13 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/25473/24 пров. № А/857/18414/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,
секретаря судового засідання Демчик Л.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року (головуючий суддя Мартинюк В.Я., м. Львів) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправними дій,-
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив зобов'язати зняти арешт з майна боржника, накладений постановою про відкриття виконавчого провадження 31586600, виданою 07.03.2012 Залізничним відділом ДВС Львівського МУЮ (реєстраційний номер обтяження 12276012, дата реєстрації - 15.03.2012).
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 відмовлено у відкритті провадження у справі, з підстав встановлених п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.
Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі скасувати, а справу направити до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
В апеляційній скарзі зазначає, що 20 грудня 2024 року, він подав до Львівського окружного адміністративного суду позов, в якому просив: зобов'язати Залізничний відділ державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з майна боржника - ОСОБА_1 , рнокпп - НОМЕР_1 , накладений постановою про відкриття виконавчого провадження 31586600, виданою 07.03.2012 Залізничним відділом ДВС Львівського МУЮ (реєстраційний номер обтяження 12276012, дата реєстрації - 15.03.2012).
28 квітня 2025 року оскаржуваною ухвалою суду відмовлено у відкритті провадження у справі.
У мотивувальній частині ухвали суд вказав: «Відтак, з урахуванням правових висновків суду апеляційної інстанції, суддя дійшов висновку, що на даний спір не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Натомість, такий спір підлягає розглядує порядку цивільного судочинства.»
Як вказувалось у позові, Позивач являється співвласником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом № 48194 про право власності на квартиру видане 26 листопада 1996 року виконкомом Львівської міської ради народних депутатів, і записана у реєстрову книгу за № 18555. Свідоцтво видане згідно розпорядженням (наказом) від 26.11.1996 року № 860.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 406640374, сформованої відносно ОСОБА_1 , рнокпп - НОМЕР_1 , у розділі відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зазначено: тип обтяження - арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження 12276016; зареєстровано: 15.03.2012 за № 12276016 реєстратором: Львівська філія ДП «Інформаційний центр» МЮУ; підстава обтяження: постанова про відкриття виконавчого провадження, 31586600, 07.03.2012р., ст. держвиконавець Залізничного ВДВС ЛМУЮ; об'єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно; власник - ОСОБА_1 ; Обтяжувач: Залізничний Відділ ДВС Львівського Міського Управління Юстиції (код 35009206, м. Львів, вул. Городоцька, 299).
Відповідачем, у відповідь на адвокатський запит, не надано доказів існування на момент звернення з даним позовом до суду незавершених виконавчих проваджень у яких ОСОБА_1 виступає боржником і в межах яких накладено арешт на його майно.
16 травня 2011 року вироком Залізничного районного суду м. Львова у кримінальній справі № 1-69/11 визнано винним, позивача ( ОСОБА_1 ) у скоєнні злочину та обрано покарання 9 (дев'ять) років позбавлення волі із конфіскацією усього належного підсудному, ОСОБА_1 майна; строк відбування покарання засудженому ОСОБА_1 рахувати із моменту фактичного затримання 25 серпня 2010 року. Вирок було оскаржено в апеляційному порядку, Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27.10.2011р. вирок залишено без змін.
Тобто із моменту фактичного затримання 25 серпня 2010 року, позивач перебував у місцях позбавлення волі, а тому жодних документів, в тому числі постанов від органів державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження або накладення арешту не отримував.
Позивачу не було відомо про накладення арешту органами державної виконавчої служби на його майно в тому числі нерухоме.
Наприкінці 2024 року, два інші співвласники квартири АДРЕСА_1 , виявили бажання продати квартиру.
04 грудня 2024 року перебуваючи у приватного нотаріуса на консультації щодо продажу квартири було отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №406640374, сформованої відносно ОСОБА_1 , рнокпп - НОМЕР_1 , у розділі відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зазначено: тип обтяження - арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження 12276016; зареєстровано: 15.03.2012 за № 12276016 реєстратором: Львівська філія ДП «Інформаційний центр» МЮУ; підстава обтяження: постанова про відкриття виконавчого провадження, 31586600, 07.03.2012р., ст. держвиконавець Залізничного ВДВС ЛМУЮ; об'єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно; власник - ОСОБА_1 .
Але не було відомо, з яких підстав було відкрито виконавче провадження, 31586600, 07.03.2012р.; не було відомо жодних деталей цього виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» від 2016р. №1404 (далі - Закон), Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 3 цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч.1 ст. 287 КАС України визначено: «Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).»
22 січня 2020 року у справа № 823/564/17, Провадження № 11-673 апп 19, Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок:
28. Отже, КПК передбачає можливість виконання судових рішень органами ДВС, однак не встановлює порядок оскарження дій, рішень чи бездіяльності державного виконавця при виконанні рішень, прийнятих у кримінальному провадженні.
29. Натомість статтею 181 КАС (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
30. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 287 КАС у чинній редакції.
31. Таким чином, з урахуванням того, що КПК не передбачений порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності ДВС при примусовому виконанні судових рішень, прийнятих у кримінальному провадженні, учасники виконавчого провадження можуть оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність у порядку адміністративного судочинства.
32. Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 757/61236/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 586/77/17, від 19 червня 2019 року у справі № 383/493/18.»
Правова позиція Великої Палати Верховного Суду згідно з Постановою від 19 червня 2019 року у справі № 383/493/18:
На час звернення з позовом та розгляду справи порядок судового оскарження урегульовано Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-УІІІ), відповідно до частини першої статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1404-ІІІ підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Тому необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону № 1404-ІІІ.
Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону № 1404-ІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Враховуючи, що виконавчий лист був виданий на виконання вироку в частині конфіскації майна, а не на виконання судового рішення у цивільній справі, тому позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.
З огляду на те, що у ВДВС Бобринецького РУЮ на виконанні перебувало виконавче провадження по виконанню виконавчого листа від 15 травня 2008 року № 1-38, виданого на виконання вироку в частині конфіскації майна, відтак ОСОБА_1 як учасник виконавчого провадження на підставі положень статті 287 КАС України має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено його права, свободи чи інтереси.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відмову у відкритті провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 про скасування арешту, накладеного на майно в порядку виконання вироку в частині конфіскації майна, однак помилково вказали, що такі вимоги повинні розглядатися за правилами КПК України. ОСОБА_1 має право на звернення з такими вимогами до суду в порядку адміністративного судочинства.
За приписами частини 2 статті 59 Закону України Про виконавче провадження №1403^Ш від 02.06.2016 року, у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Згідно частин 4, 5 вказаної статті підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Позивач не має правового механізму для зняття арешту із своєї приватної власності, окрім як через звернення до суду.
Фактично в даній справі позивач не оскаржує постанову про відкриття виконавчого провадження, в межах якого накладено арешт на його нерухоме майно, а просить суд зобов'язати відповідача зняти арешт, який триває понад 12 років перебуває на його майні, чим обмежено право власності позивача.
Зважаючи на вище наведене, вважає, що позовну заяву слід розглядати у порядку адміністративного судочинства.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Постановляючи ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що згідно з п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України).
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір, у тому числі, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Отже, однією з визначальних ознак спорів, які підлягають розгляду в адміністративних судах, є сфера публічно-правових відносин, у яких позивач оскаржує дії чи бездіяльність а також рішення субґєкта владних повноважень.
У даному випадку позивач просить зобов'язати відповідача зняти арешт з майна боржника, накладений постановою про відкриття виконавчого провадження 31586600, виданою 07.03.2012 Залізничним відділом ДВС Львівського МУЮ (реєстраційний номер обтяження 12276012, дата реєстрації - 15.03.2012).
Відмовляючи у відкритті виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 року у цій же справі позовну заяву повернуто позивачу, однак постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 380/25473/24 скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У даній постанові суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків: «Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
Оскільки в даній справі оскаржується порушення цивільного права позивача щодо володіння майном, а не неправомірні дії державного виконавця, можна дійти висновку, що даний спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Проте, судом першої інстанції не досліджено питання підсудності даного спору, а повернуто позовну заяву в порядку ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку із відсутністю підстав для поновлення строку звернення до суду, а також тому, що позивачем не було виконано інших вимог ухвали суду від 25.12.2024 року».
З огляду на вказані висновки суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов висновку, що на даний спір не поширюється юрисдикція адміністративних судів, натомість, такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Проте колегія суддів з такими доводами суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.
Позивач являється співвласником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом № 48194 про право власності на квартиру видане 26 листопада 1996 року виконкомом Львівської міської ради народних депутатів, і записана у реєстрову книгу за № 18555. Свідоцтво видане згідно розпорядженням (наказом) від 26.11.1996 року № 860.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 406640374, сформованої відносно ОСОБА_1 , рнокпп - НОМЕР_1 , у розділі відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зазначено: тип обтяження - арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження 12276016; зареєстровано: 15.03.2012 за № 12276016 реєстратором: Львівська філія ДП «Інформаційний центр» МЮУ; підстава обтяження: постанова про відкриття виконавчого провадження, 31586600, 07.03.2012р., ст. держвиконавець Залізничного ВДВС ЛМУЮ; об'єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно; власник - ОСОБА_1 ; Обтяжувач: Залізничний Відділ ДВС Львівського Міського Управління Юстиції (код 35009206, м. Львів, вул. Городоцька, 299).
Відповідачем, у відповідь на адвокатський запит, не надано доказів існування на момент звернення з даним позовом до суду незавершених виконавчих проваджень у яких ОСОБА_1 виступає боржником і в межах яких накладено арешт на його майно.
16 травня 2011 року вироком Залізничного районного суду м. Львова у кримінальній справі № 1-69/11 визнано винним, ОСОБА_1 у скоєнні злочину та обрано покарання 9 (дев'ять) років позбавлення волі із конфіскацією усього належного підсудному, ОСОБА_1 майна; строк відбування покарання засудженому ОСОБА_1 рахувати із моменту фактичного затримання 25 серпня 2010 року.
У Залізничному ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівські області на виконанні перебувало ВП 31586600 з примусового виконання виконавчого листа №1-69/2011, виданого 27.02.2012 Залізничним районного судом м. Львова про конфіскацію всього майна позивача на користь держави, по якому 22.06.20212 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусовому виконанню відповідно до вказаного Закону підлягають ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом (пункт 2 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII).
Згідно із частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Отже, при виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
На підставі частин третьої та четвертої статті 535 КПК України у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.
Органи, особи, які виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.
Проте, суд апеляційної інсанції вважає за необхідне акцентувати увагу на те, що положеннями КПК України не встановлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення у кримінальному провадженні.
Водночас частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Аналогічна норма закріплена і в частині першій статті 287 КАС України.
Аналіз наведених правових положень дають підстави для висновку, що спір з приводу оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання виконавчого документа, виданого судом у кримінальній справі, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки КПК України не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб.
Аналогічний за змістом та по суті висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі 804/4188/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 757/61236/16-ц (провадження № 14-431цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 824/297/18-а (провадження № 11-1479апп18) та від 29 травня 2019 року у справі № 760/14437/18 (провадження № 14-224цс19).
З огляду на викладене колегія судів вважає, що суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку про непоширення юрисдикції адміністративного суду на даний спір, а тому помилково відмовив у відкритті провадження в цій справі.
З урахуванням вказаного, колегія судді вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, ухвалу прийнято з порушенням норм процесуального прав, тому таку слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ст. 320, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі №380/25473/24 - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко
Повне судове рішення складено 18.08.2025