від 11.02.2021 року про те, що було здійснено постачання товарів та вказані ТТН із вказаними позначками (1), (2) та (3) від 26.02.2021 року. Послуги вказаних перевізників були оплачені позивачем, що також підтверджується відповідними письмовими доказами.
З огляду на викладене, суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що оскільки у ТТН не заповнений розділ «вантажо-розвантажувальні операції» відповідно неможливо розрахувати суму за перевезення, оскільки надані акти приймання послуг перевізниками та документи про оплату цих послуг свідчать про домовленість сторін щодо наданих послуг з перевезення.
В матеріалах справи також міститься лист ТОВ «Мюнхен Лтд» позивачеві, в якому підприємство просить відвантажити товар ТОВ «Люксопт», який є зберігачем по відповідальному зберіганню товару. Крім цього, в матеріалах справи міститься виписка з ЄДР, що місцезнаходженням ТОВ «Мюнхен Лтд» є адреса саме м. Харків, вул. Різдвяна, 29 а.
В матеріалах справи також міститься довіреність № 45 від 08.02.2021 року, за якою поставлений позивачем товар був отриманий контрагентом позивача.
За таких обставин, суд не приймає посилання відповідача на те, що вказані невідповідності у первинних документах свідчать про відсутність фактичного постачання позивачем контрагенту товару.
Відповідачем також встановлено, що у покупця 10.09.2023 року анульоване свідоцтво ПДВ; останню звітність підприємство подавало за лютий 2022 року; відносно нього є рішення про відповідність платника податків критеріям ризиковості від 17.02.2021 року № 7672 та від 29.10.2021 року № 32236; підприємство є фігурантом кримінального провадження.
З цього приводу суд звертає увагу на те, що свідоцтво ПДВ анульовано у 2023 році, а договір укладений та постачання товару відбулось у 2021 році, у матеріалах справи також містить, наданий позивачем, пакет документів, який він, проявляючи відповідну обачність, отримав від контрагента під час укладання договору. До того ж, у даному випадку, спір не стосується правомірності формування податкового кредиту чи податкових зобов'язань з ПДВ, відповідно не підлягає дослідженню факт чи є контрагент платником ПДВ.
Відповідач вказує на те, що ТОВ «Мюнхен Лтд» є фігурантом у кримінальній справі, але в матеріалах справи відсутній вирок, який набув законної сили. Крім цього, відповідач посилається на рішення про відповідність платника податків критеріям ризиковості від 2021 року, але відсутні належні доказі, що вказані рішення не скасовані на теперішній час.
Отже, проведені господарські операції позивача з ТОВ «Мюнхен Лтд» належним чином відображені у бухгалтерському, податковому обліку, звітності та вказують на реальний рух активів, відповідно господарська операція відбулась фактично за наявності волевиявлення сторін щодо її здійснення та відповідності дійсному економічному змісту.
Між позивачем та ТОВ “Сампл-Агро» укладено договір поставки №ДА-22 від 15.09.2021 року. Відповідно до умов договору ТОВ "Сампл-Агро" (постачальник) зобов'язаний передати, а позивач в порядку та на умовах визначених цим Договором, зобов'язується оплатити й прийняти соняшник.
Суд зауважує, що податковим органом не заперечується факт придбання - отримання позивачем соняшника, відповідач лише вказує, що ТОВ “Сампл Агро» не мало можливості здійснювати у вересні - листопаді 2021 року постачання на адресу позивача соняшника у зв'язку з відсутністю даних щодо походження та придбання продукції вказаного найменування у інших суб'єктів господарювання на території України та з-за її меж, а ТОВ-підприємство “Авіс», відповідно, не мало можливості придбати даний товар. А тому отриманий товар є безоплатним та підпадає під визначення «активи».
При цьому відповідач посилається на наявну в податкового органу інформацію, що отримана з інформаційної бази даних АІС “Податковий блок», що такий контрагент не міг виконати заявленого обсягу продажу соняшника, враховуючи те, що водії, які здійснювали перевезення товару не перебувають у штаті контрагента позивача, хоча є інші працівники, тобто у наявності трудові ресурси; свідоцтво платника ПДВ анульовано у 2023 році; не подання фінансової звітності; стосовно цього підприємства прийнято рішення про відповідність платника податків критеріям ризиковості від 08.12.2021 року № 1070. Крім цього, ТОВ “Сампл-Агро» декларує менше 500 га землі, що є недостатнім для вирощування задекларованих значних об'ємів реалізації сільськогосподарської продукції.
Суд звертає увагу на те, що свідоцтво ПДВ анульовано у 2023 році, а договір укладений та постачання товару відбулось у 2021 році. До того ж, у даному випадку, спір не стосується правомірності формування податкового кредиту чи податкових зобов'язань з ПДВ, відповідно не підлягає дослідженню факт чи є контрагент платником ПДВ.
Відповідач додатково вказує на те, що ТОВ « Сампл Агро» є фігурантом у кримінальній справі, але в матеріалах справи відсутній вирок, який набув законної сили.
Крім цього, відповідач посилається на рішення про відповідність платника податків критеріям ризиковості від 2021 року, але відсутні належні доказі, що вказане рішення не скасовано на теперішній час і це рішення вже було прийнято після здійснення спірних господарських операцій.
Отже, проведені господарські операції позивача з ТОВ «Сампл Агро» належним чином відображені у бухгалтерському, податковому обліку, звітності та вказують на реальний рух активів, відповідно господарська операція відбулась фактично за наявності волевиявлення сторін щодо її здійснення та відповідності дійсному економічному змісту.
Суд також зазначає, що господарські операції позивача із ТОВ «Сампл Агро», які здійснювались у вересні - листопаді 2021 року за вказаним договором вже були предметом дослідження судом у справі № 120/11083/22 та прийнято відповідне судове рішення по справі 15.05.2023 року про задоволення позову та скасування податкових повідомлень - рішень, яке набрало законної сили. По цій справі судом встановлена реальність вказаних господарських операцій.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 зазначила, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків, за результатами вчинення господарських операцій, є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Додатково суд звертає увагу на те, що стверджуючи про відсутність фактичного руху товарів між позивачем та його контрагентами податковий орган посилається лише на наявну в нього податкову інформацію, що отримана з інформаційної бази даних АІС “ Податковий блок». При цьому, відповідних зустрічних перевірок контрагентів в ході яких би була встановлена неможливість здійснення ними відповідних господарських операцій, податковим органом не проводилось.
Нереальність господарських операцій, укладення договору з метою безпідставного формування витрат має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд також звертає увагу на те, що уся інформація, яка була використана відповідачем під час проведення перевірки є податковою інформацією стосовно юридичних осіб- контрагентів позивача. Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу.
Крім того, суд зважає й на те, що інформація, наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів платника податків, а також інформація надана іншими контролюючими органами не є належним доказом у розумінні КАС України, адже вона не ґрунтується на безпосередньому досліджені первинних документів. Більш того, такі дії не відповідають критерію юридичної значимості.
Таким чином, суд не бере до уваги посилання відповідача на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального закону.
Як встановлено судом вище, проведення господарських операції між позивачем та його контрагентами зафіксовано і підтверджується первинними документами, на підставі яких здійснено бухгалтерський облік і на даних якого, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Тобто первинні документи з відображенням господарських операцій стали основою і для податкового обліку.
Верховний Суд в постанові від 04.04.2018 року в справі № 810/4751/13-а зазначив, що з метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.
Позбавлення платника податку права на витрати та на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами, в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст.9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: “Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.
За таких обставин, можливі порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та при поданні звітності і сплаті податків мають спричиняти негативні наслідки саме лише для них, а не для позивача.
Крім цього, суд вказує, що правові наслідки у вигляді виникнення у продавця права на формування відповідних сум витрат (інших витрат) виникає за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
Як вже зазначалось, позивачем до матеріалів справи на підтвердження реальності господарських операцій із вказаними контрагентами надані усі необхідні первинні та інші документи.
Суд звертає увагу на те, що з актів перевірки не вбачається неправомірних дій позивача, під час виконання ним зазначених господарських операцій, а зазначається фактично про недостатність, а не про відсутність, земельних ділянок у ТОВ «Сампл Агро» та ризиковість ТОВ «Мюнхен».
При цьому, відповідач самостійно встановлює завищення врожайності зернових культур такого контрагента.
За умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагентів для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Відповідачем також не наведено обставин та доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Разом з тим, судом встановлено рух активів (товару), встановлено зв'язок між фактом постачання товару і господарською діяльністю позивача.
За таких обставин, судом було здійснено комплексне дослідження усіх складових господарських операцій за вказаними договорами. З аналізу наведених обставин, документів, інформації вбачається наявність фактичної передачі товару, фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарських операцій, відповідно підтвердження реального здійснення (виконання) спірних господарських операцій.
Подання платником податку до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.
Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, водночас такі докази податковим органом в актах перевірки не наведено та реальність виконання господарських операцій не спростовано, як і не зазначено жодних належних доказів на підтвердження того, що визначені умови договорів не виконано.
Оцінка судом обставин справи базується на наданих доказах, їх належності та переконливості, в поєднанні з принципами КАС України.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Таким чином, висновки податкового органу щодо вчинення позивачем податкових правопорушень, викладених в актах перевірки по взаємовідносинах з ТОВ «Мюнхен Лтд» та ТОВ «Сампл Агро», не підтверджуються матеріалами справи, є неправомірними та необґрунтованими.
Щодо порушення - позивачем не нараховано податкові зобов'язання з вартості ТМЦ - посівного матеріалу майна не повернутого з відповідального зберігання від ТОВ «Біо ферма Органік плюс» та від громадянина ОСОБА_1 .
З актів перевірки вбачається, що відповідачем встановлено, що на порушення п. 185.1. ст. 185, ст. 187, п. 188.1. ст. 188 ПК України позивачем не нараховані податкові зобов'язання з ПДВ з вартості ТМЦ - посівного матеріалу - майна не повернутого з відповідального зберігання від ТОВ «Біо ферма Органік плюс» за січень 2021 року - 434 314 грн. та від громадянина ОСОБА_1 за січень 2022 року - 360 000 грн., на загальну суму 794 314 грн.
Так між позивачем та ТОВ «Біо ферма Органік плюс» укладено договір відповідального зберігання № ДВЗ - 5 від 17.12.2019 року. Згідно акту приймання - передачі майна на відповідальне зберігання від 17.12.2019 року б/н позивачем передано на зберігання посівний матеріал соняшник органічний високо олеїновий врожаю 2019 року у кількості 129 тн на суму 2 171 568 грн.
До закінчення строку дії договору, що спливав 29.02.2020 року, позивач звертався до зберігача з вимогою № 101 від 17.02.2020 року про повернення майна, але вимога залишилася без відповіді та задоволення. 10.03.2020 року позивач звертався із вимогою № 165 щодо перерахування вартості неповернутого майна, яка залишена також без відповіді та задоволення.
Позивач звернувся із позовом до Господарського суду Тернопільської області, рішення від 14.12.2020 року, яке набрало законної сили 11.01.2021 року, позов задоволено та з ТОВ «Біо ферма Органік плюс» стягнуто вартість переданого майна у сумі 2 171 568 грн.
Між позивачем та гр. ОСОБА_1 укладено договір відповідального зберігання № ДВЗ - 1 від 04.04.2018 року. Згідно акту приймання - передачі майна на відповідальне зберігання № 1 від 04.04.2018 року позивачем передано на зберігання посівний матеріал SY EXSPERTO CRUISER у кількості 300 пакетів на суму 1 800 000 грн. без ПДВ.
У визначений договором строк дії до 01.10.2018 року передане на зберігання майно не було повернуто. Позивач звертався до зберігача з вимогами № 688 від 10.11.2020 року та № 762 від 10.12.2020 року про повернення майна та перерахування коштів, але вимоги залишилися без відповіді та задоволення.
Позивач звернувся із позовом до Вінницького міського суду Вінницької області, рішення від 06.12.2021 року, яке набрало законної сили 20.01.2022 року, позов задоволено та з гр. ОСОБА_1 стягнуто вартість переданого майна у сумі 1 800 000 грн.
Згідно п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Ст. 187 ПК України визначена дата виникнення податкових зобов'язань.
У відповідності до вимог п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Відповідно до п. п. 196.1.2. п. 196.1. ст. 196 ПК України не є об'єктом оподаткування операції, зокрема, з передачі майна у схов (відповідальне зберігання), у концесію, а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг.
За таких обставин, операція з передачі зберігачу товарно-матеріальних цінностей на відповідальне зберігання для поклажодавця не є об'єктом оподаткування ПДВ. Податкові зобов'язання у поклажодавця та податковий кредит у зберігача при такій передачі не визначаються.
Але у разі, якщо після закінчення терміну такого зберігання, що визначений у договорі, зберігач не повертає поклажодавцю ТМЦ, то такі ТМЦ вважаються поставленими та операція з їх постачання підлягає оподаткуванню ПДВ, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України.
При цьому, датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ у поклажодавця у відповідності до положень п. 187.1 ст. 187 ПК України є дата закінчення терміну зберігання ТМЦ, що визначена у договорі, тобто саме неповернення ТМЦ або дата зарахування коштів компенсації за неповернуті товарно-матеріальні цінності, залежно від події, яка відбулася раніше.
У даному випадку першою подією, тобто та, що відбулась першою, було саме не повернення ТМЦ, а не зарахування коштів компенсації за них в порядку виконання судових рішень, як помилково вважає позивач.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2024 року № 620/2591/19 та інших.
Суд також не приймає посилання позивача на наявність математичних помилок під час розрахунку податкових зобов'язань, оскільки нарахування здійснюється за господарською операцією з гр. ОСОБА_1 з суми 1 800 000 грн., яка визначена без ПДВ.
Таким чином, висновки податкового органу щодо вчинення позивачем вказаного податкового правопорушення є правомірними та обгрунтованими.
Щодо порушення - позивачем не нараховано ПДВ при реалізації макухи соняшника нижче звичайних цін.
З актів перевірки вбачається, що відповідачем встановлено, що на порушення п.п. 14.1.219 п. 14.1. ст. 14, п. 188.1. ст. 188 ПК України позивачем здійснювалась реалізація макухи соняшника нижче звичайних цін та не нараховано ПДВ на загальну суму 510 674 грн за період січень 2022 року по грудень 2023 року. Середня ціна на макуху у 2022 році склала - 5,62 грн. за 1 кг, у 2023 - 5,47 грн. за 1 кг. При аналізі цін використано реалізацію на інших контрагентів. При цьому, на окремих контрагентів (неплатників) ціна склала 0,1 грн., на ТОВ «Трейдгрін» - 4,40 грн.
Відповідно до вимог п.п. 14.1.219 п. 14.1. ст. 14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.
У відповідності до вимог п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком певних видів операцій.
Згідно п.п. 14.1.71. п. 14.1. ст. 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.
З актів перевірки не вбачається послідовного висновку контролюючого органу про неправомірність здійснення позивачем реалізація макухи соняшника нижче звичайних цін, що, на його думку, відповідає ринковим.
В цьому контексті суд зазначає про те, що існував різний підхід до вирішення правової проблеми щодо визначення бази оподаткування ПДВ при реалізації платником податку самостійно виготовлених товарів за ціною нижчою, ніж собівартість, під час розгляду подібних справ.
Але судoва палата з рoзгляду справ щoдo пoдатків, збoрів та інших oбoв'язкoвих платежів Касаційнoгo адміністративного суду у складі Верховного Суду проаналізувавши висновки касаційної інстанції з цього приводу для забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах, висловила свою остаточну позицію у постанові від 26.03.2024 року у справі № 200/773/20-а та вказала, що ціна господарської операції, яка визначена сторонами у договорі, за загальним правилом та допоки не доведено зворотнє, уважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.
Зі свого боку, ринковою ціною може бути: (1) договірна ціна за умови, що правочин відбувся на добровільній основі та обидві сторони є взаємно незалежними; (2) ціна, яка склалася на ринку ідентичних товарів у подібних економічних умовах.
Тому, особа, яка уважає, що платник податків здійснював продаж самостійно виробленої продукції за цінами, нижчими за рівень ринкових цін, має право довести цю обставину зважаючи на рівень ціни, яка склалася на ринку ідентичних товарів у подібних економічних умовах.
Оцінюючи необхідність досліджувати економічну причину та ділову мету продажу товарів за зниженими цінами у збиток, суд зазначає про потребу насамперед встановлення у визначеному порядку невідповідності між договірними та ринковими цінами.
Так, дійсно, у практиці Верховного Суду сформований підхід, щo мета oтримання дoхoду як кваліфікуюча oзнака гoспoдарськoї діяльнoсті кoреспoндує вимoзі щoдo наявнoсті рoзумнoї екoнoмічнoї причини (ділoвoї мети) під час здійснення гoспoдарськoї діяльнoсті. Oскільки гoспoдарська діяльність складається із сукупнoсті гoспoдарських oперацій платника пoдатку, які є фoрмoю ведення гoспoдарськoї діяльнoсті, тo рoзумна екoнoмічна причина має бути наявнoю в кoжній гoспoдарській oперації. Лише в такoму разі та чи інша oперація мoже вважатись вчиненoю в межах гoспoдарськoї діяльнoсті платника та лише за таких умoв платник пoдатку має правo на врахування у пoдаткoвoму oбліку наслідків відпoвідних гoспoдарських oперацій.
Проте варто зазначити, що у справі, що розглядається, особливо важливе значення має факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів за цінами, які не відповідають ринковим й цей факт має доводити особа, яка вважає, що ціна товарів, визначена сторонами договору, не відповідає ринковим.
До такого висновку суд дійшов, аналізуючи положення пункту п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України, де ключовим для правильного тлумачення та застосування є речення: «Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін».
Отже, перед тим як досліджувати наявність чи відсутність у спірних операціях ділової мети, насамперед необхідно дослідити питання доведеності контролюючим органом того факту, що ціна реалізації платником податків самостійно виготовлених товарів не відповідає звичайним/ринковим цінам, що, своєю чергою, може бути підставою до донарахування бази оподаткування і, як наслідок, підставою висновків про заниження платником податкових зобов'язань.
Саме на цьому і наголошувалося у постановах Верховного Суду від 05 січня 2021 рoку у справі № 200/1718/20-а, від 05 січня 2021 рoку у справі № 160/6018/19, від 14 вересня 2022 рoку у справі № 200/12446/19-а, від 28 вересня 2022 рoку у справі № 200/14542/19-а, у справі від 13 грудня 2022 рoку у справі № 200/4957/20-а, від 25 травня 2023 рoку у справі № 200/465/21-а, від висновків у яких пропонувалося відступити.
Якщо узагальнити правовий висновок, сформований у зазначених постановах, то факт дoведення реалізації самостійно виготовлених тoварів/пoслуг за цінами, які не відповідають ринкoвим пoкладається на oсoбу, яка вважає, щo ціна тoварів (рoбіт, пoслуг), визначена стoрoнами дoгoвoру, не відпoвідає ринкoвим. Тoбтo, oбoв'язoк дoведення невідпoвіднoсті ціни дoгoвoру рівню звичайних цін пoкладається на контролюючий орган. Відсутність доказів звернення пoдаткoвoгo органу до упoвнoваженoгo державного органу про отримання необхідної інформації свідчить про порушення відповідачем визначеної процедури з'ясування рівня звичайних цін.
Отже, ключовою проблемою цього спoру є питання дoведення відпoвіднoсті рівня договірних цін рівню ринкoвих цін та визначення суб'єкта, який несе тягар доказування факту невідповідності цін.
Звертаємо увагу, що у податковому законодавстві сформовано так звану «презумпцію ринкової ціни угоди», відповідно до якої сформована договірними сторонами ціна буде вважатися ринковою, допоки її невідповідність не буде доведено у встановленому порядку.
Отже, сформульована у п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України презумпція ринкової ціни угоди може бути спростована особою, яка вважає рівень договірної ціни нижчим за ринковий, і саме ця особа (у спірному випадку - контролюючий орган) має довести невідповідність ціни договору рівню ринкових цін.
Єдиним винятком, що виключає правило презумпції ринкової ціни угоди, відповідно до п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України, є операції, що визнаються контрольованими відповідно до ст. 39 цього Кодексу.
При цьому, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом.
Тому, відсутність доказів звернення податкового органу до уповноваженого державного органу про отримання необхідної інформації свідчить про порушення відповідачем процедури з'ясування рівня звичайних цін.
Необхідність урахування саме офіційної інформації можна пояснити тим, що органи державної влади, які проводять статистичні дослідження та аналіз ринку, можуть надати узагальнену інформацію щодо середньої ціни продажу тих чи інших товарів усіма учасниками ринку.
Проте, у межах спірних правовідносин контролюючий орган застосував порівняльний аналіз до цін продажу позивача та іншого платника податку. Порівняння цін інших контрагентів позивача не може уважатися об'єктивним способом визначення відповідності договірних цін ринковим, оскільки для визначення рівня ринкових цін недостатньо взяти за основу ціни постачання лише якогось одного підприємства, а необхідно дослідити рівень цін на ринку в цілому.
До матеріалів справи відповідачем додані його звернення до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 22.05.2024 року та 24.07.2024 року, але відповідь на ці запити до теперішнього часу не отримана, відповідно у контролюючого органу відсутня офіційна інформацію щодо з'ясування рівня звичайних цін.
Таким чином, тягар дoказування невідповідності договірних цін рівню ринкових пoкладається саме на кoнтрoлюючий oрган, oскільки позивач декларує такі ціни у відповідних первинних документах, які надаються на перевірку контролюючому органу.
У разі підтвердження на підставі наданої уповноваженими органами інформації невідповідності цін, що визначені сторонами у договорі, рівню ринкових, можна буде уважати, що контролюючий орган довів належним чином те, що платник податку здійснив реалізацію самостійно вироблених товарів за цінами нижчими, ніж ринкові. До того ж, встановлення такого факту є підставою для збільшення бази оподаткування та донарахування податкових зобов'язань, якщо платник податків не доведе наявність ділової мети продажу товарів за зниженими цінами.
Тобто, платник податку повинен довести причини формування цін, які не відповідають рівню ринкових, надаючи відповідні докази на підтвердження визначеної цінової політики у контексті наявності певних екoнoмічних вигoд лише після того, коли податковий орган у належний спосіб встановить, що договірна ціна дійсно не відповідає ринковій.
Oтже, Верхoвний Суд у складі судoвoї палати з рoзгляду справ щoдo пoдатків, збoрів та інших oбoв'язкoвих платежів Касаційнoгo адміністративнoгo суду не вбачає підстав для відступлення від висновку, який викладений у пoстанoвах від 05 січня 2021 рoку у справі № 200/1718/20-а, від 05 січня 2021 рoку у справі № 160/6018/19, від 14 вересня 2022 рoку у справі № 200/12446/19-а, від 28 вересня 2022 рoку у справі № 200/14542/19-а, у справі від 13 грудня 2022 рoку у справі № 200/4957/20-а, від 25 травня 2023 рoку у справі № 200/465/21-а, де вислoвленo пoзицію прo те, щo суб'єкти гoспoдарювання реалізують прoдукцію за цінами, самoстійнo визначеними стoрoнами дoгoвoру. Відповідно до тлумачення нoрм ПК України звичайнoю цінoю для здійснення рoзрахунку бази oпoдаткування ПДВ oперацій з пoстачання самoстійнo вигoтoвлених тoварів/пoслуг є ціна, визначена зацікавленими стoрoнами у цивільнo-правoвoму дoгoвoрі, яка, свoєю чергoю, відпoвідає ринкoвій ціні (ціні, щo склалася на ринку тoварів/пoслуг). Факт дoведення реалізації самoстійнo вигoтoвлених тoварів/пoслуг за цінами, які не відпoвідають ринкoвим, пoкладається на oсoбу, яка вважає, щo ціна тoварів (рoбіт, пoслуг), визначена стoрoнами дoгoвoру, не відпoвідає ринкoвим. Тoбтo, oбoв'язoк дoведення невідпoвіднoсті ціни дoгoвoру рівню звичайних цін пoкладається на кoнтрoлюючий oрган.
Для забезпечення узгодженості судової практики з висновками, викладеними у цій постанові, Верховний Суд зазначає, що наведені висновки щодо застосування норм права повинні враховуватися судами під час вирішення тотожних спорів незалежно від того, чи у даній постанові перераховані всі постанови Верховного Суду, в яких викладено правову позицію, від якої відступила судова палата у цій справі.
За таких обставин та з огляду на відсутність у відповідача офіційної інформації щодо невідповідності цін, що визначені сторонами у договорі, рівню ринкових цін, суд зазначає, що висновки податкового органу щодо вчинення позивачем вказаного податкового правопорушення, викладених в актах перевірки є неправомірними та необґрунтованими.
Крім цього, за відсутності доведеності податковим органом невідповідності цін, що визначені сторонами у договорі, рівню ринкових цін, позивачем викладена позиція доведення причин формування цін та визначеної цінової політики у контексті наявності певних екoнoмічних вигід.
Щодо порушення - позивачем не нараховані податкові зобов'язання при списанні некондиційного лушпиння соняшникового пресованого гранульованого на загальну суму 4 006 892 грн. за жовтень, грудень 2023 року.
З актів перевірки вбачається, що відповідачем встановлено, що на порушення п.п. «г» п. 198.5. ст. 198 ПК України позивачем не нараховані податкові зобов'язання при списанні некондиційного лушпиння соняшникового пресованого гранульованого у зв'язку з відсутністю забезпечення належних умов зберігання на загальну суму 4 006 892 грн. за жовтень, грудень 2023 року.
Позивач згідно актів забракування сировини, тари, готової продукції в процесі транспортування, відвантаження, зберігання та за результатами вимірювання в зв'язку з відсутністю забезпечення умов зберігання виявив некондиційне лушпиння соняшникове пресоване гранульоване та згідно з актами про пересортування матеріальних цінностей здійснив переведення матеріальних цінностей: лушпиння соняшникове пресоване гранульоване, біопаливо тверде, лузга соняшника у гранульовану суміш для будівельних робіт, лушпиння соняшникове пресоване некондиція (для спалювання у котельні), наповнювач для будівництва, підсипка гранульована для будівництва.
Некондиційне лушпиння соняшникове пресоване гранульоване передано та списано, як будівельні матеріали для ремонтних робіт відповідно до накладних на внутрішнє переміщення та актів про результати списання матеріальних цінностей. Загальна вартість списаних матеріалів складає 20 034 461,87 грн.
У наданих актах на списання ТМЦ не зазначено ані номер, ані дату наказу генерального директора позивача, як підстава для здійснення вказаних дій.
В актах «Про результати списання матеріальних цінностей» не конкретизовано обсяг виконаних робіт, не вказані адреси та місця проведення ремонтних робіт, не надано документи про результати технічного обстеження об'єктів, на яких проведено ремонтні роботи, не надано дефектні акти (відомості дефектів), у яких зазначені обсяги ремонтних робіт та умови їх виконання по кожному з об'єктів ОЗ, які підлягали ремонту (поліпшенню).
Не надано документи про обґрунтування щодо можливості використання некондиційного лушпиння соняшникового пресованого гранульованого як будівельного матеріалу для проведення ремонтних робіт.
При тому, що згідно з Національним стандартом України (ДСТУ 7124:2009) лушпиння насіння соняшнику застосовують для енергоустановок опалювальних систем, яке одержують гранулюванням попередньо здрібненого матеріалу, використовують для одержання твердого палива у вигляді гранул, які застосовуються для систем опалення, пасажирських вагонів, камінів, ТЕЦ та інших енергоустановок.
При цьому, в подальшому позивачем в бухгалтерському обліку створено групу основних засобів по капітальним ремонтам балансовою вартістю 36 907 013, 73 грн, що завищена на вартість некондиційного лушпиння соняшникового пресованого гранульованого, визначеного як будівельний матеріал на суму 20 034 461,87 грн.
Суд приймає до уваги посилання відповідача та додатково вказує на таке.
Відповідно до вимог п.п. «г» п. 198.5. ст. 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
Позивач надав до матеріалів справи архітектурно - будівельну довідку, яка видана 10.06.2021 року консультантом ТОВ « Альфа-Буд- АБЗ » щодо можливості використання паливних пілєт з соняшникового лушпиння в складі арболіту.
Аналіз вказаної довідки доводить наступне. Вказана довідка видана консультантом, він же і директор ТОВ « Альфа-Буд- АБЗ », але, при цьому, підприємство не здійснює вид діяльності - надання консультативних послуг. До матеріалів справи не надані належні та допустимі докази того, що вказане підприємство має право надавати такі послуги та є фахівцем в галузі будування та надання саме відповідних послуг. Пояснення, надані позивачем під час судового розгляду справи, є лише припущенням стосовно фаховості вказаного суб'єкта господарювання.
Крім цього, у вказаній довідці мова йдеться саме про арболіт, а не про його складові. Вказано, що «… для захисту арболіту від зволоження необхідно виконати захист всіх його поверхонь гідроізоляційними матеріалами…», але під час судового розгляду справи позивачем було наголошено, що саме лушпиння соняшникове тому і було переведено в інших вид ТМЦ, оскільки під час зберігання було пошкоджено, у тому числі піддавалося процесу замокання.
У такому випадку, некондиційне лушпиння вже не може бути використано у складі арболіту по своїм технічним характеристикам, оскільки втратило свої початкові властивості.
У цій довідці вказано, що для арболіту можливо використовувати лише паливні пілєти з соняшникового лушпиння, а не лушпиння соняшникове пресоване гранульоване, лузга соняшника, які втратили свої початкові властивості.
Як вже зазначалось, вказані ТМЦ були переведені у гранульовану суміш для будівельних робіт, наповнювач для будівництва, підсипка гранульована для будівництва, які, у свою чергу, згідно інформації, вказаній у архітектурно - будівельній довідці, не передбачені для використання у складі арболіту відповідно до ДСТУ Б В 2.7-271:2011.
За таких обставин, суд критично оцінює надану довідку.
Позивачем до матеріалів справи надана довідка від 17.08.2023 року, видана інженером-консультантом ОСОБА_3 стосовно можливості використання можливості виготовлення арболіту із органічним наповнювачем - пелета лушпиння соняшника.
Але у даному випадку не є спірним питання щодо можливості використання арболіту взагалі та із органічним наповнювачем - пелетою лушпиння соняшника, також не є спірним питання наявності у позивача такого ТМЦ.
Спірним питанням по цій справі є реальне використання позивачем лушпиння соняшникового пресованого гранульованого, яке втратило свої початкові властивості, відповідно вже не відповідало необхідним технічним характеристикам, тобто стало некондиційним, що не заперечувалось позивачем під час судового розгляду справи, у зв'язку із чим було переведено у інший вид ТМЦ та чи було таке використання у ремонтних роботах на об'єктах, що використовуються позивачем у господарській діяльності.
В цьому контексті суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що згідно актів перевірки відповідачем у якості основної підстави вказано лише неможливість використання лушпиння соняшникового у якості будівельного матеріалу по своїм технічним характеристикам.
До того ж, під час судового розгляду справи позивач надавав суперечливі пояснення стосовно того, хто займався виготовленням арболіту. Представник надавала пояснення, що виготовленням арболіту займався сам позивач, потім пояснювала, що виготовленням арболіту займалися підрядники. При цьому, матеріали справи не містять належних доказів щодо наявності усіх необхідних технічних, технологічних умов та наявність спеціалізованого кваліфікованого персоналу для виготовлення арболіту у підрядників чи позивача, наявність яких передбачена чіткими вимогами та технологією ДСТУ Б В 2.7-271:2011.
До матеріалів справи наданий договір підряду № ВТЗ-6 від 28.03.2022 року, укладений позивачем із підрядником ФОП ОСОБА_4 .
Згідно п. 1.3. роботи проводяться на об'єкті за адресою: АДРЕСА_1 .
П. 1.4. передбачено, що підрядник виконує роботи з матеріалів замовника.
Також наданий договір підряду № ВТЗ - 2 на реконструкцію виробничої будівлі з будівництвом будівлі від 20.01.2022 року, укладений з ФОП ОСОБА_5 .
Згідно п. 1.2. роботи проводяться на об'єкті за адресою: АДРЕСА_1 .
Аналіз вимог вказаного договору, зокрема, п. 1.1., 2.3.3., 4.2., 6.2. доводить, що роботи здійснюються підрядником з власних матеріалів.
Згідно п. 6.4., 6.5. сторони передбачають можливість виконання робіт також і з матеріалів замовника, такі матеріали передаються за актами приймання-передачі.
З наведених договорів вбачається, що будівельні роботи вирішено здійснювати на об'єкті за адресою АДРЕСА_1 .
Але з інших матеріалів справи, зокрема, з актів списання матеріальних цінностей, дефектних актів, замовлення від 01.12.2023 року, актів приймання - передачі робіт за договорами підряду, актів здачі-приймання робіт (надання послуг), довідки № 26 про вартість комплексу робіт тощо вбачається, що ремонтні роботи проводились і у смт. Крижопіль, а не лише у м. Вінниця. Тобто у наявності розбіжності щодо об'єктів, на яких здійснювались ремонтні роботи, що оцінюється судом критично, оскільки не можливо реально встановити, на яких об'єктах здійснювались такі роботи.
Вказані договори також не містять зобов'язань підрядників щодо виготовлення будівельних матеріалів - арболіту, а зазначено лише про закупівлю будівельних матеріалів та їх передачу замовником.
Також з замовлення від 01.12.2023 року на виконання будівельних робіт ФОП ОСОБА_5 за договором підряду від 20.01.2022 року № ВТЗ-2 та інших не вбачається, що підрядником було здійснено виготовлення арболіту. При чому, у замовленні дуже ретельно описані усі види робіт та послуг, які надавав підрядник позивачеві, у тому числі - очищення стін від пилу, вивезення сміття, але виготовлення арболіту відсутнє.
З актів приймання-передачі ТМЦ ФОП ОСОБА_5 від 01.12.2023 року, 29.12.2023 року вбачається, що підряднику передавалися наповнювач для б-ва, гранульована суміш, суміш б-на, підсипка гранульована.
З актів здачі - приймання робіт (надання послуг) з ФОП ОСОБА_5 , довідок № 23, 24, 26 про вартість комплексу робіт та інших документів по договору підряду від 20.01.2022 року також неможливо встановити надання послуг по виготовленню арболіту.
З актів приймання-передачі ТМЦ ФОП ОСОБА_4 від 29.12.2023 року вбачається, що підряднику передавалися підсипка гранульована.
З акту здачі - приймання робіт (надання послуг) з ФОП ОСОБА_4 , довідки № 49 про вартість комплексу робіт та інших документів по договору підряду від 28.03.2022 року також неможливо встановити надання послуг по виготовленню арболіту.
Суд додатково звертає увагу на те, що у наданих до матеріалів справи первинних та інших документах ТМЦ, які були використані у ремонтних роботах, як зазначає позивач, мають різні назви - гранульована суміш, суміш б-на, підсипка гранульована, що у свою чергу, впливає на певну невизначеність щодо їх використання та обліку, тобто відсутня можливість прослідкувати до наданим документам весь шлях ТМЦ від його створення до остаточного використання чи невикористання.
Тим більш, що назви, вказані у вищезгаданих документах щодо ремонтних робіт не співпадають із назвами, вказаними у актах про пересортування матеріальних цінностей.
Крім цього, надані позивачем акти забракування сировини, тари, готової продукції в процесі транспортування, відвантаження, зберігання та за результатами вимірювання містять п. 9, в якому вказано, що калькуляцію браку виконує та записує на звороті цих актів фінансовий директор. Але на звороті усіх наданих актів відсутня така калькуляція, що в свою чергу, впливає на можливість дослідження реальності використання ТМЦ у ремонтних роботах на об'єктах позивача і зокрема, відсутність калькуляції не дає змоги дослідити питання визначення позивачем цін та загальної вартості ТМЦ у сумі 20 034 461,87 грн. та їх обліку у бухгалтерському обліку, які були ним пересортовані та використані у ремонтних роботах.
У п. 2 вказаних актів - підстава для забракування, вказано «… можливе потрапляння частин будівельних матеріалів…». З наведеного вбачається, що фактично комісія, яка складала ці акти, не встановила підстав для забракування ТМЦ, що в свою чергу, свідчить про відсутність факту бракування, відповідно вказані документи не можуть підтверджувати факт забракування ТМЦ.
Як вже зазначалось, в актах про результати списання матеріальних цінностей відсутня підстава, тобто не вказано саме наказ генерального директора позивача, що був такою підставою для списання ТМЦ. З цих актів неможливо встановити також період, в якому відбулось списання ТМЦ, оскільки такі періоди взагалі не вказані.
У матеріалах справи є наказ № 58/2 від 03.08.2023 року по підприємству щодо встановлення вартості ціни на некондиційну продукцію, яка була спалена у котельнях.
Але до матеріалів справи позивачем не додано жодного належного та допустимого доказу - документу про встановлення вартості, цін на ТМЦ, які були передані на ремонтні роботи.
За таких обставин, суд наголошує про відсутність можливості дослідити питання визначення позивачем, під час пересортування ТМЦ, їх ціни та вартості. Вказані відомості взагалі відсутні у будь-якому первинному документі. При цьому, саме на підставі цих первинних документів і здійснювався бухгалтерський облік пересортованих ТМЦ. І саме за відомостями, які не були вказані у первинних документах, позивачем і було створено групу основних засобів по капітальним ремонтам балансовою вартістю 20 034 461,87 грн.
Питання визначення цін та вартості пересортованих ТМЦ ретельно досліджувалось під час судового розгляду справи та позивачем було наголошено, що ним вже надалі усі документи, які є у нього в наявності.
Суд також звертає увагу на те, що протягом усього періоду судового розгляду справи, позивачем постійно надавались додаткові документи. Ним також було наголошено, що до початку судового розгляду справи ним не надавались такі документи, оскільки не виникало відповідних питань, але суд не приймає до уваги вказані пояснення, з огляду на те, що під час підготовчого провадження обговорювались усі спірні моменти та питання та судом неодноразово наголошувалось сторонам про необхідність надання належних та допустимих доказів на підтвердження своїх правових позицій.
Крім цього, суд звертає увагу на те, що відповідачем були проведені планова та позапланова перевірка позивача, також було проведено розгляд заперечень позивача на акт планової перевірки від 15.05.2024 року і позивачем і на цих стадіях постійно додавались ті чи інші докази. При цьому, до позовної заяви ним ще додатково були надані докази, які не були надані ним до звернення до суду.
В матеріалах справи також взагалі відсутні розпорядчі документи позивача про необхідність проведення на виробничих та інших об'єктах, які використовуються ним у господарській діяльності, ремонтних робіт як таких, чи капітальних ремонтних робіт, чи поточних ремонтних робіт.
За таких обставин, наявність дуже багатої низки невідповідностей та суперечностей у наданих позивачем документах, відсутність вказаних первинних та інших документів, тобто відсутність достатніх, належних та допустимих доказів оцінюється судом критично і суд доходить висновку, що позивачем не доведено використання пересортованих ТМЦ, зокрема, арболіту, у ремонтних роботах, які проведені саме на об'єктах, що використовуються позивачем у своїй господарській діяльності.
Під час судового розгляду справи та у відзиві на позовну заяву відповідач неодноразово наполягав на тому, що надані позивачем до матеріалів справі первинні та інші документи не підтверджують виробництво арболіту та його використання у господарській діяльності. І в актах перевірок вказано, що позивачеві інкримінується порушення саме не використання у господарській діяльності. Під час судового розгляду справи, судом з'ясовано, що вказане податкове правопорушення, передбачене п.п. «г» п. 198.5. ст. 198 ПК України, складається саме з того, що, у даному випадку, усі надані до матеріалів справи документи не підтверджують того факту, що ремонтні роботи були проведені саме на об'єктах, виробничих об'єктах, які використовуються позивачем для господарській діяльності, а також те, що саме на об'єктах, які використовуються позивачем для господарської діяльності ремонтні роботи не були проведені з використанням саме арболіту, відповідно з використанням некондиційного лушпиння соняшникового пресованого гранульованого.
Таким чином, висновки податкового органу щодо вчинення позивачем вказаного податкового правопорушення, викладених в актах перевірки є правомірними та обґрунтованими.
Щодо порушення - позивачем завищено податковий кредит на загальну суму 33 639,48 грн.
З актів перевірки вбачається, що відповідачем встановлено, що на порушення п. 198.1., 198.2., 198.6 ст. 198, п.п. 69.1-1 п. 69 підр. 10 р. ХХ ПК України позивачем завищено податковий кредит на загальну суму 33 639, 48 грн. за лютий, квітень 2022 року за рахунок віднесення до нього сум ПДВ, зазначених у податкових накладних:
№ 52 від 15.02.2022 року ТОВ «Оціночна компанія «Аргумент», сума ПДВ - 5 666,67 грн., дата реєстрації 01.09.2023 року;
ТОВ «Сільпо - Фуд»: № 7005003 від 23.02.2022 року, ПДВ - 11 132,8 грн., дата реєстрації - 15.08.2023 року; № 70000303 від 05.04.2022 року, ПДВ - 6 327,85 грн., дата реєстрації - 17.08.2023 року; № 70000321 від 06.04.2022 року, ПДВ - 10 512,1 грн., дата реєстрації - 17.08.2023 року, зареєстрованих у відповідному реєстрі з порушенням строку реєстрації.
Відповідно до п. 198.1., 198,2, 198.3., 198.6 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);
ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.
Згідно п. 32.2. підр. 2 р. ХХ ПК України тимчасово, за податкові періоди лютий, березень, квітень, травень 2022 року за операціями з придбання товарів/послуг, за якими в Єдиному реєстрі податкових накладних постачальниками не зареєстровано податкові накладні та/або розрахунки коригування до них, платники податку:
включають до складу податкового кредиту звітного (податкового) періоду суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у складі вартості придбаних товарів/послуг, на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів, складених (отриманих) платником податку за операціями з придбання товарів/послуг відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні";
отримувачі послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, у разі нарахування таким отримувачем послуг податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань, визначених у податковій декларації за відповідний звітний (податковий) період, такі платники податку мають право на віднесення таких сум податку до податкового кредиту відповідного звітного (податкового) періоду, на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів, складених (отриманих) платником податку за операціями з придбання послуг, відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
П.п. 69.1., 69.1.1. п. 69 підр. 10 р. ХХ «Перехідні положення» ПК України платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати обов'язки, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов'язків щодо, зокрема, реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних такими платниками податкових накладних та розрахунків коригування, дата складання яких припадає на період з 1 лютого по 31 травня 2022 року, за умови забезпечення їх реєстрації не пізніше 15 липня 2022 року.
Платники податку на додану вартість зобов'язані забезпечити у строки, встановлені підпунктом 69.1 цього пункту, реєстрацію податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, граничний термін реєстрації яких припадає на періоди, зазначені у підпункті 69.1 цього пункту, та уточнити (привести у відповідність) податковий кредит, задекларований платниками на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів, з урахуванням даних податкових накладних та/або розрахунків коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Аналіз наведених норм доводить, що податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів чи послуг протягом лютого-травня 2022 року, зареєстровані після 15.07.2022 року, вважаються зареєстрованими несвоєчасно та відповідно покупець втрачає право на формування податкового кредиту у звітних періодах лютого-травня 2022 року.
За таких обставин, позивач не має права на податковий кредит у лютому - травні 2022 року по вказаним податковим накладним, оскільки постачальники ТОВ «Оціночна компанія «Аргумент» та ТОВ «Сільпо - Фуд» зареєстрували їх після 15.07.2023 року, відповідно позивачем завищено податковий кредит на загальну суму 33 639, 48 грн., у тому числі лютий 2022 року - 16 799,48 грн. та квітень 2022 року - 16 840 грн.
Таким чином, висновки податкового органу щодо вчинення позивачем вказаного податкового правопорушення, викладених в актах перевірки є правомірними та обґрунтованими.
Щодо порушення - позивачем не зменшено суму від'ємного значення, що підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму ПДВ правонаступника згідно з часткою, зазначеною у передавальному акті/ розподільчому балансі.
З актів перевірки вбачається, що відповідачем встановлено, що на порушення п. 198.7. ст. 198 ПК України позивачем не зменшено суму від'ємного значення, що підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму ПДВ правонаступника згідно з часткою, зазначеною у передавальному акті/ розподільчому балансі. Сума від'ємного значення, що включається до складу податкового кредиту податкового звітного періоду з ПДВ за липень 2020 року має складати 1 949 857, 85 грн, позивач відобразив у декларації за липень 2020 року від'ємне значення з ПДВ в сумі 2 210 222 грн, тобто завищено даний показник на 260 364, 15 грн.
Згідно п. 198.7. ст. 198. ПК України сума від'ємного значення, що підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду платника, що реорганізується шляхом:
приєднання, злиття, перетворення, - підлягає перенесенню до складу податкового кредиту правонаступника у наступному періоді після підписання передавального акта відповідно до законодавства;
поділу, виділення, - підлягає перенесенню до складу податкового кредиту правонаступника пропорційно до отриманої частки майна згідно з розподільчим балансом у наступному періоді після підписання розподільчого балансу відповідно до законодавства.
Аналіз наведеного доводить, що платник ПДВ, що реорганізується шляхом, зокрема, виділення, повинен тобто зобов'язаний перенести до складу податкового кредиту правонаступника суму від'ємного значення пропорційно до отриманої частки майна згідно з розподільчим балансом у наступному періоді після підписання розподільчого балансу відповідно до законодавства. Вказана вимога не є правом платника ПДВ, що реорганізується, а є його обов'язком.
Під час судового розгляду справи судом встановлено, що протоколом позачергових зборів учасників позивача № 319 від 07.02.2020 року вирішено реорганізувати його шляхом виділення нової юридичної особи ТОВ «Авіс-Актив-С».
Іншим протоколом № 325 від 03.06.2020 року встановлено розмір статутного капіталу правонаступника 36 436 843,18 грн. та інші показники активів та пасивів, що виділяються позивачем згідно розподільчого балансу, статутний капітал сформувати за рахунок нерозподіленого прибутку за минулі роки у вигляді рухового та нерухомого майна, також затверджено розподільчий баланс станом на 31.12.2019 року.
Так, ТОВ «Авіс-Актив-С» передано майно на суму 36 436 843,18 грн., частка майна по розподільчому балансу складає 11.78 %.
Таким чином, сума від'ємного значення, що підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного звітного періоду - липень 2020 року має складати 1 949 857,85 грн., а позивачем у декларації за липень 2020 року від'ємне значення з ПДВ вказано у сумі 2 210 222 грн., тобто відбулось завищення на 260 364,15 грн.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що не потрібно передавати від'ємне значення новоствореній юридичній особі, оскільки вона не є платником ПДВ, з огляду на таке.
У даному випадку перевірка здійснювалась стосовно платника ПДВ саме позивача, мова йдеться про вчинення податкового правопорушення саме позивачем. Вимоги п. 198.7. ст. 198 ПК України зобов'язують саме платника, що реорганізується перенести суму від'ємного значення та не стосуються прав та обов'язків новоствореної особи. Новостворена особа повинна виконувати вимоги ПК України з урахуванням переданого їй майна згідно з розподільчим балансом у наступному періоді після підписання розподільчого балансу відповідно до законодавства.
Суд також не приймає до уваги посилання позивача на те, що новоствореній юридичній особі передавалась не частка майна, а виключно основні засоби у натуральній формі, з огляду на те, що позивач не вірно трактує вимоги п. 198.7. ст. 198 ПК України стосовно частки майна.
Суд також не приймає посилання позивача на вимоги п. 98.3. ст. 98 ПК України, оскільки вони стосуються державного або комунального підприємства, відповідно не можуть бути застосовані для цих спірних правовідносин.
Таким чином, висновки податкового органу щодо вчинення позивачем вказаного податкового правопорушення, викладених в актах перевірки є правомірними та обґрунтованими.
Крім цього, як вже зазначалось, встановлено порушення позивачем строку реєстрації податкових накладних від 06.10.2023 року № 2240 та від 10.10.2023 року № 2300; позивачем не зареєстровані податкові накладні на суму перевищення між звичайною ціною та ціною реалізації за період 10.01.2022 року по 18.12.2023 року; також не зареєстровані податкові накладні на суму компенсуючих податкових зобов'язань не нарахованих згідно «г» п. 198.5. ст. 198 ПК України від 30.10.2023 року та від 31.12.2023 року.
З огляду на те, що судом частково встановлена правомірність висновків податкового органу по вищевказаним операціям, відповідно і вказані висновки відповідача є частково правомірними та обґрунтованими.
Щодо правомірності застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог п. 123.2. ст.123 ПК України, згідно якої до позивача застосовані фінансові санкцій у розмірі 25%, діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, -
тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Суд наголошує, що з урахуванням встановлення судом часткової відсутності фактів податкових правопорушень позивачем (податкові повідомлення - рішення № 0280980701 та № 0280990701), а також відсутності доказаного умислу позивача на вчинення ним діянь, визначених п. 123.1 цієї статті, вказані штрафні санкції не підлягають застосуванню.
У контексті оцінки доводів сторін суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, спірні податкові повідомлення - рішення частково прийняті відповідачем без додержанням вимог, передбачених ст. 2 КАС України, відповідно є неправомірними та підлягають скасуванню в наступній частині:
податкове повідомлення-рішення від 07.08.2024 № 0280980701 повністю;
податкове повідомлення-рішення від 07.08.2024 № 0280990701 в частині нарахування суми 510 674 грн та відповідно штрафних санкцій в розмірі 127 668, 50 грн.;
податкове повідомлення-рішення від 07.08.2024 № 0281020701 в частині нарахування штрафних санкцій 68 490, 26 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань підлягає стягненню частково судовий збір у сумі 9 558 грн. на користь позивача.
Суд також зауважує, що позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі, суд керується такими мотивами.
Згідно з ч. 1, 4 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Так, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:
- договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);
- інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);
- представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями ст. 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Ч. 2 та 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень доводить, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших понесених стороною витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги. Такі документи повинні бути оформлені у визначеному законом порядку та відповідати критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності.
При цьому, покладення обов'язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень ст. 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
З матеріалів справи вбачається, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги №К-10 від 24.05.2024, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат опис наданих послуг від 20.08.2024, видатковий касовий ордер від 24.05.2024 на суму 9 900 грн, видатковий касовий ордер від 27.05.2024, акт приймання-передачі наданих послуг від 09.09.2024 до договору №К-10 віл 24.05.2024 на суму 100 грн та довіреність від 01.01.2024.
Так, відповідно до п. 3.1 договору від 24.05.2025 позивачем та адвокатом погоджено вартість послуг адвоката в розмірі 10 000 грн.
Суд звертає увагу на додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) де вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Оцінивши подані позивачем документи на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що такі витрати дійсно мали місце та пов'язані з розглядом даної справи.
Водночас, суд враховує, що відповідачем у справі подано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, що узгоджується з покладеним на цю сторону обов'язком доведення неспівмірності таких витрат, а також враховує те, що позовні вимоги задоволено частково.
З урахуванням зазначеного, а також керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 3 000 грн, що є обґрунтованим та пропорційним у контексті розглядуваного спору.
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України та ст. 2, 73 - 77, 90, 241, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 07.08.2024 № 0280980701.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 07.08.2024 № 0280990701 в частині нарахування суми 510 674 грн та штрафних санкцій в розмірі 127 668, 50 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 07.08.2024 № 0281020701 в частині нарахування штрафних санкцій 68 490, 26 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс" судовий збір у сумі 9558 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 (три тисячі) грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю- підприємство "Авіс" (вул. Пирогова, 150, м. Вінниця, 21037, код ЄДРПОУ 13304871)
Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ ВП 44069150)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 22.08.2025.
Суддя Маслоід Олена Степанівна