19 серпня 2025 року м. Київ справа №320/60268/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області,
Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач 2), в якому просить суд
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 932330143772 від 31 жовтня 2024 року про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, Закону України № 889-VIII від 10 грудня 2015 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 25 жовтня 2024 року пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків від заробітку, з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Київській області від 23 жовтня 2024 року № 120/10-36-10-02-17 та від 23 жовтня 2024 року № 121/10-36-10-02-17.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що вона з 06 серпня 2012 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». 25 жовтня 2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», до якої було додано довідки Головного управління ДПС у Київській області про складові заробітної плати для державного службовця, лист Національного агентства України з питань державної служби та копію трудової книжки.
За принципом екстериторіальності, як вказує позивач, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області їй відмовлено у переведенні на інший вид пенсії з посиланням на відсутність у неї стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Позивач з вказаним рішенням не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що, на її думку, в неї наявний необхідний стаж для її переведення на інший вид пенсії, що стало підставою для звернення до адміністративного суду.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача 1 у відзиві на позовну заяву послався на те, що періоди роботи посадових осіб в органах податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, а позовні вимоги щодо нарахування й виплати позивачу з 25 жовтня 2024 року пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків від заробітку, з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Київській області від 23 жовтня 2024 року є передчасними, оскільки ще не вирішено питання щодо права на позивача на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», відповідно, така вимога спрямована на майбутнє.
Відповідач 2 будь-яких письмових пояснень, відзиву або заперечень проти позову до суду не надав.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Копія ухвали суду від 19 грудня 2024 року разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами направлені на юридичні адреси відповідачів, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Враховуючи вимоги статті 263 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з частиною другою статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно наданої суду копії трудової книжки НОМЕР_1 , позивач з 19 січня 1982 року по 08 жовтня 1984 року працювала на посаді інспектора з призначення пенсій і допомог Макарівського районного відділу соціального забезпечення Макарівської районної ради народних депутатів Київської області, а з 07 лютого 1994 року працювала в органах державної податкової служби, зокрема,
- з 07 лютого 1994 року прийнята на посаду ведучого спеціаліста по роботі з кадрами;
- 30 травня 1994 року прийняла присягу державного службовця;
- 04 квітня 1994 року присвоєно 15 ранг державного службовця;
- 01 грудня 1995 року присвоєно 13 ранг державного службовця;
- 26 листопада 1996 року у зв'язку з ліквідацією Державної податкової інспекції по Макарівському району і утворенням Державної податкової адміністрації в Макарівському районі призначено в порядку переводу на посаду головного спеціаліста по роботі з кадрами;
- 01 грудня 1996 року призначена на посаду начальника відділу кадрів та спецроботи;
- 17 лютого 1998 року Державну податкову адміністрацію в Макарівському районі перейменовано в Державну податкову інспекцію в Макарівському районі Київської області;
- 01 квітня 1998 року у відповідності до нової структури та штатного розпису ДПІ у Макарівському районі затверджена на посаді начальника відділу кадрів, спецроботи та захисту інформації;
- 14 липня 2000 року у відповідності до структури та штатного розпису ДПІ у Макарівському районі затверджена на посаді начальника відділу кадрів;
- 01 квітня 2001 року присвоєно 11 ранг державного службовця;
- 01 вересня 2003 року переведена на посаду начальника відділу по роботі з персоналом та організаційно-розпорядчої роботи;
- 01 лютого 2005 року переведена на посаду завідувача сектору роботи з персоналом;
- 22 серпня 2005 року переведена на посаду головного державного податкового інспектора з питань організаційно-розпорядчої роботи;
- 22 серпня 2005 року присвоєно спеціальне звання інспектора податкової служби І рангу;
- 08 вересня 2009 року переведена на конкурсній основі на посаду начальника відділу обліку та звітності;
- 08 вересня 2009 року присвоєно спеціальне звання радника податкової служби ІІІ рангу;
- 01 грудня 2010 року переведена на посаду головного державного податкового інспектора з питань організаційно-розпорядчої та кадрової роботи;
- 01 березня 2012 року ДПІ у Макарівському районі Київської області реорганізовано шляхом перетворення в ДПІ у Макарівському районі Київської області Державної податкової служби;
- 01 березня 2012 року призначена в порядку переведення на посаду головного державного податкового інспектора з питань організаційно-розпорядчої роботи ДПІ у Макарівському районі Київської області Державної податкової служби, звільнивши з посади головного державного податкового інспектора з питань організаційно-розпорядчої та кадрової роботи ДПІ у Макарівському районі Київської області;
- 30 серпня 2013 року звільнена із займаної посади у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності ДПІ у Макарівському районі Київської області ДПС, п. 1 ст. 40 КЗпП України.
25 жовтня 2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про переведення її на інший вид пенсії, зокрема, на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу».
До заяви позивачем у тому числі додано довідку про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посадо державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 23 жовтня 2024 року № 120/10-36-10-02-17 та довідку про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби від 23 жовтня 2024 року № 121/10-36-02-17, видані Головним управлінням ДПС у Київській області.
За принципом екстериторіальності, заява позивача разом з доданими до неї документами була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та рішенням від 31 жовтня 2024 року № 932330143772 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю у неї стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Вважаючи відмову відповідачів протиправною та такою, що порушує її право на отримання пенсії за віком згідно Закону України «Про державну службу», позивач звернулась до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов таких висновків.
Згідно пункту 3 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
У статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV), який також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до статті 10 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Загальні засади діяльності, статус державних службовців, які працюють в державних органах, а також особливості правовідносин щодо призначення та перерахунку пенсій державним службовцям, оплати праці державних службовців встановлені Законом України «Про державну службу».
01 травня 2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII), згідно частини 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі - Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Суд зазначає, що частиною першою статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
До набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (01 травня 2016 року) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01 травня 2016 року, відповідно до статті 90 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII.
Відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Наведене в сукупності свідчить про те, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII визначено, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
З огляду на зміст зазначених норм чинного законодавства, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, зокрема, щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Наведене дозволяє дійти висновку, що після набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (01 травня 2016 року) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року 3723-XII вік і страховий стаж.
Саме такої правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 04 квітня 2018 року за результатом розгляду зразкової справи № 822/524/18.
Так, згідно з частиною п'ятою статті 15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04 грудня 1990 року № 509-ХІІ (далі - Закон України від 04 грудня 1990 року№ 509-XII, який був чинний до 19 листопада 2012 року, правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, -Законом України «Про державну службу"».
У частині сьомій статті 15 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII зазначено, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.
Відповідно до частини восьмої статті 15 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII, посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.
Частина четверта статті 15 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII передбачає, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).
Наведене дозволяє дійти висновку, що цією нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Згідно з положеннями статті 6 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII, видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Аналіз вищенаведених норм законодавства свідчить про те, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Згідно з абзацом 2 пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283(чинного до набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, далі - Порядок № 283), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Як вже зазначалось судом, згідно відомостей трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 позивач 30 травня 1994 року прийняла присягу державного службовця та фактично з 07 лютого 1994 року по 30 серпня 2013 року працювала в органах державної податкової служби.
Зважаючи на те, що як Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, так і нормами раніше чинних Законів України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, від 04 грудня 1990 року № 509-XII та Порядку № 283 було передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів, враховуючи те, що позивач з 07 лютого 1994 року безперервно працювала в органах державної податкової служби, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), а також те, що вона одержувала заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, то всі періоди роботи (служби) позивача на посадах податкової служби підлягають до зарахування до стажу державної служби.
Щодо посилань відповідача на те, що займані позивачем посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, оскільки їй як посадовій особі контролюючих органів присвоювались спеціальні звання, а не ранги державної служби, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Відповідно до пунктів 343.1 - 343.2 статті343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Так, 22 серпня 2005 року позивачу було присвоєно спеціальне звання інспектора податкової служби І рангу, 08 вересня 2009 року присвоєно спеціальне звання радника ІІI рангу.
Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати було визначено Положенням про спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1234, що був чинним до 25 грудня 2012 року (далі - Порядок № 1234), що, відповідно, підтверджує той факт, що посадові особи податкового органу, віднесені до державних службовців з певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Тобто спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою № 1234.
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Зазначена правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 22 жовтня 2013 року у справі № 21-340а13, в якій колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу».
Відступів від зазначеної правової позиції Верховний Суд не здійснював.
У постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 465/7218/16-а та від 13 грудня 2018 року у справі № 539/1855/17 зазначено, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв'язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями статті 344 Податкового кодексу України та Порядку № 283.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням вищевикладеного суд доходить висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області під час розгляду заяви позивача безпідставно виходив з того, що у неї відсутній необхідний стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, не зарахувавши до нього періоди роботи в органах державної податкової служби.
Частиною другою статті 46 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII та Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229 (далі - Порядок № 229), які діють з 01 травня 2016 року, закріплено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
При цьому, пунктом 5 Порядку 229 визначено, що стаж державної служби обчислюється у днях, місяцях і роках.
Враховуючи викладене, періоди роботи позивача в податкових органах повинні бути зараховані до стажу державної служби для призначення пенсії за Законом України «Про державну службу».
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року у справі № 204/362/17, вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не надав оцінку відомостям, наявним або відсутнім у трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено повноваження суду у разі задоволення позову прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а також застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи, що позивач у своїй позовній заяві у тому числі зазначає, що до стажу, який дає їй право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» має бути зарахований й період її роботи з 19 січня 1982 року по 08 жовтня 1984 року (2 роки 8 місяців 19 днів) на посаді інспектора з призначення пенсій і допомог Макарівського районного відділу соціального забезпечення Макарівської районної ради народних депутатів Київської області, проте, зазначені обставини не були предметом розгляду Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, тобто, їм не було надано жодної оцінки щодо наявності або відсутності підстав для зарахування цього періоду роботи позивача до стажу, який дає право на призначення пенсії згідно Закону України «Про державну службу», суд вважає позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 25 жовтня 2024 року пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків від заробітку, з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Київській області від 23 жовтня 2024 року № 120/10-36-10-02-17 та від 23 жовтня 2024 року № 121/10-36-10-02-17 такими, що заявлені на майбутнє, відповідно, такими, що не підлягають задоволенню.
Частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням вищевикладеного, керуючись частиною другою статті 9 КАС України, суд доходить висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та вважає за доцільне зобов'язати відповідача 1 повторно розглянути заяву позивача про перехід на інший ви д пенсії від 24 жовтня 2024 року з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.
Щодо визначення позивачем у позовній заяві в якості другого відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, суд зазначає, що незважаючи на це, позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області не пред'явлено жодних позовних вимог, що своєю чергою свідчить про відсутність порушеного права саме цим територіальним органом Пенсійного фонду України.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно частини другої статті 2 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неу24переджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
VI. Судові витрати.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд, керуючись частиною третьою статті 139 КАС України, вважає за доцільне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 на користь позивача понесені нею судові витрати у розмірі 605,60 грн.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, місто Львів, вулиця Митрополита Андрея, будинок 10, код ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, місто Фастів, вулиця Саєнка Андрія, будинок 10, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 932330143772 від 31 жовтня 2024 року про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перехід на інший вид пенсії від 24 жовтня 2024 року, з урахуванням висновків суду в даній адміністративній справі.
4. У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області понесені нею судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.