вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" серпня 2025 р. Справа№ 910/4313/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради»
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025
та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.06.2025
та апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп»
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025
у справі № 910/4313/25 (суддя І.Д. Курдельчук)
за позовом Комунального підприємства « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп»
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
1) Державної податкової служби України
2) Головного управління ДПС у Полтавській області
та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання недійсним договору в частині та стягнення грошових коштів,
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -
Комунальне підприємство « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» (далі також - Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп» (далі також - Товариство), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Державної податкової служби України, 2) Головного управління ДПС у Полтавській області та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління ДПС у м. Києві про визнання недійсним договору в частині та стягнення грошових коштів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у справі №910/4313/25 позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним пункт 3.1 Договору про закупівлю №140 від 18.04.2024, укладеного між Комунальним підприємством « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп», в частині включення до договірної ціни (вартості товару) суми податку на додану вартість у розмірі 303 813, 08 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним п. 3.1 Договору про закупівлю №140 від 18.04.2024, суд першої інстанції керувався нормами статей 16, 203, 215, 217, 628 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), статті 180 Господарського кодексу України (далі також - ГК України), статей 1, 14, 30, 185, 186, 188, 194, підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі також - ПК України), статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення», а також Класифікатора медичних виробів НК 024:2019 за порядковим номером 40761, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 05.02.2019 №159 (чинного на момент укладення договору №140 від 18.04.2024) та Переліку лікарських засобів та медичних виробів, що ввозяться та постачаються на митну територію України під час воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1447 та встановленими судом обставинами безпідставного включення до ціни договору суми податку на додану вартість, з огляду на те, що предметом договору №140 від 18.04.2024 є закупівля для Комунального підприємства « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» апарату ультразвукової діагностики, який включено до переліку медичних виробів, які звільняються від оподаткування ПДВ на підставі підпункту 2 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 303 813,08 грн на підставі ст. 1212 ЦК України, суд дійшов висновку про передчасність таких вимог, з огляду на встановлені судом обставини перерахування спірної грошової суми у повному обсязі як податку на додану вартість до державного бюджету та відсутності доказів проведення коригування податкових зобов'язань на суму податку на додану вартість у розмірі 303 813, 08 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Комунальне підприємство « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення грошових коштів у розмірі 303 813,08 грн та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.
Вважає, що судом першої інстанції у цій частині, безпідставно не застосовано норми ст. 1212 ЦК України. Вважає, що матеріалами справи підтверджується набуття Товариством спірних грошових коштів без достатньої правової підстави, відповідно, незалежно від наявності чи відсутності вини Товариства у цьому, грошові кошти мають бути повернуті Підприємству. Під час розгляду спору, судом першої інстанції безпідставно не враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 20.09.2024 у справі №628/1203/19.
Підприємство наполягає, що оскільки Товариством сума податку на додану вартість у розмірі 303 813,08 грн отримана у складі вартості придбаного на підставі Договору про закупівлю №140 від 18.04.2024 медичного обладнання, який за нормами чинного законодавства України на час здійснення господарської операції звільнений від оподаткування податком на додану вартість, то враховуючи задоволення судом позовної вимоги про визнання пункту 3.1 цього Договору в частині включення до ціни товару суми податку на додану вартість у розмірі 303 813,08 грн недійсним, вказана сума коштів вважається такою, що хоча і була перерахована в межах договірних платежів, але наразі така правова підстава визнана недійсною, що має наслідком необхідність повернення отриманої суми грошових коштів відповідно до положень ст. 1212 ЦК України. Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 916/707/21, яка також не була врахована місцевим господарським судом.
Підприємством також заявлено вимоги про покладення на Товариство судових витрат, а саме, на сплату судового збору за подання апеляційної скарги та витрат на професійну правничу допомогу орієнтовний (примірний) розмір яких становить 20 000,00 грн, та повідомлено, що докази понесення витрат на професійну правничу допомогу в межах апеляційного провадження будуть надані в порядку, визначеному ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі №910/4313/25 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп» про залишення без розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп» про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу залишено без розгляду. Залишено без розгляду заяву Комунального підприємства « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» про розподіл судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвала суду вмотивована нормами статей 11, 129, 169, 226 Господарського процесуального кодексу України, а також встановленими судом обставинами щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп» про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, - звернення Товариства із заявою про залишення заяви про ухвалення додаткового рішення без розгляду, а щодо клопотання Комунального підприємства « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» про розподіл судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, - вирішенням питання розподілу судових витрат у рішенні Господарського суду міста Києва від 10.06.2025.
Не погоджуючись із вищевказаною ухвалою, Комунальне підприємство « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн та витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 7 585,20 грн. Вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано ч.9 ст. 129 ГПК України, оскільки стороною, яка включила ПДВ до тендерної пропозиції було Товариство, тому саме воно має нести наслідки судового розгляду у вигляді відшкодування усіх судових витрат Підприємства.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2025 апеляційну скаргу Комунального підприємства «2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/4313/25 та призначено розгляд скарги на 14.08.2025. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 25.07.2025. Ухвалою суду також витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4313/25.
Також не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2025, Товариство з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині визнання недійсним пункту 3.1 Договору про закупівлю № 140 від 18.04.2024 та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Товариством також заявлено вимоги про покладення на Підприємство судових витрат, а саме, на сплату судового збору за подання апеляційної скарги та витрат на професійну правничу допомогу. Докази понесення витрат на професійну правничу допомогу в межах апеляційного провадження будуть надані в порядку, визначеному ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, Товариство вказує на неправильне застосування судом до спірних відносин положення пп. 2 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, оскільки під час розгляду спору не було встановлено здійснення закупівлі «для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України», тобто, судом не встановлено обставин, за яких майно, що є предметом закупівлі не оподатковується ПДВ.
З жодних документів, які були оприлюднені Позивачем на сайті Prozorro та при виконанні договору, Позивач жодного разу не доводив до відома Відповідача, що закуповує товар у Відповідача для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я. При цьому, Позивач не є закладом Міністерства оборони України, а здійснює свою діяльність для забезпечення загальних потреб населення щодо одержання медичної допомоги.
Судом залишено поза увагою доводи Товариства у цій частині.
Товариство не погоджується з висновками суду першої інстанції про відповідність дій Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області, Державної аудиторської служби України щодо проведення перевірки державних закупівель і витрачання коштів, а при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку та складення за її результатами відповідного Акту вимогам законодавства. Наполягає, що питання контролю за нарахуванням та справлянням ПДВ віднесено виключно до повноважень податкових органів.
Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.07.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у справі № 910/4313/25. Призначено спільний розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп» та Комунального підприємства « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у справі №910/4313/25 на 14.08.2025. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 31.07.2025.
23.07.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив Товариства на апеляційну скаргу Підприємства, у якому Товариство просить залишити апеляційну скаргу Підприємства без задоволення, а оскаржувані ухвалу та рішення місцевого суду - без змін. Вважає, що суд першої інстанції правомірно поклав усі судові витрати саме на позивача, з огляду на те, що спір виник виключно внаслідок неправомірних дій позивача. Також вважає мотивованими висновки суду першої інстанції про передчасність вимог позивача про стягнення грошових коштів сплачених як ПДВ до державного бюджету.
Також, 23.07.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив Підприємства на апеляційну скаргу Товариства, у якому Підприємство просить залишити апеляційну скаргу Товариства без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого суду - без змін. Вважає, що в апеляційній скарзі не наведено обґрунтованих доводів щодо помилковості висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання спірної умови договору недійсною.
01.08.2025 та 04.08.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Головного управління ДПС у Полтавській області та від Комунального підприємства « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» відповідно надійшли клопотання про забезпечення участі їх повноважних представників у судовому засіданні у розгляді даної справи у режимі відео конференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2025 вищевказані клопотання задоволено.
Третя особа 2 та третя особа 3 участі своїх уповноважених представників у судове засідання 14.08.2025 не забезпечили, про день, місце та час розгляду справи повідомлялись належним чином.
Судова колегія, вислухавши думку учасників справи щодо можливості розгляду апеляційних скарг за відсутності вищевказаних третіх осіб, порадившись, дійшла висновку про наявність підстав для подальшого розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з'явились.
Так, згідно з частинами 1 та 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
В судовому засіданні 14.08.2025 представник позивача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги, поданої на рішення та ухвалу суду першої інстанції, просив суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення скасувати в частині відмови позивачеві у стягненні з відповідача на його користь грошових коштів у сумі 303 813,08 грн та залишення судових витрат у суді першої інстанції за позивачем і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог, а також скасувати ухвалу суду та прийняти нове рішення, яким здійснити за заявою позивача розподіл судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. Проти вимог апеляційної скарги відповідача заперечив, просив залишити скаргу без задоволення.
Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги позивача, вказуючи на безпідставність її доводів та вимог, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги Підприємства, натомість підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги Товариства, просив скаргу ТОВ «Медсервісгруп» задовольнити.
Представник третьої особи при вирішенні вимог апеляційних скарг поклався на рішення суду.
14.08.2025 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Обговоривши доводи апеляційної скарги Комунального підприємства « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.06.2025, а також апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Комунального підприємства « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга апеляційної скарги Комунального підприємства « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» задоволенню не підлягає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 18.04.2024 між Комунальним підприємством « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», як замовником, та ТОВ «Медсервісгруп» укладено договір №140, відповідно до якого постачальник зобов'язався передати у 2024 році замовнику товар: Код ДК 021:2015 (CPV 2008) - 33110000-4 - Візуалізаційне обладнання для потреб медицини, стоматології та ветеринарної медицини (Ультразвукова діагностична система), а саме - Система ультразвукова діагностична медична Apogee 6500, що зазначено в специфікації, яка додається до цього договору і є його невід'ємною частиною, а замовник зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його.
Згідно із п. 3.1. договору загальна ціна договору становить 4 644 000, 00 грн, у тому числі ПДВ 303 813, 08 грн.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024, а в частині гарантійних умов - до повного виконання зобов'язань (п. 10.1. договору).
Крім того, між позивачем та відповідачем підписано специфікацію до цього договору, в якій сторонами погоджено поставку товару, а саме: Система ультразвукова діагностична медична Apogee 6500 1 шт. на загальну суму 4 644 000, 00 грн, у тому числі ПДВ 303 813, 08 грн.
12.06.2024 згідно із видатковою накладною №12 ТОВ «Медсервісгруп» поставило, а Комунальне підприємство « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» прийняло товар: Система ультразвукова діагностична медична Apogee 6500 1 шт. на загальну суму 4 644 000, 00 грн, у тому числі ПДВ 303 813, 08 грн.
12.06.2024 платіжною інструкцією №382 Комунальне підприємство « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» оплатило поставлений товар у повному обсязі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що п. 3.1. договору №140 від 18.04.2024 в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 303 813, 08 грн суперечить положенням пункту 32 підрозділу 2 Розділу ХХ Податкового кодексу України, оскільки придбаний товар за цим договором відноситься до переліку медичних виробів, які звільняються від оподаткування ПДВ.
18.11.2024 та 27.11.2024 Комунальне підприємство « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» зверталося до ТОВ «Медсервісгруп» із листами за вих. №01-05/2289-15 та №01-05-2370-15, в яких просило повернути грошові кошти у розмірі 303 813, 08 грн.
Ці вимоги Комунального підприємства « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» залишені ТОВ «Медсервісгруп» без задоволення.
Предметом спору у справі, що переглядається є вимога про визнання недійсним п. 3.1 договору №140 від 18.04.2024 в частині включення до ціни договору суми ПДВ 7%, а також стягнення на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України сплачений податок на додану вартість.
Розглядаючи спір в частині визнання недійсним п. 3.1 договору №140 від 18.04.2024 щодо включення до ціни договору суми ПДВ 7%, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Так, згідно із положеннями статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Приписи частини 1 статті 203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Згідно із ч. 1 ст. 1 Податкового кодексу України, останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
За змістом підпунктів а), б) пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів / послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.
Згідно зі ст. 194 ПК України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною. Податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.
У відповідності до положень п. 188.1. статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Відповідно до пунктів 30.1. - 30.2. статті 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Згідно із підпунктом 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України, в тому числі: лікарських засобів та медичних виробів відповідно до підпункту "в" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, що призначені для використання закладами охорони здоров'я, учасниками антитерористичної операції, особами, що беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Комунальним підприємством « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», як замовником, та ТОВ «Медсервісгруп» укладено договір №140, відповідно до якого постачальник зобов'язався передати у 2024 році замовнику товар: Код ДК 021:2015 (CPV 2008) - 33110000-4 - Візуалізаційне обладнання для потреб медицини, стоматології та ветеринарної медицини (Ультразвукова діагностична система), а саме - Система ультразвукова діагностична медична Apogee 6500, загальною вартістю 4 644 000, 00 грн, у тому числі ПДВ 303 813, 08 грн.
Отже, предметом цього договору є закупівля для Комунального підприємства « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» Ультразвукової діагностичної системи, яка віднесена до Класифікатора медичних виробів НК 024:2019 за порядковим номером 40761, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 05.02.2019 №159, який діяв на момент укладення договору №140 від 18.04.2024.
Класифікатор медичних виробів розроблено з метою впровадження системи найменувань, яку застосовують для обміну інформацією щодо медичних виробів. Об'єктами класифікації є медичні вироби, які використовуються для діагностики, профілактики, моніторингу, лікування або полегшення захворювань та травм людини. Класифікатор медичних виробів гармонізовано з міжнародною номенклатурою медичних виробів Global Medical Device Nomenclature.
Класифікатор медичних виробів застосовується для: впорядкування інформації щодо всіх видів медичних виробів; обміну даними між операторами ринку медичних виробів, регулюючими органами та закладами охорони здоров'я; ідентифікації інструментів, апаратів, приладів, пристроїв, матеріалів або інших виробів, що належать до медичних виробів; обміну інформацією стосовно медичних виробів розміщених на ринку; придбання медичних виробів, у тому числі за рахунок коштів державного бюджету; управління ланцюгами поставок медичних виробів.
Відповідно до п. 2.1. Класифікатора медичних виробів НК 024:2019, медичний виріб - будь-який інструмент, апарат, прилад, пристрій, програмне забезпечення, матеріал або інший виріб, що застосовуються як окремо, так і в поєднанні між собою (включаючи програмне забезпечення, передбачене виробником для застосування спеціально для діагностичних та/або терапевтичних цілей та необхідне для належного функціонування медичного виробу), призначені виробником для застосування з метою забезпечення діагностики, профілактики, моніторингу, лікування або полегшення перебігу хвороби пацієнта в разі захворювання, діагностики, моніторингу, лікування, полегшення стану пацієнта в разі травми чи інвалідності або їх компенсації, дослідження, заміни, видозмінювання або підтримування анатомії чи фізіологічного процесу, контролю процесу запліднення та основна передбачувана дія яких в організмі або на організм людини не досягається за допомогою фармакологічних, імунологічних або метаболічних засобів, але функціонуванню яких такі засоби можуть сприяти.
Згідно з НК 024:2019 - 40761 до характеристик загальноприйнятої ультразвукової системи візуалізації віднесено: стаціонарний або мобільний (наприклад, на колесах) набір пристроїв, призначених для збору, відображення та аналізу ультразвукових зображень під час різних екстракорпоральних та / або інтракорпоральних (ендосонографічних або ендоскопічних) ультразвукових зображень візуалізації грудей, передміхурової залози, судинної та внутрішньохірургічної томографії). Він складається з блоку обробки даних з живленням від мережі змінного струму з інтегрованим програмним забезпеченням і монітором. Як правило, набір представлений як мобільна збірка, яка може підтримувати широкий спектр перетворювачів і пов'язаних з ними прикладних програмних пакетів; можуть бути включені ультразвукові перетворювачі.
Відповідно до Переліку лікарських засобів та медичних виробів, що ввозяться та постачаються на митну територію України під час воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1447 система ультразвукова діагностична медична Apogee 6500 входить до переліку медичних виробів, які звільняються від оподаткування ПДВ на підставі підпункту 2 п. 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, оскільки передбачена у Переліку №1447 з назвою медичного виробу «Апарат ультразвукової діагностики».
Отже, Кабінетом Міністрів України постановою №1447 від 27.12.2022 затверджено Перелік лікарських засобів та медичних виробів, що ввозяться та постачаються на митну територію України під час воєнного стану, зокрема, система ультразвукова діагностична медична Apogee 6500 увійшла до переліку медичних виробів, які звільняються від оподаткування ПДВ на підставі підпункту 2 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Одночасно, як встановлено судом, пункт 3.1. договору №140 від 18.04.2024 містить положення про те, що сума договору становить 4 644 000, 00 грн, у тому числі ПДВ 303 813, 08 грн.
Отже, враховуючи викладене, апарат ультразвукової діагностики входить до переліку медичних виробів, які звільняються від оподаткування ПДВ на підставі підпункту 2 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.
За таких обставин, а також ураховуючи положення підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України, операція щодо постачання на митній території України товарів згідно із договором №140 від 18.04.2024, зокрема: апарат ультразвукової діагностики, відноситься до операції, що звільнена від оподаткування податком на додану вартість.
Під час розгляду спору судом першої інстанції враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 про те, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Верховним Судом вказано про можливість визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним пункту 3.1 договору № 140 від 18.04.2024 в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 303 813, 08 грн.
Колегія суддів відхиляє доводи Товариства про те, що необхідною умовою для застосування пп. 2 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, є встановлення обставин здійснення закупівлі «для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України».
Зокрема, Товариство зауважує, що норми ПК України містять необхідні одночасні такі умови при здійсненні господарської операції для звільнення від сплати ПДВ:
1. призначення для використання закладами охорони здоров'я, учасниками антитерористичної операції, особами, що беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації;
2. для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я;
3. наявність у переліку Кабінету Міністрів України.
Разом з цим, відповідно до пп. 2 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України: лікарських засобів та медичних виробів відповідно до підпункту "в" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, що призначені для використання закладами охорони здоров'я, учасниками антитерористичної операції, особами, що беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України.
Отже, використання лікарських засобів та медичних виробів закладами охорони здоров'я та використання лікарських засобів та медичних виробів для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я є двома різними умовами застосування пп. 2 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Обов'язковим є час ввезення на митну територію України та постачання на митній території України лікарських засобів та медичних виробів («..на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства..») та наявність у «переліку, встановленому Кабінетом Міністрів України».
Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» встановлено, що заклад охорони здоров'я - це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.
Матеріалами справи підтверджується, що Підприємство є закладом охорони здоров'я, відповідно, оскільки ним здійснено закупівлю медичного виробу, що є у переліку, то судом першої інстанції правильно застосовано пп. 2 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Колегія суддів також відхиляє доводи Товариства щодо наявності чи відсутності у Держаудитслужби компетенції фіксувати порушення Податкового законодавства, оскільки, по-перші, ці доводи були оцінені судом та правомірно відхилені ним з підстав, викладених в оскаржуваному рішенні. А, по-друге, наявність чи відсутність у Держаудитслужби компетенції не впливає на розгляд позовних вимог по суті, оскільки розглядаючи вимоги про невідповідність пункту 3.1 Договору про закупівлю №140 від 18.04.2024 судом самостійно встановлено порушення сторонами вимог Податкового кодексу, що є достатньою правовою підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо позовних вимог про стягнення 303 813,08 грн у порядку ст. 1212 ЦК України.
Так, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Оскільки відповідач отримав від позивача суму ПДВ при тому, що відповідний товар був звільнений від оподаткування ПДВ, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення 303 813,08 грн, оскільки неповернення Відповідачем Позивачу зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення Відповідача за рахунок Позивача поза підставою, передбаченою законом.
Надаючи оцінку доводам Підприємства про необхідність застосування ст. 1212 ЦК України, колегія суддів виходить з того, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.
Таким чином, застосування у кожному конкретному випадку положень статей 1212 або 216 ЦК України залежить від обставин, за яких грошові кошти передавалися відповідачу.
З'ясовуючи можливість застосування ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин сторін, колегія суддів враховує, що за наслідками судового провадження було визнано недійсною лише умову п. 3.1. спірного договору в частині. У цілому, правочин залишається чинним. Тобто, грошові кошти, перераховані Підприємством Товариству у якості ПДВ не можуть бути повернуті у порядку реституції.
Натомість, ст. 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Такий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 29 липня 2019 року у справі № 756/3966/17.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що обраний Підприємством спосіб захисту порушеного права у вигляді стягнення 303 813,08 грн у порядку ст. 1212 ЦК України є належним, обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи, встановленим за наслідками апеляційного провадження.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про передчасність звернення Підприємства із цими вимогами до Товариства.
Так, судом першої інстанції зауважено, що у разі зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг податкові зобов'язання постачальника (продавця) підлягають коригуванню на підставі складеного та зареєстрованого в ЄРПН розрахунку коригування. Отримувач (покупець) відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.
Судом зауважено, що оскільки спірна сума податку на додану вартість перерахована до бюджету, то спочатку сторони спірних правовідносин повинні виконати операції з коригування сум податкових зобов'язань.
Колегія суддів зауважує, що предметом розгляду є встановленні обставин набуття саме Товариством, а не державним бюджетом України грошових коштів, сплачених йому як ПДВ.
Отже, під час судового розгляду було встановлено, що попри звільнення медичного виробу, що є предметом договору від сплати ПДВ, сторонами, всупереч вимог ПК України було включено суму ПДВ і до договору, і до рахунку, на підставі якого Підприємством було проведено розрахунки. Відповідно, оскільки у Товариства не було ні законодавчих, ні договірних (з огляду на визнання п. 3.1. договору у цій частині недійсним) підстав для отримання суми ПДВ, то набуття її ним свідчить про безпідставне збагачення Товариства за рахунок Підприємства.
Відповідно, проведення сторонами спору коригування сум податкових зобов'язань не має правового значення для розгляду спору по суті заявлених Підприємством вимог.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним пункту 3.1 договору № 140 від 18.04.2024 в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 303 813,08 грн, колегія суддів, врахувавши усі фактичні обставини справи встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025, дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій частині відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Доводи заявника апеляційної скарги щодо необхідності підтвердження використання придбаного за договором майна «для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України» ґрунтуються на помилковому розумінні Товариством пп. 2 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Також, відповідно до п.2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до п.п. 3-4 ч.1 ст. 277 ГПК України, є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо позовних вимог про стягнення 303 813, 08 грн, колегія суддів, врахувавши усі фактичні обставини справи встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Комунального підприємства « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025, дійшла висновку, що ці вимоги також підлягають задоволенню. Відповідно, висновки суду першої інстанції про передчасність заявлення позовних вимог не ґрунтуються на нормах матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини сторін.
Зокрема, судом першої інстанції неправильно застосовано ст. 1212 ЦК України, отже доводи апеляційної скарги Підприємства, - є мотивованими, а скарга у цій частині підлягає задоволенню.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 про відмову у задоволенні вимог про стягнення 303 813, 08 грн підлягає скасуванню з прийняттям у справі нового рішення про задоволення позовних вимог у цій частині у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат та перегляду в апеляційному порядку ухвали Господарського суду міста Києва від 24.06.2025.
Як встановлено під час апеляційного перегляду, вирішуючи спір по суті заявлених вимог та частково їх задовольняючи, суд першої інстанції з посиланням на ч. 9 ст. 129 ГПК України поклав усі судові витрати на позивача, встановивши, що спір виник внаслідок неправильних дій посадових осіб позивача, які при укладенні договору закупівлі медичного обладнання не застосували податкову пільгу стосовно звільнення від оподаткування ПДВ.
Після проголошення скороченого рішення, Комунальне підприємство « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» звернулось до суду із заявою про розподіл судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
У судовому засіданні 24.06.2025, призначеному судом першої інстанції для вирішення питань розподілу судового збору, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість залишення поданої Підприємством заяви без розгляду, з огляду на висловлені у рішенні суду першої інстанції від 10.06.2025 висновки щодо покладення усіх судових витрат на позивача.
Разом з цим, заява Підприємства про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу була подана 12.06.2025, тобто після проголошення скороченого рішення судом, що виключає висновок суду про те, що ним уже були розглянуті ці вимоги Підприємства ще під час проголошення судового рішення. Тобто, суд першої інстанції фактично ухилився від розгляду поданої Підприємством заяви про покладення витрат на професійну правничу допомогу на Товариство.
Отже, доводи Підприємства про неправильне застосування судом норм процесуального права у цій частині є вмотивованими, а судом першої інстанції не дотримано вимог ст. ст. 126, 129 ГПК України.
За таких обставин, враховуючи п.2 ч. 1 ст. 275, п.п. 3-4 ч.1 ст. 277 ГПК України колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для зміни резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 24.06.2025.
Оскільки переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування судового рішення в частині стягнення 303 813,08 грн, і при цьому Підприємством оскаржуються висновки суду першої інстанції про покладення усіх судових витрат на нього, колегія суддів здійснює новий розподіл судових витрат та вважає за необхідне розглянути подану Підприємством заяву про розподіл судових витрат та покладення витрат на професійну правничу допомогу на Товариство.
Як встановлено судом під час апеляційного перегляду спору, Підприємством понесені два види судових витрат - витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій та витрати на професійну правничу допомогу. Товариством також понесені витрати на сплату судового збору за перегляд рішення в апеляційній інстанції, та витрати на професійну правничу допомогу. Разом з цим, оскільки Товариство звернулось до суду першої інстанції із заявою про відмову від заяви про покладення витрат на професійну правничу допомогу на Підприємство, відмова прийнята судом і жодною зі сторін не оскаржується, предметом розгляду колегією суддів залишаються лише витрати Товариства на сплату судового збору.
Щодо судових витрат.
За змістом ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається:
1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 9 ст. 129 ГПК України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Переглядаючи спір в апеляційному порядку, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції про те, що спір виник внаслідок неправомірних дій виключно посадових осіб Підприємства.
Колегія суддів зауважує на тому, що Підприємство як особа, яка здійснює діяльність у сфері надання медичних послуг, та Товариство як особа, яка здійснює діяльність пов'язану із закупівлею медичних пристроїв зобов'язані були знати про особливості оподаткування медичного виробу, що є предметом договору у тому числі щодо звільнення його від сплати ПДВ. У подальшому обидві сторони не спромоглися урегулювати спірне питання, що мало наслідком звернення Підприємства із відповідним позовом до Товариства. При цьому, заяви по суті, зроблені Товариством, подальше оскарження ним рішення суду в частині визнання недійсною спірної умови договору вказують на невизнання ним вимог законодавства та законних вимог Підприємства.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що незалежно від результату вирішення спору судом, судовий збір, сплачений Підприємством за подання позову та апеляційної скарги має бути розподілений між сторонами спору порівну, оскільки саме дії обох сторін зумовили існування судового спору.
Як підтверджується матеріалами справи, розмір судового збору за подання позову склав -7585,20 грн, а за апеляційний перегляд - 11377,80 грн. Відповідно, відшкодуванню Товариством на користь Підприємства підлягає 3792,6 грн та 5688,9 грн.
Водночас, оскільки колегія суддів не знайшла підстав для задоволення вимог Товариства за апеляційною скаргою, - витрати зі сплати судового збору за подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп» апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 покладаються на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп».
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України.
Статтею 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
На підтвердження вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу до відповідної заяви Підприємством долучено копії: ордеру №1292034 про надання правничої допомоги Комунальному підприємству « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» у Господарському суді міста Києва, договору про надання правничої допомоги від 03.03.2025, Додаткової угоди №1 від 10.06.2025, акту №1 приймання-передачі робіт від 10.06.2025, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1522 від 30.03.2016 на ім'я адвоката Стойки Андрія Михайловича.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Як убачається з матеріалів справи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані докази, а саме: ордер №1292034 про надання правничої допомоги Комунальному підприємству « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» у Господарському суді міста Києва, договору про надання правничої допомоги від 03.03.2025, Додаткової угоди №1 від 10.06.2025, акту №1 приймання-передачі робіт від 10.06.2025, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1522 від 30.03.2016 на ім'я адвоката Стойки Андрія Михайловича, платіжна інструкція від 11.06.2025 №4680 на суму 40000,00 грн.
Так, 03.03.2025 між Адвокатом Стойкою Андрієм Михайловичем, який діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1522 від 30.03.16 (надалі - АДВОКАТ) та Комунальним підприємством « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» (надалі - клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги (юридичних послуг) за умовами п. 1.1. якого КЛІЄНТ доручає, а АДВОКАТ приймає на себе зобов'язання надати правничу (юридичну) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором, щодо здійснення захисту прав та законних інтересів Клієнта відповідальністю «Медсервісгруп» (код ЄДРПОУ 38606078), пов'язаних із стягненням зайво спірних правовідносинах з Товариством з обмеженою сплаченого ПДВ у розмірі 303 813,08 грн за Договором про закупівлю №140 від 18.04.2024, укладеним між КЛІЄНТОМ та ТОВ «Медсервісгруп», на підставі якого КЛІЄНТОМ придбано Систему ультразвукову діагностичну медичну Apogee 6500 вартістю 4644 000,00 грн.
