21 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/7884/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ «Приватбанк», скаржник)
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2025
у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк»
до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк»
про стягнення 24 999,00 грн,
АТ «Приватбанк» 07.08.2025 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2025 у справі №910/7884/24, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Крім того, у прохальній частині касаційної скарги просить зупинити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2025 у справі №910/7884/24 до закінчення перегляду справи у касаційному порядку.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №910/7884/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
Склад суду змінено відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2025.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028 гривні.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України вбачається, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Як убачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) предметом позову у справі №910/7884/24 є стягнення 24 999,00 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн), тому є малозначною в розумінні статті 12 ГПК України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
АТ «Приватбанк» у касаційній скарзі з посиланням на підпункти «а», «б», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що:
касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, пов'язаної із правовідносинами щодо повернення банками-учасниками МПС грошових коштів за платежами, які оскаржені платниками в порядку пре-арбітражу за Правилами та умовами обслуговування платіжної системи MASTERCARD. Питання полягає у наявності правових підстав для стягнення боргу банком отримувача платежу з банка у правовідносинах щодо повернення банками-учасниками МПС грошових коштів за платежами, які оскаржені платниками в порядку пре-арбітражу;
АТ «ПриватБанк» позбавлене можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді інших подібних справ, сторонами в яких є АТ «ПриватБанк», Акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк» (далі - АТ «ПУМБ»), АТ «А-Банк»;
АТ «А-Банк» буде масово подавати подібні безпідставні позови на невеликі суми, посилаючись на оскаржувані незаконні рішення суду у цій справі, що може призвести до перевантаження господарських судів та до значних збитків для АТ «ПриватБанк», а тому для АТ КБ «ПриватБанк» ця справа має виняткове значення.
Наведені скаржником і зазначені у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не є очевидно неприйнятними щодо наявності випадків передбачених підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 278 ГПК України.
Втім суд критично ставиться, щодо обґрунтувань наявності випадку передбаченого підпунктом «б» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, оскільки скаржник не навів в якій саме справі він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями щодо стягненні коштів.
Відповідно до частини четвертої статті 294 ГПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Як підставу касаційного скарги, скаржник у касаційній скарзі посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає, що:
суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №910/2062/18, від 16.12.2020 у справі №278/1258/16-ц та від 25.11.2020 у справі №233/1950/19, від 18.03.2021 у справі №910/9525/19, від 01.09.2020 у справі №910/14065/18, від 26.05.2020 у справі №922/2805/19, від 02.04.2020 у справі №910/7160/19, від 21.07.2020 у справі №905/1609/19, від 14.10.2019 у справи №910/6642/18, від 07.04.2021 у справі №924/199/20, від 28.02.2018 (справа №473/2315/17), від 06.03.2018 (справа №585/1320/16-ц), від 10.07.2019 (справа №522/22780/15-ц), від 01.07.2020 (справа №712/9107/18) та від 07.12.2020 (справа №182/5175/16-ц) та постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18 та від 13.10.2020 №640/22013/18, від 23.10.2019 у справі №923/876/16, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 15.05.2018 у справі №373/1281/16-ц (провадження №14-128цс18). Скаржник зазначає порушені норми права Закону України «Про платіжні послуги», Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статей 4, 45, 73, 162 ГПК, статті 11 Цивільного кодексу України, Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України №705 від 05.11.2014;
відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Судами при винесенні оскаржуваних рішень застосовано норми Закону України «Про платіжні послуги» та не застосували норми права, які регулюють правовідносини щодо повернення банками-учасниками МПС грошових коштів за платежами, які оскаржені платниками в порядку пре-арбітражу за правилами міжнародної платіжної системи MASTERCARD.
Отже, на момент відкриття касаційного провадження доводи касаційної скарги щодо підстав не є очевидно неприйнятними, а відтак подані матеріали достатні для касаційного розгляду на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Касаційна скарга подана в межах строку на касаційне оскарження, ураховуючи дату її ухвалення в цій справі.
Зважаючи на зміст частини тринадцятої статті 8 та частини четвертої статті 301 ГПК України, перегляд оскаржених рішень має здійснюватися без повідомлення/виклику учасників справи у порядку письмового провадження.
Щодо клопотання про зупинення виконання оскаржуваних рішень у справі №910/7884/24 до закінчення перегляду справи в касаційному порядку
З аналізу абзацу другого частини четвертої статті 294 та статті 332 ГПК України вбачається, що заява про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії має містити обґрунтування необхідності зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії.
