Справа № 947/22135/25
Провадження № 1-кс/947/12453/25
19.08.2025 року м. Одеса
Слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора - ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 його захисника - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 яке погоджене прокурором відділу Одеської Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12025160000000191 від 18.02.2025 року відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину України, уродженцю рф, з вищою освітою, одруженого, неповнолітних дітей не має, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до клопотання займає посаду старшого офіцеру відділу радіоелектронної та кіберборотьби управління ОК « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в/ч НОМЕР_1 , зі слів виведений в резерв, раніше не судимому,
якому повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України,-
І. Суть клопотання
15 серпня 2025 року до Київського районного суду м. Одеса надійшло зазначене клопотання, у якому слідчий просив продовжити строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12025160000000191 від 18.02.2025 року відносно до підозрюваного ОСОБА_4 .
Згідно клопотання вбачається, що слідчим управлінням ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 12025160000000191 від 18.02.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191 КК України та за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.
Нагляд за додержанням законів під час здійснення досудового розслідування у формі процесуального керівництва здійснюється Одеською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону.
26.06.2025 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч. 4 ст. 191 КК України.
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_3 27.06.2025 постановлено ухвалу, відповідно до якої до підозрюваного ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням застави у розмірі 2000 (дві тисячі) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 6 056 000 (шість мільйонів п'ятдесят шість тисяч) гривень, із покладенням на підозрюваного ОСОБА_4 у разі внесення застави строком в межах строку досудового розслідування, а саме до 22.08.2025 наступних процесуальних обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Прокурор зазначив, що на цей час продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були встановлені слідчим суддею під час обрання запобіжного заходу ОСОБА_7 що, на його думку, обумовлює необхідність продовження строку дії зазначеного запобіжного заходу.
ІІ. Позиція учасників судового засідання
2.1. Прокурор підтримав клопотання з наведених у ньому мотивів.
2.2. Захисник підозрюваного ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 подав письмові заперечення проти задоволення клопотання та послався на необґрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення. На думку захисника, формулювання підозри є неконкретним та не доводиться жодним доказом. Зазначення процесуальних ризиків є безпідставним. При цьому підозрюваний має міцні соціальні зв'язки, одружений, має численні нагороди за проходження військової служби та хвороби. Розмір застави є завідомо непомірним, у зв'язку з майновим станом підозрюваного.
Крім того звернув увагу на те, що доходи підозрюваного явно не відповідають розміру встановленої застави, а також наявність хвороб у підозрюваного, що підтверджуються медичною документацією.
2.3. Підозрюваний ОСОБА_4 підтримав позицію свого захисника.
ІІІ. Мотиви слідчого судді
3.1. Дослідивши клопотання, надані прокурором матеріали, заслухавши думку учасників, висловлену у судовому засіданні, слідчий суддя дійшов таких висновків.
3.2. Норми кримінального процесуального закону, якими керується слідчий суддя
Відповідно до ст. 131 КПК України, з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких віднесені, зокрема і запобіжні заходи.
Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
3.3. Обставини, встановлені слідчим суддею
26.06.2025 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч. 4 ст. 191 КК України.
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_3 27.06.2025 постановлено ухвалу, відповідно до якої до підозрюваного ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням застави у розмірі 2000 (дві тисячі) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 6 056 000 (шість мільйонів п'ятдесят шість тисяч) гривень, із покладенням на підозрюваного ОСОБА_4 у разі внесення застави строком в межах строку досудового розслідування, а саме до 22.08.2025 наступних процесуальних обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
3.4. Оцінка обґрунтованості підозри
Зміст повідомлення про підозру
26.06.2025 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч. 4 ст. 191 КК України.
Згідно з повідомленням про підозру кримінальні правопорушення були вчинені за таких обставин.
Досудовим розслідуванням встановлено, що Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан. Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, дія якого продовжена на даний час.
Згідно ст. 391 ЗУ «Про військову службу» для оперативного доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України за поданням Головнокомандувача Збройних Сил України може бути прийнято рішення про призов громадян України, зарахованих до військового оперативного резерву, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
До видів військової служби зокрема відноситься військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим ЗУ «Про військову службу» та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень ст.4 ЗУ «Про військову службу» Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову (направлення) громадян України на військову службу та прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Відповідно до ст. 24 ЗУ «Про військову службу» початком проходження військової служби вважається зокрема день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.
Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Інструкцією з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої Наказом ІНФОРМАЦІЯ_4 № 280 від 15 вересня 2022 року, визначається організація обліку військовослужбовців та працівників в Міноборони, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, бригадах, полках, окремих батальйонах, підрозділах охорони, органах забезпечення; основні завдання і види обліку, призначення облікових документів, порядок їх складання і ведення; обов'язки посадових осіб, відповідальних за організацію і ведення обліку особового складу; облік загальних втрат особового складу .
Основними завданнями обліку особового складу є зокрема: документальне відображення проходження військової служби військовослужбовцями та трудової діяльності працівниками Збройних Сил та Держспецтрансслужби; забезпечення командування даними про штатну та спискову чисельність особового складу військових частин для прийняття рішень щодо їх комплектування, матеріально-технічного забезпечення, підготовки в них резервів і відновлення втрат, а також довідковими відомостями стосовно особового складу, необхідними для прийняття обґрунтованих рішень щодо його подальшого службового використання.
Облік особового складу повинен бути безперервним, своєчасним і повним, вестися постійно за будь-яких умов діяльності військ (сил) відповідно до вимог цієї Інструкції, достовірно відображати існуючу штатну і спискову чисельність особового складу, а також кількісні і якісні зміни, що відбуваються як в цілому щодо особового складу, так і персонально стосовно кожного військовослужбовця або працівника.
Облік особового складу організовується і ведеться на підставі штатів (штатних розписів), наказів відповідних командувачів, командирів та начальників (далі - командир (начальник)) органів управління, військових частин, установ, у тому числі наказів по особовому складу, наказів по стройовій частині та інших документів з обліку особового складу.
Відповідно до ст. 43 ЗУ «Про державну службу» фінансове забезпечення заходів, пов'язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов'язку, здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України.
Згідно Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджені наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 “Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України» фінансове забезпечення - система заходів, що включає фінансове планування, отримання, зберігання, економне, ефективне і цільове використання коштів відповідно до вимог чинного законодавства України, організацію обліку та звітності з метою виконання військовою частиною покладених на неї завдань.
Розпорядником бюджетних коштів за кошторисом ІНФОРМАЦІЯ_4 є командири військових частин.
Основними завданнями фінансового забезпечення військової частини є зокрема: своєчасна та повна виплата грошового забезпечення військовослужбовцям та заробітної плати працівникам та інших, передбачених законодавством виплат; суворе дотримання фінансової дисципліни; законне, ефективне, цільове використання коштів та правильне документальне оформлення фінансово-господарських операцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
Відповідно до п. 12 ст. 6 ЗУ «Про військову службу» військові посадові особи - це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків згідно із законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак, наказом КВ ОК « ІНФОРМАЦІЯ_2 » №169 від 20.06.2019 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 призначено на посаду командира НОМЕР_2 окремого батальйону радіоелектронної боротьби (військової частини НОМЕР_3 ).
Відповідно до «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України», затвердженого Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:
-наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;
-наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;
-забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
-начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання.
-підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Відповідно до Порядку віддання й виконання наказів «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України», затвердженого Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень. За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.
Відповідно до Розділу 2 «Загальні обов'язки командирів (начальників)» до повноважень та обов'язків командира військової частини входить, зокрема:
-особисто відповідати перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини; за додержання принципів соціальної справедливості;
-повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів ;
-планувати роботу і здійснювати заходи щодо підтримання та удосконалення бойової та мобілізаційної готовності і вимагати їх виконання, своєчасно вносити до планів роботи необхідні зміни (уточнення), вживати заходів для охорони державної таємниці, забезпечення прихованого управління військами;
-негайно доповідати старшому командиру (начальнику) про кримінальне чи адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, вчинене підлеглим військовослужбовцем, а командир (начальник) військової частини (установи);
- негайно повідомляти про це відповідному прокурору, а в разі вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією військовослужбовцем Збройних Сил України - начальнику відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;
- знати стан справ у дорученій йому військовій частині, ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, вміло керувати військовою частиною, як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань;
-завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, за штатом, списком і в наявності;
-встановлювати у військовій частині, такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України;
-показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників); бути ввічливим і справедливим у ставленні до підлеглих, не принижувати їх честі і гідності;
-проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини; аналізувати стан військової дисципліни і об'єктивно доповідати про це старшому командирові (начальникові);
-виявляти чуйність та бути уважним до підлеглих, поєднувати вимогливість і принциповість з повагою до їх честі і гідності, вникати в проблеми їх побуту, забезпечувати соціальну та правову захищеність, у разі необхідності клопотати за них перед старшими командирами (начальниками);
-знати потреби і запити особового складу, приймати рішення за його заявами, скаргами та іншими зверненнями;
-організовувати своєчасну видачу всіх видів забезпечення та перевіряти його повноту;
-особисто керувати кадровою роботою та відбором кандидатів для вступу до військових навчальних закладів;
-під час вирішення питань, пов'язаних з трудовою діяльністю працівників, суворо додержуватися законодавства про працю;
-вживати заходів для відшкодування матеріальних збитків, заподіяних військовій частині.
Відповідно до Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої Наказом ІНФОРМАЦІЯ_4 № 280 від 15 вересня 2022 року командири (начальники) зобов'язані забезпечити належну організацію обліку особового складу в підпорядкованих органах управління, військових частинах, установах та їх підрозділах, а також створювати для посадових осіб, які здійснюють облік особового складу, належні умови для своєчасного, якісного і повного виконання ними вимог цієї Інструкції.
З метою організації обліку особового складу командири (начальники) зобов'язані:
1) здійснювати контроль за обліком особового складу та періодично перевіряти укомплектованість військ (сил);
2) контролювати правильне відображення чисельності особового складу в облікових документах і своєчасне надання донесень про склад і чисельність військ (сил);
3) координувати взаємодію штабів і служб персоналу з питань обліку особового складу;
4) вживати заходів щодо удосконалення обліку особового складу із застосуванням комп'ютерних програм, інформаційно-комунікаційних та автоматизованих систем;
5) забезпечувати командування відомостями щодо складу військ (сил), кількісними і якісними показниками їх укомплектованості;
6) проводити заняття (збори) з посадовими особами, які безпосередньо ведуть облік особового складу:
7) проводити перевірки стану обліку особового складу під час перевірок військ (сил), надаючи практичну допомогу та досягаючи якісного стану обліку особового складу;
8) контролювати роботу комісій для перевірки стану обліку особового складу;
9) здійснювати контроль за забезпеченням бланками і книгами з обліку особового складу, а також військово-обліковими документами військовослужбовців, які засвідчують статус військовослужбовця, його службове становище (далі - документ, що посвідчує особу військовослужбовця);
10) здійснювати контроль за належним веденням електронних журналів обліку особового складу, зразок яких наведено в додатку 1, органу управління, військової частини, установи та їх підрозділів відповідно до вимог цієї Інструкції;
11) вживати всіх заходів для збереження облікових документів, особливо в умовах дії воєнного стану.
Згідно Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджені наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 “Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України» командир військової частини зобов'язаний:
- організувати фінансове забезпечення згідно з вимогами чинного законодавства України та цих Правил, забезпечити своєчасне витребування і одержання від забезпечувального фінансового органу належних військовій частині коштів, їх облік і подання фінансової звітності;
- суворо дотримуватися фінансової дисципліни, законно, ефективно та за цільовим призначенням використовувати кошти і забезпечувати виконання цих вимог усіма посадовими особами військової частини;
- організувати ведення бухгалтерського обліку у військовій частині з урахуванням особливостей її діяльності;
- організовувати здійснення заходів щодо виявлення та використання внутрішньогосподарських резервів, запобігання збиткам;
- вживати заходів для запобігання, припинення та усунення виявлених фінансових порушень і зловживань, притягнення винних осіб до відповідальності та відшкодування заподіяної ними державі матеріальної шкоди;
- особисто підписувати першим підписом грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати тощо.
Так, ОСОБА_4 , займаючи посаду командира в/ч НОМЕР_3 , в період з лютого 2022 року по березень 2025 року, розумів, що штатна чисельність особового складу військової частини НОМЕР_3 є значною, має структурні підрозділи, які дислокуються та виконують завдання на різних ділянках, що територіально віддалені одна від одної, а тому військовослужбовці військової частини не мають фізичної можливості знати один одного та володіти інформацією про місця перебування інших військовослужбовців під час несення військової служби. Вказані обставини надають можливість приховати відсутність військовослужбовця у військовій частині НОМЕР_3 та створити умови фіктивного проходження ним військової служби.
ОСОБА_4 також, розумів, що використовуючи надану йому владу та службові повноваження, може створити умови за яких до списку особового складу військової частини НОМЕР_3 буде включено військовослужбовців, які отримуватимуть грошове забезпечення, проте в дійсності вони службу проходити не будуть. Військовослужбовці, що фіктивно проходять військову службу після зарахування на особисті карткові рахунки грошового забезпечення матимуть можливість заволодіти вказаними грошовими коштами та розподілити їх між співучасниками.
Одночасно, ОСОБА_4 розумів, що для заволодіння грошовими коштами, які нараховуватимуться військовослужбовцям за фіктивне проходження ними служби у військовій частині НОМЕР_3 , йому потрібні спільники з числа особового складу штабу військової частини, який уповноважений на ведення обліку особового складу та підготовку проектів наказів по стройовій частині. Також, для реалізації злочинного плану ОСОБА_4 мав залучити вже діючих військовослужбовців військової частини НОМЕР_3 або підшукати осіб, які будуть формально зараховані до списків особового складу та жодних дій пов'язаних із проходженням військової служби виконувати не будуть.
ОСОБА_4 , в силу своїх службових повноважень достеменно розумів, що процес нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_3 включає в себе стадії, у т.ч., в яких безпосередній контроль та участь приймає він, як службова особа, а також інші військовослужбовці військової частини НОМЕР_3 , які перебувають у його підпорядкуванні.
Таким чином, ОСОБА_4 , в порушення ЗУ «Про військову службу», ЗУ «Про державну службу», Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджені наказом ІНФОРМАЦІЯ_4 від 22 травня 2017 року № 280 “Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України», Порядку віддання й виконання наказів «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України», затвердженого Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV, під час дії воєнного стану, введеного на всій території України, перебуваючи в невстановленому місці, при невстановлених обставинах, керуючись прагненням до наживи, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, прийняв рішення про протиправне заволодіння бюджетними грошовими коштами фонду оплати праці в/ч НОМЕР_4 , які перебувають на розрахунковому рахунку в/ч НОМЕР_4 , відкритому в АТ « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (ЄДРПОУ - НОМЕР_5 ) - НОМЕР_6 у великих розмірах та майном військової частини, шляхом зловживання своїм службовим становищем, підроблення та використання офіційних правовстановлюючих документів задля незаконного збагачення та протиправного отримання матеріальних благ внаслідок вчинення умисних корисливих кримінальних правопорушень.
Для реалізації свого злочинного умислу ОСОБА_4 , володіючи, в силу специфіки своєї діяльності та кола спілкування, інформацією про наявне у розпорядженні військової частини майно у вигляді бюджетних грошових коштів фонду оплати праці в/ч НОМЕР_4 , які знаходяться на розрахунковому рахунку рахунку в/ч НОМЕР_4 , відкритому в АТ « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (ЄДРПОУ - НОМЕР_5 ) - НОМЕР_6 , розробив злочинний план, етапи реалізації якого полягали у залученні співучасників, розподілі між ними ролей та функцій, залученні зацікавлених осіб на роль військовослужбовців, виготовленні підроблених внутрішніх документів для отримання незаконного прибутку, розподілі протиправного доходу між всіма співучасниками.
У той же час, ОСОБА_4 , розуміючи, що через свою посаду та зв'язки з оперативним командуванням є відомою особою, а займана ним посада командира військової частини, під час дії воєнного стану може викликати непотрібну для нього увагу з боку журналістів, правоохоронних органів та свідомих громадян, останній вирішив підшукати співучасника, який виступить його «прикриттям» та зможе відвернути увагу суспільства від особистості ОСОБА_4 під час реалізації етапів злочинного плану, що в подальшому, у разі викриття злочинної діяльності, надасть йому можливість не потрапити в поле зору правоохоронних органів або мінімізувати особисту кримінальну відповідальність та мати можливість спотворити докази на свою користь.
Задля цього ОСОБА_4 вступив у протиправну змову із заступником командира в/ч НОМЕР_3 ОСОБА_8 , заступником командира частини - начальником логістики в/ч НОМЕР_3 ОСОБА_9 та командиром роти ОСОБА_10 для досягнення спільної злочинної мети у вигляді протиправного збагачення за рахунок привласнення бюджетних грошових коштів фонду оплати праці в/ч НОМЕР_4 .
Протиправний план, розроблений ОСОБА_4 , передбачав наступні етапи його виконання:
- підбір та залучення військовозобов'язаних осіб, які мають на меті ухилення від мобілізації та несення військової служби;
- видання наказів про призов на військову службу за мобілізацією та призначення на посаду віськовозобов'язаних, які завідомо фактично не нестимуть військову службу;
- забезпечення облікування виданих наказів за номенклаторую військової частини та передачі витягів до фінансово-економічної, речової, продовольчої служби, речової та служби ракетно-артилерійського озброєння військової частини;
- забезпечення проходження такими військовослужбовцями базової загально-військової підготовки;
- затвердження начальником штабу військової частини функціональних обов'язків таких військовослужбовців відповідно до посад, на які вони призначені;
- складання та подання щомісячно відомостей про нарахування щомісячного грошового забезпечення військовослужбовцям, які фактично не несуть військову службу у військовій частині;
- візування поданих відомостей командиром частини та направлення відповідній службі для нарахування премій;
- вжиття заходів, спрямованих на отримання грошових коштів, нарахованих в якості щомічного грошового забезпечення військовослужбовцям, які фактично не несуть військову службу у військовій частині.
Таким чином, ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою та спільно з ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також іншими невстановленими слідством особами, керуючись прямим умислом та корисливим мотивом, з метою незаконного заволодіння чужим майном, розуміючи, що штатна чисельність особового складу військової частини НОМЕР_3 є значною, має структурні підрозділи, які дислокуються та виконують завдання на різних ділянках, що територіально віддалених одна від одної, а тому військовослужбовці військової частини не мають фізичної можливості знати один одного та володіти інформацією про місця перебування інших військовослужбовців під час несення військової служби, що надає можливість приховати відсутність військовослужбовця у військовій частині НОМЕР_3 та створити умови фіктивного проходження ним військової служби, з використанням підроблених документів та підконтрольних співучасникам фізичних осіб, шляхом зловживанням службовим становищем, привласнив бюджетні кошти шляхом нарахування грошового забезпечення на особові карткові рахунки підконтрольних військовослужбовців, які фактично не проходять військову службу, та заволодіння такими грошовими коштами шляхом їх переведення в готівку, спричинивши збитки Державі в особі в/ч НОМЕР_4 у великих розмірах.
Щодо обґрунтованості підозри
Оцінюючи обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 , кримінальних правопорушень за наведених у повідомленні про підозру обставин, слідчий суддя керується стандартом доказування «обґрунтована підозра». Цей стандарт є менш суворим у порівнянні зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується під час розгляду висунутого особі обвинувачення по суті, та не передбачає оцінку доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину.
Як зазначав Європейський Суд з прав людини у рішеннях «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України» під обґрунтованою підозрою Європейський суд розуміє існуючі факти або інформацію, яка може переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальне правопорушення. Отже, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі, але вони мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування та застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
На підставі оцінки сукупності отриманих фактів та обставин суд лише визначає, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.
Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 , підозри підтверджується наданими слідчим матеріалами, зокрема:
-протоколом допиту свідків, які повідомили про обставини відсутності за місцем несення служби військовослужбовців вч НОМЕР_3 та причетності посадових осіб вч НОМЕР_3 до підроблення документів для грошових виплат зазначеним військовослужбовцям.
-інформацією з ІНФОРМАЦІЯ_6 ;
-інформацією з ІНФОРМАЦІЯ_7 ;
-протоколом про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій - знаття інформації з електронних комунікаційних мереж;
Відомості, які містяться у наведених матеріалах, узгоджуються з обставинами, зазначеними у повідомленні про підозру, підтверджують їх та у своїй сукупності дають вагомі підстави для висновку про обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні нею кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191 КК України.
Слід наголосити, що стандарт доказування «обґрунтована підозра» обмежує міру, до якої слідчий суддя може оцінювати обставини, відомості про які надані сторонами. В межах оцінки питань, обумовлених розглядом клопотання, слідчий суддя не констатує та не має права констатувати винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення.
3.4. Щодо наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Обґрунтовуючи клопотання, слідчий послався на існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, отже слідчий суддя має оцінити їх наявність, зокрема ризиків:
- переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
- знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
- незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних, експертів у цьому ж кримінальному провадженні;
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
3.5. Щодо ризику переховуватись від органів досудового розслідування та суду
Слідчий суддя вважає обґрунтованими доводи прокурора про те, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, які згідно класифікації, передбаченої ст. 12 КК України, належить до умисного та корисливого службового тяжкого злочину проти власності в умовах воєнного стану.
На переконання слідчого судді, очікування можливого суворого покарання саме по собі може бути реальним мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який зазначав, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (п. 80 рішення у справі «Ілійков проти Болгарії»).
Разом з тим, сама лише тяжкість кримінального правопорушення та суворість можливого покарання без врахування інших факторів не є достатньою підставою для висновку про наявність такого ризику.
Слідчий суддя погоджується з доводами слідчого про те, що з огляду на військову агресію проти України в уповноважених органів ускладнене здійснення належного контролю за перетином особами державного кордону України. Зазначена обставина свідчить про можливість її перетину, у тому числі поза офіційними пунктами пропуску.
Крім того, відповідно до примітки до ст.45 КК України, зазначений злочин, який інкримінується підозрюваному відноситься до корупційних. Таким чином, до підозрюваного у разі визнання його винуватим за вказаною кваліфікацією, буде неможливе застосування звільнення від відбування реального покарання у вигляді позбавлення волі.
Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_4 усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Викладене переконує слідчого суддю в обґрунтованості доводів слідчого щодо наявності цього ризику.
Наразі зазначений ризик суттєво не зменшився.
3.6. Щодо ризику незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних, експертів у кримінальному провадженні
Під час оцінки цього ризику слідчий суддя виходить з того, що:
- по-перше, показання свідків, як тих, що вже допитані в ході досудового розслідування, так і тих, які можуть бути допитані у подальшому, є процесуальними джерелами доказів (ч. 2 ст. 84 КПК України) та можуть мати важливе значення в контексті предмету доказування у цьому кримінальному провадженні;
- по-друге, встановлена кримінальним процесуальним законом процедура отримання показань свідків передбачає безпосереднє сприйняття їх судом у судовому засіданні (ст. 23, 224 КПК України). Отже, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Підозрюваному відомі підконтрольні військовослужбовці, які за змістом підозри фактично не проходили військову службу та отримували грошові кошти військової частини.
Крім того, підозрюваний наразі не відсторонений від військової посади та за матеріалами підозри був одним із організаторів кримінального правопорушення.
Наведені обставини свідчать про обґрунтованість доводів прокурора в частині наявності ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні з метою підбурення їх до зміни наданих раніше показань у кримінальному провадженні, надання неправдивих показань чи відмови від дачі показань на користь підозрюваного.
3.7. Щодо інших ризиків
На переконання слідчого судді, стороною обвинувачення не доведена наявність інших зазначених у клопотанні ризиків.
3.8. Щодо наявності підстав для продовження запобіжного заходу
З урахуванням обґрунтованої підозри та встановлених ризиків кримінального провадження, на цьому етапі кримінального провадження продовження запобіжного заходу є об'єктивно необхідним з метою досягнення дієвості відповідного кримінального провадження і забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Також ч. 2 ст. 183 КПК України визначає виключний перелік осіб, до яких може бути застосований цей запобіжний захід. ОСОБА_4 , належить до цього переліку як особа, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років (п. 4 ч. 2 цієї статті).
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є: домашній арешт, застава, особиста порука, особисте зобов'язання. Втім, на переконання слідчого судді, жоден з цих запобіжних заходів не здатний запобігти встановленим ризикам.
Окрім обґрунтованості підозри та встановлених ризиків, слідчий суддя враховує також інші обставини, передбачені ч. 1 ст. 178 КПК України, зокрема, вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваною кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує їй у разі визнання винуватою у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров'я підозрюваного, майновий стан, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються ці обставини.
Оцінивши наведені обставини у сукупності, слідчий суддя дійшов висновку, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є пропорційним для запобігання ризикам, наведеним у клопотанні слідчого, а застосування підозрюваному іншого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить досягнення мети запобіжного заходу та належне виконання підозрюваною процесуальних обов'язків.
Доводи захисту щодо наявності певних захворювань у підозрюваного не свідчать про неможливість утримання підозрюваного під вартою.
Слідчий суддя вважає обґрунтованими доводи слідчого щодо необхідності продовження до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який відповідає верхній межі, визначеній ч. 1 ст. 197 КПК України для цього запобіжного заходу. Необхідність визначення саме такого строку обумовлена тим, що досудове розслідування у кримінальному провадженні не завершене, а підстави вважати, що наведені ризики можуть зникнути чи зменшитися раніше цього строку, відсутні. Водночас, строк дії запобіжного заходу не може перевищувати строк досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні.
3.9. Щодо неможливості завершити досудове розслідування до закінчення дії попередньої ухвали
Прокурор послався на неможливість закінчення досудового розслідування до завершення строку дії попередньої ухвали. Зокрема, наголосив на необхідності:
-встановити та допитати інших військовослужбовців ВЧ НОМЕР_3 для встановлення повного кола причетних осіб;
-отримати матеріали позапланового внутрішнього аудиту діяльності військової частини НОМЕР_3 ;
-отримати висновок судово-економічної експертизи для підтвердження інформації, викладеної в матеріалах позапланового внутрішнього аудиту діяльності військової частини НОМЕР_3 ;
-призначити судові почеркознавчі експертизи;
-здійснити тимчасовий доступ до речей і документів, що перебувають у володінні ІНФОРМАЦІЯ_8 ;
-здійснити тимчасовий доступ до речей і документів, що перебувають у володінні ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_9 »;
-допитати свідків у кримінальному провадженні;
-вирішити питання щодо зміни раніше повідомленої підозри та нової підозри ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 ;
-Отримати матеріали проведення негласних слідчих (розшукових) дій;
-виконати вимоги ст. 290, 291 КПК України.
На переконання слідчого судді, зазначені процесуальні дії безпосередньо стосуються обставин кримінального правопорушення та спрямовані на їх повне та всебічне з'ясування. Їх обсяг є суттєвим та сторона обвинувачення об'єктивно потребуватиме значного часу для їх проведення.
3.10. Щодо визначення розміру застави
Слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України (ч. 3 ст. 183 КПК України).
Розмір застави визначається слідчим суддею з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та встановлених ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього (ч. 4 ст. 182 КПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно (ч. 5 ст. 182 КПК України).
У рішенні «Мангурас проти Іспанії» (п. 78, 820) ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, прибуття обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути врахована наявність грошових засобів у обвинуваченого.
Отже, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати стримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки.
Враховуючи обставини повідомлені захистом, певне зменшення процесуальних ризиків, доходжу до висновку, застава у розмірі 1900 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб буде здатною забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, а ризик її втрати буде фактором, який стримуватиме підозрювану від реалізації наявних ризиків.
3.11. Щодо покладення на підозрюваного обов'язків
У разі внесення застави, з метою мінімізації ризиків, встановлених у судовому засіданні, а також запобігання позапроцесуальній поведінці підозрюваного, наявні підстави для покладення на ОСОБА_4 , передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України процесуальних обов'язків, що визначенів ухвалі Київського районного суду м. Одеси від 27.06.2025 року..
3.12. Висновки слідчого судді
Слідчий суддя враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини з плином часу інтенсивність ризику позапроцесуальної поведінки підозрюваного зменшується. Разом з тим, ступінь зменшення ризиків не досяг того рівня, який переконав би слідчого суддю у відсутності підстав для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_4 .
За таких обставин клопотання слідчого з врахуванням зменшення розміру застави слід задовольнити.
На підставі встановленого, керуючись ст.ст.176-178, 182-184, 193, 194, 196 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 яке погоджене прокурором відділу Одеської Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12025160000000191 від 18.02.2025 року відносно ОСОБА_4 - задовольнити частково.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити строк тримання під вартою до 17 жовтня 2025 року включно.
Визначити розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язків, передбачених КПК України в сумі 1900 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 5 753 200 (п'ять мільйонів сімсот п'ятдесят три тисячі двісті) гривень.
У разі внесення застави підозрюваного звільнити з-під варти негайно та покласти на підозрюваного ОСОБА_4 , обов'язки строком до 17 жовтня 2025 року включно, на умовах визначених в ухвалі Київського районного суду м. Одеси від 27.06.2025 року.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга, протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1