Справа № 532/2514/24 Номер провадження 22-ц/814/1822/25Головуючий у 1-й інстанції Мороз Т. М. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
21 серпня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Панченка О.О.,
суддів Одринської Т.В., Пікуля В.П.
при секретарі Філоненко О.В.
за участю представника позивача ОСОБА_1 адвоката Таргонія В.М., представника Акціонерного товариства «Українська залізниця в особі регіональної філії «Південна залізниця» - адвоката Макаренка О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Полтаві у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Українська залізниця в особі регіональної філії «Південна залізниця» - адвоката Макаренка Олексія Миколайовича на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 05 лютого 2025 року, ухваленого у складі головуючого судді Мороз Т.М., повний текст судового рішення виготовлено - 17.02.2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, -
Зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Таргоній В.М. звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в якому просив стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 300 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Бутенки потяг скоїв наїзд на ОСОБА_2 , який від отриманих травм помер. Смертю ОСОБА_2 його матері ОСОБА_1 було завдано моральну шкоду.
Враховуючи, що шкоду було завдано поїздом, тобто джерелом підвищеної небезпеки, така шкода підлягає відшкодуванню незалежно від наявності вини. Сам факт загибелі людини під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань його рідних. Сталий життєвий устрій позивача непоправно змінено з незалежних від неї обставин. Позивач втратила можливість тривалого життєвого зв'язку з своєю дитиною, який відновлений бути не може. Також зазначено, що ОСОБА_1 є пенсіонером і мала правомірні сподівання отримувати від свого сина допомогу. Крім втрат, пов'язаних з підтримкою та допомогою, позивач відчуває страждання, відчуття самотності, тривожності, гострої несправедливості через смерть свого сина, оскільки смерть дитини є найтяжчою втратою для матері. Встановити ціну людського життя неможливо, як і неможливо точно оцінити завдану моральну шкоду, тому будь-який розмір моральної шкоди може мати суто умовний характер. Водночас, зважаючи на невідновність заподіяної шкоди, її тривалості, глибини страждань, позивач оцінює розмір грошового відшкодування завданої моральної шкоди у грошовому еквіваленті 300 000 гривень. Таким чином, представник позивача, адвокат Таргоній В. М., прохав суд стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 300 000 гривень в якості відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 05 лютого 2025 року позовну заяву представника позивача, адвоката Таргонія Вадима Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рахунок держави судовий збір в сумі в сумі 1000 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що АТ «Українська залізниця» має нести відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Визначаючи розмір грошової компенсації моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з характеру отриманих позивачем страждань, засад розумності та справедливості.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції його в апеляційному порядку оскаржив представник Акціонерного товариства «Українська залізниця в особі регіональної філії «Південна залізниця» - адвокат Макаренко О.М.
Свою незгоду з вказаним рішенням обґрунтовує тим, що під час ухвалення даного рішення судом порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та доказам, що знаходяться в матеріалах справи.
Зазначає, що суд першої інстанції у порушення вимог процесуального закону дав неправильну оцінку встановленим обставинам.
Позивач не надав взагалі суду належних і допустимих доказів про моральні страждання, їхній розмір.
На підставі викладеного, просив суд апеляційної інстанції рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 05 лютого 2025 року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на позивача.
Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 адвоката Таргонія В.М. та представника Акціонерного товариства «Українська залізниця в особі регіональної філії «Південна залізниця» - адвоката Макаренка О.М., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 38 роки помер ОСОБА_2 (а. с. 14).
ОСОБА_2 помер між населеними пунктами с.Вишневе та с.Бутенки Полтавського району Полтавської області на перегоні Ліщинівка-Кобеляки, пікет 5 у результаті зіткнення з електропотягом №ЕР9М-502, який рухався з м.Полтава в напрямку м.Кременчук. Відомості за даним фактом внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023170470000044 (матеріали кримінального провадження №12023170470000044).
Смерть ОСОБА_2 настала внаслідок нещасного випадку поза виробництвом, травматичного шоку, множинних переломів ребер. Пішохід травмований при зіткненні з поїздом (матеріали кримінального провадження №12023170470000044).
Постановою старшого слідчого СВ Кобеляцького ВП ГУНП в Полтавській області від 28.02.2023 року кримінальне провадження закрито в зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України та складу будь-якого іншого кримінального правопорушення, передбаченого КК України (матеріали кримінального провадження №12023170470000044).
Згідно відповіді АТ «Укрзалізниця» вбачається, що електропоїзд ЕР9м-502 станом на 04.02.2023 перебував на балансі виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» «АТ «Укрзалізниця».
ОСОБА_3 з 01.08.2008 по 31.07.2024 працював у виробничому підрозділі «Моторвагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» на посаді машиніста дизель-поїзда.
З 01.08.2024 до цього часу працює у виробничому підрозділі «Моторвагонне депо Полтава» філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» на посаді машиніста дизель-поїзда (а. с. 7).
З протоколу оперативної наради при в. о. начальника моторвагонного депо Полтава Південної залізниці від 07.02.2023 року №РПЧ2-03/05 вбачається, що 04.02.2023 під час слідування поїзда №6535, електропоїзд ЕР9М-502 у складі 4-х вагонів, сформований за схемою (2Г+2М), сполученням Полтава-Південна - Кременчук під управлінням локомотивної бригади в складі машиніста ОСОБА_3 , помічника машиніста ОСОБА_4 , був допущений випадок затримки поїзда на + 02 год. 29 хв. по прибуттю на кінцеву зупинку станцію Кременчук по причині травмування сторонньої особи на дільниці Ліщинівка-Кобеляки.
З пояснення локомотивної бригади встановлено, що при слідуванні по дільниці Ліщинівка-Кобеляки о 17 год. 37 хв. на 200 км пк 5 при швидкості 80 км/год машиністом ОСОБА_3 було застосовано екстрене гальмування одночасно із подачею звукового сигналу великої гучності для попередження наїзду на сторонню особу, що рухалася вздовж непарної колії на зустріч поїзда з правої сторони. Наїзд попередити не вдалося так як людина не реагувала на подачу звукових сигналів зі сторони поїзда (а. с. 34-36).
Згідно протоколу наради при начальнику ВП «Кременчуцька дистанція колії» від 13.02.2023 №2 оперативною нарадою ухвалено погодитися з протокольним рішенням наради від 07.02.2023 при в. о. начальника ВП «Моторвагонне депо Полтава» ОСОБА_5 де зазначено, що імовірною причиною травмування потерпілого є порушення вимог п. 2.5 «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України», затверджених наказом Міністерства транспорту України 22.11.2007№1059.
Вини працівників регіональної філії «Південна залізниця» не вбачається. Стан та утримання залізничної колії та рухомого складу відповідав встановленим нормам (а. с. 36).
При цьому, із письмових пояснень машиніста ОСОБА_3 вбачається що потерпілий на сигнал великої гучності не реагував (а. с. 33).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що тілесні ушкодження потерпілому спричинені внаслідок взаємодії із джерелом підвищеної небезпеки. Разом з тим визначаючи розмір компенсації, суд першої інстанції врахував принцип розумності, виваженості та справедливості.
Колегія суддів вважає, що наведенні в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, та не можуть бути підставною для скасування оскаржуваного рішення, а суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права, що регулюють спірні правовідносини
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частини 1-3 статті 12 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статей 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно ч.1 та 2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Відповідно ч.4 та 5 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини п'ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.
Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.
У відповідності до частини другої статті 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
У цивільному законодавсті відсутнє визначення грубої необережності, тому питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Про наявність у діях потерпілого грубої необережності можуть свідчити перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху, тощо, а не проста необачність. (див. постанову ВС від 21 серпня 2019 року, справа № 712/14046/18).
У справі, що переглядається, відповідачем не було доведено факту існування непереборної сили, внаслідок якої настала залізнично-транспортна пригода та загибель ОСОБА_2 оскільки не надано в цій частині жодних переконливих доказів.
Суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги протокол оперативної наради при в. о. начальника моторвагонного депо Полтава Південної залізниці від 07.02.2023 року №РПЧ2-03/05 та протокол наради при начальнику ВП «Кременчуцька дистанція колії» від 13.02.2023 року, відповідно до якого імовірною причиною травмування потерпілого є порушення вимог п.2.5 «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України», затверджених наказом Міністерства транспорту України 22.11.2007 року № 1059. Вини працівників регіональної філії «Південна залізниця» не вбачається.
Оскільки локомотив відноситься до джерела підвищеної небезпеки, відшкодування спричиненої шкоди здійснюється незалежно від вини володільця джерела підвищеної небезпеки, яким є відповідач.
Таким чином, АТ «Українська залізниця», з яким машиніст потягу перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, зокрема спричинену позивачу моральну шкоду.
Твердження, апелянта, що шкода спричинена не з вини відповідача, а внаслідок свідомого порушення ним Правил поведінки громадян на залізничному транспорті, не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник чи володілець джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, та може бути звільнений від такої відповідальності лише за спричинення шкоди за наслідками непереборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.
На підтвердження доводів щодо умислу потерпілого відповідач доказів не надав.
Вказаних обставин колегія суддів під час розгляду справи не встановила.
При визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції в повній мірі керувався засадами добросовісності, справедливості та розумності (п.6 ч.1 ст.3ЦК України), що входять до змісту принципу верховенства права, взяв до уваги поведінку самого потерпілого, безвинну відповідальність заподіювача шкоди (відповідача), раптовість та глибину моральних страждань позивача та визначив співмірний розмір компенсації спричиненої моральної шкоди.
Інші доводи апеляційної скарги з урахуванням практики Європейського суду з прав людини у питанні застосування і тлумачення п.1 статті 6 Конвенції (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року) не потребують детальної оцінки з урахуванням характеру спору, наданих у справу доказів, встановлених фактичних обставин та правових позицій сторін спору.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких він дійшов шляхом повного та всебічного з'ясування обставин справи. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати апелянта, пов'язані з розглядом справи в судах, компенсації не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця в особі регіональної філії «Південна залізниця» - адвоката Макаренка Олексія Миколайовича - залишити без задоволення.
Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 05 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 серпня 2025 року.
Головуючий суддя О.О. Панченко
Судді Т.В. Одринська
В.П. Пікуль