Повноваження суду стосовно зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії унормовано положенням частини першої статті 332 ГПК України, відповідно до якого суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Однак необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.
Клопотання про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії, має бути мотивованим, містити підстави для зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії, підтверджене належними доказами. У клопотанні заявник повинен навести обґрунтування його вимог та довести, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для відновлення порушених прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або буде неможливим повернення виконання судового рішення або зупинення його дії у разі, якщо воно буде скасоване.
Заява про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії повинна містити не лише посилання на правові норми, що надають суду можливість здійснити таку процесуальну дію, а й бути обґрунтованою посиланням на конкретні обставини (утруднення повторного розгляду справи, перешкоди у здійсненні повороту виконання, запобігання порушенню прав осіб, які брали/не брали участі у розгляді справи, але рішенням суду вирішено питання про їх права та обов'язки) та наявністю доказів в підтвердження таких обставин (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 28.10.2019 у справі №904/94/19).
Суд, вирішуючи питання про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії, враховує необхідність у цьому, зокрема, у разі ймовірності утруднення повторного розгляду справи внаслідок можливого скасування судового рішення, необхідності забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, а також осіб, які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов'язки тощо.
У разі зміни або скасування судового рішення після його виконання статтею 333 ГПК України унормовано вирішення питання про поворот виконання рішення, постанови.
Так, навіть саме по собі проведення виконавчих дій не є безумовною підставою для зупинення судом касаційної інстанції виконання (дії) оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанцій, що набрали законної сили і є обов'язковими до виконання (стаття 1291 Конституції України, стаття 326 ГПК України).
Суд має право зупинити виконання судових рішень, зокрема, якщо кінцеве рішення невідворотне та його негайне виконання може завдати значної шкоди. При цьому сторона, проти якої ухвалено судове рішення у справі, має обґрунтувати свою заяву належним чином і навести обґрунтування його вимог та довести, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для відновлення порушених прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або буде неможливим повернення виконання судових рішень або зупинення їх дії у разі, якщо вони будуть скасовані.
Разом з тим в ухвалі про зупинення виконання судового рішення суд не вправі обґрунтовувати своє рішення припущеннями, суд має навести підстави для такого зупинення.
Саме по собі твердження скаржника, що судове рішення прийняте з порушенням не свідчить про автоматичну необхідність його зупинення. Право на оскарження само по собі не є причиною зупинення виконання судового рішення.
Слід зауважити, що за змістом статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Відповідно до частини першої статті 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.
Крім того, Касаційний господарський суд враховує те, що необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (§ 43).
Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції»).
Суд враховує, що у клопотанні скаржника про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень не наведені жодні аргументовано/обґрунтовані доводи, що дають підстави для висновку про необхідність зупинення їх виконання та відсутні докази на підтвердження факту необхідності їх зупинення.
Враховуючи викладене, зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії в силу статті 332 ГПК України є правом, а не обов'язком суду, та беручи до уваги, що однією із засад (принципів) господарського судочинства є обов'язковість судового рішення й з огляду на відсутність у суду касаційної інстанції належно обґрунтованих і підтверджених підстав для висновку про необхідність зупинення виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, в задоволенні клопотання скаржника слід відмовити.
Ураховуючи доводи касаційної скарги, які не є очевидно неприйнятними, письмову форму матеріалів справи №910/7884/24, з огляду на технічний стан функціонування та наповнення Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи на момент прийняття ухвали, Суд доходить висновку про необхідність витребування матеріалів справи.
Керуючись статтями 234, 235, 294, 301, 314, 332 ГПК України, Верховний Суд
1. Відкрити касаційне провадження у справі №910/7884/24 за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2025 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
2. Інші учасники справи мають право подати відзив на касаційну скаргу до 06 вересня 2025 року до Верховного Суду Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, або через Електронний суд. Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
3. Відмовити Акціонерному товариству «Комерційний банк «Приватбанк» у задоволенні клопотання про зупинення виконання на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2025 до закінчення перегляду справи у касаційному порядку.
4. Витребувати матеріали справи №910/7884/24 Господарського суду міста Києва за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк» про стягнення 24 999,00 грн.
5. Копії ухвали надіслати до Господарського суду міста Києва та Північного апеляційного господарського суду для виконання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова