21 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/7426/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - ПрАТ «Київводоканал», скаржник)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2025
за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
до Дочірнього підприємства «Інститут «Київінжпроект» Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Проектний комплекс»
про стягнення 163 215,00 грн,
ПрАТ «Київводоканал» 11.08.2025 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 у справі №910/7426/24 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/7426/24 залишити в силі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2025 для розгляду справи №910/7426/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
Склад суду змінено згідно з повторним автоматизованим розподілом судової справи між суддями від 21.08.2025.
З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ПрАТ «Київводоканал» звернулося до суду з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства «Інститут «Київінжпроект» Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Проектний комплекс» (далі - ДП «Інститут «Київінжпроект») збитків в сумі 163 215,00 грн.
Господарський суд міста Києва рішенням від 31.07.2024 у справі №910/7426/24 позов задовольнив повністю. Стягнув з ДП «Інститут «Київінжпроект» на користь ПрАТ «Київводоканал» 163 215,00 грн збитків та 3 028,00 грн судового збору.
Зі змісту судового рішення першої інстанції вбачається, що суд виходив з того, що за платіжними дорученнями на загальну суму 4 993 015,33 грн позивачем оплачено на користь відповідача вартість робіт за Договором підряду. У той же час відповідачем завищено вартість робіт по об'єкту на суму 163 215,00 грн, а тому, збитки у сумі 163 215,00 грн підлягають відшкодуванню відповідачем. Протиправна поведінка відповідача проявляється в тому, що фактично відповідачем завищено вартість робіт за Договором підряду на суму 163 215,00 грн. Розмір збитків встановлено за результатами проведення позапанового аудиту оцінки діяльності ПрАТ «Київводоканал» щодо ефективності вжиття заходів стосовно виконання умов Договору від 01.12.2006 та процесу управління бюджетними коштами за 2019-2023 роки, проведеного Департаментом внутрішнього фінансового контролю та аудиту КМР (КМДА). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками полягає в тому, що у зв'язку з завищенням вартості робіт за Договором це призвело до отримання відповідачем коштів за роботи, які фактично в реальності коштують менше. Вина боржника має вираження у його діях, а зокрема в тому, що саме він протиправно завищив вартість робіт за Договором. Відповідачем у справі не доведено відсутності своєї вини при завищенні вартості робіт за Договором.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 23.07.2025, зокрема, рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/7426/24 скасував. Прийняв нове рішення про відмову в позові. Стягнув з ПрАТ «Київводоканал» на користь ДП «Інститут «Київінжпроект» 4 542,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Зі змісту судового рішення апеляційного суду вбачається, що суд виходив з того, що укладений сторонами Договір не визнавався недійсним ні повністю, ні в частині ціни договору, зміни до нього не вносилися, докази перевищення сторонами кошторисів відсутні, так само як відсутні і факт порушення відповідачем Договору, а самі договірні зобов'язання припинені їх належним виконанням. Суд апеляційної інстанції зазначив, що сторонами було укладено Договір, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано відповідачем як оплату виконаних за Договором робіт, в розмірі, встановленому сторонами в Договорі, то такі кошти набуті відповідачем правомірно і вони не можуть вважатися збитками, у зв'язку з чим дійшов висновку, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача 163 215,00 грн.
Зі змісту судового рішення апеляційної інстанції убачається, що суд дослідив і оцінив документи які є результатами внутрішнього аудиту, проведеного Департаментом внутрішнього фінансового контролю та аудиту Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ПрАТ «Київводоканал» в контексті оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, встановлених законом.
За приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 встановлює прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі №910/7426/24 є стягнення 163 215,00 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн), адже є малозначною у розумінні статті 12 ГПК України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Верховний Суд зазначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
ПрАТ «Київводоканал» у касаційній скарзі з посиланням на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що:
ця касаційна скарга має виняткове значення для скаржника, який є об'єктом критичної інфраструктури та єдиним підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення у місті Києві. ПрАТ «Київводоканал» в умовах воєнного стану вживає заходів, які потребують значних фінансових витрат та які спрямовані на стабільне функціонування об'єктів критичної інфраструктури, що забезпечують життєдіяльність міста Києва та деяких населених пунктів Київської області. Відмова у задоволенні позову у цій справі прямо впливає на фінансовий стан ПрАТ «Київводоканал» та екологічну обстановку у місті Києві;
касаційні фільтри у цьому випадку позбавляють касатора можливості заявити про допущення апеляційним судом порушень при розгляді справи, які полягають у ігноруванні судом доказів наданих позивачем, здійснення судами висновків всупереч приписів матеріального та процесуального права, та імперативних норм закону.
Також скаржник у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував приписи статей 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 22, 883, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і не врахував висновки щодо їх застосування, викладені у постановах Верховного Суду від 01.03.2021 у справі №927/375/19, від 27.08.2020 у справі №916/477/18, від 11.01.2022 у справі №904/1448/20, від 04.09.2018 у справі №923/1315/16, від 04.04.2018 у справі №910/2018/17, від 07.05.2020 у справі №910/5100/19, від 04.12.2018 у справі №910/21493/17, від 27.08.2019 у справі №914/1619/18, від 24.02.2021 у справі №904/982/19. Також, при вирішенні справи апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.02.2020 у справі №910/1784/16 (№910/17984/16) про те, що акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення законодавства суб'єктами господарювання.
Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій не ґрунтується на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадку передбаченого пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Щодо формування правозастосовчої практики, то Верховний Суд оцінюючи покликання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що як свідчить абзац третій сторінки 4 касаційної скарги зазначено, що касаційні фільтри у даному випадку позбавляють касатора можливості заявити про допущення апеляційним судом порушень при розгляді справи, які полягають у ігноруванні судом доказів наданих позивачем, здійснення судами висновків всупереч приписів матеріального та процесуального права та імперативних норм закону.
Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.
Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Верховний Суд виходить з того, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування.
Зі змісту судового рішення, суду першої інстанції, яке розміщене в Єдиному державному реєстрі судових рішень, убачається, що ним встановлено:
« 2.1. За результатами проведення публічної закупівлі №UA-2020-04-09-003619-b, між Приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал», як замовником, та Дочірнім підприємством «Інститут «Київінжпроект» Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Проектний комплекс», як виконавцем, укладено Договір від 09.04.2020 № 032001 на виконання робіт з розробки проєктної документації (далі Договір).
2.2. Згідно з п. 1.1 Договору замовник доручає, а виконавець відповідно до умов даного договору приймає на себе зобов'язання по розробці проєктної документації по об'єкту «Реконструкція напірних мулопроводів Бортницької станції аерації від камери МК2 вул. Колекторна, 1 в Дарницькому районі м. Києва до камер МК20 на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району, Київської області» (далі Об'єкт). Стадії проєктування - Проєкт. Робоча документація»;
« 2.4. Згідно з п. 3.1 Договору ціна договору (вартість проєктної документації, в т. ч. проєктно-вишукувальних робіт (інженерно-геологічних, топогеодезичних та ін.) та ін., крім обстеження існуючих інженерних мереж, будівель та споруд) згідно з протоколом погодження договірної ціни (додаток № 6) та договірною ціною (додаток № 7), які є невід'ємною частиною даного договору, визначається динамічною ціною та становить 4 993 015,33 грн, в тому числі: проектна документація - 4 160 846,11 грн, податок на додану вартість - 832 169,22 грн»;
« 2.10. За результатами проведення позапланового аудиту оцінки діяльності ПрАТ «АК «Київводоканал» щодо ефективності вжиття заходів стосовно виконання умов Договору від 01.12.20226 та процесу управління бюджетними коштами за 2019-2023 року Департаментом внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) встановлено, що підрядником ДП «Інститут «Київінжпроект» ТОВ «ПК Проектний комплекс» за Договором від 09.04.2020 № 032001 допущено завищення вартості виконаних робіт на суму 163 215, 00 грн, про що складено звіт»;
« 3.1. Предметом даного позову в даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача 163 215, 00 грн збитків.
3.2. Юридичними підставами позову є статті 22, 526, 611 ЦК України.
3.3. Фактичними підставами позову є бездіяльність відповідача в частині повернення позивачу завищеної вартості підрядних робіт»;
« 7.10. У загальних положеннях про підряд (Глава 61 ЦК України) йдеться про те, що якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором. За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (ст. 852 ЦК України)»;
« 7.21. Судом встановлено, що як вбачається із наявних у матеріалах справи платіжних доручень на загальну суму 4 993 015, 33 грн - позивачем оплачено на користь відповідача вартість робіт за Договором підряду.
7.22. У той же час відповідачем завищено вартість робіт по об'єкту «Реконструкція напірних мулопроводів Бортницької станції аерації від камери МК2 вул. Колекторна, 1 в Дарницькому районі м. Києва до камер МК20 на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району, Київської області» на суму 163 215, 00 грн.
7.23. А тому, збитки у сумі 163 215, 00 грн підлягають відшкодуванню відповідачем.
7.24. В процесі розгляду спору суд встановив, що згідно з Аудиторського звіту в порушення ДСТУ Б Д.1.1-7:2013 завищено вартість робіт по об'єкту «Реконструкція напірних мулопроводів Бортницької станції аерації від камери МК2 вул. Колекторна, 1 в Дарницькому районі м. Києва до камер МК20 на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району, Київської області» на суму 163 215, 00 грн. Водночас, виконавець повинен виконати замовнику передбачені Договором роботи, якість яких відповідає умовами технічного завдання, завдання на проектування, доповнення до завдання на проектування, державним будівельним, проектним нормам, правилам та стандартам, ДСТУ (п. 2.1. Договору)».
Апеляційний суд переглядаючи рішення місцевого суду та скасовуючи його виходив з того, що:
«Як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти, вимога про стягнення яких заявлена Позивачем і задоволена рішенням суду, отримані Відповідачем на підставі укладеного сторонами справи договору як оплата за виконані ним роботи, що прийняті Позивачем в повному обсязі без зауважень, розмір оплати відповідав договірній ціні та вартості робіт, встановленим сторонами в договорі, а зобов'язання за договором припинені їх належним виконанням більш ніж за три роки до розгляду справи судом.
Відповідно до п.3.1. укладеного сторонами Договору №032001 на розробку проектної документації від 09.04.2020 р. (далі - Договір, копія у справі), ціна Договору згідно з протоколом погодження договірної ціни (Додаток №6 до Договору) та договірною ціною (Додаток №7 до Договору), які є невід'ємною частиною даного Договору, визначається динамічною ціною та становить суму в розмірі 4 993 015,33 грн»;
«Як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення з позовом до суду і прийняття оскаржуваного рішення, позивачем роботи прийняті та оплачені без будь-яких зауважень, у зв'язку з чим заявлені до стягнення кошти не можуть вважатися збитками»;
«Єдиною підставою для задоволення позову судом першої інстанції визначено результати внутрішнього аудиту, проведеного Департаментом внутрішнього фінансового контролю та аудиту Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за результатами проведення позапланового аудиту оцінки діяльності ПрАТ «АК «Київводоканал».
Так, відповідно до п.п.1.1., 1.2. «Положення про Департамент внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)», що є додатком до рішення Київської міської ради 18.09.2014 р. №151/151, Департамент є структурним підрозділом КМДА, заснований на комунальній власності територіальної громади м. Києва, є підзвітним та підконтрольним Київському міському голові та Київській міській раді.
Суд першої інстанції, з посиланням на п.2.1. Положення, визнав Департамент уповноваженим органом для проведення контрольних заходів щодо Позивача. Однак будь які контрольні повноваження стосовно Відповідача у Департамента відсутні.
Звіт внутрішнього аудиту не є належним і допустимим доказом, який підтверджує порушення Відповідачем договірних зобов'язань і завдання Позивачеві збитків, оскільки Договір було виконано сторонами належним чином, відповідно до його умов, які були погоджені сторонами, в тому числі щодо вартості робіт, а висновки Департаменту (як контролюючого органу КМДА) не передбачені умовами Договору як підстава для перегляду його умов, не впливають і не можуть ні вплинути, ні змінювати умови укладеного між сторонами Договору, зокрема в частині ціни.
Результати внутрішніх перевірок (ревізій чи аудитів) можуть виступати підставами для вчинення процесуальних дій, зокрема пред'явлення позову, однак не звільняють сторону від процесуального обов'язку доводити свої вимоги іншими належними та допустимими доказами, що в даній справі Позивачем виконано не було.
При цьому звіт внутрішнього аудиту, заснований на результатах перевірки вартості фактично виконаних обсягів робіт, проведеної фахівцями КП «Київекспертиза», яке не уповноважено розглядати питання формування цін на проектні роботи по об'єктах класу наслідків СС3, після отримання по них позитивних висновків ДП «Укрдержбудекспертиза» та за відсутності претензій щодо відповідності та повноти виконаних робіт».
Відтак доводи скаржника щодо допущення апеляційним судом порушень при розгляді справи, які полягають у ігноруванні судом доказів наданих позивачем спростовуються змістом оскаржуваної постанови і не свідчать, що судом апеляційної інстанції не було досліджено і оцінено докази, а фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову.
Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані, виходячи за такого.
Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Доводи скаржника, що подана ним касаційна скарга має виняткове значення, оскільки скаржник є об'єктом критичної інфраструктури та єдиним підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення у місті Києві, само по собі не означає, що його статус, як об'єкт критичної інфраструктури є винятковим випадком для оскарження судового рішення у цій справі, не є аргументованими і переконливими обґрунтуваннями щодо цих правовідносин, а зводяться лише до незгоди із судовим рішенням суду попередньої інстанції і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судом, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», цю категорію справ.
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виняткове значення або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судом попередньої інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судом під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа малозначна, а відтак застосування наявності/відсутності критерію малозначності у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був передбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду цієї справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності), колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ «Київводоканал» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 у справі №910/7426/24, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 у справі №910/7426/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос