Справа № 620/8467/24 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
19 серпня 2025 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року,
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, за 2021 - 2023 роки, оформленої листом від 5.06.2024 №1000-0202-8/94508;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 6.02.2024 перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, за 2021 - 2023 роки, з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, за 2021 - 2023 роки, оформленої листом від 05.06.2024 №1000-0202-8/94508.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 06.02.2024 перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, за 2021 - 2023 роки, з урахуванням виплачених сум.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального права та просить відмовити у задоволенні позову.
Правова позиція апелянта обґрунтована зокрема тим, що в межах спірних правовідносин відповідач діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та з 30.01.2015 по 05.02.2024 отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З 06.02.2024 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосувавши при цьому показник середньої заробітної плати (доходу) з якої сплачено страхові внески не за три календарних роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком (2021,2022,2023), а за 2014-2016 роки.
Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії з урахуванням вимог частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за іншим Законом, тобто за 2021-2023 роки.
Листом від 05.06.2024 ГУ ПФУ у Київській області повідомило позивачу, що для обчислення пенсії врахована заробітна плата за періоди роботи, з 01.07.1992 по 30.06.1997, та за даними персоніфікованого обліку, з 01.07.2000 по 31.01.2015, яка визначена із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням коефіцієнтів збільшення 1,17 х 1,11 х 1,11, 1,14.
Вважаючи протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Київській області щодо не застосування показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2021-2023 роки, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що відповідач зобов'язаний був призначити пенсію позивачу і розрахувати її, застосувавши показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто за 2021-2023 роки.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою статті 5 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-ІV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Разом з тим частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною другою статті 40 Закону №1058-ІV передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
У разі відсутності на день призначення пенсії даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, для визначення середньої заробітної плати (доходу) враховується наявна заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, з наступним перерахунком заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії після отримання даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії.
Відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший.
Отже показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим суд звертає увагу, що позивач отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач звернувся вперше.
Тобто в даному випадку відбулось не переведення позивача з одного виду пенсії на інший в межах дії Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а фактичне її призначення відповідно до вказаного Закону.
Якщо мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, зокрема, у постанові від 31.10.2018 по справі № 876/5312/17, які в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Як встановлено судом у випадку позивача мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, оскільки до 06.02.2024 позивач отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачав інші підстави та порядок призначення пенсії, а призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 06.02.2024 відбулося вперше.
Тобто відповідач зобов'язаний був призначити пенсію позивачу і розрахувати її, застосувавши показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто за 2021-2023 роки.
Згаданий правовий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою в постановах від 20.09.2018 у справі № 317/4306/16-а, від 13.11.2018 у справі № 359/4777/17, від 27.11.2018 у справі № 514/1529/16-а.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів враховує, що у пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
За наведених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що суд попередньої інстанції аргументовано вказав на наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Відтак, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанцій та були враховані судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення, яке, на переконання колегії суддів, є законним та прийнято з дотриманням норм матеріального права.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку за наслідками розгляду даного спору.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко