Справа № 2/593/383/2025
"18" серпня 2025 р. Суддя Бережанського районного суду Данилів О.М., розглянувши матеріали справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Бережанського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з майна,-
13 серпня 2025 року представник позивача адвокат Прийдун Володимир Михайлович в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся в Бережанський районний суд із позовною заявою до Бережанського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з майна, який накладений на підставі постанови відповідача АА 403158 від 21 січня 2004 року.
Подану позивачем позовну заяву слід залишити без руху, як таку, що подана без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175 та 177 ЦПК України, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на момент звернення до суду становить 1211,20 грн.
Всупереч частини четвертої статті 177 ЦПК України до позовної заяви не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Крім того, згідно з Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», відповідачами у справі про зняття арешту з майна є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.
Згідно з цією Постановою судам також роз'яснено, що у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. У зв'язку із цим боржник не може пред'являти позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання (п. 5 Постанови).
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»). Підстави для зняття арешту виконавцем викладені в ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому, якщо позивач оспорює дії державного виконавця, якими порушені його права і неправомірно не був знятий арешт з його майна державним виконавцем в порядку ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», то тоді позивачу слід подати адміністративний позов на дії державного виконавця і визначитися з тим, які дії або рішення він просить визнати неправомірними і яким шляхом слід відновити порушені права.
У разі, якщо позивач подає позов про звільнення майна з-під арешту, то тоді слід мати на увазі, що відповідачем по справі є стягувач за виконавчим документом, за яким накладений арешт та боржник за цим виконавчим документом, а ВДВС залучається в якості третьої особи.
Таким чином, належним відповідачем у справі про скасування арешту майна мають бути особи, в інтересах яких накладався цей арешт, а не державна виконавча служба.
Крім вищевказаного, в порушення п. 2 ч. 3 ст.175 ЦПК України позовна заява не містить зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у заявника або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Слід зазначити, що умовами статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Вказуючи на належність засвідчення копії суд зазначає, що ксерокопія має бути належної якості, щоб на ній можна було прочитати весь текст документа, чітко було видно всі реквізити, поля документа не було порушено, з відміткою про засвідчення копії документа, особою, яка його посвідчує, яка складається: зі слів «Згідно з оригіналом», назви та особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису, та печатки (для нотаріального завірених копій, копій, що подаються адвокатом як представником (за наявності такої печатки), чи які подаються юридичними особами публічного та приватного права).
Додані до заяви документи, всупереч вимогам п. 2 ст. 95 ЦПК України, не завірені належним чином.
Таким чином, копії будь-яких документів мають засвідчувати їх дійсність, оскільки мають бути виготовлені виключно з оригіналів цих документів.
Отже, суд наголошує, що копії документів подаються до суду належно завіреними.
Проте, представником позивача подано копії додатків, які не засвідчені в установленому законом порядку.
Враховуючи, що подані до позову документи не є оригіналами та як копії належним чином не завірені, а саме не містять: відмітку «З оригіналом згідно»; особистого підпису особи, яка засвідчує копії; ініціали та прізвище, дату засвідчення копії, такі документи не можуть підтверджувати дійсні факти, зафіксовані в їх оригіналах, що нівелює їх доказову силу, а у разі відсутності у позивача оригіналів таких документів слід зазначити про наявність у іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких долучено/має бути долучено до позовної заяви.
Крім вказаного, суд звертає увагу позивача на те, що абз.2 ч.5 ст.14 ЦПК України визначено, що електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Однак, у позовній заяві не зазначено про наявність або відсутність зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній або її окремій підсистемі (модулі), в обов'язковому порядку, відносно учасників справи.
За наслідком чого заявнику необхідно вказати про наявність або відсутність зареєстрованих електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), в обов'язковому порядку, відносно учасників справи.
Суд акцентує увагу позивача на тому, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Дотримання вимог ст. ст.175, 177 ЦПК України при пред'явленні позову в суд є імперативним правилом, в тому числі і для суду.
Відповідно до частини 1 та 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.175, 177, 185 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Бережанського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з майна, - залишити без руху.
Надати стороні позивача строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, роз'яснивши, що в іншому випадку позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута позивачу.
Ухвала в апеляційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя Бережанського районного суду
Тернопільської області Данилів О.М.