21.08.25
22-ц/812/1603/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 490/3107/25
Номер провадження 22-ц/812/1603/25 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.
21 серпня 2025 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою
Акціонерного товариства «Акцент-Банк»
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва 30 червня 2025 року, ухваленого під головуванням судді - Саламатіна О.В. в приміщенні того ж суду по справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (надалі - АТ «Акцент-Банк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У квітні 2025року АТ «Акцент-Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 21 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «Акцент-Банк» з заявою №АВН0СТ155101700557132985 щодо надання кредиту в розмірі 50 000 грн строком на 60 місяців (тобто до 20 листопада 2028 року) зі сплатою процентів у розмірі 55% щорічно. Кредитний договір підписано боржницею за допомогою електронного підпису, використання якого погоджено сторонами в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку.
АТ «Акцент-Банк» свій обов'язок виконав повністю, надав позичальниці кредит згідно до умов кредитного договору. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 умов договору щодо сплати кредитних коштів, станом на 25 квітня 2025 року утворилася заборгованість в розмірі 49 298,63 грн, яка складається з заборгованості за кредитом - 42 085,91 грн, заборгованості по відсоткам - 7212,72 грн, яка в добровільному порядку не сплачена.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 49 298,63 грн та судові витрати в розмірі 2422,40 грн.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2025 року позов АТ «Акцент-Банк» залишено без задоволення.
Рішення суду мотивоване тим, що оскільки згідно п. 5 заяви про надання послуги «Швидка готівка» №АВН0СТ155101700557132985 від 21 листопада 2023 року, строк кредиту 60 місяців з 21 листопада 2023 року по 20 листопада 2028 року включно, а вимога про дострокове повернення коштів позивачем відповідачці не направлялась, тому вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Не погодившись з вказаним рішенням суду АТ «Акцент-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зазначено, що достроковим стягнення було не по всій кредитній заборгованості, а лише по її частині, платежі по яким були визначені до сплати в терміни після дати звернення до суду. Таким чином всі платежі з дати укладання договору по дату подання позову, які відповідачка повинна була сплатити у відповідності до договору не є такими, що мають статус дострокового стягнення.
Зазначає про те, що умовами кредитного договору не передбачено обов'язкове повідомлення про вимогу дострокового погашення кредиту, оскільки в даному випадку Банк з даною вимогою звернувся вже у суді, а відповідачка знала, що вона порушила вимоги кредитного договору оскільки мала Графік погашення кредиту.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.
З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 21 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «Акцент-Банк» з заявою про надання послуги «Швидка готівка» №АВН0СТ155101700557132985 щодо надання останній кредиту в розмірі 50 000 грн строком на 60 місяців (тобто до 20 листопада 2028 року) зі сплатою процентів у розмірі 55% щорічно.
Кредитний договір підписано позичальницею за допомогою електронного підпису, використання якого погоджено сторонами в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку.
З паспорту споживчого кредиту «Швидка готівка», який було підписано ОСОБА_1 21 листопада 2023 року за допомогою електронного підпису вбачається, що ліміт кредиту 50 000 грн, строк кредитування 60 місяців, процентна ставка 55% річних, загальні витрати за кредитом 99 244,80 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом 149 244,80 грн, реальна річна процентна ставка 72,47% річних, розмір щомісячного платежу 2487,41 грн, про що також складено Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної ставки за договором про споживчий кредит.
Згідно меморіального ордеру №TR.33958436.31462.65455 від 21 листопада 2023n року, АТ «Акцент-Банк» на рахунок відповідачки ОСОБА_1 перераховано 50 000 грн, призначення платежу: видача кредиту згідно договору № АВН0СТ155101700557132985 від 21 листопада 2023 року.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що у зв'язку з порушенням взятих на себе зобов'язань, у ОСОБА_1 виникла заборгованість станом на 25 квітня 2025 року в розмірі 49 298,63 грн, яка складається з заборгованості за кредитом - 42 085,93 грн, заборгованості по відсоткам - 7 212,72 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у Банка не настало право вимоги достроково стягувати всю суму кредитної заборгованості,оскільки строк кредитного договору до 20 листопада 2028 року,а відтак й у відповідачки обов'язку дострокового повернення кредитних коштів.
З таким висновком суду погодитися в повній мірі неможливо огляду на наступне.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).
Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
З матеріалів справи вбачається, що договір № АВН0СТ155101700557132985 від 21 листопада 2023 рокубув вчинений сторонами в електронній формі.
Тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтею 11 цього ж суду передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тлумачення статті 526 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України.
Так у цій статті зазначено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов'язання та початок перебігу позовної давності.
Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).
Згідно з частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року, якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Наведені приписи дають підстави для висновку, що частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року (набрання чинності Закону України «Про споживче кредитування»), встановила обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) та у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 409/1398/18 (провадження № 61-8551св21).
При цьому відсутні підстави вважати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) не врахувала роз'яснення Конституційного Суду України, викладені ним у рішенні від
09 липня 2002 року № 15-рп/2002, оскільки розглядаючи справу за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттонклаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України Конституційний Суд України зазначив про те, що встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Частиною 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Так, умовами кредитного договору, укладеного між сторонами не передбачено обов'язок повідомлення та направлення Банком досудової вимоги у разі порушення умов договору.
АТ «Акцент-Банк» просило достроково стягнути з відповідачки усю суму кредиту, нарахованих процентів.
Проаналізувавши матеріали справи, суд встановив, що матеріали справи не містять копії надісланої боржнику вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості, з доказами її направлення, а відтак відсутні докази виконання позивачем вимог ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», якою врегульовано порядок дострокового погашення кредиту.
Враховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за споживчим кредитним договором, має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов'язання, відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд дійшов висновку, що у відповідача не виник обов'язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банком було направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, а відповідачем таку вимогу було отримано.
Документом, що підтверджує відправлення банком листа про вимогу дострокового повернення кредиту та/або про усунення порушення та виконання порушеного зобов'язання, є квитанція поштового відділення про відправлення відповідного рекомендованого листа клієнту за адресою його проживання (реєстрації).
Отже, наведені вище умови та вимоги Закону України «Про споживче кредитування» дають підстави вважати, що на час виникнення спірних правовідносин, був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Тому, враховуючи, що за встановлених у цій справі обставин реалізації права кредитора на дострокове стягнення заборгованості у судовому порядку має передувати реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування», суд дійшов вірного висновку про передчасність позовних вимог АТ «Акцент-Банк» про стягнення усієї суми заборгованості достроково.
Разом з тим, суд не звернув уваги на наявність поточної заборгованості за кредитом з 21 листопада 2023 року по 25 квітня 2025 року, яка згідно наявній в справі Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної ставки за договором про споживчий кредит та розрахунком заборгованості з урахуванням сплачених відповідачкою коштів -37 336,33 грн, становить 4 949,65 грн, яка складається: 4 096,49 грн - заборгованість за тілом кредиту, 853,16 грн - заборгованість за відсотками та підлягає стягненню у судовому порядку.
За таких обставин, рішення суду на підставі п.1 ч.1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позову, шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором від 21 листопада 2023 року станом на 25 квітня 2025 року у розмірі 4 949,65 грн.
Посилання АТ «Акцент-Банк» на те, що у даному випадку у Банку відсутній обов'язок досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів шляхом направлення позичальнику відповідної вимоги, колегія суддів відхиляє, оскільки такий обов'язок прямо передбачено вимогами ч. 4 ст. Закону України «Про споживче кредитування».
У зв'язку з тим, що суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення на підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам 10% (4 949,65 грн / 49298,63 грн х 100), у розмірі 666,16 грн ((302,80 грн - за подання позову (3028 грн х 10%) + 363,36 грн - за подання апеляційної скарги (3 633,60 грн х 10%).
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - задовольнити частково.
Рішення Центрального районногосуду м. Миколаєва від 30 червня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент-банк» (ЄДРПОУ 14360080) заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101700557132985 від 21 листопада 2023 року станом на 25 квітня 2025 року у розмірі4 949,65 грн, яка складається: 4096,49 грн - заборгованість за тілом кредиту, 853,16 грн - заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» 666,16 грн судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді: О.В. Локтіонова
О.О. Ямкова
Повний текст постанови складено 21 серпня 2025 року.