19 серпня 2025 року м. Харків Справа № 922/4734/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Шутенко І.А.
за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Гарагуля В.А.
розглянувши апеляційну скаргу ТОВ "ЄВРОІНВЕСТ" (вх. 1337Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 07.05.2025 (повний текст складено 19.05.2025), ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області суддею Ємельяновою О.О. у справі № 922/4734/24
за позовом ТОВ "ЄВРОІНВЕСТ"
до АТ "Українські енергетичні машини"
про стягнення 1 926 297,74 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" про стягнення:
- індексу інфляції у розмірі 1 433 680,66 грн. та 3 % річних у розмірі 463 642,17 грн., що нараховані на заборгованість стягнену рішенням господарського суду Харківської області від 09.09.2020 року у справі № 922/1556/20;
- індексу інфляції у розмірі 19 507,92 грн. та 3 % річних у розмірі 6 300,45 грн., що нараховані на заборгованість стягнену додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 23.09.2020 року у справі № 922/1556/20;
- індексу інфляції у розмірі 2 401,98 грн. та 3 % річних у розмірі 764,56 грн., що нараховані на заборгованість стягнену постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 року у справі № 922/1556/20;
Також, у пункті 4 прохальної частини позовної заяви позивача просить суд, в порядку частин 2 статті 625 Цивільного кодексу України та частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України зобов'язати орган, що здійснюватиме примусове виконання: - нарахувати відповідачу інфляційні втрати, та 3 % річних як це передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду відповідно до визначених у прохальній частині періодів та розрахунків.
Також до стягнення заявлені судові витрати, а саме суму судового збору у розмірі 28 894,46 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що позивач за договором про відступлення права вимоги від 10.01.2023 набув до відповідача право вимоги за договором №238-16/572-ВК від 13.06.2019 у сумі 2 288 252, 00 грн., що стягнені рішенням господарського суду Харківської області від 09.09.2020, додатковим рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2020 (в редакції відповідно до постанови Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2020) та додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №922/1556/20. Оскільки на час звернення з позовом до суду рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2020, додаткове рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2020 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №922/1556/20 не виконані, відповідачу на підставі ст.625 Цивільного кодексу України на суми заборгованості визначених рішеннями та постановою суду нараховано до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.
Рішенням господарського суду Харківської області від 07.05.2025 у позові відмовлено частково.
Стягнуто з АТ "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199, ЄДРПОУ 05762269) на користь ТОВ "ЄВРОІНВЕСТ" (49044, м. Дніпропетровськ, вул. Шевченко, буд. 17, ЄДРПОУ 25532809) 1 % річних у розмірі 80 272,07 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 223 109,52 грн. та судовий збір у розмірі 19 550,72 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
У клопотанні відповідача викладеного у наданих до суду запереченнях (вх. № 2920/25 від 03.02.2025 року) про зменшення розміру штрафних санкцій - відмовлено.
Не погодившись із вищевказаним рішенням в частині відмовлених вимог, позивач - ТОВ "ЄВРОІНВЕСТ" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 07.05.2025 у справі №922/4734/24 в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення яким позовні вимоги задовольни в повному обсязі, а саме:
- стягнути з АТ "Українські енергетичні машини" на користь ТОВ "ЄВРОІНВЕСТ" індекс інфляції у розмірі 1 455 185,87 грн та трьох процентів річних у розмірі 471 508,81 грн, що нараховані на заборгованість стягнену рішенням господарського суду Харківської області від 09.09.2020 ро у справі № 922/1556/20;
- стягнути з АТ "Українські енергетичні машини" на користь ТОВ "ЄВРОІНВЕСТ" індекс інфляції у розмірі 19 758,46 грн та трьох процентів річних у розмірі 6 402,13 грн, що нараховані на заборгованість стягнену додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 23.09.2020 року у справі № 922/1556/20.
- стягнути з АТ "Українські енергетичні машини" на користь ТОВ "ЄВРОІНВЕСТ" індекс інфляції у розмірі 2 582,80 грн та трьох процентів річних у розмірі 836,88 грн, що нараховані на заборгованість стягнену Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 року справі № 922/1556/20 2.4.
В порядку ч.2 ст.625 ЦКУ та ч.10 ст.238 ГПКУ зобов'язати орган, що здійснюватиме примусове виконання:
- нарахувати АТ "Українські енергетичні машини" інфляційні втрати, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦКУ, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 16.11.2024 року, по дату повного погашення боргу;
- нарахувати АТ "Українські енергетичні машини" 3 % річних, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦКУ, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 04.12.2024 року, по дату повного погашення боргу.
Роз'яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що: Врахування інфляційних втрат за поточний місяць здійснюється від сумарного боргу стягнутого в рішеннях № 922/1556/20 та в цій справі з врахуванням інфляційної складової за попередні місяці з дотриманням математичної послідовності;
Враховуючи компенсаційну природу відповідальності, визначеної ст. 625 ЦКУ, нарахування 3% здійснити від сумарного боргу, стягнутого в рішеннях № 922/1556/20 та в цій справі з врахуванням інфляційної складової за усі попередні місяці прострочення;
В разі часткової сплати боргу, 3 % річних нараховуються окремо на кожну суму часткової оплати боргу в тому числі і на залишок заборгованості, за весь період прострочення кожної такої суми часткової сплати боргу та суми сплаченого залишку.
Загальну суму боргу з врахуванням інфляційних втрат та суми самих інфляційних втрат нараховувати починаючи з 16.11.2024 року за наступними формулами: Сінф.втрат = Сп х Пс - Сп; Де: Сінф.втрат - сума інфляційних втрат, що нарахована за розраховуємий період прострочення. С= Сп х Пс - загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на кінець обчислюємого періоду. Сп - загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на початок періоду. Пс - індекс інфляційного розрахунку за весь період прострочки, розрахунок, якого здійснюється за формулою: Пс = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x … ( ІІZ : 100 ) П1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
При цьому розрахунок трьох відсотків річних здійснювати за період починаючи з 04.12.2024 року за формулою: Сума санкції = С x 3% (ст.625 ЦКУ) x Д : 365 : 100, де С = Сп х Пс - загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на кінець обчислюємого періоду. Д - кількість днів прострочення.
- стягнути з АТ "Українські енергетичні машини" на користь ТОВ "ЄВРОІНВЕСТ" суму судового збору у розмірі 29 087,65 грн.
- стягнути з АТ "Українські енергетичні машини" на ТОВ "ЄВРОІНВЕСТ" суму судового збору сплачену позивачем за розгляд справи в апеляційній інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про:
- неврахування місцевим судом, що не нарахування інфляційних втрат і відсотків річних на раніше нараховані та стягнуті рішенням суду інфляційні збитки і відсотки річних, є порушення прав кредитора на отримання повної суми компенсацій, передбачених ст.625 ЦК України;
- неврахування місцевим судом висновків Верховного суду щодо не нарахування інфляційних втрат, а саме висновків, викладених у постанові Об'єднаної Палати КГС Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постановах Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 924/534/19 та від 23.09.2021 у справі № 924/2/21, постанові ВП ВС від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц (14-254цс 19);
- неправильне тлумачення місцевим судом ст.625 ЦК України та неврахування висновків Верховного суду про те, що вимоги ст.625 ЦК України поширюються на будь-яке грошове зобов'язання, зокрема і та що трансформовані в грошове зобов'язання рішенням суду, яким вони були стягнуті;
- неврахування місцевим судом того, що витрати на правничу допомогу, інші процесуальні витрати, а також інфляційні втрати та втрати у 3% річних що були стягнуті за рішеннями суду та несплачені боржником, є витратами і втратами, які по своїй суті і змісту тотожні збиткам у розумінні ст. 22 ЦКУ, які підлягають захисту відповідно до вимог ст. 625 ЦКУ та того, що умови договору стосовно застосування зниженої ставки відсотків річних поширюються лише на суму первісного базового боргу (основного боргу), а не на усі грошові зобов'язання, що виникають з неналежного виконання договору.
Крім того, апелянт просить апеляційний суд окремо звернути увагу на той факт, що п.9.5 Договору встановлена ставка річних відсотків у розмірі 1% за порушення строку оплати продукції. Тобто умовами Договору встановлено, що ставка у розмірі 1% річних застосовується виключно до простроченого грошового зобов'язання з оплатити вартості поставленої продукції, а не усіх грошових зобов'язань, які можуть виникнути в зв'язку з неналежним виконанням договору відповідачем. Разом з тим зобов'язання з оплати витрат на правову допомогу, що стягнуті за додатковим рішенням суду, судові витрати, інфляційні збитки і 3% річних, як уже вище було зазначено, фактично є витратами тратами тотожними реальним збиткам спричиненим невиконанням такого грошового зобов'язання. А отже нарахування річних відсотків за прострочення такого грошового зобов'язання за іншим розміром ставки, ніж встановлена ст.625 ЦКУ, є неправомірним.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ЄВРОІНВЕСТ" (вх. 1337Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 07.05.2025 у справі № 922/4734/24. Встановлено строк протягом якого відповідач має право подати до суду відзив на апеляційну скаргу. Справу призначено до розгляду на 19.08.2025.
Вказана ухвала була направлена та доставлена зареєстрованим учасникам через підсистему Електронний суд до електронного кабінету користувача 30.06.2025.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Зі змісту відзиву вбачається, що відповідач не вбачає підстав для нарахування 3% річних на раніше нараховані суми тих самих річних або інфляційних втрат, оскільки, на його переконання, наведені в апеляційній скарзі приклади судової практики такого висновку не підтверджують. Вважає, що нарахування штрафних санкцій у вигляді інфляційних втрат та 3% річних є допустимим виключно щодо основної суми боргу. Також підтримує позицію суду першої інстанції про те, що витрати на правничу допомогу не підпадають під категорію заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання договірних зобов'язань, і тому на них не можуть нараховуватися вказані види відповідальності.
В судове засідання, призначене на 19.08.2025, з'явився представник відповідача, представник позивача не з'явився, хоч був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, про що зазначено вище.
Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача, за наявними у матеріалах справи доказами.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Рішенням суду від 09.09.2020 стягнуто з Державного підприємства «Завод "Електроважмаш» на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 1% річних та пені за договором № 238-16/572-ВК від 13.06.2019 року у розмірі 2 220 346 ,80грн., з яких: 1 894 234,46 грн., сума основної заборгованості; 212 100,90 грн., сума пені (0,1% за кожний день прострочення ) 26 888,28 грн., 1 процент річних, 87123,16 грн., втрати від інфляції, 33 305,20грн. витрат по сплаті судового збору.
Додатковим рішенням від 23.09.2020 заяву Приватного акціонерного товариства "Юнікон" (вх. № 21463) щодо вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" суму витрат на професійну правничу допомогу адвоката Макотченко Л.М. у розмірі 33 000,00 грн. та правову допомогу адвокатом Колодочкою Г.В. у розмірі 3000,00 грн.
01.10.2020 року на виконання рішення суду від 09.09.2020 судом було видано відповідний наказ.
15.10.2020 року на виконання рішення суду від 23.09.2020 судом було видано відповідний наказ.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 апеляційну скаргу Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" задоволено частково. Змінено додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23 вересня 2020 року у справі №922/1556/20, встановивши належну суму витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" у розмірі 30 600,00 грн. В іншій частині додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23 вересня 2020 року у справі №922/1556/20 залишено без змін.
Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 09 грудня 2020 року заяву Приватного акціонерного товариства "Юнікон" про стягнення судових витрат за надання професійної правничої допомоги у справі № 922/1556/20 на стадії апеляційного перегляду задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон» витрати на професійну правничу допомогу, надану на стадії апеляційного перегляду у справі № 922/1556/20 у розмірі 4 000,00 грн. Доручено Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
22.12.2020 на виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 09 грудня 2020 року судом було видано відповідний наказ.
Рішенням суду від 28.12.2020 заяву Приватного акціонерного товариства "Юнікон" щодо вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу задоволено у повному обсязі. Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" суму витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 22 203,47 грн.
18.01.2021 на виконання додаткового рішення господарського суду Харківської області від 28 грудня 2020 року судом видано відповідний наказ.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 апеляційну скаргу Державного підприємства “Завод “Електроважмаш» задоволено частково. Додаткове рішення господарського суду Харківської області від 28.12.2020 у справі №922/1556/20 скасовано. Відмовлено Приватному акціонерному товариству “Юнікон» в прийнятті додаткового рішення за заявою щодо вирішення питання про розподіл судових витрат по господарській справі №922/1556/20 (вх. №25049 від 27.10.2020 року).
Також, позивач зазначає, що:
- наказ від 01.10.2020 на примусове виконання рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі №922/1556/20 було пред'явлено до виконання, про що свідчить постанова Відділу примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про відкриття виконавчого провадження № 63451670 про стягнення 2 220 346 ,80 грн.;
- наказ від 15.10.2020 на примусове виконання додаткового рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2020 року у справі №922/1556/20 було пред'явлено до виконання, про що свідчить постанова Відділу примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про відкриття виконавчого провадження № 63706017 про стягнення 30 600,00 грн.;
- наказ від 22.12.2020 на примусове виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №922/1556/20 було пред'явлено до виконання, про що свідчить постанова Відділу примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про відкриття виконавчого провадження № 66675940 про стягнення 4 000,00 грн.
Ухвалою суду від 13.09.2021 задоволено заяву Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" про заміну сторони у виконавчому провадженні (вх. 20450 від 03.09.2021). Замінено боржника у виконавчому провадженні 63451670 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 01.10.2020 року у справі № 922/1556/20 з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (ідентифікаційний код 00213121) на його правонаступника Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш" (ідентифікаційний код 00213121). Замінено боржника у виконавчому провадженні 63706017 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 15.10.2020 року по справі № 922/1556/20 з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (ідентифікаційний код 00213121) на його правонаступника Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш" (ідентифікаційний код 00213121).
Ухвалою суду від 27.09.2021 заяву Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" про заміну сторони у виконавчому провадженні (вх. 20450 від 17.09.2021) по справі №922/1556/20 задоволено повністю. Замінено боржника у виконавчому провадженні 66675940 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 22.12.2020 року у справі 922/1556/20 з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на його правонаступника Акціонерне товариство «Завод «Електроважмаш».
За твердженнями позивача, 10.01.2023 між АТ «ЮНІКОН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОІНВЕСТ» було укладено договір про відступлення права вимоги. Відповідно до пунктів 1.1. та 1.2.13. договору АТ «ЮНІКОН» відступає ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ» права вимоги АТ «ЮНІКОН» до Покупця - ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЗАВОД ЕЛЕКТРОВАЖМАШ», правонаступником якого є АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ», за договором № 238-16/572-ВК від 13.06.2019 у загальній сумі 2 288 252,00 грн., що стягнена рішенням господарського суду Харківської області від 09.09.2020, додатковим рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2020 року та постановою Східного апеляційного господарського суду у справі №922/1556/20.
Ухвалою суду від 29.07.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОІНВЕСТ» про заміну сторін у виконавчому провадженні № 63451670, виконавчому провадженні №63706017 та виконавчому провадженні №66675940, що об'єднані у зведене виконавче провадження № 62856266 - задоволено повністю. Замінено сторону (стягувача) у виконавчому провадженні № 63451670, що об'єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 01.10.2020 у справі № 922/1556/20: з Приватного акціонерного товариства «ЮНІКОН» на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОІНВЕСТ». Замінено сторону (стягувача) у наказі Господарського суду Харківської області про примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 року у справі № 922/1556/20: з Приватного акціонерного товариства «ЮНІКОН» на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОІНВЕСТ». Замінено сторону (стягувача) у виконавчому провадженні № 66675940, що об'єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 22.12.2020 по справі № 922/1556/20: з Приватного акціонерного товариства «ЮНІКОН» на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОІНВЕСТ». Замінено сторону (боржника) у виконавчому провадженні № 63451670, що об'єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 01.10.2020 року у справі № 922/1556/20: з Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» на Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини» (АТ «Укренергомашини»). Замінено сторону (боржника) у наказі Господарського суду Харківської області про примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 у справі № 922/1556/20: з Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» на Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини» (АТ «Укренергомашини»). Замінено сторону (боржника) у виконавчому провадженні № 66675940, що об'єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 22.12.2020 року у справі № 922/1556/20: з Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» на Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини» (АТ «Укренергомашини».
Отже, як зазначає позивач, станом на день подачі даної позовної заяви кредитором за договором є Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОІНВЕСТ», а Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини» - боржником.
Також зазначає, що станом на день подачі даної позовної заяви рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2020, додаткове рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2020 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 922/1556/20 не виконані.
У зв'язку із чим, позивач звернувся із відповідним позовом до суду про стягнення із відповідача 3 % річних та інфляційних втрат нарахованих на суми стягнуті рішенням господарського суду Харківської області від 09.09.2020, додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 23.09.2020 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 922/1556/20.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає таке.
Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь ТОВ «Євроінвест» інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі №922/1556/20, додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №922/1556/20.
Відповідно до частини третьої статті 11, частини першої статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом вказаної норми правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов'язанням.
Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
В силу статей 524, 533, 535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Отже, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновки з цього питання викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).
Окрім того, в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, за яким положення статті 625 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру, є частиною «права на суд» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece, § 40, 45, заява №18357/91) від 19.03.1997, «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia, § 34, 37, заява №59498/00) від 07.05.2002). З погляду застосування гарантій права на належне виконання державою судового рішення, за яким вона є боржником, не має жодного значення, якими - приватними чи публічними - є у національній правовій системі відносини з виконання державою такого рішення.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції). Це право гарантоване і для тих випадків, коли право на справедливий судовий розгляд порушене невчасним виконанням судового рішення, зокрема через відсутність коштів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Бурдов проти Росії (№2)» (Burdov v. Russia (№ 2), § 96, 97, 99, 117, заява №33509/04) від 15.01.2009).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (п.31) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 року у справі №6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можна застосовувати приписи про цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України)), а також від 02.03.2016 року у справі №6-2491цс15 про те, що стаття 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов'язальних правовідносин. Так, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (п. 45 постанови).
Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі №420/2411/19.
Як встановлено вище, рішенням господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі № 922/1556/20 стягнуто із відповідача суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 1% річних га пені за договором № 238-16/572-ВК від 13.06.2019 у розмірі 2 220 346,80 грн., з яких: 1 894 234,46 грн. - сума основної заборгованості; 212 100,90 грн. - сума пені (0,1% за кожний день прострочення) 26 888,28 грн. - один процент річних, 87 123,16 грн. - втрати від інфляції, 33 305,20грн. витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Перевіркою матеріалів справи встановлено, що рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі № 922/1556/20 набрало законної сили 01.10.2020.
Додатковим рішенням від 23.09.2020 з урахуванням постанови Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 у справі № 922/1556/20 стягнуто з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" суму витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 30 600,00 грн.
Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 922/1556/20 стягнуто з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" витрати на професійну правничу допомогу, надану на стадії апеляційного перегляду у справі № 922/1556/20, в розмірі 4000,00 грн.
Постанова Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 та додаткова постанова Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 згідно приписів ст. 284 ГПК України набрали законної сили з дня їх ухвалення.
Приписами ч.4 ст. 75 Господарського кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Таким чином, обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Харківської області від 09.09.2020, додатковому рішенні з урахуванням постанови суду апеляційної інстанції від 18.11.2020, додатковою постановою суду апеляційної інстанції 09.12.2020 у справі №922/1556/20, мають преюдиціальне значення та повторного доведення не потребують.
В межах даної справи відповідачем не надано доказів виконання грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного) судовими рішеннями.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, навіть після ухвалення судового рішення про стягнення відповідної суми, у боржника продовжує існувати обов'язок компенсувати кредитору втрати, пов'язані із знеціненням грошових коштів у період прострочення, а також сплатити передбачені законом проценти за користування утримуваними коштами.
Правова природа відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, є компенсаційною і спрямована не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери кредитора, порушеної простроченням.
Такий висновок підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18, відповідно до якої позбавлення кредитора права на інфляційні втрати та проценти річних порушує баланс інтересів сторін та суперечить принципам цивільного права.
Крім того, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі №916/190/18, наявність судового рішення про стягнення грошових коштів не припиняє існуючого грошового зобов'язання боржника і не позбавляє кредитора права на застосування до нього заходів відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України, до моменту фактичного виконання рішення суду.
Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі №906/1283/16, де зазначено, що кожен місяць прострочення є підставою для нової вимоги про стягнення компенсаційних сум, що підтверджує: прострочення виконання зобов'язання носить триваючий характер, а право на позов про інфляційні втрати та річні проценти виникає постійно, доти, доки порушення не усунуто.
Таким чином, факт набрання судовим рішенням законної сили не є підставою для припинення дії грошового зобов'язання. До моменту повного виконання рішення, кредитор має право вимагати компенсаційних сум у формі інфляційних втрат та процентів річних, якщо таке порушення триває. При цьому, з урахуванням статей 129, 129-1 Конституції України, статей 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковість виконання судового рішення є конституційною засадою судочинства, а прострочення його виконання є підставою для застосування механізмів відповідальності, встановлених законом.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.06.2019 року у справі №916/190/18 та від 23.01.2018 року у справі №906/1283/16 зазначила, що наявність судового рішення не змінює природи зобов'язання і не позбавляє кредитора права на стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Прострочення грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, і за кожен день такого прострочення кредитор має право на відповідні нарахування.
Отже, нарахування інфляційних втрат і відсотків річних після ухвалення судового рішення є правомірним, якщо відповідач не виконав зобов'язання добровільно або в межах виконавчого провадження.
Згідно ч.1, 2 ст.18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги позивача у справі є належним способом захисту свого порушеного права і відповідають нормам матеріального права. Позивач, як новий кредитор відповідача, має право вимоги до боржника щодо стягнення інфляційних втрат та відсотків річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування яких обумовлено невиконанням відповідачем прийнятого на себе грошового зобов'язання.
Апеляційний суд також враховує і те, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (такий висновок викладений, зокрема, у пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц).
Так, дослідженням наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку інфляційних втрат та відсотків річних, встановлено, що позивач, вважаючи порушеними свої права на отримання коштів, які підлягають стягненню за судовими рішеннями, включає у наведений розрахунок загальну суму боргу за рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі № 922/1556/20 2 220 346,80 грн та включає суму основного боргу, пеню, 1% річних, інфляційні втрати, витрати на сплату судового збору у розмірі і визначає таку суму базою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
З наданого позивачем розрахунку також вбачається, що нарахування інфляційних втрат здійснено позивачем з дати ухвалення рішень суду першої інстанції у справі №922/1556/20, а саме, за судовим рішенням від 09.09.2020 - за період з 09.09.2020 по 15.11.2024, 3% річних за період з 09.09.2020 по 04.12.2024; за додатковим рішенням збитки від інфляції розраховано за період з 23.09.2020 по 15.11.2024, 3% річних з 23.09.2020 по 23.11.2024.
Разом з цим, колегія суддів вважає, що початком обчислення відповідних нарахувань слід вважати дату набрання судовими рішеннями законної сили, а не дату їх ухвалення, оскільки саме з цього моменту боржник у зобов'язанні (відповідач) стає достеменно проінформованим про наявність свого зобов'язання по відношенню до кредитора щодо стягнення відповідних сум за неналежне виконання зобов'язань.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що розрахунок заявлених до стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, у межах строку прострочення має здійснюватися саме з дати набрання чинності судовими рішеннями.
Суд першої інстанції на вищевказане уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення 1% річних за період з 09.09.2020 (дата ухвалення рішення суду першої інстанції) та 23.09.2020 (дата ухвалення додаткового рішення).
Щодо нарахування позивачем 3% річних на загальну суму заборгованості за судовим рішенням від 09.09.2020, колегія суддів зазначає таке.
Як встановлено судом першої інстанції, у рішенні Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі №922/1556/20 порушення строків виконання відповідачем грошових зобов'язань випливає з умов п. 9.5 договору №238-16/572-ВК від 13.06.2019, яким встановлено, що за порушення строку оплати продукції, передбачених цим договором, позивач має право вимагати оплати 1% річних та індексу інфляції. Отже, сторони самостійно погодили, що за порушення строків оплати продукції постачальник має право вимагати не 3%, передбачених імперативною нормою закону, а 1% річних, а також інфляційні втрати.
Таким чином, сторони у межах договору, укладеного за взаємною згодою, встановили інший розмір відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, що повністю відповідає вимогам частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. З урахуванням цього, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що розмір процентів, який підлягає нарахуванню на суму заборгованості, має відповідати умовам договору і становити 1% річних, а не 3%.
При цьому, зважаючи на умови п. 9.5 договору, колегія суддів вважає, що покладення на відповідача обов'язку сплатити 3% річних, які нараховані на уже стягнуту загальну суму основного боргу та 3% річних, призведе до застосування більшої ставки відсотків річних, ніж та, що передбачена законом (або договором), що є недопустимим в умовах відсутності у матеріалах справи доказів погодження сторонами у договірному порядку іншої (збільшеної) відсоткової ставки.
Враховуючи, що в контексті спірних правовідносин грошовим зобов'язанням є сплата коштів за умовами договору №238-16/572-ВК від 13.06.2019, що підтверджено судовим рішенням, і таке грошове зобов'язання не припинилось після ухвалення рішення у справі № 922/1556/20, з відповідача підлягає стягненню відсоток річних у розмірі, який встановлено та погоджено саме умовами договору.
У зв'язку із чим, апеляційним судом із урахуванням вищевикладеного, та того, що положення статей 3, 509, 625 Цивільного кодексу України передбачають нарахування річних на суму основного боргу, який у даному випадку за рішенням суду від 09.09.2020 у справі № 922/1556/20 становить суму у загальному розмірі 1 894 234,46 грн., а не на річні, пеню, інфляційні втрати, витрати на судовий збір та на професійну правничу допомогу, як помилково вважає позивач, та із урахуванням умов договору щодо встановлення 1% річних у разі порушення відповідачем грошових зобов'язань, здійснено власний розрахунок за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон", та встановлено, що до стягнення підлягає сума 1 % річних за період з 01.10.2020 по 04.12.2024 у розмірі 79 133,46 грн.
Щодо нарахування інфляційних втрат.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.11.2023 у справі №921/489/22, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 року у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
У постанові від 26.06.2020 року у справі №905/21/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що у кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Також суд виснував, що у судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке, касаційний суд вважав за доцільне роз'яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).
А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Враховуючи порядок нарахування втрат від інфляції, який викладено вище, а також відсутність доказів погашення відповідачем заборгованості на виконання рішення суду у справі №922/1556/20, колегія суддів приходить до висновку, що нарахування у цій справі інфляційних втрат має бути здійснено з урахуванням суми основного боргу та інфляційної складової, стягнутої у межах справи №922/1556/20, оскільки такий порядок розрахунку є можливим та узгоджується із практикою Верховного Суду.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, а також розрахунок, здійснений судом першої інстанції, колегія суддів, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат приходить до висновку, що у позивача наявне право на нарахування інфляційних втрат на стягнуті згідно судовим рішенням суми основного боргу у розмірі 1 894 234,46 грн + інфляційні втрати у розмірі 87 123,16 грн = 1 981 357,62 грн, а тому, правомірним є нарахування інфляційних втрат за період з жовтня 2020 по 15.11.2024 (кінцевий період, визначений позивачем до стягнення), що в такому разі становить 1 263 142,55 грн. Зважаючи на викладений розрахунок, колегія суддів приходить до висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині стягнутої суми інфляційних втрат.
Крім того, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, останнім здійснено нарахування та заявлено до стягнення інфляційні втрати та відсотки річних з урахуванням суми неустойки (пені), яка стягнута судовим рішенням у справі № 922/1556/20. Однак, судова колегія вважає, що стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, тому на неї не можуть нараховуватись проценти річних та інфляційних втрат, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України (правова позиція з даного питання викладена в постанові Верховного Суду у справі №915/14/17 від 31.01.2018 року).
Разом з цим, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суми судового збору у розмірі 33 305,20 грн (за рішенням суду у справі №922/1556/20, суми витрат на правову допомогу у розмірі 30 600,00 грн стягнутої за додатковим рішенням з урахуванням постанови суду апеляційної інстанції від 18.11.2020 та суми витрат на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн стягнутої за додатковою постановою від 09.12.2020у справі № 922/1556/20.
Так, сума судових витрат за своєю природою не є основним грошовим зобов'язанням, що випливає з договору між сторонами. Проте, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, наслідки прострочення стосуються будь-якого грошового зобов'язання, незалежно від його джерела походження, якщо інше прямо не встановлено законом або договором.
Положення статті 625 ЦК України поширюються на всі грошові зобов'язання, які не виконані у встановлений строк, у тому числі і на такі, що виникли внаслідок судового рішення.
Суд першої інстанції не врахував, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку зі стягненням грошових коштів, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. Не застосувавши зазначені положення закону, суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в означеній частині.
Таким чином, у разі ухилення боржника від своєчасного виконання рішення суду про стягнення витрат на правничу допомогу та судового збору, на нього покладається обов'язок сплатити також компенсацію у вигляді інфляційних втрат та відсотків річних, адже відбувається знецінення грошових коштів, які підлягають сплаті кредитору.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, рішення суду є обов'язковим до виконання, а його невиконання тягне наслідки, визначені законом, у тому числі відповідальність у формі компенсаційних нарахувань за статтею 625 ЦК України. Жодних виключень для рішень про стягнення витрат на правничу допомогу чи судових витрат у вигляді судового збору ні Конституція України, ні процесуальне чи матеріальне законодавство не встановлюють.
Отже, колегія суддів погоджується з доводами апелянта в цій частині, оскільки нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму судового збору та витрат на правову допомогу, стягнуту додатковим рішенням та додатковою постановою, є правомірним і відповідає положенням чинного законодавства.
Зважаючи на викладене, з урахуванням розміру судового збору та витрат на правничу допомогу, належних періодів (зокрема дата набрання рішенням, постановою та додатковою постановою законної сили і визначено періоду позивачем), стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 3 664,48 грн., інфляційні втрати у розмірі 18 375,12 грн., що нараховані на заборгованість, стягнену додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 23.09.2020 у справі № 922/1556/20, 3 % річних у розмірі 478,36 грн., інфляційні втрати у розмірі 2401,98 грн., що нараховані на заборгованість, стягнену додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 922/1556/20.
Щодо позовних вимог про нарахування інфляційних втрат та 3% річних до повного погашення боргу в порядку 10 ст. 238 ГПК, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для її застосування. За приписами даної статті суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Разом з цим, предметом позову у даній справі є стягнення річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання відповідачем рішення суду у справі № 922/1556/20, яким і було стягнуто суму основного боргу, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для застосування положень ч.10 ст.238 ГПК України в даному випаду.
При цьому, за вищевказаною нормою права передбачається нарахування відсотків або пені, а не інфляційних втрат.
Щодо клопотання відповідача викладеного у наданих до суду запереченнях (вх. № 2920/25 від 03.02.2025 року) про зменшення розміру штрафних санкцій, колегія суддів зазначає, що проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за порушення зобов'язання.
При цьому, колегія суддів враховує, що положення ст.233 Господарського кодексу України передбачають зменшення саме штрафних санкцій.
Водночас, відповідальність, передбачена положеннями статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді обов'язку боржника сплатити інфляційні та 3% річних не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов'язаний особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись. На відміну від штрафних санкцій метою яких є збагачення кредитора, інфляційні та відсотки річних будучи акцесорними до основного зобов'язання у свої природі є особливого роду збитками, (сателітні), що не вимагають доведення та існують в силу змісту грошового зобов'язання, завданням яких є відновлення майнових прав кредитора.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені статті 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що стаття 625 Цивільного кодексу України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Крім того, сторони у договорі № 238-16/572-ВК від 13.06.2019, що було встановлено рішенням господарського суду Харківської області від 09.09.2020 передбачили менший розмір процентів річних, а саме 1% ніж встановлений положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (3%), а тому їх стягнення не призведе до порушення принципів справедливості, розумності та пропорційності.
У зв'язку із чим, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача викладеного у наданих до суду запереченнях (вх. № 2920/25 від 03.02.2025 року) про зменшення розміру штрафних санкцій.
Пунктом 2 ч.1 ст. 275 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є не з'ясування обставин, що мають значення справи, невідповідність висновків, що викладені у рішенні, фактичним обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру інфляційних втрат та відсотків річних.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 ГПК України, у резолютивній частині постанови має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу ТОВ "ЄВРОІНВЕСТ" (вх. 1337Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 07.05.2025 у справі № 922/4734/24 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 07.05.2025 у справі № 922/4734/24 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199, ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" (49044, м. Дніпропетровськ, вул. Шевченко, буд. 17, ЄДРПОУ 25532809):
- 1 % річних у розмірі 79 133,46 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 263 142,55 грн., 3% річних у розмірі 4 174,07 грн., інфляційні втрати у розмірі 21 232,52 грн. (нараховані на суму судового збору), що нараховані на заборгованість, стягнену рішенням господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі № 922/1556/20;
- 3% річних у розмірі 3 664,48 грн., інфляційні втрати у розмірі 18 375,12 грн., що нараховані на заборгованість, стягнену додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 23.09.2020 у справі № 922/1556/20;
- 3 % річних у розмірі 478,36 грн., інфляційні втрати у розмірі 2401,98 грн., що нараховані на заборгованість, стягнену постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 922/1556/20;
- судовий збір за подання позову у розмірі 16 711,23 грн.
В решті позовних вимог відмовити.»
Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199, ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" (49044, м. Дніпропетровськ, вул. Шевченко, буд. 17, ЄДРПОУ 25532809) 1070,65 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Дана постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 22.08.2025.
Головуючий суддя М.М. Слободін
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя І.А. Шутенко