Справа № 553/516/22 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/1725/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 3 ст. 187 КК України
18 серпня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинувачених - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисників - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова матеріали за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 та - адвоката ОСОБА_9 на ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 10 липня 2025 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12021220000001815 від 02.12.2021 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 187 КК України,
Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 10 липня 2025 року року клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 строк тримання під вартою до 07.09.2025. Не погодившись з вказаною ухвалою, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_9 та обвинувачений ОСОБА_8 подали апеляційні скарги. Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_9 просить ухвалу суду скасувати, обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, або зменшити розмір застави до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, до 242240 гривень. В апеляційній скарзі захисник зазначає, що обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненому визнає у повному обсязі і надав показання щодо фактичних обставин справи. Судом не в повній мірі враховано те, що обвинувачений в силу статті 89 КК України не має судимості, має постійне місце проживання, реєстрації, до затримання мав офіційне працевлаштування, має мати 1956 року народження. Зазначає, що один з інкримінованих ОСОБА_7 епізодів за 2014 рік, тому з урахуванням того, що строк тримання під вартою для нього рахується як день тримання під вартою за два дні позбавлення волі. Прокурор не довів неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу. Обвинувачений ОСОБА_8 просить змінити запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, та звертає увагу на тривалий термін розгляду справи у суді. Обвинувачений зазначає, що прокурором не доведено наявності ризиків, на які він посилався та необгрунтовано неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу. Зазначає, що він не мав фізичної можливості вчинити те, у чому він обвинувачується. Вважає, що прокурор ОСОБА_12 підлягає відводу. Посилається на погіршення стану здоров'я, має міцні соціальні зв'язки, дружину, доньку та онуку. Перевіряючи обгрунтованість продовження обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 строку тримання під вартою, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суд першої інстанції дійшов висновку, що ризики вчинення обвинуваченими дій, передбачених пунктами 1, 5 частини 1 статті 177 КПК України продовжують існувати, у зв'язку із чим, застосування до останніх більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнє для запобігання вказаним ризикам, з чим погоджується колегія суддів.
Судом першої інстанції залишено раніше визначений обвинуваченим альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 908400 гривень, який буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків.
Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання щодо наявності ризиків, які були встановлені судом першої інстанції, колегія суддів враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_7 не має офіційного джерела доходу, в силу статті 89 КК України раніше не судимий, має зареєстроване місця проживання в Україні у м. Балаклія Харківської області, на момент затримання фактично проживав у м. Харкові. Обвинувачений ОСОБА_8 є громадянином Азербайджану, не працює та не має постійного джерела доходу, не має зареєстрованого місця проживання в Україні, в силу статті 89 КК України раніше не судимий, до затримання фактично мешкав у м. Харкові. Зі змісту клопотань прокурора про продовження строку тримання обвинувачених під вартою вбачається, що 26.04.2019 до Московського районного суду м. Харкова направлено обвинувальний акт за частиною 2 статті 190 КК України щодо обвинуваченого ОСОБА_8 . Крім того, обвинувачений ОСОБА_7 раніше притягався до кримінальної відповідальності. З наданих суду апеляційної інстанції матеріалів встановлено, що судовий розгляд триває. У судовому засіданні 10.07.2025, відповідно до журналу судового засідання, судом першої інстанції допитано одного із свідків, обвинуваченого ОСОБА_7 . Враховуючи, що судовий розгляд не завершено, встановлені судом першої інстанції ризики, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України продовжують існувати та доводи апеляційних скарг їх не спростовують. Обвинувачений ОСОБА_8 звертає увагу на наявність у нього родини, однак така обставина не є безумовною підставою для зміни запобіжного заходу. Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 посилається на те, що у його підзахисного на утриманні перебуває мати 1956 року народження, проте жодних доказів на підтвердження цієї обставини, стороною захисту не надано. На переконання колегії суддів, менш суворі запобіжні заходи не будуть достатніми заходами у даному кримінальному провадженні і зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу щодо обвинувачених не зможе забезпечити їх належну процесуальну поведінку та виключити ризики, пов'язані із звільненням з-під варти.
Щодо доводів обвинуваченого ОСОБА_8 про його непричетність до інкримінованого злочину, колегія суддів зазначає, що переглядаючи в порядку статті 422-1 КПК України ухвалу суду першої інстанції про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою, апеляційний суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину, перевіряти наявність складу кримінального правопорушення.
Суд апеляційної інстанції при перевірці ухвали суду про продовження строку тримання під вартою обвинувачених не досліджує докази, які має досліджувати суд першої інстанції під час здійснення судового провадження, не надає наперед оцінки зібраним доказам, показанням учасників провадження, у зв'язку із чим вищенаведені доводи є передчасними та мають бути перевірені саме судом першої інстанції в сукупності з іншими доказами під час судового провадження. Суд апеляційної інстанції в межах процедури перегляду ухвали суду про продовження строку тримання під вартою в порядку статті 422-1 КПК України, не досліджує докази, що є предметом дослідження суду першої інстанції, та не надає їм оцінку.
Обвинувачений ОСОБА_8 звертає увагу на його незадовільний стан здоров'я. В матеріалах провадження наявна відповідь завідувача Харківської міської медичної частини № 27 філії ЦОЗ ДКВС України у Харківській та Луганській областях від 08.07.2025 про те, що ОСОБА_8 регулярно проводилися медичні обстеження та огляди лікарями з приводу наявних у нього хронічних захворювань, за результатами оглядів призначалися медикаментозні курси амбулаторного лікування. Станом на час складання довідки стан здоров'я обвинуваченого задовільний. Проходить курс медикаментозного лікування згідно листка лікарських призначень, лікарськими засобами забезпечений у повному обсязі, додаткового обстеження, стаціонарного лікування, в тому числі за межами установи, не потребує. Екстреної медичної допомоги, стаціонарного лікування не потребує. За станом здоров'я може утримуватися в ДУ «Харківський слідчий ізолятор». Суду апеляційної інстанції не надано доказів, які б підтверджували неможливість перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та неможливість отримання ним належного, достатнього лікування та медичної допомоги в умовах слідчого ізолятора. Щодо апеляційних вимог про зменшення розміру застави, то судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для їх задоволення, враховуючи, що розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні. Відповідно до пред'явленого обвинувачення, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, судовий розгляд ще триває. Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 182 КПК України розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи обставини пред'явленого обвинувачення, тяжкість інкримінованого злочину, кількість причетних осіб, висновки суду першої інстанції щодо визначеного розміру застави, є мотивованими та узгоджуються з положеннями КПК України, підстав для його зменшення суд апеляційної інстанції не вбачає. Небезпідставним є посилання обвинуваченого ОСОБА_13 на тривалий строк перебування під вартою, у зв'язку із чим колегія суддів вважає необхідним звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків судового розгляду, передбачених статтею 28 КПК України, з урахуванням тривалого перебування обвинувачених під вартою. З огляду на наведене, порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та вмотивоване рішення, судом апеляційної інстанції не виявлено, а наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів не вбачає достатніми для зменшення розміру заставу або застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Керуючись статтями 177, 178, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 10 липня 2025 року в частині продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків судового розгляду, передбачених статтею 28 КПК України, з урахуванням тривалого перебування обвинувачених під вартою.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.
Головуючий:
Судді: