про відмову у відкритті касаційного провадження
21 серпня 2025 року
м. Київ
справа №460/5876/24
адміністративне провадження № К/990/34077/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М. та Стародуба О.П., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2025 року
у справі №460/5876/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14 травня 2024 року №172650008727 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку;
- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII), зарахувавши до страхового стажу позивача період роботи в Малому державному підприємстві «Гутник» з 02 червня 1991 року по 05 вересня 1993 року, починаючи з 01 травня 2024 року.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14 травня 2024 року №172650008727 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону №796-XII.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII, зарахувавши до його страхового стажу період роботи в Малому державному підприємстві «Гутник» з 02 червня 1991 року по 05 вересня 1993 року, починаючи з 02 травня 2024 року.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2025 року змінено абзац другий резолютивної частини рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року та викладено його в наступній редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до його страхового стажу період роботи в Малому державному підприємстві «Гутник» з 02.06.1991 року по 05.09.1993 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.».
В іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року залишено без змін.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 12 серпня 2025 року звернувся з касаційною скаргою та заявою про поновлення строку на касаційне оскарження до Верховного Суду.
На обґрунтування поважності підстав пропуску строку касаційного оскарження при поданні касаційної скарги скаржник зазначає, що копія оскаржуваної постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2025 року надійшла на його поштову адресу 04 серпня 2025 року, що підтверджується копією конверта Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Згідно з результатом електронного пошуку поштових відправлень на офіційному сайті Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» (www.ukrposhta.com) відправлення за номером 0610270336607, яким направлено ОСОБА_1 копію постанови від 07 липня 2025 року, надіслане судом 25 липня 2025 року та вручене адресату 04 серпня 2025 року.
Враховуючи викладене, а також положення вимог частини другої статті 329 КАС України, згідно з якими учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення, Суд вважає, що підстави пропуску скаржником строку на касаційне оскарження є поважними, у зв'язку з чим такий строк підлягає поновленню.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №460/5876/24, які передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України, якщо: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі №460/2589/20; справа має виняткове значення для позивача.
Відмовляючи у задоволенні позову колегія суддів апеляційного суду вважала, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) дає йому право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі й на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, однак не підтверджує факту постійного проживання, постійного працевлаштування чи постійного навчання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років з моменту аварії на Чорнобильській АЕС та станом на 01 січня 1993 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з вищенаведеним висновком суду апеляційної інстанції та вважає, що посвідченням серії НОМЕР_1 (категорія 3), виданим 29 жовтня 1992 року Рівненською обласною державною адміністрацією, підтверджується його статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає йому право на користування пільгами, визначеними Законом №796-XII, в тому числі й право на призначення пенсії на пільгових умовах.
На обґрунтування своєї позиції позивач наводить висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26 липня 2023 року у справі №460/2589/20.
У постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі №460/2589/20 зазначено, що посвідчення відповідної категорії є документом, який підтверджує статус громадянина, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право на користування пільгами, визначеними законом, включаючи право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Суд також вказав, що питання проживання особи в зоні відселення протягом необхідного терміну (не менше 3 років станом на 01 січня 1993 року) вирішувалося при наданні їй статусу потерпілої особи.
Однак колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26 липня 2023 року у справі №460/2589/20, оскільки такий висновок сформований за відмінних із даною справою фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, що в свою чергу не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та відповідну правову позицію у справі, яка розглядається.
Разом з тим колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача права на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, оскільки наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII.
Подібну позицію викладено у постановах Верховного Суду, зокрема від 18 березня 2025 року у справі №460/27065/23, від 28 травня 2025 року у справі №460/658/24.
Так, у постанові від 18 березня 2025 року у справі №460/27065/23 Верховний Суд, вирішуючи спір у подібних правовідносинах зазначив, що наявність у позивача посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія) не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право позивача на зменшення його пенсійного віку та призначення пенсії за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII, позаяк положенням цієї норми чітко встановлені підстави за яких пенсійний вік зменшується, а пенсія призначається зі зменшенням пенсійного віку - а зокрема «якщо особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років».
Отже враховуючи, що позивач під час розгляду справи не підтвердив факт постійного проживання (роботи) на території гарантованого добровільного відселення понад 3 роки станом на 01 січня 1993 року відтак він не набув права на пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 керується лише мотивами, за яких наявність посвідчення громадянина який постраждав від наслідків Чорнобильської катастрофи є достатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, при цьому не наводить доводів, які б спростовували висновок суду апеляційної інстанції про відсутність нього 3 років проживання або відпрацювання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає постанову суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою та такою, що ухвалена у відповідності до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначених висновків.
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведений скаржником висновок Верховного Суду сформований за відмінних із даною справою фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Згідно зі сформованою у постанові від 04 жовтня 2019 року у справі №904/9713/17 практикою Верховного Суду, використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, ухвалені у справі №460/5876/24 як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 18 вересня 2024 року у справі №140/1600/24, від 24 квітня 2025 року у справі №240/14118/24.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд
1. Визнати поважними наведені ОСОБА_1 підстави пропуску строку та поновити строк на касаційне оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі №460/5876/24.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі №460/5876/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді В.М. Кравчук
О.П. Стародуб