Іменем України
13 серпня 2025 року м. Кропивницький
справа № 385/1728/24
провадження № 22-ц/4809/938/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,
за участі секретаря - Бойко В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Фермерське господарство «Олена»,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Олена» на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 10 березня 2025 року у складі судді Венгрина М. В. і
Короткий зміст вимог позовної заяви
В листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Фермерського господарства «Олена» (далі - ФГ «Олена») та просила:
-визнати відсутнім право оренди у ФГ «Олена», що зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.11.2022 (номер запису про інше речове право 48591830) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 02.12.2022 (індексний № 65650196), яке прийняте на підставі Додаткової угоди від 18.11.2022 до Договору оренди земельної ділянки, відносно земельної ділянки кадастровий номер 3521110100:02:000:0132, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2459635435020, що належить на праві власності ОСОБА_1 ;
-зобов'язати ФГ «Олена» повернути земельну ділянку кадастровий номер 3521110100:02:000:0132, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2459635435020, площею 2,8547 га, що розташована за адресою: Кіровоградська область, Гайворонський район, Гайворонська міська рада;
-стягнути з ФГ «Олена» на свою користь судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 937 грн 92 коп та 31 500 грн витрат на правничу допомогу, а всього 33 437 грн 92 коп.
Позовна заява мотивована тим, що 06.01.2012 між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» було укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 3521110100:02:000:0132, що розташована на території Гайворонської міської ради, Гайворонського району, Кіровоградської області, площею 2,85 га, строком на 10 років, а 30.11.2012 проведено державну реєстрацію речового права - права оренди земельної ділянки.
Дія вказаного договору оренди припинилась 30.11.2022 через сплив строку оренди земельної ділянки.
В грудні 2022 року позивачу стало відомо з інформації отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що 30.11.2022 до запису речового права 48591830, що здійснено державним реєстратором Благовіщенської міської ради Кіровоградської області Корсун В. С. внесено зміни на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.12.2022 (індексний номер 65650196) державного реєстратора Благовіщенської міської ради Кіровоградської області Корсун В. С. про державну реєстрацію права оренди на підставі додаткової угоди від 18.11.2022 до договору оренди земельної ділянки, відносно земельної ділянки кадастровий номер 3521110100:02:000:0132, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2459635435020.
Електронна реєстраційна справа, що розміщена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер об'єкта нерухомого майна 2459635435020 (земельна ділянка кадастровий номер 3521110100:02:000:0132) містила відскановану додаткову угоду від 18.11.2022.
Згідно додаткової угоди від 18.11.2022 до договору оренди земельної ділянки № 0132 про викладення в новій редакції від 06.01.2012, строк оренди склав 20 років (до 30.11.2032).
Оскільки, ОСОБА_1 не підписувала та не укладала вказану Додаткову угоду, якою продовжено строк дії договору оренди, вона звернулась до суду з позовом за захистом порушених прав.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 10 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до ФГ «Олена» про визнання відсутнім права оренди відносно земельної ділянки задоволено.
Визнано відсутнім право оренди у ФГ «Олена», що зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.11.2022 (номер запису про інше речове право 48591830) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 02.12.2022 (індексний № 65650196), яке прийняте на підставі Додаткової угоди від 18.11.2022 до Договору оренди земельної ділянки, відносно земельної ділянки кадастровий номер 3521110100:02:000:0132, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2459635435020, що належить на праві власності ОСОБА_1 .
Зобов'язано ФГ «Олена» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 3521110100:02:000:0132, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2459635435020, площею 2,8547 га, що розташована за адресою: Кіровоградська область, Гайворонський район, Гайворонська міська рада.
Стягнуто з ФГ «Олена» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 937 грн 92 коп та 24 000 грн витрат на правничу допомогу, а всього 25 937 грн 92 коп.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачка довела належними та допустимими доказами, те, що спірну додаткову угоду не підписувала, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ФГ «Олена» просить рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 10 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ «Олена» про визнання відсутнім права оренди відносно земельної ділянки відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права через неврахування висновків, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Судом першої інстанції було помилково враховано судове рішення в справі № 385/349/23, як преюдиціальне, яким встановлено, що спірну угоду позивач не підписувала, оскільки рішення у в даній справі не набрало законної сили, що є однією з головних умов для підтвердження преюдиційних обставин.
Крім того, підтвердження відповідачем, того що втрачено оригінал додаткової угоди не є належним доказом, того що, позивачем дана угода не підписувалася.
Короткий зміст вимог відзиву на апеляційну скаргу
Відз адвоката Осташенко О. М., яка представляє інтереси ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити без змін рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області ід 10 брезня 2025 року, апеляційну скаргу ФГ «Олена» залишити без задоволення та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 39 000 грн.
Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції
В судовому засіданні апеляційного суду проведеного в режимі відеоконференції, представник ФГ «Олена» адвокат Щукіна І. В. підтримала доводи апеляційної скарги, представник ОСОБА_1 адвокат Остащенко О. М. заперечувала проти доводів апеляційної скарги.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Фактичні обаствини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 2,8547 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0132. Номер запису про інше речове право: 48591830; дата та час державної реєстрації 30.11.2022; документи, подані для державної реєстрації: відомості з ДЗК, серія та номер: 44047695, виданий 14.09.2021, видавник: голова райдержадміністрації Ради народних депутатів; Додаткова угода до Договору оренди земельної ділянки, серія та номер: б/н, виданий 18.11.2022, видавник: Орендар: ФГ «Олена»; Орендодавець: ОСОБА_1 ; договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 30.11.2012, видавник: Орендар: ФГ «Олена»; Орендодавець: ОСОБА_1 . Підстави внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 65650196 від 02.12.2022, ОСОБА_2 , Благовіщенська міська рада, Кіровоградська область. Вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки.
06.01.2012 між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» укладено договір оренди земельної ділянки строком на 10 років. Договір зареєстровано в книзі 4 відділу Держкомзему у Гайворонському районі Кіровоградської області про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30.11.2012. Об'єкт оренди земельна ділянка, загальною площею 2.85 гектара ріллі, кадастровий номер якої 3521110100:02:000:0132 (п. 2.1 Договору). Про що сторонами Договору складено Акт прийому передачі земельної ділянки від 06.01.2012, що не оспорюється сторонами.
Матеріали справи містять копію Додаткової угоди до Договору оренди земельної ділянки № 0132, укладену 18.11.2022 між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» про викладення в новій редакції договору від 06.01.2012. Відповідно до п. 3.1 Додаткової угоди договір оренди укладено строком на 20 років з дати укладання цього Договору та діє до 30.11.2032.
Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 14.07.2023 в справі № 385/349/23, позов ОСОБА_1 до ФГ «Олена» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі - задоволено.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 05.12.2023 в справі № 385/349/23 скасовано рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 14.07.2023, з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту.
Постановою Верховного Суду від 16.11.2024 в справі № 385/349/23, змінено мотивувальну частину постанови Кропивницького апеляційного суду від 05.12.2023 щодо належного способу захисту.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».
Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина першастатті 206 ЦК України).
Частиною першою статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
У постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) зробив висновок про те, що «належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.
Вказані висновки також узгоджуються з позицією Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеної в постанові від 02 червня 2025 року у справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24).
Матеріалами справи підтверджується, що 06 січня 2012 року між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» укаладено Договір оренди земельної ділянки, яка належить на праві власності позивачу, строком на 10 років. Договір зареєстровано в книзі 4 відділу Держкомзему у Гайворонському районі Кіровоградської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30.11.2012 (а. с. 8-13).
Таким чином, строк дії договору оренди земельної ділянки від 05 січня 2012 року закінчився 30.11.2022.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 24.11.2024, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,8547 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0132. Номер запису про інше речове право: 48591830; дата та час державної реєстрації 30.11.2022; підстава для державної реєстрації: додаткова угода до договору оренди земельної ділянки, серія та номер: б/н, виданий 18.11.2022, видавник: Орендар: ФГ «Олена»; Орендодавець: ОСОБА_1 ; договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 30.11.2012, видавник: Орендар: ФГ «Олена»; Орендодавець: ОСОБА_1 . Підстави внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 65650196 від 02.12.2022, ОСОБА_2 , Благовіщенської міської ради державної адміністрації Кіровоградської області. Вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки (а. с. 21-22).
Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 14 липня 2023 року у справі № 385/349/23 позов ОСОБА_1 до ФГ «Олена» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі задоволено.
Зобов'язано ФГ «Олена» усунути перешкоди у користуванні належної ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим номером 3521110100:02:000:0132, площею 2,8547 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди № б/н від 18.11.2022 до договору оренди землі укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» 30.11.2012, зареєстрованої 30.11.2022, номер запису про інше речове право № 48591830 (23-28).
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у справі № 385/349/23 апеляційну скаргу ФГ «Олена» задоволено.
Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 14 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ФГ «Олена» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ «Олена» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 610,40 грн (а. с. 29-35).
Постанова мотивована тим, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту.
Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 385/349/23 (провадження № 61-594св24) касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задоволено частково.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 грудня 2023 року змінено, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови (а. с. 36-45).
Звертаючись до суду з позовом про визнання відсутнім права оренди відносно земельної ділянки, ОСОБА_1 посилалась на те, що нею не підписувалась Додаткова угода від 18 листопада 2022 року до Договору оренди земельної ділянки № 0132 про викладення в новій реакції від 06 січня 2012 року, на підставі якої за відповідачем зареєстровано речове право - право оренди.
Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (пункти 4, 5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, заумови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частинами першою, третьою, шостою, сьомою-десятою статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати витребувані судом докази. У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина перша статті 103 ЦПК України).
Відповідно до положень пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.
У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).
Матеріалами справи підтверджується, що з метою встановлення належності ОСОБА_1 підпису на оригіналі оспорюваної додаткової угоди, стороною позивача заявлялося клопотання про витребування доказів (а. с. 1-5).
Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 21 січня 2025 року тимчасово вилучено у ФГ «Олена» оригінал додаткової угоди між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» від 18.11.2022 до договору оренди земельної ділянки № 0132 від 06.01.2012 про викладення договору в новій редакції (а. с. 99).
На виконання вимог ухвали ФГ «Олена» було подано до суду заяву, в якій зазначено, що надати витребувану додаткову угоду відповідач не має можливості, оскільки її втрачено (а. с. 101-102).
Враховуючи, що ОСОБА_1 заперечувала факт підписання додаткової угоди № б/н від 18.11.2022 щодо оренди земельної ділянки, належної їй на праві приватної власності, врахувавши ненадання відповідачем оригіналу спірного договору, а також відсутність оригіналу цього договору в матеріалах справи, що унеможливлює проведення судової почеркознавчої експертизи, суд приходить до висновку, що відповідач не спростував доводи позивача про відсутність його волевиявлення на укладання спірного договору земельної ділянки.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові 25 жовтня 2023 року у справі № 385/1290/21 (провадження № 61-12824св22).
Оскільки відповідач не довів у встановленому законом порядку законності підстав користування належною позивачу земельною ділянкою, якою ФГ «Олена» продовжує користуватися, чим порушуються права на користування та розпорядження належним позивачу майном, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, немає.
Разом з тим, у відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Остащенко О. М. просила стягнути з ФГ «Олена» на користь ОСОБА_1 39 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:
«40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
44.Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
47.Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що:
«у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат».
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем під час розгляду справи апеляційним судом адвокатом було надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги у Кропивницькому апеляційному суді (а. с. 210); копію Акту від 16 травня 2025 року виконаних робіт до Договору № 108 про надання правової допомоги від 20.12.2023 та Додаткової угоди № 3 від 18.11.2024 (а. с. 210 на звороті); копії Квитанцій до прибуткового касового ордера № 406 від 14 травня 2025 року та № 407 від 16.05.2025 (а. с. 211); квитанцію про доставку відзиву на апеляційну скаргу разом з додатками ФГ «Олена» до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС (а. с. 212).
Клопотань щодо зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції матеріали справи не містять.
Таким чином, враховуючи відсутність клопотань щодо зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, з огляду на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, в порядку розподілу судових витрат під час розгляду справи судом апеляційної інстанції з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 39 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Олена» залишити без задоволення, а рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 10 березня 2025 року без змін.
Стягнути з Фермерського господарства «Олена» (код ЄДРПОУ 20657357) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 39 000 (тридцять дев'ять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 22.08.2025.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді С. М. Єгорова
О. Л. Карпенко