21 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 520/25875/24
адміністративне провадження № К/990/47769/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу №520/25875/24
за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури про визнання відмови незаконною та зобов'язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Полторапавлова Максима Геннадійовича, який в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року (суддя Шевченко О.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року (головуючий суддя - Перцова Т.С., судді: Русанова В.Б., Жигилій С.П.),
І. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської обласної прокуратури, в якому просив:
- визнати незаконною відмову прокурора Харківської обласної прокуратури Романа Ярового від 02 вересня 2024 року у задоволенні клопотання адвоката Полторапавлова М.Г. в інтересах ОСОБА_1 від 19 серпня 2024 року про відшкодування витрат, пов'язаних з викликом ОСОБА_1 як свідка для проведення допиту;
- зобов'язати прокурора Харківської обласної прокуратури Романа Ярового вчинити дії щодо відшкодування понесених витрат ОСОБА_1 , пов'язаних з його викликом у якості свідка.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Суд першої інстанції, із посиланням на пункт 1 частини першої статті 303 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), дійшов висновку, що даний спір не повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки підлягає розгляду в порядку кримінального провадження за правилами КПК України, а тому у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити.
Суд апеляційної інстанції погодився з позицією окружного суду та вказав, що спірні правовідносини виникли внаслідок відмови прокурора Харківської обласної прокуратури в задоволенні клопотання адвоката позивача у відшкодуванні витрат, пов'язаних з викликом ОСОБА_1 як свідка для проведення допиту у межах досудового розслідування кримінального провадження. В той же час, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 КАС України). Натомість, чинним КПК України одним із завдань кримінального провадження визначено охорону прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, зокрема, і свідка, якому згідно з частиною першою статті 24 КПК України гарантовано право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого у порядку, передбаченому цим Кодексом, зокрема і щодо права на відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для давання показань.
На тлі цього суд апеляційної інстанції зробив висновок, що процесуальні питання, пов'язані з кримінальним провадженням, у тому числі щодо відшкодування витрат, понесених свідком для давання показань, урегульовано нормами чинного КПК України, а тому юрисдикція адміністративних судів на таку категорію правових спорів не поширюється, що у свою чергу, виключає можливість розгляду даної справи у порядку адміністративного судочинства (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2024 року у справі № 640/38621/21).
Суд апеляційної інстанції визнав безпідставними посилання позивача на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2024 року у справі № 953/9728/23, оскільки в межах вказаної справи доводи позивача були зведені до порушення прокурором форми надання процесуального рішення за результатами розгляду отриманого звернення у вигляді листа відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Разом із тим, у межах даної справи позивачем фактично оскаржуються дії прокурора, які полягають у відмові в задоволенні клопотання позивача про відшкодування витрат, пов'язаних з викликом свідка, що не є тотожним.
З огляду на викладене Другий апеляційний адміністративний суд виснував, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право свідка, як учасника кримінального провадження, на відшкодування витрат, понесених у зв'язку із викликом для давання показань, урегульовано кримінальним процесуальним законом, у зв'язку з чим правомірно відмовив у відкритті провадження.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивач через свого представника - адвоката Полторапавлова М.Г. подав касаційну скаргу.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, її автор зазначає, що з метою оскарження відмови прокурора, ОСОБА_1 звернувся ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Харкова зі скаргою. Так, за результатом розгляду скарги, слідчий суддя Київського районного суду м. Харкова Власова Ю.Ю. постановила залишити подану скаргу без задоволення, обґрунтовуючи це тим, що процесуальне рішення у формі постанови слідчим/дізнавачем/прокурором відповідно до положень частини першої статті 220 КПК України за зверненням свідка не приймається. Слідчий суддя Власова Ю.Ю. вважає, що прокурор правомірно надав відповідь на клопотання адвоката Полторапавлова М.Г. в інтересах ОСОБА_1 від 19 серпня 2024 року про відшкодування витрат, пов'язаних з викликом ОСОБА_1 як свідка для проведення допиту, у формі листа у порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», яке може бути оскаржене до адміністративного суду за правилами КАС України.
Водночас, суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою те, що оскарження відповіді прокурора в даному випадку відбувається в адміністративному суді за правилами КАС України, а тому неправомірно відмовили у відкритті провадження.
Скаржник наголошує на тому, що оскільки відповідь за результатом клопотання про відшкодування витрат свідку надана прокурором у формі повідомлення в порядку Закону України «Про звернення громадян», а не у формі постанови, як того вимагає КПК України, позивач позбавлений можливості оскаржити незаконну відмову прокурора в порядку кримінального провадження за правилами КПК України.
Ухвалою від 11 лютого 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Харківська обласна прокуратура подала відзив, у якому просить касаційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Ухвалою від 20 серпня 2025 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
ІV. Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при постановленні ухвали суду першої інстанції, яка залишена без змін постановою апеляційної інстанції, про відмову у відкритті провадження у справі.
Нагадаємо, що в оскаржуваних судових рішеннях суди обох інстанцій виснували, що даний спір не підлягає розгляду за правилами КАС України, а повинен вирішуватися з правилами КПК України.
Отже, в межах даного касаційного провадження Верховному Суду належить з'ясувати питання юрисдикційності спору.
Перевіривши доводи касаційної скарги в межах, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).
Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 КАС України).
Отже до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Згідно з обставинами, викладеними у позовній заяві, 19 серпня 2024 року адвокат Полторапавлов М.Г. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Харківської обласної прокуратури з клопотанням про відшкодування витрат, пов'язаних з викликом останнього як свідка для проведення допиту, який відбувся 19 серпня 2024 року в рамках кримінального провадження №120232200000000867 від 28 липня 2023 року.
У відповідь на вказане клопотання, Харківська обласна прокуратура листом від 02 вересня 2024 року відмовила в його задоволенні.
Вважаючи відмову відповідача такою, що не відповідає вимогам закону, а саме статтям 66, 122 КПК України, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Статтею 2 КПК України (у редакції на момент звернення до суду із цим позовом) установлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до пункту 25 частини першої статті 3 КПК України учасником кримінального провадження є, зокрема, свідок.
Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом (частина перша статті 24 КПК України).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 66 КПК України свідок має право на відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для давання показань.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 118 КПК України витрати, пов'язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, віднесено до процесуальних витрат.
Частиною першою статті 122 КПК України установлено, що витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Потерпілим, цивільним позивачам, свідкам оплачуються проїзд, наймання житла та добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати (частина третя статті 122 КПК України).
Верховний Суд у постанові від 21 березня 2024 року у справі № 640/38621/21 за подібних правовідносин, зокрема, зазначив, що чинним КПК України одним із завдань кримінального провадження визначено охорону прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, зокрема, і свідка, якому згідно з частиною першою статті 24 КПК України гарантовано право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого у порядку, передбаченому цим Кодексом, зокрема і щодо права на відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для давання показань. Таким чином, процесуальні питання, пов'язані з кримінальним провадженням, у тому числі щодо відшкодування витрат, понесених свідком для давання показань, урегульовано нормами чинного КПК України, а тому юрисдикція адміністративних судів на таку категорію правових спорів не поширюється, що у свою чергу, виключає можливість розгляду даної справи у порядку адміністративного судочинства.
У цій постанові Верховний Суд вказав про обґрунтованість висновку судів першої та апеляційної інстанцій, що право свідка, як учасника кримінального провадження, на відшкодування витрат, понесених у зв'язку із викликом для давання показань, урегульовано кримінальним процесуальним законом, у зв'язку з чим оскарження рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого при вирішенні даного питання здійснюється у порядку, передбаченому КПК України.
Наведена правова позиція Верховного Суду застосована судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 21 листопада 2024 року.
Підстав для відступу від такої позиції суду касаційної інстанції колегія суддів не вбачає і вважає її застосовною до справи, що розглядається.
Отож ураховуючи наведене колегія суддів уважає, що спірні правовідносини стосуються окремих питань діяльності відповідача, яка регламентована нормами КПК України, а тому даний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами КАС України.
Та обставина, що відповідь на клопотання представника позивача була надана відповідно до Закону України «Про звернення громадян», не змінює суті спірних правовідносин, оскільки незалежно від того, якими нормами керувався відповідач, це не впливає на його процесуальний статус, а відтак і на те, що його дії і рішення за результатами розгляду цього клопотання можуть бути оскаржені лише за правилами та у порядку, визначеному КПК України.
Підсумовуючи наведене Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно з'ясували суть, зміст та характер спірних правовідносин і застосували норми процесуального права, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав уважати, що ними допущено порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оскаржувані судові акти є законними, прийняті з правильним застосуванням норм процесуального закону і підстави для їх скасування відсутні.
Зважаючи на статтю 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
V. СУДОВІ ВИТРАТИ
З огляду на результат касаційного перегляду питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Полторапавлова Максима Геннадійовича, який в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі № 520/25875/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк