вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" червня 2025 р. Справа№ 910/18024/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Мальченко А.О.
Хрипуна О.О.
при секретарі судового засідання Цікра А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 02.06.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 (повний текст складено 05.08.2024)
у справі №910/18024/23 (суддя Чебикіна С.О.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод"
до Комунального підприємства "Київський метрополітен"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (третя особа-1)
Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" (третя особа-2)
про стягнення 11 577 000,00 грн,-
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 11 577 000,00 грн. безпідставно набутих коштів на підставі статей 560, 563, 1212 Цивільного кодексу України та статті 200 Господарського кодексу України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/18024/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 23.08.2024 (документ сформований в системі «Електронний суд») звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апелянт вважає, що суд не прийняв правову позицію позивача та не надав належної правової оцінки найголовнішому факту - Позивач стверджує, що вимога відповідача та безпідставне отримання ним грошових коштів не відповідає умовам Гарантії та є маніпулюванням фактичними обставинами справи, так як причиною ненадання Банківської гарантії забезпечення Контракту є відсутність підписаної між позивачем та відповідачем кінцевої редакції Контракту.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:
Судом не прийнято правову позицію позивача, що вимога була сформованою відповідачем з порушенням законодавства України, фактичних обставин, які не дають будь-якої юридичної можливості позивачу з залежних саме від відповідача причин оформити та надати забезпечення виконання Контракту відповідно до Тендерної документації, а саме:
- позивачем повністю і беззаперечно прийнято всі істотні умови тендеру стосовно предмету закупівлі, кількості, строків поставки вагонів, суми договору та інших його суттєвих умов.
- позивачем Контракт №50836/1 підписаний з протоколом розбіжностей по окремим пунктам технічної специфікації Контракту та передано 28.09.23 на узгодження відповідачу.
- позивачем не отримано від відповідача підписаний Контракт з протоколом розбіжностей або з протоколом узгодження розбіжностей по технічній специфікації, внаслідок чого спір передано до господарського суду міста Києва (справа № 910/16057/23).
При ухваленні рішення судом не прийнято до уваги пояснення позивача та документальні докази, що разом із поданням до господарського суду позовної заяви про стягнення безпідставно набутих грошових коштів (банківської гарантії), позивач 23.11.2023 звернувся до Національної поліції України із заявою про вчинення кримінального правопорушення, так як вважав і вважає, що в діях посадових осіб КП «КИЇВСЬКИЙ МЕТРОПОЛІТЕН» наявні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України, а саме шахрайство.
Судом не надано правову оцінку тому, що підозра позивача про наявність ознак кримінального правопорушення є обґрунтованою.
Судом не прийнято до уваги, що згідно Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валюта (затверджено Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 25.01.2018 № 5) та умов банка, яким планувалося надання Гарантій забезпечення виконання Контракту та авансового платежу, саме відсутність підписаної обома сторонами кінцевої редакції Контракту по всім його пунктам (в тому числі й тим, що зазначені в протоколі розбіжностей та знаходяться на розгляді в суді) унеможливлює отримання Гарантій забезпечення виконання Контракту №50836/1 та авансового платежу, так як це є вирішальною умовою для надання такої Гарантії.
Судом не надано правової оцінки тому, що 17 січня 2024 року Подільським районним судом міста Києва постановлено ухвалу (додається), якою зобов'язано уповноважених осіб Управління поліції в метрополітені ГУНП у м. Києві внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідні відомості про кримінальне правопорушення за заявою Публічного акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод» від 23.11.2023 вих. № 1-25юр про вчинення кримінального правопорушення у відповідності до вимог статті 214 КПК України.
Судом не прийнято до уваги позицію позивача, що судовим рішенням Подільського районного суду міста Києва встановлено факт, що не потребує додаткового доказування (ст.75 ГПКУ), відповідно до якого неправомірні дії посадових осіб відповідача щодо стягнення банківської гарантії підлягають розслідуванню як кримінальне правопорушення. Зазначені дії на даний час розслідуються Національною поліцією.
Судом не прийнято до уваги та не надано належної правової оцінки тому, що 04.06.2024 Господарським судом міста Києва ухвалено рішення у справі №910/16057/23, яким у задоволенні позовних вимог позивачу за первісним позовом (ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод») та позивачу за зустрічним позовом (КП «Київський метрополітен») відмовлено повністю. Зазначеним рішенням встановлено факт відсутності укладеного між позивачем та відповідачем контракту, що унеможливлює отримання Гарантій забезпечення виконання Контракту та авансового платежу, так як це є вирішальною умовою для надання такої Гарантії, тобто з боку позивача відсутнє будь-яке порушення основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Відповідно, за відсутності факту порушення зобов'язання принципалом відсутні підстави для отримання бенефіціаром грошових коштів банківської гарантії.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.08.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18024/23.
Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/18024/23.
05.09.2024 матеріали справи №910/18024/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому у справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2024 залишено апеляційну скаргу без руху з підстав не зазначення відомостей щодо наявності або відсутності електронного кабінету апелянта - Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС.
10.09.2024 (документ сформований в системі «Електронний суд» 10.09.2024) через підсистему «Електронний суд» представником апелянта подано заяву про усунення недоліків, у якій представник апелянта зазначає, що позивач - Публічне акціонерне товариство "Крюківський вагонобудівний завод" має зареєстрований електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС з 18.10.2023, що підтверджується відповіддю №3499313, сформованою засобами підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС (докази долучаються).
Крім того, додатково зазначено, що відповідач та треті особи 1,2 також мають зареєстровані електронні кабінети в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, що підтверджується відповідями №3499612, №3499601 та №3499582, сформованими засобами підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС. (докази містяться в матеріалах заяви).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/18024/23, справу призначено до розгляду на 28.10.2024.
Розпорядженням Керівника апарату від 24.10.2024 №09.1-08/3981/24 у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відрядженні з 23.10.2024 по 26.10.2024 та виходом у тривалу відпустку з 27.10.2024, справу №910/18024/23 передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2024 справу №910/18024/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Скрипки І.М., суддів: Хрипуна О.О., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/18024/23, зазначено, що розгляд справи №902/861/22 відбудеться 28.10.2024.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції з метою з"ясування обставин справи, у справі оголошувалась перерва, останній раз на 02.06.2025.
Представниками позивача та відповідача під час апеляційного перегляду справи подано до справи відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, додаткові пояснення позивачем з обґрунтуванням власної позиції як на підтвердження доводів позовної заяви та апеляційної скарги, так і додаткові пояснення відповідача на підтвердження заперечень щодо позову та вимог апеляційної скарги.
Явка представників сторін
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв'язку.
В судовому засіданні 02.06.2025 представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове - про задоволення позову.
В судовому засіданні 02.06.2025 представник відповідача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, оскаржуване рішення просила залишити без змін.
В судове засідання 02.06.2025 представники третіх осіб 1 та 2 не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників третіх осіб обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 02.06.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Судом встановлено, що 11.04.2019 Київрадою прийнято рішення №516/7172 "Про залучення кредиту Європейського банку реконструкції та розвитку Комунальним підприємством "Київський метрополітен" для реалізації проекту "Модернізація міського транспорту м. Києва II" (далі - проект), яким для забезпечення безперебійних перевезень пасажирів на дільниці Сирецько-Печерської лінії метрополітену від станції "Сирець" на житловий масив Виноградар, передбачено придбання рухомого складу.
26.02.2021 були укладені наступні договори:
- між КП "Київський метрополітен" та Європейським банком реконструкції та розвитку - кредитний договір;
- між Київською міською радою та Європейським банком реконструкції та розвитку - договір гарантії;
- між КП "Київський метрополітен" та Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - договір про погашення заборгованості,
які були затверджені рішенням Київської міської ради від 10.06.2021 № 1442/1483 "Про затвердження кредитного договору, договору гарантії, відшкодування та підтримки проекту та договору про погашення заборгованості".
КП "Київський метрополітен" відповідно до Принципів та правил закупівель Європейського банку реконструкції та розвитку (далі - ЄБРР) було проведено закупівлю рухомого складу за процедурою двоступеневих відкритих торгів шляхом використання порталу електронних закупівель ЄБРР.
Торги були проведені у два етапи, переможцем вказаних торгів було визначено ПАТ "КВБЗ" (Україна).
Позивачем на торги надано забезпечення тендерної пропозиції у вигляді Гарантії №G/0223/8082 від 13.03.2023 (далі - Гарантія), виданої Акцiонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк " на суму 300 000,00 євро.
За результатом проведеної відповідно до Принципів та правил закупівель Європейського банку реконструкції та розвитку (далі - ЄБРР) закупівлі нових метропоїздів (включно із запасними частинами та витратними матеріалами, устаткуванням та інструментами для обслуговування, ремонту і супутніх послуг) (номер тендеру 50836), КП «Київський метрополітен» було підготовлено та погоджено з ЄБРР проект контракта №50836/1.
22.08.2023 КП "Київський метрополітен" на адресу ПАТ "КВБЗ" направлено повідомлення про присудження контракту № 50836/1 (ECEPP ID: 14070281), в якому погоджено пропозицію позивача від 21.03.2023 на виконання контракту № 50836/1 "Закупівля нових метропоїздів (включно із запасними частинами та витратними матеріалами, устаткуванням та інструментами для обслуговування, ремонту і супутніх послуг) на суму 79 195 560,00 євро.
14.09.2023 контракт № 50836/1 підписано з боку КП "Київський метрополітен" та передано для підписання ПАТ "КВБЗ".
Також 15.09.2023 через електронну систему закупівель ЕСЕРР відповідач отримав лист від позивача, в якому останній просив продовжити термін надання банківської гарантії в забезпечення виконання контракту до 09.10.2023.
Проте, у подальшому, 28.09.2023 КП "Київський метрополітен" отримало від ПАТ "КВБЗ" примірник контракту з протоколом розбіжностей від 27.09.2023, в якому позивачем у п. 3.3, 5.1, 5.5, 5.10, 10.1, 10.9 розділу "Повна технічна специфікація" та у п. 2.58, 2.59, 2.60, 2.75, 2.76 розділу "Перелік обов'язкових запасних частин та витратних матеріалів, необхідних для належної та безперебійної експлуатації товарів протягом 3,5 (трьох з половиною) років після введення в експлуатацію товарів покупцем" було запропоновано змінити постачальника обладнання (запасних частин), а саме, Компанію CAF (Іспанія), на MEDCOM (Польща) або MELCO (Японія). Вказана зміна постачальника обладнання була зумовлена завантаженістю виробничих ліній Компанії CAF (Іспанія), у зв'язку з чим останній відмовив позивачу у поставці обладнання в межах реалізації контракту, що підтверджується листом Компанією CAF Power & Automation від 13.09.2023.
У відповідь на вказану пропозицію 12.10.2023 відповідач листом № 378-НДФ відмовив позивачу у погодженні змін постачальника обладнання та його запасних частин, а також відмовив у погодженні протоколу розбіжностей до контракта.
01.11.2023 КП «Київський метрополітен» звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" з листом-вимогою № 164-НЗ-1 щодо настання гарантійного випадку та перерахування грошових коштів за гарантією у зв'язку з тим, що Учасник, якого визначено Переможцем процедури закупівлі, не виконав свої зобов'язання, передбачені його Тендерною пропозицією, а саме: «Після отримання повідомлення про прийняття його Тендерної пропозиції впродовж терміну її дії не надає або відмовляється надати Забезпечення виконання Контракту відповідно до Тендерної документації».
У відповідь на лист-вимогу від 01.11.2023 № 164-НЗ-1 АТ КБ "ПриватБанк" листом від 14.11.2023 № E.42.0.0.0/4-231114/90249 повідомив КП «Київський метрополітен» щодо задоволення вимоги платежу за банківською гарантією №G/0223/8082 від 13.03.2023 та здійснив оплату згідно з наданими реквізитами.
Позивач, звертаючись з цим позовом до суду зазначає, що вимога відповідача та його безпідставне отримання грошових коштів не відповідає умовам банківської гарантії №G/0223/8082 від 13.03.2023, а отже утримання грошових коштів без належних правових підстав за банківською гарантією тягне за собою застосування приписів статті 1212 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача 11 577 000,00 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.
Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до статті 562 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Частинами першою, третьою статті 563 ЦК України унормовано, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Як передбачено частиною другою статті 564 ЦК України, гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
Відповідно до частин першої, третьої статті 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
Якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника; повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.
Таким чином відповідно до наведених законодавчих положень, з одного боку, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією; кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. З іншого боку, зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання; якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника; але повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.
Об'єднана палата звертає увагу, що тлумачення наведених законодавчих положень таким чином, що гарант повинен перевірити, чи дійсно принципал порушив основне зобов'язання, і що він має платити виключно в разі, якщо бенефіціар довів гаранту порушення основного зобов'язання принципалом, тобто те, що основне зобов'язання не припинено виконанням, унеможливлює застосування імперативних законодавчих положень про те, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання, зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання, та про те, що повторна вимога кредитора, одержана гарантом після повідомлення кредитора про недійсність або припинення основного зобов'язання, підлягає задоволенню. Іншими словами, таке розуміння законодавства призводить до врахування одних законодавчих положень і до ігнорування інших. Тому об'єднана палата відхиляє таке тлумачення законодавства.
Об'єднана палата вважає, що слід за можливості прагнути до такого тлумачення законодавства, щоб не виникала суперечність між його окремими положеннями та не було необхідності у наданні переваги одним положенням перед іншими. Тому об'єднана палата виходить із такого.
Механізм забезпечувального інституту гарантії, на відміну від інших видів забезпечення виконання зобов'язань, передбачає укладення не двох (основного та забезпечувального), а трьох правочинів.
Перш за все- це договір між бенефіціаром (боржником) та принципалом (кредитором), який спрямований на виникнення основного зобов'язання. Умова щодо забезпечення основного зобов'язання гарантією може передбачатися таким договором або висуватися бенефіціаром як передумова укладення такого договору.
Обов'язок банку чи іншої фінансової установи щодо видачі банківської гарантії виникає з договору між принципалом і такою фінансовою установою. Надання гарантії є фінансовою послугою, яка надається на підставі договору (пункт 6 частини першої статті 4, стаття 9 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" у чинній редакції, пункт 7 частини першої статті 4, стаття 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у редакції, що діяла на час видачі гарантії у справі, що переглядається). Цим договором можуть визначатися, серед іншого, умови гарантії, строк її дії, сума, на яку видається гарантія, строк видачі гарантії, розмір оплати послуг гаранта тощо.
Третім правочином у механізмі забезпечувального інституту гарантії є видача гарантії на користь бенефіціара, яка є одностороннім правочином. Саме з цього правочину виникає грошове зобов'язання гаранта.
Хоча у механізмі забезпечувального інституту гарантії беруть участь три суб'єкти - бенефіціар, принципал та гарант, зазначені вище правочини не зв'язують всіх їх одночасно. Так, договір між бенефіціаром і принципалом, з якого виникає основне зобов'язання, зв'язує лише бенефіціара і принципала, але не гаранта. Договір між принципалом і гарантом зв'язує лише принципала і гаранта, але не бенефіціара. Односторонній правочин щодо видачі гарантії створює обов'язки лише для гаранта (частина третя статті 202 ЦК України), а бенефіціар є кредитором у відповідному грошовому зобов'язанні.
Отже, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов'язання, незалежне від зобов'язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов'язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов'язання виконанням, гарант не вправі.
Виходячи з викладеного, об'єднана палата вважає, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов'язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.
Положення закону про те, що кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією (частина третя статті 563 ЦК України), слугує меті ідентифікації порушення зобов'язання, а відтак, конкретизації банківської гарантії, і не вказує на обов'язок гаранта перевіряти таке порушення. Адже гарант може видати на користь одного й того ж бенефіціара декілька банківських гарантій за зверненням одного й того ж принципала у зв'язку з одним чи декількома договорами з бенефіціаром з різними умовами, що передбачають сплату за гарантіями у різних випадках.
Отже, кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов'язанням, так і за незалежною від цього зобов'язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов'язанням, то, пред'явивши вимогу гаранту, отримає виконання.
Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини першої статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.
Крім того, об'єднана палата зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт шостий статті 3 ЦК України); зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22, пункт 7.33).
Об'єднана палата вважає, що призначенням інституту гарантії (§ 4 глави 49 ЦК України) є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією (наприклад, товарно-транспортну накладну, акт приймання-передачі виконаних робіт тощо), причому навіть і в тому випадку, коли між принципалом і бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов'язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи. Тим самим у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України) з огляду на відсутність боргу принципала.
Крім того, під час тлумачення вказаних вище законодавчих положень об'єднана палата бере до уваги міжнародну практику щодо гарантій, зокрема вважає за необхідне звернутися до відповідних міжнародних актів.
Згідно з пунктом 1 статті 2 Уніфікованих правил Міжнародної торгівельної палати для гарантій на першу вимогу 1992 року банківська гарантія означає будь-яку гарантію або платіжне зобов'язання банку, страхової компанії або будь-якої іншої юридичної або фізичної особи (гарант), видану у письмовій формі та яка містить зобов'язання виплатити грошову суму у разі подання письмового платіжного вимоги, складеної відповідно до її умов, а також інших документів (наприклад, сертифіката, виданого архітектором або інженером, судового чи арбітражного рішення), якщо таке зобов'язання видано, зокрема, по наказу й під відповідальність однієї сторони (принципала).
Згідно з пунктом а) статті 20 Уніфікованих правил будь-яка платіжна вимога повинна бути зроблена у письмовій формі на додаток до документів, визначених у самій гарантії, та повинна включати письмову заяву, яка знаходиться або в самому тексті вимоги, або в окремих документах; письмова заява має містити: 1) твердження, що принципал порушив свої зобов'язання за основним контрактом, а у разі тендерної гарантії - умови тендеру, а також 2) зобов'язання, які порушив принципал.
При цьому згідно з пунктом b) статті 20 Уніфікованих правил гарантія за своєю природою є самостійною угодою, незалежною від основного контракту або тендеру, на якій вона ґрунтується, тому гарант жодним чином не пов'язаний таким контрактом або тендером, незважаючи на те, що посилання на них містяться в тексті гарантії; обов'язок гаранта - сплатити грошову суму, зазначену в гарантії, за поданням письмової вимоги та інших документів, зазначених у гарантії, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам, описаним у гарантії. Статтею 9 зазначених Уніфікованих правил встановлено, що всі документи, що надаються згідно з гарантією, включаючи платіжну вимогу, мають бути перевірені гарантом з належною увагою, аби визначити, чи відповідають вони за зовнішніми ознаками умовам гарантії. Якщо такі документи не відповідають за зовнішніми ознаками умовам, зазначеним у гарантії, вони мають бути відхилені.
Конвенція Організації Об'єднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви від 11.12.1995 у статті 2 (1) визначає, що для цілей цієї Конвенції зобов'язання означає незалежне зобов'язання, під яким у міжнародній практиці розуміється незалежна гарантія або резервний акредитив і яке видається банком або іншою установою або особою ("гарантом/емітентом"), сплатити бенефіціару певну або таку, що може бути визначена, суму на просту вимогу або на вимогу поданням інших документів відповідно до будь-яких документарних умов зобов'язання, які вказують або з яких випливає, що платіж належить за невиконання будь-якого зобов'язання або настання іншої обставини, або в сплату за позикові або авансовані кошти, або як платіж у погашення будь-якої строкової заборгованості принципала/наказодавця чи іншої особи. У силу статті 3 цієї Конвенції гарантія є незалежним зобов'язанням, тобто таким, що а) не залежить від наявності або дійсності основного правочину або будь-якого іншого зобов'язання або b) не визначається будь-якою умовою, не зазначеною у зобов'язанні, або будь-якою майбутньою невизначеною дією або подією за виключенням надання документів або іншої подібної дії або події у межах діяльності гаранта/емітента.
Пунктом 1 статті 16 тієї ж Конвенції встановлено, що гарант/емітент розглядає вимогу та будь-які супроводжуючі документи згідно зі стандартом поведінки, зазначеним у пункті 1 статті 14 [стаття 14 "Стандарт поведінки та відповідальності гаранта/емітента"]. При визначенні того, чи відповідають ці документи за зовнішніми ознаками умовам зобов'язання і чи узгоджуються вони одне з другим, гарант/емітент гідним чином враховує міжнародний стандарт практики незалежних гарантій та резервних акредитивів.
Пунктом 1 статті 19 тієї ж Конвенції встановлено, що виключення з зобов'язання здійснити платіж можуть відбутися, "якщо явно очевидно, що: а) будь-який документ не є оригінальним або був підробленим; b) платіж не є належним на підставі, зазначеній у вимозі та допоміжних документах, або с) з урахуванням виду та мети зобов'язання відсутні достатні підстави, гарант/емітент, діючи добросовісно, має по відношенню до бенефіціара право призупинити платіж.
Згідно з Уніфікованими правилами для гарантій на вимогу 2010 року, затвердженими Міжнародною торговою палатою, гарантія за своєю природою не залежить від основного правочину та заяви, а гарант жодним чином не пов'язаний і не обмежений умовами правочину. Посилання в гарантії на основний правочин для мети його ідентифікації не змінює незалежної природи гарантії. Зобов'язання гаранта платити по гарантії не залежить від вимоги та заперечень, що випливають з будь-яких заперечень поза межами відносин поміж гарантом та бенефіціаром (п. "а" статті 5).
Статтею 12 "Межі відповідальності гаранта по гарантії" тих же Уніфікованих правил встановлено що гарант несе відповідальність перед бенефіціаром лише у відповідності, по-перше, з умовами самої гарантії, а по-друге, з цими правилами у тій мірі, в якій вони узгоджуються з умовами гарантії, у межах суми гарантії.
З огляду на аналіз міжнародних актів, що регулюють правовий обіг гарантій, об'єднана палата відзначає самостійність зобов'язання з гарантії, тобто непов'язаність такого зобов'язання з основним зобов'язанням.
Виходячи з викладеного, об'єднана палата дійшла висновку, що наведені вище норми ГК України і ЦК України слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов'язку принципала, а зобов'язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов'язання боржником.
Загальний порядок, умови надання та отримання банками гарантій/контргарантій та їх виконання визначений підзаконним актом - Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004 (далі - Положення № 639).
Відповідно до підпункту 9 пункту 3 розд. І цього Положення гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.
Відповідно до п. 36 розд. V Положення № 639 банк-гарант (резидент), отримавши від бенефіціара або банку бенефіціара, або іншого банку вимогу, перевіряє достовірність цієї вимоги, а також те, що вона становить належне представлення.
Вимога - лист або повідомлення з вимогою до банку-гаранта / банку-контргаранта сплатити кошти за гарантією / контргарантією. Вимога за гарантією складається бенефіціаром і подається у довільній формі, якщо інше не визначено умовами гарантії (у якій має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією), або надсилається у формі повідомлення банку-гаранту. Вимога за контргарантією складається банком-гарантом (або іншим банком-контргарантом) і подається за довільною, якщо інше не визначено умовами контргарантії, формою або надсилається у формі повідомлення банку-контргаранту (пп. 7 п. 2 розд. І Положення № 639).
Тобто, отримавши вимогу від бенефіціара, Банк (гарант) повинен був перевірити її на відповідність таким критеріям: 1) чи є така вимога належним представленням; 2) чи є така вимога достовірною.
Пп. 11 п. 2 розд. І Положення № 639 унормовано, що належне представлення - представлення документів за гарантією / контргарантією, яке відповідає вимогам і умовам такої гарантії / контргарантії; вимогам правил, яким підпорядковується гарантія / контргарантія, а якщо немає відповідного положення в гарантії / контргарантії або правилах, - міжнародній стандартній практиці за гарантіями / контргарантіями.
Положення № 639 не дає визначення достовірності вимоги. Водночас зі змісту пунктів 54 (авізуючий банк (резидент), отримавши від іншого банку гарантію, перевіряє достовірність цієї гарантії (перевіряє ключі, підписи, формат SWIFT)), 69 (банк-гарант (резидент), отримавши від іншого банку контргарантію, перевіряє достовірність цієї контргарантії (перевіряє ключі, підписи, формат SWIFT)) випливає, що під перевіркою достовірності вимоги слід розуміти перевірку того, що вимога подана (підписана) бенефіціаром (від його імені), а не іншою особою.
У Положенні № 639 (п.п. 7 пункту 3) у відповідності з частиною третьою статті 563 ЦК України зазначено, що у вимозі має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією. Це положення корелюється з частиною першою статті 564 ЦК України, відповідно до якої після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Тобто зазначені положення спрямовані виключно на інформування боржника про дії його контрагента - кредитора, спрямовані на одержання коштів за гарантією (зокрема, для запобігання подвійної сплати боргу як гарантом, так і боржником). Ці положення не надають банку права відмовляти у сплаті коштів з підстав, не передбачених статтею 565 ЦК України.
Отже, наведені положення цього підзаконного акта відповідають § 4 глави 49 ЦК України.
Враховуючи висновки, сформульовані у цій постанові, об'єднана палата відступає від висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 910/16898/19, що при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить дослідження наявності чи відсутності виникнення порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією.
За висновками Великої Палати Верховного Суду у разі, коли вона відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)).
Аналогічно у разі, коли об'єднана палата відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у такій постанові об'єднаної палати.
Вказані правові висновки викладені в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі №910/17772/20, та враховуються судом при розгляді даної справи.
З матеріалів справи вбачається, що 01.11.2023 КП «Київський метрополітен» звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" з листом- вимогою № 164-НЗ-1 щодо настання гарантійного випадку та перерахування грошових коштів за гарантією у зв'язку з тим, що Учасник, якого визначено Переможцем процедури закупівлі, не виконав свої зобов'язання передбачені його Тендерною пропозицією, а саме: «Після отримання повідомлення про прийняття його Тендерної пропозиції впродовж терміну її дії не надає або відмовляється надати Забезпечення виконання Контракту відповідно до Тендерної документації».
У відповідь на лист-вимогу від 01.11.2023 № 164-НЗ-1 АТ КБ "ПриватБанк" листом від 14.11.2023 № E.42.0.0.0/4-231114/90249 повідомив КП «Київський метрополітен» щодо задоволення вимоги платежу за банківською гарантією №G/0223/8082 від 13.03.2023 та здійснив оплату згідно з наданими реквізитами.
Позивач (апелянт), звертаючись з позовом до суду зазначив, що вимога відповідача та його безпідставне отримання грошових коштів не відповідає умовам банківської гарантії №G/0223/8082 від 13.03.2023, а отже утримання грошових коштів без належних правових підстав за банківською гарантією тягне за собою застосування приписів статті 1212 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача 11 577 000,00 грн.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, правовідносини, які виникли на підставі Банківської Гарантії №№G/0223/8082 від 13.03.2023 року підпадають під правове регулювання норм § 4 глави 49 Цивільного кодексу України та глави 22 Господарського кодексу України, а також Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 639, Уніфікованих правил міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року.
Стаття 560 Цивільного кодексу України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частиною 1 статті 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень (частина 3 статті 200 Господарського кодексу України).
Отже, у відносинах за гарантією беруть участь три суб'єкти - гарант, беніфіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов'язку перед беніфіціаром.
Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов'язання тільки для гаранта.
Згідно із статтею 562 Цивільного кодексу України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
За змістом пункту 46.2. Інструкції для учасників торгів (далі - ІУ) визначено, що учасникам Тендерної документації, протягом семи (7) календарних днів з моменту отримання цього повідомлення про присудження контракту, Постачальник повинен підтвердити отримання даного повідомлення і надати Покупцеві реквізити банківського рахунку, який Постачальник планує використовувати в цілях отримання платежів за Контрактом.
Згідно з пунктом 47.1. ІУ документації конкурсних торгів визначено, що після отримання від Постачальника підтвердження повідомлення про присудження контракту і реквізитів банківського рахунку, Покупець підпише і надішле постачальнику контрактну угоду. Відповідно до пункту 47.2. ІУ, протягом чотирнадцяти (14) календарних днів з моменту отримання Постачальником Контрактної угоди, Постачальник повинен її підписати, вказати дату її підписання, і надати підписаний примірник Контрактної угоди Покупцю.
Пунктом 47.3. ІУ та пунктом 13.1 ЗУК визначено, що протягом 28 календарних днів з дати отримання даного повідомлення, постачальник повинен надати гарантію виконання контракту на суму 7 919 556,00 євро, відповідно до умов контракту, скориставшись формою гарантії виконання контракту, включену в Розділ VII, Типові Контрактні Форми.
Отже, ненадання переможцем тендеру гарантії виконання контракту, відповідно до пункту 47.3. ІУ або не підписання, неповернення в строк вищезазначеної контрактної угоди є достатньою підставою для скасування рішення про присудження контракту та конфіскації тендерного забезпечення.
Відповідно до п. 2.10 Методики оцінювання, що є розділом III тендерної документації, визначено:
2.10 Присудження контракту
Клієнт присудить Контракт переможцеві торгів, чия тендерна пропозиція була визнана такою, що в основному відповідає вимогам тендерної документації, відповідному запрошенню до подання тендерних пропозицій другого етапу та поєднання яких, включаючи запропоновані знижки, і є найбільш економічною тендерною пропозицією, за умови, що цей учасник(и) торгів буде визнаний кваліфікованим для задовільного виконання Контракту.
При присудженні Контракту Покупець зберігає за собою право збільшити або зменшити кількість закуповуваних товарів і послуг, що були вказані в Розділі VI, Вимоги до поставки, за умови, що зазначений в УТ допустимий відсоток їх зміни не буде перевищений і ціни за одиницю, а також інші умови і положення тендерної пропозиції і тендерної документації залишаться незмінними.
Максимальне збільшення обсягу поставки становить - 15%.
Максимальне зменшення обсягу поставки становить - 15%.
Ненадання переможцем тендеру Гарантії Виконання Контракту, відповідно до ІУ 47.3 або не підписання, неповернення в строк вищезгаданої Контрактної Угоди є достатньою підставою для скасування рішення про присудження Контракту та конфіскації тендерного забезпечення. В цьому випадку Покупець може присудити Контракт наступному Учаснику торгів, який запропонував найменшу оціночну вартість в тендерній пропозиції, та визнаний таким, що відповідає встановленим вимогам і має кваліфікацію для задовільного виконання Контракту.
Відповідно до пункту 30.8 Інструкції для учасників торгів визначено наступне:
Тендерне забезпечення може бути анульоване:
(a) якщо учасник відкликає свою Тендерну пропозицію протягом строку дії Тендерної пропозиції, зазначеного учасником у Супровідному листі до Тендерної пропозиції, або
(b) якщо Переможець не зможе:
(i) підписати Контракт відповідно до пункту 47 ІУТ; або
(ii) надати забезпечення виконання, що вимагається за Контрактом; або прийняти виправлення арифметичних помилок Тендерної пропозиції відповідно до пункту 40 ІУТ.
Колегією суддів враховано пояснення позивача, що умовами Генерального договору про надання гарантій від 23.02.2023 року між позивачем та третьою особою-2 було передбачено повне грошове покриття за банківською гарантією у вигляді грошових коштів, розміщених на рахунку позивача.
Грошове покриття знаходиться на рахунку до закінчення строку дії гарантії або до дати платежу за гарантією.
В листуванні між позивачем, відповідачем та третіми особами (додаток 10 до позовної заяви), зокрема, в листі № KHO-58.6.1/303 від 07.11.2023, третя особа-2 письмово підтверджує факт грошового покриття гарантії власними коштами позивача:
« 1) Згідно п. 5.2. Генерального договору № DNI-252041/11 про надання гарантій від 23 лютого 2023 р. - до закінчення строку дії Контр-гарантії Принципал не має права вимагати дострокового повернення Грошового покриття, а також розпоряджатися ним будь-яким чином.»
В листі третьої особи-2 № KHO-58.6.1/305 від 13.11.2023 р. зазначено: «З метою виконання зобов'язань АТ «ПУМБ», платіж в розмірі гривневого еквіваленту суми 300 000,00 Євро за офіційним курсом НБУ має бути виконаний АТ «ПУМБ» до 12.00 14.11.2023 року. Платіж буде виконано АТ «ПУМБ» за рахунок коштів покриття в розмірі 300 000,00 Євро (далі - покриття в валюті Євро), розміщених на рахунку покриття в АТ «ПУМБ».»
Листом № KHO-58.6.1/315 від 15.11.2023 третьою особою-2 поінформовано позивача:
«Таким чином, 14 листопада 2023 р. Вам було направлено лист № KHO-58.6.1/308 щодо здійснення АТ «ПУМБ» платежу за Контргарантією згідно отриманої Вимоги Гаранта, що відповідає умовам Контргарантії.»
Отже, грошові кошти, які заявлені до стягнення з відповідача як безпідставно набуті, є власними коштами позивача.
Апеляційним судом враховано, що у справі № 910/18025/23 за позовом Публічного акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод» до комунального підприємства «Київський метрополітен» про скасування рішення (про скасування рішення про присудження Контракту протокол № 9 від 20.11.2023) Господарським судом міста Києва рішенням від 29.10.2024, яке набрало законної сили, в позові відмовлено.
Також враховано і рішення Господарського суду міста Києава від 04.06.2024 у справі №910/16057/23, яким відмовлено позивачу (апелянту) у задоволенні позову про визнання укладеним Договору в редакції протоколу розбіжностей. Під час розгляду вказаної справи питання щодо відсутності укладеного між позивачем та відповідачем контракту судом не вирішувалось.
Отже матеріалами справи підтверджується, а сторонами не заперечено, що позивач не надав до 31.10.2023 відповідачу гарантію виконання контракту, що є достатньою підставою для скасування рішення про присудження контракту та конфіскації тендерного забезпечення.
Оскільки Позивач не виконав своє зобов'язання: не надав забезпечення виконання Контракту, необхідне згідно з Контрактом, керуючись пунктом 30.8 розділу І «Інструкція для учасників торгів» тендерної документації, Відповідач правомірно прийняв рішення про звернення до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» з листом-вимогою про стягнення забезпечення тендерної пропозиції у розмірі 300 000,00 євро за Гарантією № G/0023/8082 від 13.03.2023.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки лист-вимога № 164- НЗ-1 від 01.11.2023 року «Щодо настання гарантійного випадку та перерахування грошових коштів за гарантією» відповідала умовам гарантії, то банк гарант правомірно задовольнив вимогу КП "Київський метрополітен", а тому заявлені до стягнення з відповідача 11 577 000,00 грн. не є безпідставно набутими та не підлягають стягненню з відповідача на підставі статей 560, 563, 1212 Цивільного кодексу України та статті 200 Господарського кодексу України.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/18024/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/18024/23 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Публічне акціонерне товариство "Крюківський вагонобудівний завод".
4. Матеріали справи №910/18024/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 21.08.2025 після виходу судді Скрипки І.М. з відпустки.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.О. Мальченко
О.О. Хрипун