21 серпня 2025 року
м. Рівне
Справа № 572/1303/21
Провадження № 22-ц/4815/546/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді : Гордійчук С. О.,
суддів: Ковальчук Н.М., Шимківа С.С.
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.
учасники справи:
позивач: керівник Сарненської окружної прокуратури в інтересах Сарненської міської ради
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційні скарги представника Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області та ОСОБА_2 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 21 січня 2025 року, ухваленого у складі судді Ведяніної Т.О., дата складання повного тексту рішення не вказана, у справі № 572/1303/21,
У травні 2021 року Керівник Сарненської окружної прокуратури в інтересах Сарненської міської ради звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки.
Позов мотивований тим, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області №17-1142/16-19-СГ від 31 травня 2019 року ОСОБА_1 отримала безоплатно у власність земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 5625485800:06:002:0215, яка розташована на території Ремчицької сільської ради Сарненського району Рівненської області, яку надалі за договором купівлі-продажу відчужила ОСОБА_2 . Вказаний наказ підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка витребуванню від ОСОБА_2 на користь держави, оскільки вибула з володіння держави незаконно.
На час отримання у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок по цьому виду використання, тому при прийнятті ГУ Держгеокадастру у Рівненській області оскаржуваного наказу порушені вимоги статей 116, 118, 121 ЗК України.
Просив суд визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області №17-1142/16-19-СГ від 31 травня 2019 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 2 га кадастровий номер 5625485800:06:002:0215, витребувати у ОСОБА_2 на користь держави земельну ділянку загальною площею 2 га кадастровий номер 5625485800:06:002:0215.
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 21 січня 2025року позов Керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах Сарненської міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки задоволено повністю.
Визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області №17-1142/16-19-СГ від 31 травня 2019 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 2 га. кадастровий номер 5625485800:06:002:0215.
Витребувано у ОСОБА_2 на користь держави земельну ділянку загальною площею 2 га. кадастровий номер 5625485800:06:002:0215 в межах, кординатах та конфігурації, розташовану на території Сарненського району Рівненської області.
Стягнуто солідарно з Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Рівненської обласної прокуратури 4540 грн. понесених судових витрат.
У поданій на рішення апеляційних скаргах представника Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області та ОСОБА_2 вказано на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області мотивована тим, що Заявник не є належним відповідачем у справі, оскільки ефективним способом захисту прав є вимога про витребування майна в останнього набувача. У цьому спорі відсутні матеріально-правові вимоги саме до неї. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що для витребування нерухомого майна, оспорення рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, не є ефективним способом захисту прав власника.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 покликається на те, що вона є добросовісним набувачем, конструкція частини третьої статті 388 ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин. Задоволення позову про витребування майна матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря.
Посилається на правові позиції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду.
У відзивах на апеляційні скарги позивач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни, а скарги без задоволення.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області підлягає до задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_2 залишенню без задоволення таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Встановлено, що 29 березня 2019 року ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області було подано заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га., яка розташована на території Ремчицької сільської ради, для ведення особистого селянського господарства, у якій повідомила, що земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства безоплатно у власність не отримувала.
Наказом №904 від 18 квітня 2019 року ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, за погодженням Ремчицької сільської ради Сарненського району Рівненської області (відповідно до повідомлення №101\19 від 17 квітня 2019 року за підписом Ремчицького сільського голови) ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, на території Ремчицької сільської ради Сарненського району Рівненської області, орієнтовним розміром 2 га., з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
На підставі заяви ОСОБА_1 від 24 травня 2019 року, наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області №1142 від 31 травня 2019 року, був затверджений проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 2 га., для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, на території Ремчицької сільської ради Сарненського району Рівненської області та передано вказану земельні ділянку (кадастровий номер 5625485800:06:002:0215) у власність ОСОБА_1 .
На підставі договору купівлі-продажу від 25 січня 2020 року ОСОБА_1 вказану земельну ділянку відчужила ОСОБА_2 .
Частинами першою, другою статті 4 ЦПК України встановлено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Згідно з частинами другою та третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Однією з підстав набуття громадянами України права власності на земельні ділянки є безоплатна передача із земель державної і комунальної власності (частина перша статті 81 ЗК України).
Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта статті 116 ЗК України).
Тобто, право на безоплатне отримання земельної ділянки державної або комунальної власності одного виду громадянин може використати один раз.
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Суд першої інстанції установивши, що ОСОБА_1 у 2015 році вже реалізував своє право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в розмірі 0,3544 гектара, тому обґрунтовано вважав, що повторне надання їй оскаржуваним наказом від 31.05.2019 року безоплатно у власність спірної земельної ділянки суперечить закону.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з власності територіальної громади Сарненської міської ради незаконно, тобто поза волею власника, а ОСОБА_1 , не маючи на це права, здійснила відчуження земельної ділянки ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування земельної ділянки у відповідача ОСОБА_2 .
Будь яких доводів, які б спростували цей висновок, апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.
Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач усупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а отже, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків, передбачених у статті 388 ЦК України.
Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна.
Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.
На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право мирного володіння майном.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Задовольняючи позов прокурора у частині витребування спірної земельної ділянки на користь територіальної громади, суд здійснив перевірку добросовісності/ недобросовісності останнього набувача, а також пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що заволодіння приватними особами земельними ділянками колективної форми власності всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами захисту інтересу територіальної громади на розпорядження своїм майном - земельною ділянкою з метою отримання максимально великого розміру орендної плати за її використання у разі продажу права оренди або від її продажу на конкурентних засадах. Особа, якій виділялася спірна земельна ділянка, знала про повторне набуття нею у власність цієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства. У спірних правовідносинах загальний інтерес територіальної громади у контролі за використанням спірної земельної ділянки переважає приватний інтерес останнього набувача у збереженні права на земельну ділянку.
Витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_2 не порушує принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном.
При цьому апеляційний суд зазначає, що права покупця у випадку витребування на користь третьої особи товару на підставах, що виникли до продажу товару, підлягають захисту з використанням правового механізму, передбаченого статтею 661 ЦК України. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 24 травня 2023 року у справі № 367/3254/15-ц (провадження № 61-513св23).
Висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у наведених у апеляційній скарзі постановах.
Щодо вимоги про скасування наказу ГУ Держгеокадастру
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) наголосила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна (пункт 34).
Схожі за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) (пункти 148-150), від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21 (провадження № 12-32гс22), на яку, зокрема, як на підставу касаційного оскарження посилалась представник ОСОБА_2 .
Така судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.
Враховуючи викладене, апеляційний суд зазначає, що оскільки оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру вичерпав свою дію, звернення із вимогою про визнання недійсним рішення органу державної влади щодо розпорядження земельною ділянкою є не належним і не ефективним способом захисту порушених прав держави, а відтак у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
За певних умов таку вимогу можна розглядати як вимогу про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме це рішення створює відповідні перешкоди.
У цій справі мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірними земельними ділянками, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що заявлені прокурором позовні вимоги в частині визнання недійсним наказу державного органу, яким затверджено проект землеустрою про передачу земельної ділянки у власність, є належним і ефективним способом захисту порушених прав держави.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 21 січня 2025 року в частині визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області №17-1142/16-19-СГ від 31 травня 2019 року та солідарного стягнення судових витрат скасувати.
У задоволенні позову Керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах Сарненської міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу відмовити.
В решті рішення залишити без зміни.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Сарненської окружної прокуратури судовий збір при подачі позову по 1135 грн з кожної.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області судовий збір понесений у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції по 1702,50 грн з кожної.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 21 серпня 2025 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Ковальчук Н.М.
Шимків С.С.