Справа № 367/4859/20
Провадження №2/367/412/2025
Іменем України
22 травня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області в складі
судді Карабаза Н.Ф.,
за участю секретаря Андрійченко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр реабілітації для дітей» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
До Ірпінського міського суду Київської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до Дитячого спеціалізованого санаторію «ОРЛЯТКО» територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.В позовній заяві зазначила, що відповідно до наказу т.в.о. головного лікаря Ворзельського дитячого санаторію «ОРЛЯТКО» Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської державної адміністрації № 28 від 01.07.2004 року, на підставі заяви від 21.06.2004 року, вона 01.07.2004 року була прийнята на роботу до Ворзельського дитячого санаторію «ОРЛЯТКО» Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської державної адміністрації, правонаступником якого є Дитячий спеціалізований санаторій «ОРЛЯТКО» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві на посаду лікаря-психіатра. Відповідно до наказу № 41 від 11.10.2004 року її було переведено на посаду завідуючої психоневрологічним відділенням Ворзельського дитячого санаторію «ОРЛЯТКО» Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської державної адміністрації. 24.06.2020 року вона ознайомилася з даним наказом, отримавши його 24.06.2020 року засобами поштового зв'язку. Вважає, що наказ виконуючого обов'язків головного лікаря ДСС «ОРЛЯТКО» ТМО «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у м. Києві від 11.06.2020 року № 134к «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 » є незаконним, її звільнення з роботи є протиправним. Копію спірного наказу їй не було надано відповідачем а ні 11.06.2020 року, а ні у наступні дні до 24.06.2020 року. Трудової книжки, станом на час звернення до суду, їй також не було видано. Всупереч трудового законодавства, 11.06.2020 року трудова книжка не була видана, розрахунок з нею при звільненні відповідачем проведено не було. 17.06.2020 року на її банківський рахунок надійшли грошові кошти у вигляді заробітної плати, що також підтверджує наявність між сторонами трудових відносин після 11.06.2020 року. Незаконність спірного наказу полягає в наступному. Відповідно до наказу Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.03.2020 року № 376 «Про внесення змін до структури дитячого спеціалізованого санаторію «ОРЛЯТКО» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві» внесено зміни до структури ДСС «ОРЛЯТКО» ТМО «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у м. Києві, виклавши її в новій редакції. Цим наказом також наказано керівникам Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві надалі - «ТМО «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у м. Києві») та ДСС «ОРЛЯТКО» ТМО «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у м. Києві провести штатний розпис ДСС «ОРЛЯТКО» ТМО «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у м. Києві у відповідність до структури та подати його на затвердження до Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). На виконання вищеназваного наказу, 01.04.2020 року Департаментом охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було затверджено штатний розпис ДСС «ОРЛЯТКО» ТМО « САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у м. Києві. 02.04.2020 року відповідач її повідомив про те, що до структури закладу внесені зміни та попередив, що не має можливості надати їй роботу в ДСС «ОРЛЯТКО» ТМО «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у м. Києві відповідно до її освіти та кваліфікації. Також її було повідомлено про те, що у випадку неможливості перевести її на іншу роботу, вона буде звільнена 02.06.2020 року у зв'язку з перепрофілюванням закладу (п. 1 ст. 40 КЗпП України). Однак, їй не було запропоновано відповідачем іншої роботи у ДСС «ОРЛЯТКО» ТМО «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у м. Києві. Натомість наявність можливості відповідача перевести її на іншу роботу у ДСС «ОРЛЯТКО» ТМО «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у м. Києві було, оскільки, були наявні вакантні посади, крім того в період з 01.04.2020 року по 25.06.2020 року у відповідача була наявна вакантна посада лікаря-педіатра. Згідно диплому серії НОМЕР_1 , виданого Київським медичним інститутом, вона закінчила названий інститут за спеціальністю «Педіатрія» і здобула кваліфікацію лікаря-педіатра. Таким чином, відповідач не виконав вимоги ч. 2 ст. 40 КЗпП України та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України та звільнив її з займаної посади завідувача психоневрологічного відділення ДСС «ОРЛЯТКО» ТМО «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у м. Києві не запропонувавши їй жодної з наявних у відповідача вакантних посад, при цьому не врахувавши, що вона мала переважне право на залишення на роботі у зв'язку з тим, що має високу кваліфікацію та продуктивність праці. Тому спірний наказ є незаконним, а відтак підлягає скасуванню. Просить суд визнати незаконним та скасувати наказ головного лікаря Дитячого спеціалізованого санаторію «ОРЛЯТКО» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві від 11.06.2020 року № 134к «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 » поновити її на посаді завідувача психоневрологічного відділення Дитячого спеціалізованого санаторію «ОРЛЯТКО» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток виходячи з розрахунку 516,90 грн. середньоденного заробітку за весь період вимушеного прогулу.
Відповідачем по справі подано відзив на позовну заяву. У відзиві зазначено, що на виконання наказу Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) № 1481 від 20.12.2019 року «Про відкриття відділення для реабілітації дітей із хворобами опорно-рухового апарату у дитячому спеціалізованому санаторії «Орлятко» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві» та наказу Департаменту охорони здоров'я № 376 від 31.03.2020 року «Про внесення змін до структури дитячого спеціалізованого санаторію «Орлятко» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві» були внесені зміни до структури та штатного розпису відповідача. Зокрема, відповідно до вище зазначених наказів, в частині, що стосується позивача, Департаментом охорони здоров'я, якому підпорядковується відповідач, вирішено психоневрологічне відділення, завідувачем якого була позивач, перепрофілювати в ортопедичне відділення. З наказом Департаменту охорони здоров'я № 1481 від 20.12.2019 року працівники санаторію, в тому числі й позивач, були ознайомлені 26.12.2019 року під особистий підпис, тобто за 2 місяці 5 днів до відкриття ортопедичного відділення та закриття психоневрологічного відділення. З наказом Департаменту охорони здоров'я № 376 від 31.03.2020 року та новою структурою санаторію, затвердженою цим наказом позивача було ознайомлено 02.04.2020 року під особистий підпис. Також позивач 02.04.2020 року була письмово попереджена під особистий підпис про те, що у випадку неможливості її переведення на іншу роботу, її буде звільнено у зв'язку із перепрофілюванням психоневрологічного відділення в ортопедичне відділення (п.1 ст. 40 КЗпП України). В той же час, враховуючи освіту позивача, 26.05.2020 року відповідачем було запропоновано позивачу, перейти на посаду лікаря-стажиста за спеціальністю «Педіатрія», в разі зарахування її на курси стажування з «Педіатрії». Позивач погодилась, про що свідчить акт про пропозицію щодо подальшого працевлаштування від 26.05.2020 року та заява позивача про її переведення на посаду лікаря-стажиста від 26.05.2020 року. Проходження таких курсів є обов'язковою умовою, що передбачено наказом Міністерства охорони здоров'я України № 48 від 17.03.1993 року «Про порядок направлення на стажування лікарів і їх наступного допуску до лікарської таємниці». Таким чином, враховуючи, що позивач з січня 1995 року працювала за спеціальністю «Дитяча психіатрія» та саме за цією спеціальністю вона проходила всі підвищення кваліфікації, то відповідно до вимог пункту 1 Положення, позивач як лікар, який не працював більше трьох років за конкретною лікарською спеціальністю, тобто в даному випадку за спеціальністю «Педіатрія», не може займатись лікарською діяльністю з цієї спеціальності і повинен пройти стажування. Тому за таких обставин, позивачу було необхідно пройти успішно таке стажування. Без початку проходження курсів стажування до дати майбутнього вивільнення. Відповідач не міг прийняти позивача на вакантну посаду за спеціальністю «Педіатрія», що також стосується й інших вакансій, на які посилається позивач у позові, оскільки вони не відповідають її кваліфікації, за ними також необхідно підтверджувати відповідну спеціальність. Крім того, з метою позитивного вирішення питання про подальше працевлаштування позивача, відповідач звернувся до НМАПО імені П.Л. Шупика та отримав відповідь, що для позивача, зважаючи на її стаж роботи та з січня 1995 року припинення роботи на посаді лікаря-педіатра і вказане стажування триватиме 2 місяці за індивідуальним планом. Таким чином, позивач могла та мала можливість пройти або хоча почати проходження курсів стажування до майбутнього вивільнення, навіть в умовах запровадженого карантину, оскільки навчання проводилось дистанційно. Проте, вказане стажування, з нез'ясованих причин позивач не пройшла. Позивач не отримала та не надала відповідний сертифікат зі спеціальності «Педіатрія», що в свою чергу унеможливило запропонувати їй вакантну посаду за цією спеціальністю. В подальшому, відповідач перед звільненням позивача пропонував перейти на посаду лікаря-психіатра дитячого в дитячий спеціалізований санаторій «Салют» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві, про що свідчить акт про пропозицію щодо подальшого працевлаштування від 11.06.2020 року. Враховуючи відсутність згоди позивача на вказану пропозицію, 11.06.2020 року ОСОБА_1 було звільнено. Таким чином, позивачу було надане письмове попередження про заплановане вивільнення у строки відповідно до частини 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України, також позивачу було запропоновано переведення на посаду лікаря-психіатра, що відповідає її кваліфікації, в інший санаторій, оскільки, відповідач не міг запропонувати їй роботу на посаді лікаря-педіатра до проходження позивачем курсів стажування. Згоди на переведення в інший санаторій позивач не надала і відповідне стажування не розпочала. Позивачу було запропоновано ознайомитись з наказом № 134к від 11.06.2020 року та отримати трудову книжку в той самий день, тобто 11.06.2020 року. Проте, позивач навідріз відмовилась та ухилилась від ознайомлення з наказом та отримання трудової книжки. Вважають така відмова була заздалегідь запланована, з метою використання цих обставин в судовому процесі на свою користь. Після чого їй було запропоновано те ж саме ще декілька разів, але такі пропозиції позивачем були проігноровані. У зв'язку з чим копія наказу № 134к від 11.06.2020 року разом із письмовою пропозицією отримати у відповідача трудову книжку була направлена позивачу засобами поштового зв'язку 19.06.2020 року. 24.06.2020 року Позивач отримав вказане поштове відправлення. 24.06.2020 року позивач врешті-решт прибула до відповідача. Проте, знову повторно відмовилась ознайомлюватись з наказом № 134к від 11.06.2023 року та отримувати трудову книжку, про що співробітниками закладу було складено акт від 24.06.2020 року, на якому власноруч позивач зазначила про таку відмову, оскільки вважає, що трудові стосунки між сторонами тривають. Зазначають, що останнім днем роботи позивача є 11.06.2020 року, про що свідчить табель обліку використання робочого часу. З цієї дати трудові відносини між сторонами припинені. Враховуючи, що відповідач є бюджетною (неприбутковою) установою, що заснована на комунальній власності територіальної громади міста Києва, то всі розрахунки щодо виплат, пов'язаних із заробітною платою, відпусток, тощо проводяться державною казначейською службою двічі на місяць. Тому дійсно, розрахунок при звільнені з позивачем був проведений 17.06.2020 року, проте, це жодним чином, не підтверджує наявність між сторонами трудових відносин, оскільки розрахунок був проведений по 11.06.2020 року. Позивачем не надано жодних належних доказів про те, що накази Департаменту охорони здоров'я № 1481 від 20.12.2019 року, та № 376 від 31.03.2020 року були визнані неправомірними, скасованими, недійсними тощо. А тому, за таких обставин вважають, що немає підстав визнавати незаконними та скасовувати наказ дитячого спеціалізованого санаторію «Орлятко» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві від 11.06.2020 року №134к. Більш того, наразі посада завідувача психоневрологічним відділення у відповідача відсутня, а вказане відділення не існує. Вакантних посад, що відповідають кваліфікації позивача, також немає. Підстав для поновлення позивача на посаді завідувача психоневрологічним відділення, як і для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не має, оскільки ці вимоги є похідними та залежать від вирішення судом спору про незаконність та скасування наказу, в якому слід відмовити.
В судове засідання позивач не з'явилася, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином, щодо причин неявки суд не повідомила. В матеріалах справи міститься заява представника позивача, в якій просить суд слухати справу за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити. Крім того, в своїх додаткових поясненнях представник просив розглядати справу у відсутності представника позивача.
Відповідач - КНП «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня», (змінена назва КНП «Центр реабілітації для дітей») як правонаступник Дитячого спеціалізованого санаторію «ОРЛЯТКО» територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві в судове засідання не забезпечив явку свого представника. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В своїх додаткових поясненнях просив розглядати справу у відсутності відповідача та його представника.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах з 2004 року, з 01.07.2004 року ОСОБА_1 була зарахована на посаду лікаря-психіатра з 1 липня п.р. з посадовим окладом згідно штатного розпису, випробувальний термін 2 м-ці, має другу кваліфікаційну категорію лікаря-психіатра, 11 жовтня 2024 року лікаря ОСОБА_1 було переведено на посаду завідуючої психоневрологічного відділення з 11 жовтня 2024 року з посадовим окладом згідно штатного розпису, даний факт підтверджено, поясненнями учасників розгляду, копіями наказів Ворзельського дитячого санаторію «ОРЛЯТКО» ГУ Охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської державної адміністрації № 28 від 1 липня 2004 року, № 41 від 11 жовтня 2004 року.
11 червня 2020 року ОСОБА_1 , завідувача психоневрологічного відділення звільнено з роботи в зв'язку з перепрофілюванням психоневрологічного відділення в ортопедичне відділення, пункт 1 статті 40 КЗпП України, даний факт підтверджено та не заперечено у поданих сторонами відзиві та поясненнях, крім того, вказана інформація вбачається в поданого копії наказу № 134к від 11 червня 2020 року Дитячого спеціалізованого санаторію «ОРЛЯТКО» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві .
Відповідач, приймаючи рішення про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за п. 1 ст. 40 КЗпП України, підставою для звільнення позивача ОСОБА_1 в наказі № 134к від 11 червня 2020 року зазначає: наказ Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації) від 20.12.2019 року № 1481; наказ Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.03.2020 року № 376.
На виконання наказу Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) № 1481 від 20.12.2019 року «Про відкриття відділення для реабілітації дітей із хворобами опорно-рухового апарату у дитячому спеціалізованому санаторії «Орлятко» Територіального медичного єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві» та наказу Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.03.2020 року № 376 «Про внесення змін до структури дитячого спеціалізованого санаторію «Орлятко» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві» були внесені зміни до структури та штатного розпису дитячого спеціалізованого санаторію «Орлятко» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві» та психоневрологічне відділення, було перепрофільовано в ортопедичне відділення.
Відповідачем додано лист від 02 квітня 2020 року № 192 з якого вбачається, що ОСОБА_1 , завідувача психоневрологічного відділення, лікаря-психіатра дитячого адміністрація дитячого спеціалізованого санаторію «Орлятко» повідомлено про те, що наказом Департаменту охорони здоров'я виконаного органу Київської міської ради (Київської міської дитячої адміністрації) від 31.03.2020 року № 376 « Про внесення змін до структури дитячого спеціалізованого санаторію «Орлятко» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві» до структури закладу внесені зміни. В зв'язку з цим, адміністрація попереджає про те, що немає можливості надати їй роботу в дитячому спеціалізованому санаторії «Орлятко» відповідно до її освіті та кваліфікації. У випадку неможливості перевести її на іншу роботу вона буде звільнена з санаторію 02 червня 2020 року у зв'язку із перепрофілюванням закладу (п.1 ст.40 КЗпГІ України). Вказаний лист містить підпис ОСОБА_1 щодо ознайомлення 02.04.2020 року.
Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.
Запровадження змін в організації виробництва і праці є правом роботодавця, який наділений правом самостійного визначення умов здійснення господарської діяльності.
З досліджених під час судового розгляду доказів вбачається, що у Дитячому спеціалізованому санаторії «ОРЛЯТКО» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві було відкрито відділення для реабілітації дітей із хворобами опорно-рухового апарату в межах встановленого ліжкового фонду на базі площ відділення для лікування дітей із захворюваннями нервової системи, розладами психіки та поведінки
Як наслідок відкриття нового відділення в закладі згідно наказу № 376 від 31.03.2020р. було внесено зміни до структури Дитячого спеціалізованого санаторію «ОРЛЯТКО» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві.
Згідно даних типового штатного розпису станом на 01.04.2020 р. ДСС «Орлятко» погодженого директором Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві та затвердженим директором Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради посада - посада завідувач психоневрологічного відділення не значилася.
Позивачка була належним чином повідомлена про скорочення своєї посади, попереджена про відсутність можливості надати в закладі роботи відповідно до її освіти та кваліфікації та попереджена про наступне звільнення з 02.06.2020 року за п.1 ст. 40 КЗпП України у випадку неможливості переведення її на іншу роботу, що вбачається з листа від 02 квітня 2020 року № 192.
Нормами п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частина друга статті 40 КЗпП України передбачає звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, яке допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Право на залишення на роботі, передбачене ч. 1 ст. 42 КЗпП України не застосовується для працевлаштування на іншу посаду, оскільки переважне право на залишення на роботі враховуються при скороченні декількох посад, тобто інші рівнозначні посади залишаються у відповідному структурному підрозділі, і тоді роботодавець застосовує переважне право та надає право на залишення на роботі.
Згідно з частиною другою статті 42 КЗпП України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Отже, при вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в першу чергу, підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.
За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.
При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.
З аналізу наведеної норми вбачається, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Враховуючи те, що в результаті зміни в організації виробництва і праці відбулося скорочення посади, яку займала позивачка, без залишення рівнозначних посад у структурному підрозділі, підстави для застосування передбаченого ч. 1 ст. 42 КЗпП України права на залишення на роботі відсутні.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
В пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року судам роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Обов'язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. За змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі 641/5330/16, від 21.02.2020 у справі 761/25605/17, від 14.07.2021 у справі № 127/13984/18, від 30.06.2022 у справі № 755/15477/20, від 14.02.2023 у справі № 519/1151/18 та інших, а також в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21.02.2024 у справі № 638/14165/21.
Отже, звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України могло мати місце, в тому числі, із додержанням гарантій, передбачених статтею 49-2 КЗпП України, зокрема, відповідач мав запропонувати позивачу всі вакантні посади, які були на підприємстві протягом періоду попередження.
Згідно зі статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII (далі - Конвенція), трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивач ОСОБА_1 вказує на ту обставину, що відповідачем не було дотримано ряду процедурних моментів передбаченого механізму, а також порушено ряд гарантій працівника, що чітко встановлені та прописані в КЗпП України при звільненні у зв'язку з перепрофілюванням психоневрологічного відділення в ортопедичне відділення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Відповідач звільнив її з займаної посади завідувача психоневрологічного відділення ДСС «ОРЛЯТКО» ТМО «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у м. Києві не запропонувавши жодної з наявних на той час у закладі вакантних посад. Що стосується пропозиції перейти на посаду лікаря-стажиста за спеціальністю «Педіатрія», в разі зарахування її на курси стажування з «Педіатрії». Вона дійсно писала заяву про переведення її на посаду лікаря-стажиста від 26.05.2020 року з майбутнім переведенням її на посаду лікаря-педіатра після проходження нею обов'язкових для даної посади курсів. Однак, відповідачем не було її прийнято на лікаря-стажиста в закладі та не було направлено її як лікаря стажиста на зазначене вище стажування. Що стосується запропонованої посади лікаря-психіатра в дитячому ДСС «Салют» ТМО «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві, то даний факт не відповідає дійсності, від відповідача такої пропозиції їй не надходило.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з'явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення, - позиція постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20.
Отже, згідно позиції постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17 роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з'явилися) на підприємстві, аж до моменту звільнення.
Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 758/2190/23 (провадження № 61-5749св24) зробив такий висновок: «При розгляді спору про поновлення працівника на роботі суд зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників), однак не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників. Власник на свій розсуд визначає чисельність працівників певної спеціальності та кваліфікації, може зменшити чисельність одних посад, а також здійснити звільнення працівників, одночасно приймаючи рішення про прийняття на роботу працівників іншої спеціальності та кваліфікації, збільшити чисельність інших посад. Проведення роботодавцем заходів щодо зміни організації виробництва і праці - законне повноваження роботодавця. Відповідно до висновків Верховного Суду, що викладені у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 317/4223/16 (провадження № 61-24793св18), проведення заходів щодо зміни організації виробництва і праці - це виключне повноваження власника і суд не вправі обговорювати та вирішувати питання про доцільність змін в організації виробництва і праці. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 756/10727/16 (провадження № 61-42382св18) та від 07 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16 (провадження № 61-38248св18)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20) зазначено, що правонаступництво - це перехід суб'єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов'язку) від однієї особи до іншої (правонаступника). Поняття «правонаступництво юридичної особи», «правонаступництво прав та обов'язків юридичної особи» і «процесуальне правонаступництво юридичної особи - сторони у справі» мають різний зміст. Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов'язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов'язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106-109 ЦК України) і прав, і обов'язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації. Натомість правонаступництво прав та обов'язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 ЦК України), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов'язок боржника.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений у частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду під час вирішення трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.
З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю (постанова Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17)).
У частині другій статті 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З поданої позивачем інформації про наявні вакантні посади у період з 01.04.2020 року по 25.06.2020 року в Дитячому спеціалізованому санаторії «ОРЛЯТКО», наданої ДСС ОРЛЯТКО» ТМО «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у м. Києві на адвокатський запит адвоката Мілімка А.А. за вих. № АБМП-Р/2506-2 від 25.06.2020 року, вбачається, що у відповідача були наявні вакантні посади як серед лікарів так серед медичного персоналу та інші.
Відповідачем не спростовано твердження позивача про те, що а ні під час попередження її про майбутнє звільнення, а ні в період з дати попередження її про майбутнє звільнення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України по дату видання наказу про звільнення відповідачем не було запропоновано жодної з вакантних посад.
Твердження відповідача про те, що позивачу було запропоновано переведення на посаду лікаря-психіатра, що відповідає її кваліфікації в інший санаторій, а саме: Дитячий спеціалізований санаторій «Салют» територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві не знайшло підтвердження, жодного належного доказу про даний факт суду не надано, поданий акт про пропозицію щодо подальшого працевлаштування ОСОБА_1 від 11 червня 2020 року, складений в.о. головного лікаря Мазур М.М., начальником відділу кадрів Мачинською Л.А. та діловодом ОСОБА_2 , суд не бере до уваги, оскільки, він не містить підпису ОСОБА_1 , крім того, відсутні належні докази того факту, що у Дитячому спеціалізованому санаторії «Салют» територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві була на час звільнення позивачки відкрита вакансія лікаря-психіатра.
Що стосується, наявної вакантної посади в період з 01.04.2020 року по 25.06.2020 року в закладі відповідача лікаря-педіатра.
Згідно даних диплому серії НОМЕР_1 , виданого Київським медичним інститутом, ОСОБА_1 закінчила названий інститут за спеціальністю «Педіатрія» і здобула кваліфікацію лікаря-педіатра.
Відповідно до посвідчення № 9647 від 20.06.1983 року ОСОБА_1 має кваліфікацію лікаря педіатра.
Відповідач стверджує, що не було можливості запропонувати позивачу вакантну посаду за спеціальністю лікаря-педіатра, оскільки, у останньої був відсутній сертифікат з проходження курсів за спеціальністю «Педіатрія», що було обов'язковою умовою для зайняття ОСОБА_1 даної посади, оскільки, вона лікар, яка не працювала більше трьох років за лікарською спеціальністю «Педіатрія», що вбачається з Положення «Про порядок направлення на стажування лікарів, які не працювали за спеціальністю більше трьох років, і про прядок їх наступного допуску до лікарської діяльності», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України № 48 від 17.03.1993 року «Про порядок направлення на стажування лікарів і їх наступного допуску до лікарської таємниці» (Положення) .
Відповідно до п. 2 Положення стажування лікарів здійснюється в інститутах удосконалення лікарів або на факультетах удосконалення лікарів при медичних інститутах і університеті.
Відповідно до п. 3 Положення направлення лікарів на стажування здійснюється відділом охорони здоров'я ради Міністрів Республіки Крим, управліннями охорони здоров'я обласних і Севастопольської міської державних адміністрацій, департаментом медицини та соціального захисту Київської міської державної адміністрації. Термін стажування від одного до шести місяців визначається лікарю у кожному випадку окремо органом охорони здоров'я, що направляє його на стажування. Перед направленням лікар на час стажування зараховується органом охорони здоров'я на посаду лікаря-стажиста в установу охорони здоров'я.
Після закінчення стажування лікарі проходять атестацію на визначення знань та практичних навичок з підтвердженням звання «лікар-спеціаліст» відповідно до підпунктів 2.1 та 2.3 порядку проведення атестації лікарів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 22.02.2019 року № 446.
Твердження відповідача про те, що позивачу, враховуючи її освіту 26.05.2020 року було запропоновано перейти на посаду лікаря-стажиста за спеціальністю «Педіатрія», в разі зарахування її на курси стажування з «Педіатрії», не знайшло належного підтвердження, поданий акт про пропозицію щодо подальшого працевлаштування ОСОБА_1 від 26 травня 2020 року, складений начальником відділу кадрів Мачинською Л.А. та діловодом ОСОБА_2 , суд не бере до уваги, оскільки, він не містить підпису ОСОБА_1 , крім того зі змісту акту вбачається, лише що ОСОБА_1 написала заяву від 26.05.2020 року про її згоду на посаду лікаря-стажиста зі спеціальності «Педіатрія», однак відповідного наказу про призначення ОСОБА_1 на посаду лікаря-стажиста зі спеціальності «Педіатрія», відповідачем не було прийнято, під час розгляду справи даний факт спростований відповідачем не був. Так як і не був спростований факт про не направлення ОСОБА_1 на вище вказане стажування.
Свідок ОСОБА_3 , начальник відділу кадрів, підтвердила той факт, що колектив закладу знав ще за півроку що буде відбуватися перепрофілювання, був наказ що з 02 березня потрібно було розпочати прийом дітей в ортопедичне відділення. Рогалова була попереджена про те, що вже з 02 березня не зможе працювати завідувачем. Щодо пропозицій в подальшому працевлаштуванні - ОСОБА_1 як лікар, лікар-психіатр дитячий могла зайняти посаду лікаря-педіатра, але для цього їй потрібно було пройти стажування, або отримати іншу спеціалізацію, або шукати посаду лікаря-психіатра в іншому закладі, вона не бачила варіанту, що людина лікар буде працювати молодшим персоналом в закладі. В період з 02.04.2020 по 11.06.2020 ОСОБА_1 в усній формі пропонувалися посади для заміщення, а саме: лікарем-стажером, а потім в санаторій «Салют». Щодо видачі наказу про звільнення та трудової книжки повідомила, що 11 червня ОСОБА_1 зателефонували, вона сказала, що приїде 12 числа, однак не приїхала, з 15 по 24 червня 2020 року вона мала лікарняний, приїхала 24.06. підписалася, однак не забрала трудової, а повідомила, що перебуває в трудових відносинах з закладом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ДСС «ОРЛЯТКО» ТМО « САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у м. Києві не виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, не вжив заходів спрямованих на реальне працевлаштування ОСОБА_1 , оскільки не запропонував їй працевлаштування на наявні вакантні посади в закладі, враховуючи її кваліфікації, в тому числі і молодшого медичного персоналу, крім того, відповідачем не надано належних доказів того, що ОСОБА_1 були запропоновані будь які вакантні на той час посади в закладі, розписка про ознайомлення позивача з цими посадами відсутня. Також відсутні і належні докази того, що працівник ОСОБА_1 відмовлялася від пропозицій відповідача щодо зайняття посади.
Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що припинення з позивачем трудових відносин за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 цього Кодексу, що є підставою для скасування наказу про звільнення, поновлення
Згідно частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір. Порушення зазначеного порядку щодо пропонування працівнику іншої роботи є підставою для поновлення працівника на роботі. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та робота, яку він виконував до моменту його звільнення на займаній посаді.
Згідно рішення Київської міської ради від 10.06.2021 № 1454/1495 «про реорганізацію санаторно-курортних закладів охорони здоров'я Дитячий спеціалізований санаторій «ОРЛЯТКО» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві (ідентифікаційний код 19426807) виключено зі складу Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві (ідентифікаційний код 39125291). Дитячий спеціалізований санаторій «ОРЛЯТКО» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві (ідентифікаційний код 19426807) реорганізовано шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ідентифікаційний код 01993687). Комунальне некомерційне підприємство «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ідентифікаційний код 01993687) є правонаступником усього майна, всіх прав та обов'язків закладів охорони здоров'я, що реорганізуються відповідно до пункту 2 цього рішення. Крім того, згідно п. 5.1. вказаного рішення найменування комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ідентифікаційний код 01993687) змінено на комунальне некомерційне підприємство «Центр реабілітації для дітей» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Правонаступництво - це перехід суб'єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов'язку) від однієї особи до іншої (правонаступника).
Поняття «правонаступництво юридичної особи», «правонаступництво прав та обов'язків юридичної особи» і «процесуальне правонаступництво юридичної особи-сторони у справі» мають різний зміст.
При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов'язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов'язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент(пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17). Верховний Суд зауважував, що злиття кількох державних органів в один й наділення цього новоутвореного (в результаті такого способу реорганізації) державного органу по суті тими самими владними повноваженнями, які мали ті органи, які злилися в один, не означає, що припинені (шляхом злиття) державні органи ліквідовані інституційно. У такий спосіб вони набули нової «форми», але їх «сутність», яка виявляється у завданнях і функціях у визначеній сфері правовідносин, залишилися ті самі. Звідси й робиться висновок, що державний орган (зокрема й місцевого рівня, як-от у цій справі) не ліквідований, а реорганізований (постанова Верховного Суду від 30 січня 2025 року у справі № 340/1765/23).
Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося з порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Подібні правові висновки сформовані Верховним Судом у постановах від 04 серпня 2022 року у справі № 640/1892/20 та від 28 грудня 2022 року у справі №340/376/20.
Встановлена законодавством можливість ліквідації бюджетної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (органу місцевого самоврядування) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи (постанова Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 591/3104/16).
Повноваження суду при вирішенні трудового спору про поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати з процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.
Так, повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом у новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією роботодавця і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатися у здійснення дискреційних повноважень державного органу. Обов'язок по працевлаштуванню незаконно звільненого працівника покладений на роботодавця, яким у випадку реорганізації державної установи є її правонаступник, якому передані відповідні завдання і функції.
Аналогічну правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, у постановах від 10 вересня 2020 року у справі №806/1149/16, від 30 вересня 2020 року у справі №826/12050/15, від 26 травня 2021 року у справі № 260/261/20, від 06 липня 2021 року у справі №640/3456/20, від 06 липня 2021 року у справі №640/1627/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 809/2894/13-а.
З урахуванням встановлених обставин справ, суд погоджується з доводами позовної заяви щодо доведеності порушення роботодавцем обов'язку про необхідність запропонувати працівникові всі наявні в закладі вакансії, на підставі чого доходить висновку про необхідність ухвалення судового рішення про задоволення вимог позову ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу головного лікаря Дитячого спеціалізованого санаторію «ОРЛЯТКО» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві від 11.06.2020 року № 134к «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 », та поновлення ОСОБА_1 на відповідній посаді у Комунальному некомерційному підприємстві «Центр реабілітації для дітей» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оскільки воно є правонаступником Дитячого спеціалізованого санаторію «ОРЛЯТКО» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві.
Відносно позовної вимоги про стягення заробітної плати за час вимушеного прогулу, судом встановлене наступне.
Згідно ч ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно п. 3 розд. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 розд. 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При нарахуванні середнього заробітку з час вимушеного прогулу суд враховує наданий позивачем розрахунок, згідно з якою середньоденний заробіток позивача склав 516,90 грн. Вказаний розмір заробітку відповідачем не заперечувався, іншого розрахунку суду не подано.
У даному випадку відсутні підстави вважати, що заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року з вини працівника, у зв'язку із чим суд доходить висновку про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а саме з 12.06.2020 року по 22.05.2025 року.
Кількість робочих днів у вказаному періоді складає: 2020 року ( з 12.06.2020 по 31.12.2020) - 145 днів, 2021 року - 250 днів, 2022 року - 249 днів, 2023 року - 260 днів, 2024 року - 51 днів, 2025 року (з 01.01.2025 по 22.05.2025 ) - 102 дні, а всього - 1006 дні, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 520 001,40грн. (1006 *516,90).
Таким чином, з КНП «Центр реабілітації для дітей» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 520 001,40 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з послідуючим утриманням з цієї суми податків і обов'язкових платежів.
Крім того, рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 10854,84грн., відповідно до п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, підлягає допущенню до негайного виконання.
Окрім того, на підставі положень статті 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача, в дохід держави судовий збір в розмірі 840,80грн, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подачу позову.
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 5-1, 40, 42, 49-2, 235 Кодексу законів про працю України, ст. 2, 4, 13, 18, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 273, 354,430 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр реабілітації для дітей» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати наказ головного лікаря Дитячого спеціалізованого санаторію «ОРЛЯТКО» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві від 11.06.2020 року № 134к «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 » та поновити ОСОБА_1 на відповідній посаді у Комунальному некомерційному підприємстві «Центр реабілітації для дітей» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оскільки воно є правонаступником Дитячого спеціалізованого санаторію «ОРЛЯТКО» Територіального медичного об'єднання «САНАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ» у місті Києві.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Центр реабілітації для дітей» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 середній заробіток виходячи з розрахунку 516,90 грн. середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 12.06.2020 року по 22 травня 2025 року в розмірі 520 001,40грн. з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов'язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.
Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 10854,84грн. підлягає допущенню до негайного виконання.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Центр реабілітації для дітей» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь держави судовий збір в розмірі 840,80грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя: Н.Ф. Карабаза