13 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/14221/24 пров. № А/857/16950/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,
секретаря судового засідання Демчик Л.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Головного управління ДПС у Волинській області та Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року (головуючий суддя Смокович В.І., м.Луцьк) по справі за адміністративним позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління ДПС у Тернопільській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення від 26.08.2024 №0234840705.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року позовні вимоги задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 26 серпня 2024 року № 0234840705.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Волинській області та Головне управління ДПС у Тернопільській області оскаржили його в апеляційному порядку, просить таке скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Головне управління ДПС у Волинській області в апеляційній скарзі зазначає, що посадовими особами Головного управління ДПС у Тернопільській області відповідно до наказу ГУ ДПС у Тернопільській області від 09.07.2024р. №1553-п «Про проведення фактичних перевірок», направлень на перевірку від 09.07.2024 № 2662, №2663 та від 10.07.2024 № 2672, № 2673 проведено фактичну перевірку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 .
За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки від 19.07.2024, який зареєстрований в ГУ ДПС у Тернопільській області 22.07.2024 за №9286/19/00/0704/3594006396.
У день складання акту перевірки, представник ФОП ОСОБА_1 , особа, яка провела розрахунок та в присутності якої проведено перевірку - ОСОБА_2 , відмовився від його підписання та отримання одного примірника, про що посадовими особами, які проводили перевірку, було складено відповідний акт.
ГУ ДПС у Тернопільській області було надіслано примірник акту фактичної перевірки за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків.
Скориставшись правом передбаченим підпунктом 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 та пункту 86.7 статті 86 Кодексу, до ГУ ДПС у Тернопільській області (контролюючого органу який проводив перевірку) фізичною особою підприємцем було подано заперечення на акт фактичної перевірки.
За результатами розгляду заперечення ГУ ДПС у Тернопільській області висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення.
По суті встановлених порушень, на підставі розрахунку до акту фактичної перевірки, з врахуванням висновку на заперечення, ГУ ДПС у Волинській області, за основним місцем обліку платника, винесено податкове повідомлення-рішення від 26 серпня 2024 року № 0234840705.
Не погодившись із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням позивачем було подано скаргу до ДПС, за результатами розгляду якої рішенням від 08.11.2024 № 33612/6/99-00-06-03-02- 06 оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Із матеріалів справи вбачається, що підставою для проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 в наказі Головного управління ДПС у Тернопільській області від 09.07.2024р. №1553-п зазначено п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України.
Інформацією, у зв'язку з якою прийнято наказ від 09.07.2024 №1553-п слугувала доповідна записка, яка наявна в матеріалах справи, яка в розумінні підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України є інформацією, яка дає підстави для призначення та проведення фактичних перевірок.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обовґязкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №420/9909/23 (постанова від 26.03.2024).
Більше того, жодною нормою ПК України не передбачено обов'язку розкриття у наказі призначення перевірки змісту інформації та фактів, які свідчать про порушення/ймовірне порушення платником податків законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган.
Як свідчать матеріали справи, направлення на перевірку містять належні відомості, передбачені ПК України.
Перед початком перевірки посадовими особами Головного управління ДПС у Тернопільській області пред'явлені документи, визначені пунктом 81.1 статті 81 ПК України та, відповідно, посадові особи податкового органу були допущені до проведення перевірки.
Також у наказі Головного управління ДПС у Тернопільській області від 09.07.2024 №1553-п визначено провести фактичну перевірку позивача з урахуванням строків, визначених статтею 102 ПК України.
Щодо можливості проведення фактичної перевірки в межах 1095 днів та правомірності наказу про призначення такої перевірки було зроблено висновок Верховним Судом у справі №826/8284/17 (постанова від 20.05.2022).
Так, ПК України не встановлює будь-яких обмежень та/або заборон щодо періоду діяльності платника, який перевіряється в ході фактичних перевірок, крім статті 102 ПК України (не пізніше 1095 днів), а так само, як і використання під час проведення фактичної перевірки відповідних документів, визначених ПК України, податкової інформації, даних СОД РРО, інших матеріалів, отриманих в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.
Також звертаємо увагу суду на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 06 лютого 2025 року у справі № 120/11036/23 у якій Суд зазначив, що для висновку про протиправність наказу недостатньо самого лише незазначення в такому наказі інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган.
Враховуючи зазначене звертає, що порушень положень законодавства в частині наявності підстав та процедури проведення перевірки, які вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки, податковим органом не допущено.
Крім того апелянта зазначає, що облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід'ємною частиною такого обліку, водночас жодної інформації щодо вибуття товару надана форма обліку не містить.
Реалізація товару здійснюється від імені ФОП ОСОБА_1 (комісіонера).
Під час проведення перевірки працівниками Головного управління ДПС у Тернопільській області встановлено, що в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », де здійснює свою господарську діяльність позивач, не ведеться у порядку передбаченому законодавством облік товарних запасів за місцем їх реалізації та зберігання, так як не надано первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу на загальну вартість 1079 108,00 грн.
Згідно пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
ОСОБА_1 провадить діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту, а відтак, зобов'язаний надати контролюючому органу на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
За змістом абзацу 1 пункту 85.2. статті 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Взаємна дія правових положення абзацу другого пункту 12 статті 3 Закону №265/95- ВР і пункт 85.2 статті 85 Податкового кодексу України зобов'язують платника податків при проведенні фактичної перевірки без окремої письмової вимоги надати документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Коментований обов'язок є самостійним і чітко визначеним правилом поведінки суб'єкта перевірки, який не перебуває в залежності від наявності письмової вимоги контролюючого органу, що виникає у платника податків в силу закону при пред'явленні направлення і наказу на проведення фактичної перевірки.
Водночас, посадовими особами ГУ ДПС у Тернопільській області у зв'язку з проведенням фактичної перевірки було надано представнику позивача вимогу про надання документів.
Суд першої інстанції стверджує, що всі підтверджуючі документи були надані податковому органу під час проведення фактичної перевірки, водночас контролюючий органне погоджується із позицією позивача з огляду на наступне.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Податкового кодексу України та підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України розроблено Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, який затверджений наказом МФУ № 496 від 03.09.2021.
Даний Порядок визначає правила ведення обліку товарних запасів та поширюється на фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, які відповідно до Закону зобов'язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку.
Згідно даного порядку документами, які підтверджують облік та походження товарів є Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку, та первинні документи (опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару, дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару).
Більше того, позивачем до матеріалів справи долучено копію форми ведення обліку товарних запасів в якій окрім Актів прийому-передачі товарів до Договору комісії за № ВД-07-06-24-ТЄ відсутні відомості про первинні документи щодо надходження та вибуття товару.
Таким чином, пункт 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР зобов'язує суб'єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в другому абзаці цієї норми осіб, до яких позивач не відноситься)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті). При цьому до 01 січня 2022 року суб'єкт господарювання зобов'язаний був надати такі документи під час проведення перевірки, а після цієї дати такий обов язок має бути виконаним саме на початок її проведення.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 27.08.2024 у справі № 300/2879/22.
Водночас, позивачем ні під час проведення перевірки, ні до закінчення перевірки не надано відповідних відомостей про усі первинні документи, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару, дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару.
Відповідно, ненадання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться в місці продажу (господарському об'єкті), є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону № 265/95-ВР.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 420/12275/22.
Таким чином, прийняття судом першої інстанції рішення про задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 у справі № 140/14221/24 відбулося без належної правової оцінки та перевірки усіх фактичних обставин справи, що засвідчує необґрунтованість такого рішення та прийняття останнього з порушення норм матеріального та процесуального права, а саме статті 242 КАС України.
Головного управління ДПС у Тернопільській області в апеляційній скарзі навело доводи аналогічні за змістом та по суті твердженням Головним управлінням ДПС у Волинській області.
У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ГУ ДПС у Тернопільській області на підставі наказу від 09.07.2024 №1553-п «Про проведення фактичної перевірки» (а.с. 64) та направлень на перевірку 09.07.2024 №2662, №2663 та від 10.07.2024 №2672, №2673 (зворот а.с. 64-65) проведено фактичну перевірку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
За результатами проведеної перевірки складено акт фактичної перевірки від 22.07.2024 зареєстрований №9286/19/00/0704/3594006396 (далі - акт перевірки) (зворот а.с. 65-67).
Даним актом перевірки встановлено порушення:
- пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР, а саме: ведення з порушенням порядку, встановленого законодавством, обліку товарів за місцем їх реалізації. Виявлено не облікованих товарів на загальну суму 1 310 682,00 грн;
- пункту 85.2 статті 85 ПК України - ненадання в повному обсязі документів, що відносяться до перевірки ПК України;
- частини четвертої статті 24 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII (зі змінами і доповненнями).
Скориставшись правом передбаченим підпунктом 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України та пункту 86.7 статті 86 ПК України, до ГУ ДПС у Тернопільській області позивачем було подано заперечення на акт перевірки (арк. спр. 20-22).
За результатами розгляду заперечення ГУ ДПС у Тернопільській області рішенням, оформленим листом від 21.08.2024 №14214/6/19-00-07-04-10 висновки акта перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення (арк. спр. 23).
По суті встановлених порушень ГУ ДПС у Волинській області винесено податкове повідомлення - рішення від 26.08.2024 №0234840705 на суму 1 079 108,00 грн (арк. спр. 24).
Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДПС України (арк. спр. 25-27), проте рішенням ДПС України за результатами розгляду скарги від 08.11.2024 №33612/6/99-00-06-03-02-06, оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 26.08.2024 №0234840705 залишено без змін, а скаргу - без задоволення (арк. спр. 28-30).
Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що положеннями статті 62 ПК України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом, зокрема, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Згідно з пунктом 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Враховуючи зазначене вище, суд вірно вважав, що непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених ПК України, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) вказаних вище документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених пунктом 81.1. ПК України, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки.
Однак у даній спірній ситуації контролюючий орган був допущений до проведення перевірки за наслідками якої ним було складено акт, а в подальшому на підставі його висновків винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
При цьому суд першої інстанції слушно зауважив, що судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Як уже зазначалось вище, підставою для проведення перевірки відповідно до наказу від 09.07.2024 №1553-п «Про проведення фактичної перевірки» є підпункти 80.2.2, та 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України (а.с. 64).
Відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:
80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;
80.2.7. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.
Згідно з пунктом 81.1 статті 81 ПК України однією з обов'язкових умов для початку проведення фактичної перевірки встановлено пред'явлення платнику податків копії наказу про проведення перевірки. Також визначено вимоги до такого наказу, а саме - він має містити дату видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
Абзацами п'ятим і шостим пункту 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28.05.2024 у справі №280/1431/23 сформулював правовий висновок, що у спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою.
Оскільки, зокрема, підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки, то у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов'язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов'язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.
Тобто, у разі, якщо підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб.
Саме такий обсяг інформації в наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення в наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.
Аналогічні правила застосовуються й щодо обсягу інформації в наказі, прийнятому відповідно до підпунктів 80.2.2 та 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України.
У даній спірній ситуації судом першої інстанції з'ясовано, що наказ від 09.07.2024 №1553-п «Про проведення фактичної перевірки» відсутнє посилання про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Матеріали справи не містять підтверджень того, що фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій податкового органу.
Зі змісту додатку до доповідної записки від 31.05.2024 №19-00-07-04-11 (а.с. 148), убачається, що підставою для винесення оскаржуваного наказу були: лист ДПС України від 12.02.2024 №3638/7-99-00-07-04-03-07, довідка від 31.05.2024 №19-00-07-04-11, наявна інформація з баз даних ДПС, з відкритих джерел (а.с. 149).