Пунктом 2.1. Договору визначено, що АДВОКАТ приймає на себе наступні зобов'язання: вивчення матеріалів щодо укладення та виконання Договору про закупівлю №140 від 18.04.2024, аналіз нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини у сфері закупівель та оподаткування, надання консультацій КЛІЄНТУ, вивчення судової практики стосовно судового розгляду спорів такої категорії, формування правової позиції, збирання інформації та доказів, які мають значення по справі (направлення адвокатських запитів, замовлення експертних досліджень тощо), підготування позовної заяви до суду, систематизація матеріалів та формування додатків до неї, представництво інтересів КЛІЄНТА в суді першої інстанції і участь в судових засіданнях та дослідженні доказів, ознайомлення з матеріалами справи, подання письмових заяв по суті справи, клопотань, заяв, пояснень та інших процесуальних документів, використання інших передбачених законодавством процесуальних прав адвоката, без їх обмежень, визначених відповідним процесуальним законодавством для позивача.
Умовами п. 3.1. визначено, що Клієнт зобов'язаний вчасно забезпечувати АДВОКАТА всім необхідним для виконання його доручень, передбачених цим Договором, в тому числі документами в необхідній кількості примірників, внутрішніми нормативними актами, які регулюють діяльність КЛІЄНТА, оплатити правничу (юридичну) допомогу у відповідності до умов розділу 4 цього, надавати АДВОКАТУ документи, які необхідні для належного виконання ним умов Договору.
Пунктом 4.1. договору в редакції додаткової угоди №1 від 10.06.2025 сторони визначили, що вартість правничої допомоги (юридичних послуг) АДВОКАТА за даним Договором, незалежно від настання результатів, є фіксованою і становить 40 000,00 грн (сорок тисяч гривень), які сплачуються КЛІЄНТОМ на рахунок АДВОКАТА, вказаний в п.10 Договору, протягом 2 (двох) робочих днів з дня підписання Сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.
Пунктом 4.3 договору сторони визначили, що обсяг виконаної роботи/наданих послуг згідно з умовами Договору оформляється відповідним Актом приймання - передачі наданих послуг.
Такий акт, як підтверджується матеріалами справи було підписано сторонами 10.06.2025.
Так, відповідно до акта №1 приймання-передачі наданих послуг від 10 червня 2025 року, Сторони Договору про надання правничої допомоги (юридичних послуг) від 03.03.2025, адвокат Стойка А.М., з однієї сторони, та Комунальне підприємство « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», з іншої сторони, склали цей акт про надання професійної правничої допомоги, пов'язаної з розглядом Господарським судом міста Києва справи про те, що Адвокат надав, а Клієнт прийняв у відповідності до договірних умов послуги за справою №910/4313/25 за позовом КП « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» до ТОВ «Медсервісгруп» про визнання договору недійсним в частині та стягнення коштів, а саме:
Вивчення матеріалів щодо здійснення процедури публічної закупівлі (ідентифікатор закупівлі - ЏА-2024-03-20-009773-а), укладання та виконання Договору про закупівлю №140 від 18.04.2024 між Комунальним Підприємством « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп» (код 38606078),
Аналіз нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини у сфері закупівель та оподаткування, надання консультацій адвокатом.
Вивчення судової практики Верховного Суду стосовно судового розгляду спорів такої категорії.
Формування та узгодження правової позиції позивача в справі.
Підготування позовної заяви (на 15 аркушах) про визнання недійсним пункту 3.1 Договору про закупівлю №140 від 18.04.2024 в частині включення до договірної ціни (вартості товару) податку на додану вартість та стягнення з ТОВ «Медсервісгруп» коштів у розмірі 303 813,08 грн. Збирання інформації та доказів, які мають значення для справі, подання їх до суду. Систематизація матеріалів, формування додатків до позовної заяви, яку 04.04.2025 подано до Господарського суду м. Києва.
Представництво інтересів Клієнта адвокатом в Господарському суді міста Києва; подання відповіді на відзив від 05.05.2025 (на 9 аркушах); подання клопотань; участь в усіх судових засіданнях (06.05.2025, 20.05.2025, 10.06.2025); ознайомлення з матеріалами справи; здійснення процесуальних повноважень представника позивача.
Відповідно до платіжної інструкції №4680 від 11.06.2025 Клієнтом було сплачено Адвокату погоджений договором розмір гонорару у повному обсязі.
Вирішуючи питання про наявність підстав для покладення на Товариство витрат Підприємства на професійну правничу допомогу, колегія суддів керується таким.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Разом з тим, чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених Підприємством складає 40000,00 грн.
Матеріалами справи також підтверджується, що Товариство скористалось своїм правом та у заяві від 18.06.2025 (т. 2 арк. 136-137) вказало на надмірно великий розмір витрат на професійну правничу допомогу заявлених Підприємством.
Колегія суддів, надаючи оцінку матеріалам справи, заявам по суті, а також доданим до клопотання про покладення витрат на професійну правничу допомогу доказам, дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви Підприємства про покладення на Товариство витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявлені Підприємством витрати на оплату наданих адвокатом послуг не є розумними, дійсно необхідними, а розмір витрат на професійну допомогу не є співмірним із обсягом наданих послуг, складністю виконаної роботи, витраченим часом на надання відповідної допомоги, ціною позову.
Зокрема, вартість правової допомоги встановлена сторонами у твердій сумі та не залежить від обсягу наданих послуг/виконаних робіт та не фактично не залежить від часу, витраченого на надання послуги. Між тим, як установлено ч.3 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Надаючи оцінку акту № 1 приймання-передачі послуг, колегія суддів виходить з того, що надані адвокатом послуги з формування правової позиції позивача в справі та підготування позовної заяви за своєю суттю неможливі без вивчення матеріалів щодо здійснення процедури публічної закупівлі (ідентифікатор закупівлі - ЏА-2024-03-20-009773-а), укладання та виконання Договору про закупівлю №140 від 18.04.2024 між Комунальним Підприємством « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп» (код 38606078),
аналізу нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини у сфері закупівель та оподаткування, надання консультацій адвокатом та вивчення судової практики Верховного Суду стосовно судового розгляду спорів такої категорії.
Відповідно, вивчення матеріалів, аналіз законодавства та пошук практики Верховного суду є лише деталізацією послуг з формування правової позиції та готування позовної заяви, тому не можуть розглядатись судом як окремі послуги, вартість яких може бути відшкодована за рахунок Товариства.
Збирання інформації та доказів, які мають значення для справі, подання їх до суду, систематизація матеріалів, формування додатків до позовної заяви, яку 04.04.2025 подано до Господарського суду м. Києва, подання відповіді на відзив від 05.05.2025 (на 9 аркушах), подання клопотань не можуть вважатись правовою допомогою в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», оскільки можуть бути здійснені будь-якою особою, а не виключно Адвокатом, тому, ці послуги також не можуть бути відшкодовані за рахунок Товариства.
Водночас, представництво інтересів Клієнта адвокатом в Господарському суді міста Києва, участь в усіх судових засіданнях (06.05.2025, 20.05.2025, 10.06.2025), ознайомлення з матеріалами справи, здійснення процесуальних повноважень представника позивача є такими послугами які колегія суддів кваліфікує як надання правничої допомоги.
Враховуючи викладене, а також оскільки розгляд справи не потребував дослідження великого обсягу документів, положень законодавства, судової практики, з огляду на категорію та суть спору, справу не можна вважати складною та такою, вирішення якої значно впливає на репутацію сторін; така справа не є справою, яка викликала публічний інтерес, з огляду на те, що під час підготовки позову Адвокатом була використана правова позиція та нормативно-правове обґрунтування викладене Верховним Судом у справі від 10.02.2022 у справі № 916/707/21, яка є ідентичною до справи, що переглядається, колегія суддів приходить до висновку, що дійсно необхідними, неминучими, співмірними та пропорційними до складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт та послуг, часом, фактично витраченим адвокатом, є витрати на оплату правової (правничої) допомоги у даній справі у розмірі 20 000,00, що складає 50% від заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з цим, оскільки колегія суддів дійшла висновку про те, що судові витрати мають бути розподілені між сторонами порівну, з огляду на виникнення спору з вини обох учасників процесу, то, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для покладення на Товариство витрат Підприємства на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 126, 129, 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у справі №910/4313/25 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у справі №910/4313/25 в оскаржуваній частині залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Комунального підприємства « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі №910/4313/25 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 303 813,08 грн - скасувати.
Ухвалити у цій частині нове рішення.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп» (04052, місто Київ, вул. Глибочицька, будинок 17, корпус 1А, нежитлове приміщення 417, код ЄДРПОУ 38606078) на користь Комунального підприємства « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» (36003, Полтавська область, м. Полтава, вул. Монастирська, буд. 7А, код ЄДРПОУ 01999721) 303 813 (триста три тисячі вісімсот тринадцять) гривень 08 копійок.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі №910/4313/25 - змінити. Викласти резолютивну частину ухвали у такій редакції:
« 1. Задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп» про залишення без розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
2. Залишити без розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп» про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвала набрала законної сили 24.06.2025 та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.».
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп» (04052, місто Київ, вул. Глибочицька, будинок 17, корпус 1А, нежитлове приміщення 417, код ЄДРПОУ 38606078) на користь Комунального підприємства « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» (36003, Полтавська область, м. Полтава, вул. Монастирська, буд. 7А, код ЄДРПОУ 01999721) 3 792,60 (три тисячі сімсот дев'яносто дві грн 60 коп.) судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та 5 688,90 (п'ять тисяч шістсот вісімдесят вісім грн 90 коп.) судового збору за апеляційний перегляд спору.
4. Заяву Комунального підприємства « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» про розподіл судового збору та витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.
Покласти витрати Комунального підприємства « 2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 (п'ятнадцять тисяч грн 00 коп.) на Товариство з обмеженою відповідальністю «Медсервісгруп».
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.
6. Матеріали справи №910/4313/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 19.08.2025.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко