Справа № 594/705/25
Провадження №2-о/594/58/2025
20 серпня 2025 року
Борщівський районний суд Тернопільської області
у складі: головуючого Чир П.В.
з участю секретаря Козій Я.Ю.
заявника ОСОБА_1
представника заявника ОСОБА_2
представник Управління державної міграційної
служби в Тернопільській області Янчика Я.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Борщеві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Борщівський відділ Управління державної міграційної служби в Тернопільській області, Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року і на 13 листопада 1991 року,
Заявник ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою в якій просить встановити факт постійного проживання на території України, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Козятин Козятинського району Вінницької області проживав на території України на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року) і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року). Рішенням від 20 липня 2023 року т.в.о. начальника Борщівського відділу УДМС у Тернопільській області заявнику відмовлено в оформлені паспорта громадянина України, оскільки не встановлено його належності до громадянства України.
18.08.2025 року представник заінтересованої особи Управління державної міграційної служби в Тернопільській області надіслав до суду письмові пояснення, в яких вказав, що одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 3акону України "Про громадянство України" особи, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. На підставі наведеного, УДМС у Тернопільській області наполегливо просить суд врахувати, що у випадку наявності належних доказів підлягає встановленню юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у неповнолітньому віці на території України станом на 24 серпня 1991 року або/та станом на 13 листопада 1991 року. В іншому випадку УДМС у Тернопільській області не матиме законних підстав для встановлення належності заявника до громадянства України та подальшого документування його паспортом громадянина України.
Заявник ОСОБА_1 та його представник Денисова Т.С. в залі судового засідання заяву підтримали та просять її задовольнити у повному обсязі.
Представник заінтересованої особи Управління державної міграційної служби в Тернопільській області в залі судового засідання Янчик Я.Є., вважає, що заява підлягає до задоволення.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно вимог ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд, дослідивши письмові докази, надані в повному обсязі, встановив наступні обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Козятин Козятинського району Вінницької області народився ОСОБА_1 (свідоцтво про народження НОМЕР_1 від 21 січня 2020).
В судовому засіданні встановлено, що 29 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Борщівського відділу УДМС у Тернопільській області із заявою про оформлення паспорта громадянина України замість втраченого.
Рішенням від 20 липня 2023 року т.в.о.начальника Борщівського відділу УДМС у Тернопільській області заявнику відмовлено в оформленні паспорта громадянина України, оскільки не встановлено його належності до громадянства України, а саме, відсутнє документальне підтвердження його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року (на момент проголошення Незалежності України) або 13 листопада 1991 року (набрання чинності Закону України «Про громадянство України). У даному рішенні зазначається, що тотожність особи ОСОБА_1 та видачу такому паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_2 , виданого 18 квітня 1992 року Дрогобицьким МВВС Львівської області, підтверджено копією заяви про видачу вищевказаного паспорта (копія додається). Однак на такій заяві відсутній напис «Україна», що б підтверджував належність особи до громадянства України. Рекомендовано звернутись до суду.
Згідно архівної довідки про період навчання ОСОБА_1 №369-02/3 від 11.08.2023, ОСОБА_1 навчався на денній формі у ПТУ-23 смт. Підбуж із 02.01.1990 за професією «Маляр-штукатур» і 30 червня 1992 закінчив повний курс навчання.
Отже, факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року має для заявника юридичне значення, оскільки надає право на виготовлення паспорта громадянина України.
Листом Верховного суду України від 01.01.2012 про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення роз'яснено, що у порядку ч. 2 ст. 256 ЦПК суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень ст. 256 ЦПК та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути зокрема, заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
З вказаного вбачається, що законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться і факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Належність до громадянства та набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» і може пов'язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час. При цьому, юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про громадянство України», безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.
Стаття 1 цього ж Закону дає чітке визначення поняття «безперервне проживання на території України» та «проживання на території України на законних підставах». Безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів; проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні. Розширене тлумачення цих понять та переліку умов, за яких можливе встановлення факту безперервного проживання та прийняття до громадянства України, Законом не передбачено.
Згідно із п. 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого указом Президента України від 27.03.2001 №215, встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
Пунктом 8 цього Порядку визначено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: 1) заяву про встановлення належності до громадянства України; 2) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального органу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); 3) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Таким чином, надані заявником докази суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета доказування, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують факт проживання заявника на території України.
Приймаючи до уваги те, що встановлення факту постійного проживання на території України має для заявника юридичне значення та необхідне йому для отримання паспорту громадянина України, враховуючи наявність доказів на підтвердження постійного проживання ОСОБА_1 на території України за станом на 24 серпня 1991 року, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 10, 12, 81, 263, 264, 265, 293, 294, 315, 319 ЦПК України, ст.ст. 1, 3, 9 Закону України «Про громадянство України», суд -
Заяву задовольнити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Козятин Козятинського району Вінницької області, в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року, на момент проголошення незалежності України і за станом на 13 листопада 1991 року, на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України», і до теперішнього часу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 22 серпня 2025 року.
Головуючий Чир П.В.