Провадження № 22-ц/803/7339/25 Справа № 215/7676/24 Суддя у 1-й інстанції - Квятковський Я. А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
19 серпня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.
секретар судового засідання Лідовська А.А.
сторони
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справі, цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Руссу Надія Олексіївна на рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 травня 2025 року та додаткове рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 червня 2025 року, ухвалені суддею Квятковським Я.А. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 12 травня 2025 року, (відомості про дату складення повного додаткового рішення відсутні),
11.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам та просив суд звільнити його від сплати заборгованості по аліментам перед ОСОБА_2 у розмірі 98 211,88 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що рішенням Тернівського районного суду місті Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20.07.2015 року знього було стягнуто аліменти на користь дружини ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 1286 грн. до його повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З 21.11.2017 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , від якого мають двох дітей: доньку ОСОБА_5 та сина ОСОБА_6 , дружина ОСОБА_4 перебувала у декретній відпустці по догляду за двома дітьми шість років.
ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 04.07.2022 року.
На період виникнення заборгованості по аліментам позивач не працював. За весь період сплати аліментів першій дружині - ОСОБА_2 на період 01.12.2024 року виникла заборгованість по аліментам в сумі 98 211,88 коп.
Всього державним виконавцем з моменту винесення рішення суду та по 01.12.2024 року було нараховано до сплати аліментів в сумі 239 714, 95 коп, а всього позивачем було сплачено за весь період аліментів 141 503,07 коп. Протягом тривалого часу позивач перебуває у скрутному матеріальному становищі та не міг у повній мірі сплачувати відповідачці аліменти на утримання сина від першого шлюбу, оскільки на період виникнення заборгованості по аліментам він не працював, а дружина ОСОБА_4 шість років перебувала у декретній відпустці. На підставі вище викладеного просив суд звільнити його від сплати заборгованості по аліментам повністю у розмірі 98 211,88 грн.
Рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 травня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам відмовлено.
Додатковим рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 червня 2025 року задоволена заява представника відповідача Ілюшик Марії Віталіївни про ухвалення додаткового рішення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 8000 грн.
В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції від 02 травня 2025 року, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Руссу Н.О., посилаючись на незаконність оскаржуваного судового рішення, ухваленого з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати повністю і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким звільнити позивача від сплати заборгованості по аліментам перед ОСОБА_2 в сумі 98 211,88 грн.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення від 16 червня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Руссу Н.О, просить його змінити, зменшивши розмір стягнутої правничої допомоги з 8 000 грн. до 4 000 грн. Вказує, що якби позивач був присутнім під час вирішення питання про ухвалення додаткового рішення, то просив би зменшити розмір витрат на користь позивача до 4 000 грн, проте, суд першої інстанції не забезпечив участь сторони позивача в режимі відеоконференції чим позбавив можливості просити про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
У відзиві на апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Коваленко Р.А., посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а апеляційні скарги сторони позивача без задоволення.
У відповіді на відзив, позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Руссу Н.О., посилаючись на незаконність рішення суду від 02 травня 2025 року, просять його скасувати, ухвалити нове рішення про повне задоволення позову, а додаткове рішення змінити, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу до 4 000 грн. Вказує, що судом не враховано той факт, що у позивача, окрім сина від першого шлюбу є ще двоє дітей від другого шлюбу, тому усі діти повинні бути у рівних умовах, окрім того судом не враховано, що дружина позивача шість років не працювала, оскільки перебувала у відпустці за доглядом за двома дітьми та не працював сам позивач. Окрім того, представник позивача заперечує проти задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу як в суді першої так і апеляційної інстанції, вважає їх недоведеними належними та допустимими доказами.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду в межах доводів апеляційних скарг, заявлених позовних вимог, відзиву на апеляційну скаргу, відповіді на відзив за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги сторони позивача на рішення та додаткове рішення не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Судом встановлено, що позивач є батьком дитини- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і з нього стягуються аліменти на користь дружини ОСОБА_2 на утримання сина на підставі рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20.07.2015 року, а.с. 15, 16.
Згідно свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 , від даного шлюбу народилися діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а.с. 17, 18, 19.
Згідно довідки виконавчого комітету Попельнастівської сільскої ради Олександрійського району Кіровоградської області, ОСОБА_1 зареєстрований та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та склад його сім'ї наступний: дружина ОСОБА_4 , донька - ОСОБА_5 , син - ОСОБА_6 , а.с. 20.
Відповідно довідки Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області Управління соціального захисту населення ОСОБА_4 перебувала на обліку в управління соціального захисту населення Олександрійської ОДА, а.с. 21.
Відповідно до довідки Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - ОСОБА_1 на сьогоднішній день є фізичною особою-підприємцем, а.с. 26, на період виникнення заборгованості по аліментам він не працював, про що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу на ім'я ОСОБА_1 а.с. 27-28, 29, 30, 31, 32-33,34, 35, 36.
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів виданої Олександрійським відділом державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), станом на 14.11.2024 ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати аліментів на утримання сина у розмірі 98211, 88 грн., а.с. 23-25.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що в даному випадку відсутні виключні істотні обставини, які унеможливлюють виконання зобов'язання і дають право звільнити особу від сплати заборгованості по аліментам. Посилання позивача на наявність іншої сімї і дитини, відсутність доходу є підставами для перегляду стягнутого розміру аліментів, а не для звільнення від заборгованості по сплаті аліментів відповідно до приписів ст.197 СК України. Доводи про стягнення державним виконавцем більшого ніж визначено судовим рішенням розміру аліментів - то вони не мають правового значення для вирішення спору, хоча і можуть бути предметом судового розгляду в порядку контролю за виконанням судового рішення про стягнення аліментів. З урахуванням обставин, що мають істотне значення, якими в даному випадку суд вважає інтереси та потреби неповнолітнньої дитини, зумовлені її розвитком та станом здоров'я, беручи до уваги те, що утримувати неповнолітню дитину є обов'язком як матері, так і батька, виходячи з інтересів дітини, які є більш важливими за інші обставини, суд дійшов до висновку про недоведеність позовних вимог про звільнення від сплати заборгованості.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не може погодитись з доводами представника позивача ОСОБА_7 , викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей, передбачений ч.2 ст.51 Конституцією України, є одним з головних конституційних обов'язків. Такий обов'язок послідовно визначений в сімейному законодавстві.
Відповідно ст.192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно роз'яснень викладених у п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 року, кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно із ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст.197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами; за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15 травня 2006 року суд у випадках, передбачених ст.197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам.
З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв'язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов'язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.
З оскаржуваного судового рішення видно, що суд першої інстанції під час судового розгляду справи дослідив та оцінив надані позивачем докази, а саме, суд врахував, що позивач від іншого шлюбу має двох дітей та правильно зазначив суд, це є підставою для перегляду розміру аліментів, раніше призначеного судовим рішенням, а не підставою для звільнення від сплати заборгованості по аліментам, оскільки позивачем не доведено, що заборгованість по аліментам виникла у останнього у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення, як це передбачено у статті 197 СК України.
Отже, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.
За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
Після ухвалення судового рішення про відмову у звільненні від сплати заборгованості по аліментам, 07.05.2025 до суду першої інстанції надійшла заява представника відповідача Коваленка Р.А. про ухвалення додаткового рішення по витратам на правничу допомогу, понесеним відповідачем ОСОБА_2 під час розгляду справи.
В обґрунтування заяви представником позивача зазначено, що згідно договору відповідач сплатила адвокату 8000 грн., що складається з 2000 грн. - консультація, 3000 грн. - складання відзиву на позовну заяву, участь адвоката у судовому засіданні - 3000 грн. Просив стягнути ці витрати з позивача, оскільки в задоволенні позову було відмовлено.
Суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення та стягуючи з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу у заявленому розмірі, дослідивши надані на підтвердження цих витрат докази, урахувавши відсутність клопотання сторони позивача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, виходив з обґрунтованості заявлених вимог.
Згідно з п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до положень ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Матеріалами справи встановлено, що 13 січня 2025 року представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Коваленком Р.А. було подано відзив на позов ОСОБА_1 , в якому, сторона відповідача повідомляла про попередній розмір судових витрат відповідача, які складають 8 000 грн (а.с.53-56).
Рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалено 02 травня 2025 року та повне судове рішення виготовлено 12 травня 2025 року (а.с.83-86).
Заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу направлена адвокатом Коваленком Р.А. засобами поштового зв'язку 06 травня 2025 року та отримана судом 07 травня 2025 року (а.с.89-96).
На підтвердження витрат на правничу допомогу, які понесено відповідачем, представником Коваленком Р.А. до заяви долучено наступні докази: Договір про надання правової (правничої) допомоги від 30 квітня 2024 року, укладеного між адвокатом Коваленком Р.А. та клієнтом ОСОБА_2 ; Додаткову угоду №21/24 до зазначеного договору від 08 січня 2025 року; Акт прийому-здачі наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги №21/24 від 02 травня 2025 року, відповідно якому, вартість наданих адвокатом послуг складає 8 000 грн та докази направлення засобами поштового зв'язку позивачу копії заяви про ухвалення додаткового рішення з додатками - 06.05.2025 (92-96).
Матеріалами справи встановлено, що вирішення питання про ухвалення додаткового рішення було призначено судом першої інстанції на 13 червня 2025 року на 11:30 годин, про що сторони були повідомлені належним чином, зокрема позивач ОСОБА_1 , що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення - 27.05.2025 (а.с.102).
13 червня 2025 року розгляд питання про ухвалення додаткового рішення на відбувався через зайнятись судді Квятковського Я.А., що підтверджено Наказом Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року №206/2 та питання про ухвалення додаткового рішення відкладено на 16 червня 2025 року на 10:00 годин.
Належне повідомлення сторін про ухвалення додаткового рішення підтверджено Довідками про доставку SMS - повідомлення, зокрема адвоката Руссу Н.О. та позивача ОСОБА_1 (а.с.114-115).
Як встановлено судом після ухвалення рішення по справі, протягом 5 днів представник відповідача Коваленко Р.А. засобами поштового зв'язку 06.05.2025 звернувся до суду першої інстанції із заявою про розподіл судових витрат та надав суду докази цих витрат, які перелічені вище.
Згідно ст.ст.15, 133 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись уразі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Одним з доводів представника позивача Руссу Н.О. про незаконність додаткового рішення вказано те, що з вини суду першої інстанції позивач і його представник були позбавлені можливості в режимі відеоконференції викласти свою позицію щодо зменшення витрат на правничу допомогу до 4 000 грн, оскільки суд не забезпечив їх участь у справі в режимі відеоконференції з Олександрійським міськрайонним судом. Позивач згоден з частковим задоволенням вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 4 000 грн.
Перевіривши зазначені стороною позивача вищевикладені доводи, колегія суддів вважає іх необґрунтованими та такими, що не відповідають матеріалам справи.
Як зазначалось вище, сторона позивача завчасно була повідомлена про наявність заяви сторони відповідача про ухвалення додаткового рішення (представник відповідача копію заяви з додатками 06 травня 2025 року засобами поштового зв'язку надіслав на адресу позивача), окрім того позивач і його представник завчасно були повідомлені судом належним чином про дату, час та місце розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення (перше судове засідання призначено на 13.06.2025, друге на 16.06.2025), проте матеріали справи не містять жодного доказу того, що позивач або його представник заявляли суду клопотання чи подавали заяву про проведення судового засідання по вирішенню питання про ухвалення додаткового рішення в режимі відеоконференції за їх участі з Олександрійським міськрайонним судом.
Відповідно до положень ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Витрати на правничу допомогу віднесені до інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, перевіривши надані представником відповідача Коваленком Р.А. докази, враховуючи положення ст.141 ЦПК України, та зважаючи на відмову у задоволенні позову, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи та документально підтверджених належними доказами понесених витрат, відсутності клопотання іншої сторони про зменшення витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені витрати на професійну правничу допомогу у заявленому стороною відповідача розмірі 8000,00 грн.
За встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що справедливим і співмірним відшкодуванням витрат на правничу допомогу відповідачу є заявлена у відзиві на позов та у заяві про ухвалення додаткового рішення сума 8 000 грн, і не знаходить підстав для її зменшення до заявлених у скарзі вимог - 4000 грн.
Окрім того, не заслуговують на увагу і доводи представника позивача про те, що відповідачем не доведено сплату адвокату витрат на правничу допомогу, оскільки відповідно до положень ч.8 ст.141 ЦПК України визначено,що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, доводи апеляційної скарги сторони позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішень суду першої інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, підстав для здійснення перерозподілу судових витрат не має, тому понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги та залишаються за ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.367,374, 375, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Руссу Надія Олексіївна залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 травня 2025 року та додаткове рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення виготовлено 22 серпня 2025 року.
Головуючий:
Судді: