уХарківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м.Харків
19 серпня 2025 р. справа №520/11012/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук'яненко, розглянувши у порядку спрощеного провадження позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 07 листопада 2024 року №1290620707.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказ про призначення фактичної перевірки не містить підстав для проведення заходу податкового контролю; суб'єктом владних повноважень замість фактичної перевірки у дійсності проведено документальну перевірку; платник податків був позбавлений можливості взяти участь у розгляді заперечень на висновки акту перевірки, а тому дії працівників контролюючого органу є неправомірними.
Ухвалою суду від 07.05.2025 позовну заяву залишено без руху для надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з належним обґрунтуванням поважності причин пропуску строку та доказів поважності таких причин.
Ухвалою суду від 19.05.2025 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, яким він із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що проведений захід податкового контролю показав на відсутність обліку товарно-матеріальних цінностей за місцем проведення заявником розрахункових операцій ( АДРЕСА_1 у торговій точці - « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), а тому штраф застосований правомірно.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій останні просив суд врахувати, що відсутність зауважень з боку контролюючого органу при аналогічному підході до оформлення й надання облікових документів у подальших перевірках є додатковим підтвердженням належного ведення обліку ТМЦ, а також свідчить про відсутність підстав для застосування фінансової відповідальності за результатами перевірки, проведеної 08.10.2024
Ухвалою суду від 05.08.2025 судом витребувано у Головного управління ДПС у м. Києві належним чином засвідчені копії: Направлення на перевірку від 08.10.2024 року № 6443 та № 6444; Запит контролюючого органу про надання документів до фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 та інформацію щодо отриманої відповіді; Податкове - повідомлення рішення від 07 листопада 2024 року №1290620707; Докази направлення Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 податкового-повідомлення рішення від 07.11.2024 №1290620707.
11.08.2025 Відповідачем подані, витребувані ухвалою суду документи.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , зареєстрований 31.10.2023 як суб'єкт господарювання - Фізична особа-підприємець в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб та громадських формувань за номером 37507880, за адресою місця знаходження: АДРЕСА_2 , із реєстрацію в податковому органі - ГУ ДПС в Київській області.
Головним управлінням ДПС у м. Хмельницькій області проводилась фактична перевірка магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 .
Фактична перевірка Позивача здійснена на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 08.10.2024 року № 4299-п «Про проведення фактичних перевірок» в присутності представника господарської одиниці Столярчук Тетяни Сергіївни
Перед початком перевірки ОСОБА_2 ознайомлено з направленнями на перевірку від 08.10.2024 року № 6443 та № 6444, службовими посвідченнями та вручено копію наказу «Про проведення фактичних перевірок» від 08.10.2024 року № 4299-п.
За результатами проведеної перевірки складено 17.10.2024 № 23024/22-01-07-05/ НОМЕР_1 акт фактичної перевірки від (далі - акт фактичної перевірки).
На підставі акту фактичної перевірки, ГУ ДПС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 07.11.2024 № 1290620707 , відповідно до якого до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції на загальну суму 35 698,00 грн.
У ході фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 встановлено:
1) порушення суб'єктом господарювання вимог п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР із змінами і доповненнями (далі Закон № 265). У ході перевірки порушено порядок ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, а саме: під час проведення перевірки не надано документи (у паперовій або електронній формі, які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходились у місці продажу (господарському об'єкті)
Зокрема, в акті зазначено таке: “порушено порядок ведення обліку товарних запасів за місцем реалізації, а саме: не надано документи на загальну суму 35198,00 грн, які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходились у місці продажу (господарському об'єкті) так, протягом періоду перевірки магазину, ФОП ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 встановлено реалізацію товарів, по яким під час проведення перевірки підтверджуючих документів щодо їх походження надано не було, а саме: б/у Apple Iphone 13 128 GB за ціною 20 699 (фкч №3185644520 від 11.10.2024); мобільний телефон за ціною 14 499 грн (фкч №318937940 від 12.10.2024. »
Також, у графі 4.3 акту перевірки запропоновано для ознайомлення з матеріалами перевірки, надання вмотивованих пояснень та документів щодо фактів викладених в акті, прибути ФЩП ОСОБА_1 до органу ГУ ДПС у м.Києві за викликом.
Примірник акту отриманий ОСОБА_2 , яка згідно повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення контранту, є робітником ФОП ОСОБА_1 ,
За результатами розгляду матеріалів перевірки ГУ ДПС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 07.11.2024 № 1290620707 , відповідно до якого до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції на загальну суму 35 698,00 грн
Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 07.11.2024 № 1290620707 протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їхні права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їхніх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1. статті Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з п.п.75.1.2 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку доведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, у разі наявності та/або отримання у встановленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості доведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за правильністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Згідно з пунктом 80.5 статті 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Приписами статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого стану мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику додатків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Таким чином, обов'язковою умовою для допуску перевіряючих до проведення фактичної перевірки є додержання всіх вимог щодо складання та форми наказу, направлення на проведення перевірки, зокрема, зазначення мети за підстав перевірки.
Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у м. Хмельницькій області проводилась фактична перевірка магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 .
Фактична перевірка Позивача здійснена на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 08.10.2024 року № 4299-п «Про проведення фактичних перевірок» (далі - Наказ).
Фактична перевірка проведена в присутності представника господарської одиниці Столярчук Тетяни Сергіївни.
Перед початком перевірки ОСОБА_2 ознайомлено з направленнями на перевірку від 08.10.2024 року № 6443 та № 6444, службовими посвідченнями та вручено копію наказу «Про проведення фактичних перевірок» від 08.10.2024 року № 4299-п, про що власноручно зазначила у направленнях.
Тобто товариством допущено посадових осіб контролюючого органу до проведення спірної перевірки, а тому відсутні підстави вважати її незаконною .
З наказу про проведення перевірки слідує, що правовою підставою для проведення перевірки слугував підпункт 80.2.2. пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України , згідно з яким фактична перевірка може проводитися у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
При цьому, призначений ГУ ДПС у м.Києві у межах спірних правовідносин захід податкового контролю у формі фактичної перевірки стосувався суто періоду провадження господарської діяльності з 15.07.2024р. і відносно дотримання правил проведення розрахункових операцій.
Тож цей захід податкового контролю не має жодних ознак, притаманних документальним перевіркам контролюючих органів.
А тому, довід заявника про те, що у дійсності суб'єктом владних повноважень у межах спірних правовідносин проведено документальну перевірку замість фактичної перевірки слід кваліфікувати у якості юридично неспроможного.
Наказ Головного управління ДПС у м. Києві від 08.10.2024 року № 4299-п «Про проведення фактичних перевірок» з приводу призначення відносно заявника фактичної перевірки ґрунтується на положеннях п.п.80.2.6 ст.80 Податкового кодексу України.
Суд звертає увагу на те, що наказ на проведення фактичної перевірки позивача не містить посилання в будь-які повідомлення/інформацію про порушення позивачем законодавства, чи інші підстави, що спричинили необхідність призначення фактичної перевірки позивача.
Разом з тим, у даному контексті суд звертає увагу на наступне.
Проаналізувавши зміст норм пункту 80.2 статті 80, пункту 81.1 статті 81 ПК України у сукупності Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював у своїй постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23 таку правову позицію з тлумачення положень підпункту 80.2.2 зазначених пункту й статті Кодексу: «…єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об'єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.
Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Верховний Суд у складі Судової палати вважає, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.
З огляду на викладене, Судова палата акцентує увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
Реалізуючі мету, з якою ця справа розглядається у складі Судової палати, Верховний Суд формулює такий правовий висновок, який має забезпечити єдині підходи до оцінки правомірності наказів про призначення фактичних перевірок. У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.».
Враховуючи при вирішенні даної справи наведену практику Верховного Суду, суд вважає, що наведений вище недолік наказу про проведення перевірки позивача не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його та, відповідно, прийняті на його основі рішення за наслідком здійсненої перевірки, протиправними.
У зв'язку з наведеним, суд вважає безпідставними протилежні доводи позивача.
Продовжуючи судовий розгляд суд зазначає, що згідно з п.86.7 ст.86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).
Судом встановлено, що у графі 4.3 акту перевірки запропоновано для ознайомлення з матеріалами перевірки, надання вмотивованих пояснень та документів щодо фактів викладених в акті, прибути ФОП ОСОБА_1 до органу ГУ ДПС у м.Києві за викликом.
Однак, при цьому матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що після отримання Акту №23024/22-01-07-05/3401700554 від 17.10.2024 заявник подавав саме до відповідача - ГУ ДПС у м.Києві заперечення на висновки спірного Акту і тому набув права на участь у розгляді цих заперечень.
Тож довід заявника про порушення права заявника на участь у розгляді заперечень на висновки Акта №23024/22-01-07-05/3401700554 від 17.10.2024 та прийнятті оскарженого податкового повідомлення - рішення в умовах недотримання «права бути почутим» слід визнати недоведеним наявними у справі доказами.
За змістом п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право, серед іншого: 20.1.6. запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; 20.1.7. отримувати від платників податків, платників єдиного внеску та надавати у межах, передбачених законом, документи в електронному вигляді; 20.1.9. вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки з використанням інформації та документів щодо результатів такої інвентаризації за наслідками таких перевірок або під час наступних заходів податкового контролю; 20.1.10. здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів; 20.1.11. проводити контрольні розрахункові операції до початку перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій. Товари, отримані службовими (посадовими) особами контролюючих органів під час проведення контрольної розрахункової операції, підлягають підлягають поверненню платнику податків у непошкодженому вигляді. У разі неможливості повернення такого товару відшкодування витрат здійснюється відповідно до законодавства з питань захисту прав споживачів; 20.1.14. у разі виявлення порушення вимог податкового чи іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, надсилати платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій
Зі змісту наведених норм права слідує, що працівники контролюючого органу під час проведення фактичної перевірки з питання дотримання учасником суспільних відносин правил здійснення розрахункових операцій мають повноваження поза межами інвентаризації вивчати як первинні документи про фізичний рух товарно - матеріальних цінностей, так і досліджувати реально наявні у місці продажу (місці реалізації) товарно-матеріальні цінності, складаючи акти опису, позаяк будь-якого іншого способу здійснення контролю за відповідністю реально наявних товарів документально відображеним товарам національний закон України не передбачає.
Така дія жодним чином не здатна порушити прав (інтересів) платника податків чи погіршити правове становище платника податків, позаяк уповноважена особа платника податків (у тому числі і продавець) може безперешкодно внести власні письмові зауваження до тексту акту опису та подати документальні свідчення реальної наявності іншого обсягу чи вартості товарно-матеріальних цінностей.
У ході фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 встановлено:
1)порушення суб'єктом господарювання вимог п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР із змінами і доповненнями (далі Закон № 265). У ході перевірки порушено порядок ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, а саме: під час проведення перевірки не надано документи (у паперовій або електронній формі, які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходились у місці продажу (господарському об'єкті) . Так, протягом періоду перевірки магазину, ФОП ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 встановлено реалізацію товарів, по яким під час проведення перевірки підтверджуючих документів щодо їх походження надано не було, а саме: б/у Apple Iphone 13 128 GB за ціною 20 699 (фкч №3185644520 від 11.10.2024); мобільний телефон за ціною 14 499 грн (фкч №318937940 від 12.10.2024
Щодо суті виявлених відповідачем при здійсненні перевірки позивача порушень, суд зазначає наступне:
Фактична перевірка проведена в присутності представника господарської одиниці Столярчук Тетяни Сергіївни.
Перед початком перевірки ОСОБА_2 ознайомлено з направленнями на перевірку від 08.10.2024 року № 6443 та № 6444, службовими посвідченнями та вручено копію наказу «Про проведення фактичних перевірок» від 08.10.2024 року № 4299-п, про що власноручно зазначила у направленнях.
Тобто правом на недопуск посадових осіб ДПС до проведення перевірки Позивач не скористався
Відповідно до п. 85.2 ст. 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки.
Такий обов'язок у даній справі виник у платника податків після початку перевірки, а саме: о 14.год. 51 хв. 08.10.2024.
Перевіркою встановлено, що Позивач здійснює діяльність в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 з продажу мобільних телефонів та аксесуарів, в тому числі через мережу інтернет за посиланням www.ti.ua.
У ході проведення перевірки виявлено товарів, що знаходяться в реалізації на загальну суму реалізації 35198,00 грн.. на які суб'єкт господарювання до перевірки не надав документи, що посвідчують облік та походження товару.
Також, Позивач на початок проведення перевірки та в ході її проведення не надав до перевірки форму обліку товарів, що передбачена для платників єдиного податку.
Таким чином, перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 не забезпечив облік товару у відповідності до вимог чинного законодавства на загальну суму 35198 00 грн.
Перевіркою встановлено порушення суб'єктом господарювання вимог п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР із змінами і доповненнями (далі Закон № 265). У ході перевірки порушено порядок ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, а саме: під час проведення перевірки не надано документи (у паперовій або електронній формі, які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходились у місці продажу (господарському об'єкті) . Так, протягом періоду перевірки магазину, ФОП ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 встановлено реалізацію товарів, по яким під час проведення перевірки підтверджуючих документів щодо їх походження надано не було, а саме: б/у Apple Iphone 13 128 GB за ціною 20 699 (фкч №3185644520 від 11.10.2024); мобільний телефон за ціною 14 499 грн (фкч №318937940 від 12.10.2024)
Суд зазначає, що правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 року № 265/95-ВР (далі Закон № 265/95-ВР).
Пунктами 1 та 3 статті 3 Закону № 265/95-ВР встановлено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з додержанням встановленого порядку їх застосування.
Згідно з п.12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
У ході розгляду справи сторона позивача не піддала сумніву, не заперечила, не спростувала тих обставин, що у межах спірних правовідносин висновки Акта №23024/22-01-07-05/3401700554 від 17.10.2024 стосувались товарно-матеріальних цінностей, котрі належить до технічно складних побутових товарів.
Відповідно до п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України фізичні особи-підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.
Оскільки облік товарних запасів є суто бухгалтерською категорією, то порядок ведення обліку товарних запасів повинен здійснюватись на підставі норм законодавства, що регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку, тобто на підставі норм Закону України від 16.07.1999р. №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно з ч.1 ст.9 якого підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
За приписами ч.2 ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
При цьому, оскільки підставою для внесення записів до бухгалтерського обліку є накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні, то відповідно порушенням встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку є відсутність відповідних первинних документів, які підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей, їх походження.
Згідно зі ст. 20 Закону України № 265/95 до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Вирішуючи спір, суд відзначає, що сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом накладних (чи інших документів, які підтверджують оприбуткування товарів) за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані фізичною особою-підприємцем відповідно до Закону України № 265/95-ВР та норм Податкового кодексу України, не є підставою для застосування до юридичної особи фінансової санкції у порядку ст. 20 Закону України №265/95-ВР.
На подальший розвиток положень ст.3 Закону України № 265/95 та норм Податкового кодексу України в частині обліку товарно-матеріальних цінностей за місцем реалізації товарів та в частині обліку доходів і витрат підприємців наказом Міністерства фінансів України було прийнято наказ від 03.09.2021р. №496 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.11.2021р. за №37033) про затвердження Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку (затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021р. №496, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.11.2021р. за №37033; далі за текстом - Порядок №496).
Норми Порядку №496 визначають правила ведення обліку товарних запасів та поширюється на фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку (далі - ФОП), які відповідно до Закону зобов'язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об'єкті) такого ФОП.
Згідно з п.2 Розділу І Порядку №496 документи, які підтверджують облік та походження товарів - Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку (далі - Форма обліку), та первинні документи; первинні документи - опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (найменування суб'єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або код згідно з ЄДРПОУ суб'єкта господарювання, серія та номер паспорта / номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару.
А отже, сама по собі Форма ведення обліку товарних запасів є недостатнім доказом належного ведення обліку товарно-матеріальних цінностей за місцем проведення розрахункових операцій, а відповідні записи згаданої форми мають в обов'язковому порядку підтверджуватись первинними документами у розумінні ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»
Правильність саме такого тлумачення підтверджується змістом п.1 Розділу ІІ Порядку, де указано, що облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід'ємною частиною такого обліку.
ФОП, яка здійснює діяльність у декількох місцях продажу (господарських об'єктах), веде облік товарних запасів також за кожним окремим місцем продажу (господарським об'єктом) на підставі первинних документів, які підтверджують отримання товарів такою ФОП або окремим місцем продажу (господарським об'єктом), та/або первинних документів на внутрішнє переміщення товарів між ФОП та його окремими місцями продажу (господарськими об'єктами).
Первинні документи на внутрішнє переміщення товарів є невід'ємною частиною такого обліку.
Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми обліку, є обов'язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації.
Судом встановлено, що позивач у ході розгляду справи по суті не подав до суду доказів провадження заявником господарської діяльності за декількома місцями продажу.
У силу застереження п.9 Розділу ІІ Порядку №496 заборонено продаж товарів, на які у місцях продажу таких товарів (господарських об'єктах) відсутні: 1) первинні документи, записи про які внесено до Форми обліку; 2) відповідні записи у Формі обліку про наявні первинні документи; 3) первинні документи і записи у Формі обліку про такі первинні документи.
Згідно з п.10 Розділу ІІ Порядку №496 форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об'єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах.
Такі документи щомісячно групуються в хронологічному порядку їх відображення у Формі обліку та/або підшиваються для подальшого зберігання разом із Формою обліку, в якій інформацію про такі документи відображено.
Відповідно до п.11 Розділу ІІ Порядку №496 форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки. У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадовій особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред'явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби).
Такі документи надаються особисто ФОП або особою, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об'єкті) такої ФОП.
Форма обліку в електронній формі на вимогу посадових осіб контролюючого органу має бути візуалізована у форматі, який дозволяє такій особі здійснити його перегляд та/або копіювання.
Суд відмічає, що ані до суб'єкта владних повноважень у ході перевірки, ані до суду у ході розгляду справи заявником не було подано первинних документів про джерело походження виявлених на місці продажу товарно-матеріальних цінностей, ані документів про фізичний рух товарно-матеріальних цінностей з одного місця продажу до іншого місця продажу.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) було доведено правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до положень статті 139 КАС України.
Враховуючи відмову в позові, приписи статей 134, 139 КАС України, суд вважає, що позивачу належить відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 238, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Повний текст рішення виготовлено та підписано - 19.08.2025, враховуючи час перебування судді у відпустці, а також з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суддя Марина Лук'яненко