іменем України
21 серпня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/338/25
Головуючий у першій інстанції - Маринченко О. А.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1102/25
Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої-судді: Шитченко Н.В.,
суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» на заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 квітня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
У січні 2025 року ТОВ «ФК «Процент» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 4561-2852-1 від 03 січня 2024 року у розмірі 50 625 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 03 січня 2024 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, який підписано електронним підписом позичальника за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства. Відповідно до умов договору відповідачка отримала кредит у розмірі 5 000 грн шляхом переказу на її платіжну картку строком на 365 днів зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування. Відповідачка порушила зобов'язання з повернення кредитних коштів, внаслідок чого станом на 07 січня 2025 року утворилась заборгованість у сумі 50 625 грн, з яких: 5 000 грн - заборгованість за кредитом та 45 625 грн - заборгованість за нарахованими відсотками за період з 03 січня 2024 року по 02 січня 2025 року.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 квітня 2025 року позов ТОВ «ФК «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 4561-2852-1 від 03 січня 2024 року в сумі 23 250 грн. У задоволенні решти вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 1 112,61 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 3 000 грн витрат на правничу допомогу.
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Процент», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не погоджуючись з висновком суду про зменшення суми заборгованості за відсотками та розміру витрат на правничу допомогу, просить рішення суду в наведеній частині скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги про стягнення заборгованості за відсотками та вимоги щодо відшкодування витрат на правову допомогу.
Позивач вважає помилковим висновок суду першої інстанції про необхідність зменшення розміру заборгованості за відсотками, посилаючись на те, що 22 листопада 2023 року прийнято ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (Закон № 3498-ІХ), що набрав чинності з 24 грудня 2023 року, яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» та доповнено п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону. Відповідно до внесених змін максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %. При цьому, тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-ІХ максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22 квітня 2024 року включно) та протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року включно).
ТОВ «ФК «Процент» зазначає, що за умовами укладеного з ОСОБА_1 договору встановлено фіксовану процентну ставку за користування кредитом, яка є незмінною. Зміни до кредитного договору шляхом укладення додаткових угод щодо продовження строку дії договору та інших умов не вносилися, тому підстави для перерахунку денної процентної ставки відсутні. Відсотки нараховувалися відповідно до п. 1.2 кредитного договору за ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом у період з 03 січня 2024 року по 02 січня 2025 року, що відповідає положенням, визначеним Законом № 3498-ІХ.
Указує, що законодавство про споживче кредитування не забороняє встановлення у договорі про споживчий кредит процентів, комісій та інших обов'язкових платежів. Відповідачка перед укладенням договору ознайомилася з паспортом споживчого кредиту, в якому стисло у формі таблиці повідомляється про основні умови кредитування, а саме, суму кредиту, розмір процентної ставки, строк користування кредитом, розмір щомісячного платежу, тощо. Підписуючи договір, відповідачка ознайомилася з його змістом, тобто зі своєї сторони погодилася з усіма умовами кредитування, зокрема, й щодо сплати процентів, що відповідає принципу свободи договору.
Позивач вважає хибним висновок суду щодо розподілу судових витрат, зокрема щодо зменшення суми понесених витрат на професійну правничу допомогу. Зазначає, що в матеріалах справи наявні всі необхідні документи, які підтверджують понесені витрати позивача на правову допомогу, зокрема, щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, яку сплачено позивачем.
ТОВ «ФК «Процент» просило апеляційний суд відшкодувати понесені витрати на правову допомогу в сумі 15 000 грн за складання та подання апеляційної скарги на рішення суду.
Відповідачкою відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «Процент», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала грошові зобов'язання за укладеним договором, тому визнав за необхідне стягнути з неї 5 000 грн заборгованості за тілом кредиту.
Визначаючи суму заборгованості за відсотками до стягнення, суд урахував, що ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності з 24 грудня 2023 року, доповнено частиною 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», згідно з якою максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%. Ураховуючи те, що кредитний договір між сторонами укладено 03 січня 2024 року, тобто після внесення відповідних змін щодо максимального розміру денної процентної ставки, суд дійшов висновку, що умова договору щодо встановлення процентної ставки на рівні 2,5 % від суми кредиту за кожний день користування ним є нікчемною в силу положень ч. 5 ст. 8 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Районний суд, зважаючи на розмір заборгованості за кредитом у розмірі 5 000 грн та необхідні до нарахування у межах строку кредитування (365 днів) відсотки у розмірі 1 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, визнав за необхідне стягнути з відповідачки 18 250 грн заборгованості за нарахованими відсотками.
Дійшовши висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» 3 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції проаналізував детальний опис наданих адвокатом позивача послуг, перевірив відповідність заявленої до стягнення суми у розмірі 10 000 грн наданому обсягу адвокатських послуг, урахував складність справи, яку розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, наявність сталої судової практики в цій категорії справ та часткове задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеним висновком, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
У справі встановлено, що 03 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «ФК «Процент» з метою отримання банківських послуг. Цього ж дня між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства укладено кредитний договір № 4561-2852-1, який підписано електронним підписом позичальника з одноразовим ідентифікатором 411585 (а.с. 12-16). Згідно з умовами договору кредитодавець зобов'язався надати позичальнику кредит у сумі 5 000 грн строком на 365 днів, а позичальник зобов'язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Відповідно до п. 1.2. кредитного договору сторони передбачили тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються відсотки - 2,5 % від суми кредиту за кожний день, яка застосовується у межах строку кредиту. Згідно з додатком № 1 до кредитного договору, яким є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача, графіку платежів та реальної річної процентної ставки, загальна вартість кредиту складає 50 625 грн, а реальна річна процентна ставка - 90 479,75 % річних.
Товариство здійснює переказ суми кредиту на електронний засіб 414962ХХХХХХ7355, що належить позичальникові. Переказ суми кредиту здійснюється товариством через платіжний сервіс FONDY (ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» (п. 1.7. договору).
Фінансова установа зобов'язання за кредитним договором від 03 січня 2024 року виконала та перерахувала на банківську карту НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 5 000 грн, що підтверджується копією квитанції платіжного сервісу FONDY (а.с. 18 зворот).
Відповідно до інформації АТ КБ «ПриватБанк» від 23 січня 2025 року, скерованої на запит суду першої інстанції, в банківській установі на ім'я ОСОБА_1 емітовано банківську платіжну картку № НОМЕР_2 (а.с. 74). Надана банком виписка по банківському рахунку, відкритому на ім'я ОСОБА_1 , свідчить про те, що 03 січня 2024 року на її рахунок було зараховано 5 000 грн (а.с. 75).
Згідно з детальним розрахунком заборгованості, наданим позивачем, станом на 07 січня 2025 року за кредитним договором № 4561-2852-1 від 03 січня 2024 року утворилась заборгованість у розмірі 50 625 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 5 000 грн; заборгованість за відсотками - 45 625 грн (а.с. 19-23).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. За приписами ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
22 листопада 2023 року прийнято ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Цим законом доповнено ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Статтею 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За правилами ч. 1, 2 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
За приписами ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Приписами ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про наявність підстав для часткового задоволення вимог ТОВ «ФК «Процент» про стягнення заборгованості за кредитним договором відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , маючи намір отримати в позику грошові кошти, ідентифікувала себе в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «Процент», пройшла реєстрацію на веб-сторінці товариства. Під час здійснення реєстрації відповідачка створила особистий кабінет та надала всі особисті дані (ПІБ, дані паспорта, дату та рік народження, РНОКПП, номер мобільного телефону, електронну пошту, місце реєстрації), чим фактично надала згоду на обробку персональних даних.
Для безпосереднього оформлення кредиту відповідачка обрала бажану суму кредиту, строк кредитування, самостійно внесла номер банківської картки та підтвердила, що ознайомлена з Правилами надання грошових коштів у позику.
Після прийняття позичальником умов кредитного договору 03 січня 2024 року ТОВ «ФК «Процент» уклало із ОСОБА_1 кредитний договір, який підписано останньою відповідно до вимог ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 411585, який надсилався на особистий телефонний номер ОСОБА_1 . На спростування зазначених обставин відповідачкою доказів не подано.
Надані позивачем витяги з інформаційно-телекомунікаційної системи (а.с. 23 зворот, 24) свідчить про те, що без ознайомлення з правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим. Отже, заповненням анкети-заяви відповідачка підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчила, що повідомлена кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 243/6552/20, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 червня 2021 у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 у справі № 234/7159/20.
Позивач, пред'явивши вимогу про стягнення заборгованості, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його вартості, зокрема заборгованість за нарахованими відсотками. У розрахунку заборгованості зазначено, що станом на 07 січня 2025 року сукупна сума заборгованості ОСОБА_1 за відсотками у період з 03 січня 2024 року по 02 січня 2025 року становить 45 625 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком районного суду про неправомірність встановлення ТОВ «ФК «Процент» у договорі фіксованої процентної ставки у розмірі 2,5 % за кожен день користування кредитом, оскільки позивачем проігноровано положення ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», якою встановлено вимоги до реальної річної процентної ставки, денної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача.
22 листопада 2023 року прийнято ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Цим законом доповнено ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Проте договір про надання кредиту № 4561-2852-1 укладено 03 січня 2024 року, тобто після набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (24 грудня 2023 року), отже, станом на дату укладення договору кредитодавець міг застосовувати максимальний розмір денної процентної ставки, встановлений ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», лише у розмірі 1 %. З цих підстав апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, за якими укладений між сторонами кредитний договір в частині встановлення розміру денної процентної ставки не суперечить положенням ЗУ «Про споживче кредитування».
Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що у період з 03 січня 2024 року по 02 січня 2025 року (строк дії договору) розмір щоденних відсотків, які мала сплачувати позичальниця, ураховуючи заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5 000 грн, становить 50 грн (1 %), і станом на 07 січня 2025 року загальний розмір заборгованості за відсотками становить 18 250 грн, які слід стягнути з боржниці на користь позивача.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги ТОВ «ФК «Процент» щодо необґрунтованості визначеного судом до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3 000 грн, колегія суддів виходить з такого.
Частиною 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно з ч. 1 ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.141 ЦПК України у відмови у задоволенні позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
За змістом ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Згідно з приписами ч. 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Верховний Суд у постановах від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 навів правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Аналогічні висновки викладені й в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20, від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц, від 17 листопада 2022 року у справі № 687/35/21, від 11 січня 2023 року у справі № 479/475/21.
Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Втім, незалежно від того, яким є порядок обчислення гонорару, форма та строки його сплати, важливо, щоб його розмір відповідав визначеним процесуальним кодексом критеріям співмірності. А саме: складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціні позову та/або значенню справи для сторони, в тому числі впливу вирішення справи на репутацію сторони або публічного інтересу до справи.
Представництво інтересів ТОВ «ФК «Процент» в суді першої інстанції адвокат Руденко К.В. здійснював на підставі укладеного між ними договору № 03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року (а.с. 43-44) та довіреності на представництво інтересів товариства в судах України від 03 червня 2024 року (а.с. 46).
Пунктом 3 договору встановлено порядок розрахунків. Так, відповідно до п.п. 3.1 вартість послуг виконавця за складання позовної заяви про стягнення заборгованості з боржника становить 9 000 грн. Загальна вартість договору становитиме суму вартості послуг, вказану в усіх актах наданих послуг (п.п. 3.3 договору). Замовник оплачує виконавцю послуги шляхом перерахування коштів на банківський рахунок виконавця протягом 30 банківських днів з моменту підписання відповідного акта наданих послуг (п.п. 3.4 договору).
Згідно з витягом з реєстру № 1 від 27 листопада 2024 року до акту приймання-передачі наданих послуг № 7 до договору про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року адвокат Руденко К.В. надав ТОВ «ФК «Процент» послугу - підготовка позовної заяви про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості вартістю 9 000 грн та складання адвокатського запиту про витребування доказів вартістю 1 000 грн. Загальна кількість складених позовних заяв становить 10 шт. на загальну вартість 90 000 грн (а.с. 47).
29 листопада 2024 року ТОВ «ФК «Процент» перерахувало на рахунок ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 90 000 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції кредитного переказу коштів № 1351 від 29 листопада 2024 року (а.с. 48).
Матеріали цивільної справи свідчать про те, що адвокатом Руденком К.В. через систему «Електронний суд» подані позовна заява (а.с. 2-10) та клопотання про витребування доказів (а.с. 50-55). Справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Участі у судовому засіданні представник позивача не брав.
Виходячи з наведеного вище та беручи до уваги наявність документально підтверджених доказів витрат позивача на правничу допомогу у суді першої інстанції, об'єм і зміст складеної адвокатом позовної заяви, співмірність наданих адвокатом послуг зі складністю справи, часткове задоволення позову, колегія суддів доходить висновку, що визначений районним судом розмір витрат на професійну правничу допомогу у 3 000 грн, який необхідно стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент», відповідає критеріям реальності витрат на послуги адвоката та розумності їхнього розміру.
Ураховуючи наведене вище у сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Процент». Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» залишити без задоволення, а заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуюча: Н.В. Шитченко
Судді: О.Є. Мамонова
О.І. Онищенко