Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 серпня 2025 року Справа№200/2467/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кошкош О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
07.04.2025 до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене у п.12 протоколу засідання від 07.02.2025 № 10/в про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої п.п. 7 п. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- зобов'язати призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із втратою 20% працездатності без встановлення інвалідності, передбачену п.п. 7 п. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, у розмірі, що визначається у відсотках 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що з 24.02.2022 по 23.04.2024 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 . Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 № 116, його виключено зі списків особового складу частини. В подальшому, Обласною медико-соціальною експертною комісією № 1 м. Краматорськ ОСОБА_1 визначено 20% втрати працездатності у зв'язку із травмою, пов'язаною із захистом Батьківщини про що видано довідку серії 12 ААА № 121350 від 14.08.2024 на підставі акту огляду МСЕК № 777.
У зв'язку із встановленням 20% втрати працездатності у зв'язку із травмою, пов'язаною із захистом Батьківщини, позивач 02.09.2024 звернувся через ІНФОРМАЦІЯ_1 до Міністерства оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги передбаченої п.п. 7 п. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Пунктом 12 проколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 10/в від 07.02.2025 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ступінь втрати працездатності встановлено у понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
Не погоджуючись із відмовою у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10.04.2025 відкрито провадження у справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні. Зобов'язано відповідача надати суду у строк до 21.04.2025 належним чином завірене звернення ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої п.п. 7 п. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
30.04.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Також надано витребувані ухвалою від 10.04.2025 докази.
Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що згідно довідки МСЕК серії 12ААА № 121350 від 14.08.2024 року позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках: 20% - внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Відповідно до абзацу 4 п. 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата огляду, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно абз. 2 п. 18 Порядку № 975 у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від: 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Отже, враховуючи те, що позивач звільнений з військової служби - 23.04.2024, а ступінь втрати професійної працездатності встановлено - 14.08.2024, тобто вже після збігу трьох місяців після звільнення з такої служби, то права на отримання одноразової грошової допомоги позивач не має.
Також відповідачем заявлено клопотання про залучення ІНФОРМАЦІЯ_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.07.2025 клопотання відповідача задоволено та залучено ІНФОРМАЦІЯ_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.07.2025 витребувано у Обласного центру медико-соціальної експертизи № 1 м. докази у вигляді інформації та документів, а саме: інформацію та письмові докази щодо направлення на проходження та проходження ОСОБА_1 медико-соціальної експертизи, за результатами якої видано довідку про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА № 121350 від 14.08.2024.
14.07.2025 на адресу суду надійшли пояснення ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - третя особа), у яких третя особа просить відмовити у задоволенні позовних вимог, однак докази надіслання пояснень позивачу не надано.
Відповідно до ч. 2 ст. 165 КАС України, до пояснень третьої особи застосовуються правила, встановлені частинами другою - четвертою, сьомою статті 162 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 162 КАС України, копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
При цьому документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи повинен додаватися до відзиву (п. 2 ч. 4 ст. 162 КАС України).
Враховуючи, що третьою особою вказаної норми процесуального закону не дотримано і доказів надіслання пояснень позивачу не надано, суд не бере до уваги пояснення третьої особи, оскільки пояснення подані із порушенням встановленого КАС України порядку подання.
01.08.2025 до суду повернулося рекомендоване повідомлення, що надсилалося до Обласного центру медико-соціальної експертизи № 1 м. із зазначенням причини «у зв'язку із закінченням терміну зберігання».
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.08.2025 витребувано у Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №2» Краматорської міської ради та Департаменту охорони здоров'я Донецької обласної державної адміністрації та зобов'язати у 7-денний строк з дня отримання цієї ухвали надати суду докази у вигляді інформації та документів, а саме: інформацію та письмові докази щодо направлення на проходження та проходження ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) медико-соціальної експертизи, за результатами якої Обласною медико-соціальною експертною комісією № 1 м. Краматорськ видано довідку про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА № 121350 від 14.08.2024.
21.08.2025 на адресу суду від Комунального некомерційного підприємства «Обласне територіальне медичне об'єднання м. Краматорськ» на виконання ухвали суду від 05.08.2025 надано витребувані документи.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Позивач у період з 24.02.2022 по 23.04.2024 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 від 17.04.2024 № 41-РС відповідно до п.п. "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" ст. солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби.
Наказом командира командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 № 116 ст. солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини з 23.04.2024.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 28.02.2024 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) ОСОБА_1 08.09.2023 одержав розрив передньої хрестоподібної зв'язки, комбінований розрив заднього рогу медіального меніску, комбінований розрив заднього рогу латерального меніску. Хондромаляція 2-3 ст., блоку колінного суглобу. Травма отримана під час проходження служби та пов'язана з виконанням військового обов'язку військової служби в Збройних Силах України.
Згідно з Витягом з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 14.06.2024 № 4874, наслідки травми ОСОБА_1 - травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини.
За наслідками отриманого 08.09.2023 поранення, Обласною медико-соціальною експертною комісією № 1 м. Краматорськ ОСОБА_1 визначено 20% втрати працездатності у зв'язку із травмою, пов'язаною із захистом Батьківщини про що видано довідку серії 12 ААА № 121350 від 14.08.2024 на підставі акту огляду МСЕК № 777.
02.09.2024 позивач звернувся через ІНФОРМАЦІЯ_1 до Міністерства оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги передбаченої п.п. 7 п. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Пунктом 12 проколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 10/в від 07.02.2025 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ступінь втрати працездатності встановлено у понад тримісячний термін після звільнення з військової служби. Вказано, що заявника звільнено з військової служби 23.04.2024, а 14.08.2024 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
Не погоджуючись із таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду.
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із статтею 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 1-2 Закону № 2011-XII визначає, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що існують такі види військової служби, зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ регламентовано питання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Так за нормами ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби;
2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби;
3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві;
4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;
5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;
6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;
7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби;
8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов'язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби;
9) отримання військовозобов'язаним, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або резервістом поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов'язків служби у військовому резерві.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначається Порядком № 975 затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин).
Практика Верховного Суду стосовно застосування цього Порядку сформована, зокрема, у постановах від 27.05.2021 у справі № 520/9807/2020, від 24.06.2021 у справі № 120/1985/20-а, від 18.05.2022 у справі № 500/423/19, від 18.05.2022 у справі № 500/423/19, від 25.07.2022 у справі № 380/6447/20 та від 18.03.2024 у справі № 120/13997/21-а.
За нормами пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного, резервіста або особи, звільненої з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення її з військової служби, - дата смерті, зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі коли військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, зник безвісти за особливих обставин або його в судовому порядку визнано безвісно відсутнім та у подальшому рішенням суду оголошено померлим, - дата набрання законної сили рішенням суду про оголошення військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, померлим;
у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду/оцінювання та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності;
у разі встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата огляду, зазначена у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 4 Порядку № 975 визначено, що одноразова грошова допомога призначається у разі, зокрема: 7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
За положеннями пункту 18 Порядку № 975 у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи або медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках прожиткового мінімуму: 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Пункт 21 Порядку № 975 визначає, які документи подаються уповноваженому органу для виплати одноразової грошової допомоги.
З наведених приписів законодавства висновується, що, у межах спірних правовідносин, при вирішенні питання про наявність у особи права на одноразову грошову допомогу, пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону № 2011-XII передбачене строкове обмеження щодо часу втрати особою, звільненої з військової служби, працездатності, а саме не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби. При цьому, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, є дата огляду, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Суд зазначає, що аналіз вищевказаних положень Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975 дозволяє дійти висновку про те, що право звільненої з військової служби особи на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності обмежено:
тримісячним строком для встановлення такій особі часткової втрати працездатності, що рахується з дня звільнення такої особи з військової служби;
причинами отримання такою особою поранення (контузії, травми або каліцтва) або захворювання, оскільки останні повинні бути набуті особою саме під час виконання нею обов'язків військової служби.
Встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову).
Вищезазначене підтверджується позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 23.10.2018 у справі № 161/69/17 та від 12.03.2019 у справі № 760/18315/16-а, у яких колегія суддів Верховного Суду дійшла обґрунтованого висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об'єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.
Таким чином, суд дійшов висновку, що встановлений законодавством тримісячний строк для встановлення особі часткової втрати працездатності відраховується з дня звільнення такої особи з військової служби, є преклюзивним і підлягає поновленню лише у виключних випадках у зв'язку із наявністю об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені доказами, належність яких повинна бути перевірена уповноваженим органом або судом.
Як встановлено судом, позивача звільнено з військової служби 23.04.2024, та 14.08.2024 позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 20% втрати працездатності у зв'язку із травмою, пов'язаною із захистом Батьківщини про що видано довідку серії 12 ААА № 121350 від 14.08.2024 на підставі акту огляду МСЕК № 777.
Таким чином, 14.08.2024 є днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, за отриманням якої позивач звернувся у вересні 2024 року, тобто ступінь втрати працездатності позивачу встановлено у понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
При цьому, відповідач наполягає, що підставою для відмови позивачу у виплаті грошової допомоги є саме факт встановлення ступеня втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
Водночас суд зазначає, що позивачем не допущено зволікань під час підготовки документів для проходження МСЕК та отримання відповідної довідки про встановлення відсотка втрати працездатності.
Так, судом встановлено, що після звільнення з військової служби (23.04.2024) позивача 16.05.2024 направлено на МСЕК. Документи надійшли до МСЕК 14.06.2024, а огляд проведено 14.08.2024, що підтверджується актом огляду МСЕК від 14.08.2024 № 777.
14.08.2024 Обласною медико-соціальною експертною комісією № 1 м. Краматорськ ОСОБА_1 визначено 20% втрати працездатності у зв'язку із травмою, пов'язаною із захистом Батьківщини про що видано довідку серії 12 ААА № 121350.
Так, відповідно до пункту 4 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (в редакції на час спірних правовідносин), Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Комісії перебувають у віданні МОЗ і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні міські); міські, міжрайонні, районні.
Комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу (пункт 15 Положення № 1317).
При цьому слід врахувати що відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Також в силу положень частини 3 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що позивач зі свого боку вчинив всі залежні від нього дії для проходження МСЕК та отримання відповідної довідки у визначений законом строк після звільнення з військової служби. Водночас суд враховує, що отримання такої довідки після спливу тримісячного строку від звільнення позивача з військової служби не залежало від його волевиявлення та зумовлене об'єктивними обставинами, а саме встановленим порядком направлення, розгляду документів та проведення огляду МСЕК, тривалість якого не підлягала контролю з боку позивача.
З урахуванням встановлених обставин, суд зауважує, що недосконалість та несвоєчасність запроваджених державою процедур, не може позбавляти позивача на виплату гарантованої Законом одноразової грошової допомоги, як особу, яка частково втратила працездатність, виконуючи свій конституційних обов'язок із захисту Батьківщини.
При цьому відповідач, відмовляючи у призначенні одноразової грошової допомоги, не врахував вказаних обставин та прийняв до уваги лише факт встановлення ступеня втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, понад тримісячний термін після звільнення з військової служби, тобто порушення позивачем, визначеного п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII, тримісячного терміну встановлення ступеню втрати працездатності після звільнення з військової служби.
Разом з тим, на переконання суду, позивач вчинив всі залежні від нього дії з метою отримання відповідної довідки МСЕК у строки, визначені законодавством, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги. Слід вказати, що в цьому випадку позивач не має зазнавати жодних негативних наслідків від того, що огляд не відбувся до 23.07.2024.
Тому посилання відповідача на відсутність у позивача права на цю допомогу у зв'язку з пропуском тримісячного строку є помилковим.
Європейський суд з прав людини у свої практиці зазначив, що ефективний спосіб захисту повинен бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд суб'єкта владних повноважень дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (Рішення у справі «Гурепка проти України» від 06 вересня 2005 року). Ефективний спосіб захисту повинен запобігати виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування порушенню, що мало місце (Рішення у справі «Кудла проти Польщі» від 26 жовтня 2000 року).
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.02.2018 по справі №816/978/16 та постанові від 21.06.2018 по справі №816/958/16.
Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Отже, як вбачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Відповідно до рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові №21-1465а15 від 16.09.2015.
У даному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
З огляду на наведене, суд доходить висновку про необхідність задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування пункту 12 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.02.2025 № 10/в щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, та зобов'язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності, отриманою внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, в розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності.
Згідно положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітряних Сил, 6, код ЄДРПОУ 00034022), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасування пункт 12 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.02.2025 № 10/в щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності, отриманою внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, в розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності.
Повний текст рішення складено та підписано 21 серпня 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя О.О. Кошкош