З листа ДПС України від 12.02.2024 №3638/7-99-00-07-04-03-07 наданого ГУ ДПС у Тернопільській області убачається, що листом Beijing Roborock Tehnology Со., LTD, в особі Коваленко Аліни, від 29.01.2024 б/н (вх. ДПС №3455/6 від 05.02.2024) направлено скаргу про можливі факти порушення вимог законодавства щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій та погромних реєстраторів розрахункових операцій, ведення обліку товарних запасів, здійснення розрахунків в іноземній валюті та використанні праці неоформлених найманих працівників інтернет-магазином https://jabko.ua та мережею магазинів «ЯБКО» для вжиття відповідних заходів податкового контролю та організації і проведення фактичних перевірок (а.с. 132-144).
Представник ГУ ДПС у Тернопільській області у суді першої інстанції підтвердив, що саме цей лист та скарга Beijing Roborock Tehnology Со., LTD, в особі Коваленко Аліни були підставою для проведення фактичної перевірки.
Відтак, з підпункту 80.2.3. пункту 80.2 статті 80 ПК України убачається, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування.
З огляду на це суд слушно зауважив, що надана ДПС України інформація, щодо скарга Beijing Roborock Tehnology Со., LTD, в особі Коваленко Аліни, є письмовим зверненням покупця (споживача), яке оформлене відповідно до закону, а не як стверджує ГУ ДПС у Тернопільській області, наявна в податкового органу інформація, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платником податків розрахункових операцій, дотриманням роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками.
До того ж в матеріалах справи відсутня інформація, яка ж саме інформація, передбачена в додатку до доповідної записки від 31.05.2024 №19-00-07-04-11 «наявна інформація в базах даних ДПС, з відкритих джерел» слугувала як підставою для винесення наказу про проведення фактичної перевірки.
Враховуючи викладене суд підставно вважав, що фактично підставою для проведення перевірки слугував підпункт 80.2.3, а не підпункт 80.2.2, як зазначається в наказі від 09.07.2024 №1553-п «Про проведення фактичної перевірки», відтак такий наказ не може вважатися правомірним.
Крім того розглядуючи спір суд вірно врахував, що пунктом 12 статті 3 Закону №265/95-ВР передбачено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння.
Згідно з абзацом 60 статті 2 Закону №265/95 термін «технічно складні побутові товари, що підлягають гарантійному ремонту» для цілей цього Закону вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про захист прав споживачів». Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2017 №231. Смартфони та мобільні телефони відносяться до даного переліку.
Згідно з статтею 20 Закону №265/95-ВР до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Правила ведення обліку товарних запасів та поширюється на фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку (далі - ФОП), які відповідно до Закону зобов'язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об'єкті) такого ФОП визначає Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 03.09.2021 №496, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.2021 за №1411/37033 (далі - Порядок №496).
Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку №496 у цьому Порядку терміни вживаються в таких значеннях:
документи, які підтверджують облік та походження товарів - Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку (далі - Форма обліку), та первинні документи;
первинні документи - опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (найменування суб'єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або код згідно з ЄДРПОУ суб'єкта господарювання, серія та номер паспорта / номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару.
Опис залишку товарів на початок обліку складається в довільній формі та має містити інформацію про: найменування товарів, наявних у такої ФОП на дату набуття ним обов'язку щодо ведення обліку товарних запасів, кількості таких товарів (із зазначенням одиниці виміру) та їх вартості, самостійно визначеної ФОП.
Згідно з пунктами 1 та 2 розділу ІІ Порядку №496 облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід'ємною частиною такого обліку.
Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми обліку, є обов'язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації.
Форма обліку ведеться за вибором ФОП у паперовій або в електронній формі.
Форма обліку має містити зазначені в довільному порядку дані ФОП: прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки ФОП або серія та номер паспорта/номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті, податкова адреса, назва та адреса місця продажу (господарського об'єкта) або місця зберігання, в межах якого ведеться облік. Для паперової форми обліку зазначені дані мають міститися на титульному аркуші.
З огляду на це суд правильно вказав, що документами, що є підставою для внесення записів до товарних запасів є накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи тощо, при цьому законодавством не передбачено, що за місцем знаходження господарської одиниці суб'єкта господарювання повинні зберігатись оригінали первинних документів на придбання товарно-матеріальних цінностей, які є підставою для обліку товарних запасів.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХIV (далі - Закон № 996-ХIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Як уже згадувалось вище, під час перевірки було встановлено порушення позивачем ведення порядку обліку товарних запасів за місцем їх реалізації на загальну суму 1 310 682,00 грн, які не підтверджені під час проведення перевірки первинними документами, що підтверджують облік та походження товарів.
Надаючи оцінку таким твердженням, суд першої інстанції правильно вказав, що дійсно нормами чинного законодавства передбачено, що суб'єкт господарювання може здійснювати реалізацію товару за умови належного його обліку.
Нормами статті 44 ПК України визначено порядок подання документів на підтвердження господарських операцій, та наслідки їх неподання.
За приписами пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
При цьому суд слушно зауважив, що норми податкового законодавства не обмежують період подання платником податків необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки, оскільки положення пункту 44.6 статті 44 ПК України визначають статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежують право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавалися ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучити до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. В іншому випадку, обмеження судом предмету дослідження призвело би до неповноти дослідження та порушення справедливого балансу.
Враховуючи зазначене, правильним є твердження, що позивач не позбавлений можливості подати будь-які належні та допустимі докази безпосередньо в судове засідання.
Так, Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 у справі №640/966/20 вказав, що при поданні первинних документів, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку вони повинні бути досліджені в судовому засіданні та їм повинна бути надана правова оцінка.
З матеріалів справи вбачається, що в них наявні копії наступних документів: договір комісії від 07.06.2024 № ВД-07-06-24-ТЄ, акт приймання-передачі товарів від 07.06.2024 до договору комісії від 07.06.2024 № ВД-07-06-24-ТЄ, форма обліку товарних запасів (а.с. 31-38). Вказані документи були надані контролюючому органу і в ході проведення фактичної перевірки, а саме надіслані 10.07.2024 на адресу ГУ ДПС у Тернопільській області, тобто в день початку її проведення (зворот а.с. 15-16), а також долучалися представником позивача до заперечення на акт перевірки та до скарги на податкове повідомлення-рішення, тобто в порядку адміністративного оскарження.
Так, судом першої інстанції з'ясовано, що відповідно до договору комісії від 07.06.2024 № ВД-07-06-24-ТЄ, укладеного між ФОП ОСОБА_3 (комітент) та ФОП ОСОБА_1 (комісіонер), його предметом є зобов'язання комісіонера за дорученням комітента, від свого імені за плату (винагороду) укладати за рахунок комітента договори щодо продажу товарів, передбачених договором (пункт 1.1. договору).
Пунктом 1.2. договору комісії передбачено, що конкретні умови щодо ціни, кількості, якості та асортименту продукції, наведено у актах приймання-передачі товарів.
Згідно з пунктом 4.1. договору комісії передання товарів комітентом комісіонеру для продажу відповідно до умов цього договору здійснюється за актом приймання-передачі товарів на таких умовах: місце передання: АДРЕСА_1 . Порядок транспортування продукції, що передається комісіонерові для продажу відповідно до умов цього договору, до місця передання визначається комітентом.
Актом приймання-передачі товарів від 01.07.2024 позивачу передано 744 одиниць товару на загальну суму 1 079 108,00 грн.
Отримання товару за даним актом приймання-передачі товарів відображено позивачем у формі ведення обліку товарних запасів.
Щодо тверджень фіскального органу про відсутності в окремих позиціях товару ідентифікованого серійного номеру (IMEI), то суд правильно вказав, що чинним законодавством не передбачено необхідності його зазначення, саме ж зазначення марки товару, його назви є достатнім для його ідентифікації.
Договір комісії є одним із видів посередницьких договорів і в даному випадку такий договір передбачає обов'язок комісіонера за дорученням комітента від свого імені за певну винагороду продати належний комітенту товар.
Отже, позивач як комісіонер не набув у власність товар, що пояснює відсутність у неї відповідних первинних документів, таких як накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, тощо.
На підставі актів приймання-передачі товарів позивачем заповнювалась форма ведення обліку товарних запасів, а тому вірним є висновок, що порушень вимог Порядку №496 не вбачає.
З огляду на це правильним є твердження, що на момент проведення перевірки та здійснення реалізації товару у позивача були наявні первинні документи на їх придбання, що свідчить про їх належний облік.
Крім того, в акті фактичної перевірки посадові особи контролюючого органу констатували, що вартість товару, необлікованого в установленому порядку, становить 1 079 108,00 грн., при цьому вказана сума виведена контролюючим органом шляхом додавання вартості товарів, які перелічені в акті приймання-передачі товарів від 01.07.2024 до договору комісії 07.06.2024 № ВД-07-06-24-ТЄ.
Також суд слушно вказав, що ключовим елементом норми пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР (щодо обов'язку суб'єкта господарювання надати облікові документи) є словосполучення «товарні запаси, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу».
Зазначене положення деталізується у пункті 10 Порядку №496, де чітко зазначено, що форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об'єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах.
Оскільки платник податку не зобов'язаний зберігати безпосередньо у місці продажу облікові документи на товару, які вибули з місця продажу (реалізовані, списані тощо), то правильним є висновок, що вимога контролюючого органу щодо надання документів, що стосуються товарів, які вибули, виходить за межі повноважень контролюючого органу в межах фактичної перевірки.
За змістом статті 20 Закону №265/95-ВР суб'єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) ненадання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Кожна із зазначених умов кореспондується з обов'язком платника податків надавати під час перевірки облікові та первинні документи на товари, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу.
Згідно з пунктом 20.1.9 ПК України контролюючі органи мають право під час проведення перевірки вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки з використанням інформації та документів щодо результатів такої інвентаризації за наслідками таких перевірок або під час наступних заходів податкового контролю.
Отже, проведення інвентаризації має здійснюватися саме платником, а контролюючий орган може лише вимагати її проведення. Нестача придбаних товарів має бути виявлена в результаті інвентаризації, яка здійснена під час проведення перевірки, в межах якої вона була призначена (ініційована).
Таким чином, вірним є твердження, що проведення платником податків на вимогу контролюючого органу під час проведення податкової перевірки інвентаризації товарів є єдиним встановленим законом засобом доказування нестачі чи наявності товарів у платника податку і, відповідно, використання чи невикористання платником податку таких товарів в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №807/1556/17, від 18.03.2024 у справі №120/2466/23, від 15.04.2024 справі №120/2764/23).
У даній спірній ситуації жодної вимоги щодо проведення інвентаризації у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_1 контролюючим органом не вручалася та не направлялася.
Контролюючий орган під час винесення штрафних фінансових санкцій використав суму, зазначену в акті приймання-передачі товарів, який датований 01.07.2024, сама ж перевірка відбулась з 10.07.2024 по 19.07.2024, тобто ГУ ДПС у Тернопільській області, під час проведення фактичної перевірки, не встановлював чи товари, на які контролюючий орган просив надати облікові документи, дійсно перебували у місці продажу, що є ключовим для встановлення такого виду порушення.
Наявна ж у матеріалах справи відомість про результати перевірки щодо повноти оприбуткування, реалізації та фактичних залишків запасів (товарно-матеріальних цінностей) станом на 10.07.2024 складена виключно на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі товарів від 01.07.2024 до договору комісії 07.06.2024 № ВД-07-06-24-ТЄ, про що свідчить відповідний запис у вказаній відомості (а.с. 68).
Дана позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/2331/24.
Оскільки відповідач не довів правомірність та обґрунтованість висновків про порушення позивачем пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, викладених в акті фактичної перевірки та прийнятого на їх підставі податкового повідомлення-рішення від 26.08.2024 №0234840705 про застосування штрафної (фінансової) санкції на суму 1 079 108,00 грн, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов підлягає задоволенню.
З урахуванням вказаного, колегія судді вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи, рішення прийнято з дотримання норм матеріального та процесуального прав, тому у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд, -
апеляційні скарги Головного управління ДПС у Волинській області та Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі №140/14221/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко
Повне судове рішення складено 18.08.2025