про відмову у відкритті касаційного провадження
21 серпня 2025 року
м. Київ
справа №160/34178/24
адміністративне провадження № К/990/33913/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М. та Стародуба О.П., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року
у справі №160/34178/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області при розгляді його заяви про призначення дострокової пенсії за віком від 20 червня 2024 року щодо незарахування до загального страхового стажу для призначення та обчислювання пенсії періоду навчання слухачем на підготовчому відділенні у Донецькому державному університеті з 04 грудня 1989 року по 31 серпня 1990 року (включно) та періодів трудової діяльності з 18 жовтня 2002 року по 31 травня 2003 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Південний Буг» та з 20 серпня 2004 року по 28 лютого 2007 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Кримсервіс»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до загального страхового стажу для призначення та обчислення пенсії періоду навчання слухачем на підготовчому відділенні у Донецькому державному університеті з 04 грудня 1989 року по 31 серпня 1990 року (включно), періодів трудової діяльності з 18 жовтня 2002 року по 31 травня 2003 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Південний Буг» та з 20 серпня 2004 року по 28 лютого 2007 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Кримсервіс»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву про призначення дострокової пенсії за віком від 20 червня 2024 року у зв'язку із збільшенням загального трудового стажу згідно з пунктом 1 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 07 квітня 2024 року та прийняти відповідне рішення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 18 жовтня 2002 року по 31 травня 2003 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Південний Буг» та з 20 серпня 2004 року по 28 лютого 2007 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Кримсервіс».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 18 жовтня 2002 року по 31 травня 2003 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Південний Буг» та з 20 серпня 2004 року по 28 лютого 2007 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Кримсервіс».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 з урахуванням додатково зарахованого страхового стажу з 07 квітня 2024 року.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції в частині відмовлених позовних вимог, ОСОБА_1 08 серпня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступну підставу для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №160/34178/24, які передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі №160/34178/24, передбаченої положеннями пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач вважає, що існують підстави для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №456/2503/16-а, та застосованого апеляційним судом в оскаржуваній постанові.
На цій підставі Суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постанові від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19 вказала, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.
До того ж, відповідно до сталої практики ЄСПЛ відступ від раніше сформованої правової позиції повинен мати реальне підґрунтя, про що йдеться, зокрема, у пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Chapman v. the United Kingdom» (заява №27238/95).
Таким чином, необхідність відступу має виникати з певних визначених об'єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. Причинами для відступу можуть бути лише вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі не навів належних обґрунтувань можливості відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №456/2503/16-а, а фактично висловив незгоду з вказаною правовою позицією мотивуючи це потребою здійснити правову переоцінку Верховним Судом спірних правовідносин.
Таким чином, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від наведених висновків.
З огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстав касаційного оскарження.
Мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні позову в частині щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до загального страхового стажу для призначення та обчислювання пенсії періоду навчання слухачем на підготовчому відділенні у Донецькому державному університеті з 04 грудня 1989 року по 31 серпня 1990 року (включно), відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №456/2503/16-а, яка містить висновок щодо правильного застосування норм права, питання застосування яких стояло перед судами першої і апеляційної інстанцій, про що обґрунтовано зазначено в оскаржуваній постанові.
Таким чином, Суд зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою та такою, що прийнята у відповідності до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Згідно зі сформованою у постанові від 04 жовтня 2019 року у справі №904/9713/17 практикою Верховного Суду, використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані зі збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи, й вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №160/34178/24, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 20 грудня 2023 року у справі №540/6042/21, від 12 лютого 2025 року у справі №160/15086/24.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі №160/34178/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді В.М. Кравчук
О.П. Стародуб