13 серпня 2025 року місто Київ
справа № 761/20394/24
провадження №22-ц/824/7971/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 грудня 2024 року,ухвалене у складі судді Діденко Є.В., -
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив у присутності мешканців будинку АДРЕСА_1 зобов'язати ОСОБА_2 спростувати поширену нею недостовірну інформацію про присвоєння позивачем частини коштів від сплачених робіт по ремонту крівлі будинку № 3 , який проводився в квітні 2023 року на засіданні правління ЖБК «Мотозаводець»; 2) стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 200000 грн.
Позов обґрунтовано тим, що позивач проживає в будинку АДРЕСА_1 та займав посаду голови правління ЖБК «Мотозаводець», що обслуговує вказаний будинок. Відповідач також проживає у вказаному будинку. У квітні 2024 року відповідач безпідставно поширила стосовно позивача не правдиву інформацію про те, що він, як керівник, при оплаті вартості роботи по ремонту покрівлі будинку № 3 , вкрав частину грошей через навмисне збільшення вартості робіт, зняв з рахунку ЖБК кошти в сумі 200000 грн. Така інформація є неправдивою, крівлю дійсно ремонтував ФОП ОСОБА_3 , якого знайшов позивач, та за ремонт було сплачено 43000 грн., що підтверджено документально.
Факт того, що ніяких коштів позивач з рахунку ЖБК не знімав, підтверджується випискою по рахунку. Також, відповідач звинуватила позивача в тому, що він на посаді голови правління нічого не робив за три роки, що не відповідає дійсності. Вказану інформацію було розповсюджено серед мешканців, що потім було переказано позивачу. Така ситуація стала психотравмуючою для позивача, оскільки він мусив виправдовуватись перед мешканцями. Його стан здоров'я погіршився, що підтверджується медичною документацією. Поширенням недостовірної інформації позивачу завдана моральна шкода в розмірі 200000 грн.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19 грудня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 12 лютого 2025 року подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача спростувати поширену нею недостовірну інформацію про присвоєння позивачем частини коштів від сплачених робіт по ремонту крівлі будинку № 3. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди позивач не оскаоржував.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що в оскаржуваному рішенні ігноруються показання свідків відносно поширення недостовірної інформації, такі показання не було взято до уваги судом першої інстанції при прийнятті рішення, що говорить про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.
В оскаржуваному рішенні судом застосовано інші норми матеріального права (стаття 30 Закону України «Про інформацію») в контексті оціночних суджень та висловлювання особистої думки, ніж ті, які підлягали застосуванню, зокрема, ст.ст.297, 299 ЦК України.
Апелянт наголошує на тому факті, що в основу оскаржуваного судового рішення покладено нібито встановлені обставини про наявність в словах відповідача «оціночних суджень та її особиста думка», не взяті до уваги положення про те, що оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу (а в даному випадку слова відповідача були саме наклепом на поширення недостовірної інформації), є висловлювання, які не містять фактичних даних (в даному випадку, як це додатково підтверджено свідками, відповідач прямо зазначала про те, що позивач крадій).
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки адвокат Якобчук О.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Даниленко П.О. підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 та її представник - адвокат Якобчук О.М. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін та здійснити розподіл судових витрат.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що позивач займав посаду керівника ЖБК «Мотозаводець» з 11 квітня 2021 року, що підтверджено протоколом зборів від 11 квітня 2021 року.
Згідно з Договором 01/23 від 25 квітня 2023 року, укладеним між ЖБК «Мотозаводець» в особі голови правління Лернера М.З. та ФОП ОСОБА_3 (виконавець за договором), виконавець зобов'язався виконати роботи з ремонту покрівлі, вартість робіт склала 43000 грн.
25 квітня 2023 року між сторонами підписано Акт виконаних робіт на суму 43000 грн.
Надана суду в електронному вигляді виписка по рахунку за 2021-2024 роки містить відомості про рух коштів ЖБК «Мотозаводець».
Згідно з наданим суду скріншотом з месенджера, зазначено про критику діяльності ОСОБА_1 на посаді голови правління.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що відповідач підходила до мешканців будинку, в тому числі до свідка, зі списком і критикувала ОСОБА_1 , що він не має права бути головою правління, казала що ОСОБА_1 нічого не робить на посаді, що він «вкрав кришу». Просила проголосувати за зміну голови правління, але вона відмовилась, оскільки ОСОБА_1 є порядною людиною.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що відповідач публічно звинувачувала позивача у некомпетентності як голови правління, що він нічого не робить, а те що робить - неправильно, виказувала незадоволення станом будинку. Потім, публічно на зборах навесні 2024 року у дворі будинку казала, що у іншому будинку мешканці знайшли підрядника за меншу суму, отже були завищені суми на ремонт даху у нашому будинку, а різницю ОСОБА_1 поклав у карман. Також відповідач казала, що позивач на свій розсуд зняв якусь суму з депозиту ЖБК та використав для своїх потреб, незаконно підвищив собі заробітну плату, не звітує ні перед ким. Ініціювала голосування за зміну голови правління.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що коли ОСОБА_1 обіймав посаду голови правління, свідок був членом правління, приймає участь у зборах мешканців. Зараз свідок обіймає посаду голови правління ЖБК «Мотозаводець». На зборах відповідач не казала, що ОСОБА_1 вкрав гроші, однак у ОСОБА_1 просили кошторис про вартість робіт за ремонт даху, але той кошторис не надав. Свідок, ще коли був членом правління, провів аудит і з'ясував, що ОСОБА_1 піднімав заробітну плату собі і бухгалтеру, що було на думку свідка незаконним, оскільки не погоджувалось зборами правління.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач обіймав посаду голови кооперативу, відповідно, його слід вважати публічною особою, до діяльності якої може бути привернута увага мешканців відповідного будинку. В свою чергу, це включає можливу публічну критику та як позитивну, так і негативну оцінку діяльності позивача, як голови правління кооперативу, та водночас вимагає від позивача більш терплячого ставлення до такої критики, організації належної і відкритої комунікації з мешканцями відповідного будинку.
Під час розгляду справи знайшло підтвердження публічне поширення в усній формі відповідачем критики щодо діяльності позивача, що стосувалось виконання ним обов'язків на посаді голови правління ЖБК і така інформація є негативною.
Під час розгляду справи суду не було надано доказів щодо конкретних формулювань висловлювань, а лише передано їх загальний зміст.
Водночас, у цій справі відсутні підстави стверджувати, що зміст публічних висловлювань відповідача є конкретними фактами. Навпаки, оскільки висловлювання пов'язані виключно із діяльністю позивача на посаді голови правління ЖБК, їх слід вважати оціночними судженнями, пов'язаними з негативною оцінкою діяльності позивача на вказаній посаді з боку відповідача, що є її особистою думкою.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Оскільки рішення суду оскаржується в частині позовної вимоги про зобов'язання спростувати поширену ОСОБА_2 недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1 , рішення суду першої інстанції переглядається судом апеляційної інстанції тільки в цій частині.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вважав, що внаслідок поширення недостовірної інформації про дії ОСОБА_1 , які пов'язані з виконанням його обов'язків, як голови правління ЖБК «Мотозаводець», своїми висловлюваннями та критикою його діяльності, відповідачка порушила його особисті немайнові права.
Проте, такі посилання не знайшли свого підтвердження як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і під час перегляду в апеляційному порядку.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четверта статті 32 Конституції України).
Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
У пункті 1 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), § 46).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Згідно з частиною третьою статті 277 України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не правильно застосовані норми матеріального права, а саме - при ухваленні рішення суд врахував положення статті 30 Закону України «Про інформацію», натомість застосуванню підлягали норми статті 297 ЦК України.
Проте зазначене є необґрунтованим, оскільки в процесі розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що висловлювання ОСОБА_2 підпадають під ознаки саме оціночних суджень, а стаття 30 Закону України «Про інформацію» надає таким діям характеристику.
Як встановлено судом та підтверджено сторонами, на час виникнення конфліктної ситуації між сторонами, ОСОБА_1 займав посаду керівника ЖБК «Мотозаводець» з 11 квітня 2021 року.
Згідно з Договором 01/23 від 25 квітня 2023 року, укладеним між ЖБК «Мотозаводець» в особі голови правління ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 (виконавець за договором), виконавець зобов'язався виконати роботи з ремонту покрівлі, вартість робіт склала 43000 грн.
25 квітня 2023 року між сторонами підписано Акт виконаних робіт на суму 43000 грн.
Надана суду в електронному вигляді виписка по рахунку за 2021-2024 роки містить відомості про рух коштів ЖБК «Мотозаводець».
Згідно з наявного у матеріалах справи скріншоту з месенджера будинкового чату, мова йде про критику діяльності ОСОБА_1 як особи, яка займала посаду голови правління, а не як фізичної особи.
Так дійсно, допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтвердили критичні висловлювання ОСОБА_2 щодо діяльності позивача, знову ж таки - як особи, яка займає посаду голови правління ЖБК «Мотозаводець».
Правління ЖБК є виконавчим органом кооперативу, підзвітним загальним зборам членів кооперативу. Правління обирається загальними зборами з числа членів кооперативу. Правління обирає зі свого складу голову. Голова правління здійснює поточне керівництво діяльністю кооперативу, забезпечує виконання рішень загальних зборів членів кооперативу (зборів уповноважених) і правління. Особа, яка займає посаду голови правління та розпоряджається коштами з внесків їх членів, звітує перед його членами про свою діяльність.
Як вбачається з матеріалів справи, показів свідків, пояснень сторін, ОСОБА_2 висловлювала критику щодо діяльності позивача саме як голови правління ЖБК, яка пов'язана з нераціональним використання коштів кооперативу для реалізації робіт з утримання та ремонту будинку. В судовому засідання відповідачка заперечувала про те, що називала ОСОБА_1 «крадієм». Протилежного не встановлено та належними доказами не підтверджено.
Враховуючи наведене, вказані позивачем висловлювання ОСОБА_2 охоплюються категоріями оціночних суджень, адже свідки до прикладу, які також є членами ЖБК, не заявляли, що діяльність позивача, як голови правління їх не влаштовує.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності обґрунтованих підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки рішення суду не підлягає скасуванню, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 грудня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 21 серпня 2025 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус