30 липня 2025 року Справа № 915/1350/23
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,
представника позивача: Павлюк А.Ю.,
представника відповідача-1: Голубенко С.А.,
представника відповідача-2: не з'явився,
у присутності Геби В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Міністерства юстиції України,
до відповідача-1: Місцевого благодійного фонду "Захист труда",
до відповідача-2: Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:
Комуністична партія України,
про: визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації прав,-
Міністерство юстиції України звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Місцевого благодійного фонду "Захист труда" та Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Комуністична партія України, з такими вимогами:
- визнати недійсним договір дарування нерухомого майна, 29/100 часток нежитлового приміщення загальною площею 50,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Миколаїв, вул.Ольшанців, буд.66; укладеного 06.07.2015 між Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України та Місцевим благодійним фондом "Захист труда", посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко Олесею Михайлівною та зареєстрований за №1379;
- скасувати державну реєстрацію прав Місцевого благодійного фонду "Захист труда" на нерухоме майно, розташоване за адресою: м.Миколаїв, вул.Ольшанців, буд.66; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 664159748101.
Позов обґрунтований тим, що за результатами вирішення судового спору про заборону діяльності Комуністичної партії України, ініційованого у 2014 році Мін'юстом, рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14 заборонено діяльність Комуністичної партії України та передано майно, кошти та інші активи партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави. У подальшому в ході виконання Мін'юстом судового рішення в частині передання майна партії встановлено, що після подання позову у справі №826/9751/14 Миколаївська обласна організація Комуністичної партія України відчужила належне їй майно Місцевому благодійному фонду "Захист труда" на підставі оспорюваного договору, який, на переконання позивача, є фіктивним і на підставі цього підлягає визнанню недійсним.
Ухвалою суду від 13.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 16.10.2023. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Комуністичну партію України. Зобов'язано приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко Олесю Михайлівну та відповідачів надати суду оригінал оспорюваного договору дарування нерухомого майна.
До того ж, ухвалою суду від 01.09.2023 задоволено заяву Міністерства юстиції України про забезпечення позову до подання позовної заяви. Накладено арешт на нерухоме майно - 29/100 розміру частки нежитлового приміщення загальною площею 50,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Миколаїв, вул.Ольшанців, буд.66; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 664159748101. Заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування/припинення реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам та інше) щодо об'єкта нерухомого майна - 29/100 розміру частки нежитлового приміщення загальною площею 50,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Миколаїв, вул.Ольшанців, буд.66; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 664159748101.
16.10.2023 судом відкладено підготовче засідання на 16.11.2023 у зв'язку із неявкою представників відповідачів та третьої особи, а також у зв'язку з не наданням витребуваних судом документів.
Ухвалою суду від 16.11.2023 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 13.12.2023. Повторно зобов'язано приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко Олесю Михайлівну та відповідачів надати суду оригінал оспорюваного договору дарування нерухомого майна.
13.12.2023 від приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко Олесю Михайлівну до суду надійшла засвідчена ним копія витребуваного судом договору дарування нерухомого майна.
13.12.2023 судом відкладено підготовче засідання на 18.01.2024.
Місцевий благодійний фонд "Захист труда" у відзиві від 21.12.2023 заперечує проти задоволення вимог позивача посилаючись на те, що на момент укладення оспорюваного правочину не існувало обставин та заборон щодо вчинення дій з приводу розпорядження спірним нерухомим майном. Благодійний фонд добросовісно користується отриманим майном та виконує покладені на нього функції, сплачує податки, приміщення використовує з метою досягнення благодійних функцій.
18.01.2024 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.
Ухвалою суду від 18.01.2024 підготовче засідання призначено на 08.02.2024.
08.02.2024 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.
Ухвалою суду від 08.02.2024 підготовче засідання призначено на 06.03.2024.
Ухвалою суду від 06.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.04.2024.
03.04.2024 судом відкладено судове засідання на 25.04.2024.
25.04.2024 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.
Ухвалою суду від 25.04.2024 судове засідання призначено на 23.05.2024.
23.05.2024 судом відкладено судове засідання на 11.06.2024.
11.06.2024 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.
Ухвалою суду від 11.06.2024 судове засідання призначено на 23.07.2024.
Ухвалою суду від 23.07.2024 зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №924/971/23 та оприлюднення повного тексту постанови.
Ухвалою суду від 23.06.2025 поновлено провадження у справі. Судовий розгляд справи призначено на 30.07.2025.
Відповідач-2 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, явку повноважних представників у судові засідання, зокрема і в судове засідання 30.07.2025, не забезпечили, про час та місце розгляду справи щоразу повідомлялись належним чином, зокрема і шляхом розміщення оголошень на офіційному веб-сайті судової влади України у порядку встановленому ч.4 ст.122 ГПК України, причини неявки суду не повідомили.
Відповідач-2 не скористався наданим йому ст.ст.161, 165 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.
Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, також не скористалась наданим їй ст.ст.161, 168 ГПК України правом на подання письмових пояснень по суті позовної заяви, доводи позивача не спростувала.
Господарським судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників відповідача-2 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.
В ході розгляду справи та в судовому засіданні 30.07.2025 представники позивача та відповідача-1 підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.
У судовому засіданні 30.07.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 30.07.2025 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
11.07.2014 Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження у справі №826/9751/14 за позовом Мін'юсту та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України про заборону діяльності політичної партії у зв'язку з порушенням статті 5 Закону України від 05.04.2001 №2365-ІІІ «Про політичні партії в Україні».
06.07.2015 між Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України, як дарувальником, та Місцевим благодійним фондом "Захист труда", як обдаровуваним, укладено оспорюваний договір дарування (далі - Договір).
Відповідно до п.1 Договору, дарувальник передає безоплатно у власність (дарує), а обдаровуваний приймає у дар 29/100 часток в праві спільної часткової власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Ольшанців, буд.66, та складається з приміщення 1-7 площею 18,60 кв.м, 1-8 площею 7,7 кв.м, 1-9 площею 23,90 кв.м, загальною площею 50,2 кв.м.
У пункті 4 Договору, сторони дійшли згоди оцінити дар у 95880,0 грн.
У пункті п.8 Договору зазначено, що відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.07.2015 обтяження на відчужуване нежитлове приміщення відсутні. Відсутність податкової застави підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 06.07.2015 за №47360151.
У пункті 13 Договору, представник дарувальника та представник обдаровуваного повідомили нотаріуса про свої дійсні наміри до вчинення правочину, а також про відсутність заперечень у сторін до кожної з умов правочину.
Спірний договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко Олесею Михайлівною та зареєстровано в реєстрі за №1379.
Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №826/9751/14 задоволено позов. Заборонено діяльність Комуністичної партії України. Передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
Під час виконання Мін'юстом судового рішення в частині передачі майна, коштів та інших активів забороненої судом Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави встановлено, що після подання позовної заяви Мін'юсту Комуністичною партією України безоплатно відчужила спірне нерухоме майно на підставі оспорюваного договору дарування.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом на 15.08.2023 спірне нерухоме майно належить на праві власності Місцевому благодійному фонду "Захист труда" на підставі договору дарування від 06.07.2015 №1379 (дата реєстрації права власності - 06.07.2015). До того приміщення перебувало у власності Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України на підставі договору дарування від 10.03.2006 №656 (дата реєстрації права власності - 17.06.2015).
За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, єдиним засновником (учасником), керівником та головою комісії з припинення Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України є ОСОБА_1.
За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, співзасновником (учасником) та керівником Місцевого благодійного фонду "Захист труда" на дату укладення оспорюваного договору був ОСОБА_1.
Місцезнаходження Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України та Місцевого благодійного фонду "Захист труда" збігається, а саме: м.Миколаїв, вул.Фалєєвська (на даний час - вул.Олексія Вадатурського), буд.12.
Позивач вказує, що у ході виконання Мін'юстом судового рішення в частині передачі майна, коштів та інших активів Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави встановлено, що після подання позовної заяви Мін'юсту 06.07.2015 Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України відчужене належне їй майно на користь Місцевого благодійного фонду «Захист труда» на підставі договору дарування, який є фіктивним, а тому підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, оскільки, набувачем спірного майна на підставі оспорюваного договору, став Місцевий благодійний фонд «Захист труда», засновником та керівником якого з 1996 року був і є колишній народний депутат України від Комуністичної партії України ОСОБА_1, який є одночасно засновником та керівником Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України, а тому, на думку заявника, останній, як керівник обох сторін оспорюваного договору, знав заздалегідь, що такий договір не буде виконаний, що він має інші цілі, ніж передбачені цим договором, тобто між відповідачами умисно укладено фіктивний правочин.
Відтак, на думку позивача, наведене свідчить, що укладення, зокрема, оспорюваного договору спрямовано не на реальне настання наслідків договору дарування, а має на меті уникнення від передачі майна у державну власність.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Щодо наявності підстав у Мін'юсту на звернення з позовом.
У цій справі Мін'юст на вирішення суду передав питання щодо наявності підстав для визнання недійсним спірного договору.
Відповідно до ч.2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Згідно ч.1 ст.170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
У частині 4 ст.56 ГПК України встановлено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах своєї компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 05.10.2022 у справі №923/199/21).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21, № 922/1830/19).
Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 і № 922/1830/19).
Мін'юст є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Повноваження Мін'юсту визначаються Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228 (далі - Положення №228).
Абзацом 2 п.1 Положення №228, зокрема, передбачено, що Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що, серед іншого, забезпечує формування та реалізацію державної політики з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань. Згідно з пунктом 3 цього Положення основними завданнями Мін'юсту є, зокрема, забезпечення формування та реалізації державної політики з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань. Отже, Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань.
Одним з основних завдань Мін'юсту є забезпечення самопредставництва Мін'юсту як органу державної влади, який у випадках, передбачених законом, бере участь у справах та діє в судах України від імені та в інтересах держави (пп.4 п.3 Положення №228).
Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах держави у випадках, передбачених законом (пп.541 п.4 Положення №228).
Отже, Мін'юст є органом держави, який наділений повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах, діяти від імені та в інтересах держави в судах України, зокрема звертатися з позовами.
Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (ст.ст.15, 16 ЦК України).
За змістом ст.215 ЦК України на звернення з позовом про визнання недійсним оспорюваного правочину, а також застосування наслідків нікчемного правочину мають право сторони правочину та заінтересовані особи.
Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи».
Власний інтерес заінтересованої особи може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №439/212/14-ц, від 11.10.2023 у справі №756/8056/19).
Тобто у випадку, зокрема, наявності інтересу держави у перебуванні предмета спірного договору у власності конкретної особи Мін'юст в межах своїх повноважень може звертатись з відповідним позовом на захист такого інтересу держави.
Мін'юст у цій справі звернувся з позовом до суду у вересні 2023 року.
На момент звернення Мін'юсту до суду була чинною редакція Закону України «Про політичні партії в Україні», відповідно до ч.4 ст.21 якої у разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається у рішенні суду. Перехід такого майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, Законом України «Про політичні партії в Україні» визначено, що перехід майна, коштів та інших активів політичної партії у власність держави у разі заборони судом політичної партії забезпечує Мін'юст.
За змістом пп.8335 п.4 Положення №228 Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань вживає заходів до розшуку майна забороненої судом політичної партії; затверджує перелік майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, що передається у власність держави.
Задля виконання ч.4 ст.21 Закону України «Про політичні партії в Україні» Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.2022 затвердив Порядок переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 №896 (далі - Порядок №896).
Як зазначено у п.1 Порядку №896, цей Порядок визначає механізм виконання рішення суду про заборону політичної партії в частині переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень (далі - майно політичної партії).
Відповідно до абзаців 1, 2 п.2 Порядку №896 після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави, Мін'юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін'юст.
Не пізніше трьох робочих днів з дня отримання рішення суду Мін'юст надсилає до державних органів, зокрема АРМА, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності запити про надання інформації щодо майна політичної партії, які протягом п'яти робочих днів з дня отримання запиту зобов'язані надати запитувану інформацію.
Відповідно до абзаців 1, 3 п.3 Порядку №896 за результатами заходів із розшуку майна політичної партії Мін'юст складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави. У разі виявлення майна політичної партії після затвердження переліку майна Мін'юст невідкладно вносить до нього відповідні зміни.
Згідно з приписами п.4 Порядку №896, у разі, коли перелік майна містить відомості про цінні папери, корпоративні права, нерухоме або рухоме майно (крім об'єктів права інтелектуальної власності, земельних ділянок та коштів), то уповноваженим органом управління таким майном є Фонд державного майна. Мін'юст протягом 10 робочих днів з дня затвердження переліку майна надсилає його копію та копію рішення суду Фонду державного майна як уповноваженому органу управління цим майном. Фонд державного майна після отримання від Мін'юсту копії переліку майна та копії рішення суду протягом 10 робочих днів вживає заходів до державної реєстрації речових прав на таке майно та/або заходів з прийняття до сфери свого управління відповідних цінних паперів, корпоративних прав.
Суд зауважує, що законодавством встановлено, що Мін'юст є державним органом, який забезпечує перехід майна забороненої судом політичної партії у власність держави. Після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії Мін'юст вживає заходів щодо розшуку майна політичної партії, за результатом заходів із розшуку майна складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави.
Якщо перелік майна містить відомості, зокрема, про нерухоме майно, то Мін'юст надсилає копію переліку майна та копію рішення суду Фонду державного майна України як уповноваженому органу управління цим майном.
Отже, Фонд державного майна України здійснює управління майном забороненої політичної партії після вжиття Мін'юстом заходів щодо розшуку майна політичної партії та затвердження переліку майна.
До моменту затвердження Мін'юстом переліку майна політичної партії, переданого у власність держави, органом, уповноваженим забезпечувати перехід такого майна у власність держави (зокрема і в разі необхідності звернення до суду), є Мін'юст.
Натомість згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері, зокрема, управління об'єктами державної власності. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду державного майна України належить, зокрема, управління об'єктами державної власності.
Тобто повноваження Фонду державного майна України стосуються майна, що перебуває у державній власності. Фонд державного майна України набуває повноважень з управління об'єктами державної власності після передачі майна у власність держави.
Ураховуючи наведене та беручи до уваги викладені у позовній заяві підстави та мету звернення з позовом - забезпечення передання спірного нерухомого майна у власність держави, суду вважає, що держава має інтерес у спірних правовідносинах. Мін'юст є державним органом, наділеним повноваженнями на звернення до суду із цим позовом в інтересах держави як орган, на який покладено повноваження щодо вжиття заходів з розшуку майна забороненої політичної партії, складення та затвердження переліку майна політичної партії, переданого у власність держави.
Щодо правової кваліфікації спірного договору.
Для захисту інтересів держави Мін'юст просить визнати недійсним спірний договір та скасувати державну реєстрацію прав Місцевого благодійного фонду "Захист труда" на спірне нерухоме майно. Мін'юст зазначає, що з метою захисту порушеного інтересу держави обрав спосіб захисту, передбачений п.4 ч.2 ст.16 ЦК України, оскільки вважає, що це відновить становище, яке існувало до порушення. Як на правову підставу позову Мін'юст посилається на статті 203, 215 та 234 ЦК України.
Позивач мотивує свої вимоги тим, що у 2014 році Мін'юст звернувся до суду з позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України у зв'язку з порушенням партією статті 5 Закону України «Про політичні партії в Україні», чинної на момент подання позовної заяви. Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №826/9751/14, яке набрало законної сили 27.07.2022, позов Мін'юсту задоволено. Заборонено діяльність Комуністичної партії України. Передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
Відповідно до Порядку №896 після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави, Мін'юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін'юст.
Мін'юст зауважив, що за результатами опрацювання відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що після відкриття 11.07.2014 судом провадження в адміністративній справі про заборону Комуністичної партії України, остання відчужила близько 150 об'єктів нерухомості (адміністративні будівлі, житлові будинки, квартири, земельні ділянки), зокрема Миколаївська обласна організація Комуністичної партії України відчужила й спірне нерухоме майно на підставі оспорюваного договору.
Набувачем спірного нерухомого майна став Місцевий благодійний фонд "Захист труда", керівником та співзасновником якого з 02.12.1996 та на момент укладення спірного договору дарування був ОСОБА_1 .
Водночас відповідно до відомостей з Єдиного реєстру громадських формувань ОСОБА_1 є єдиним засновником (учасником), керівником та головою комісії з припинення Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України.
Укладення спірного договору, за твердженнями Мін'юсту, пов'язане з протиправною діяльністю політичної партії та має на меті уникнення передачі майна у власність держави.
Суд звертає увагу, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову потрібно відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Такий підхід є сталим та знайшов відображення, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 22.10.2022 у справі №229/1026/21, від 27.11.2024 у справі №204/8017/17).
Принцип jura novit curia («суд знає закони»), зокрема, полягає у тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum dabo tibi ius).
Неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Тобто суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
У зв'язку із цим посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні пред'явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог.
Тож для суду під час визначення меж судового розгляду є визначальними фактичні підстави позову, наведені у поданій позивачем позовній заяві. На противагу фактичним підставам позову суд у його процесуальній діяльності не обмежують визначені позивачем правові підстави позову, оскільки саме суд зобов'язаний здійснити правову кваліфікацію обставин справи під час вирішення спору.
Мін'юст у позовній заяві просить визнати недійсним спірний договір з огляду на те, що Миколаївська обласна організація Комуністичної партії України здійснила відчуження спірного майна з порушенням закону для уникнення застосування наслідків заборони діяльності партії.
Здійснюючи правову кваліфікацію правовідносин у цій справі, суд зазначає таке.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК України).
За положеннями ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 216 ЦК України визначає правові наслідки недійсності правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абз.1 ч.1 ст.216 ЦК України).
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ч.5 ст.216 ЦК України).
Отже, якщо правочин є оспорюваним, то такий правочин визнається недійсним судом (якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом). Натомість нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом, такий правочин не породжує будь-яких прав та обов'язків. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його вчинення, не потребує окремого судового рішення про визнання його недійсним. Суд констатує нікчемність правочину у межах розгляду конкретної справи та застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Термін «публічний порядок» необхідно розуміти як оціночний критерій, елементи якого закріплені в публічно-правових нормативних актах держави, що визначають основи державного ладу, політичної системи та економічної безпеки держави. Тому правовий захист не надається жодним правам чи інтересам, які могли б виникнути з дії, що порушує публічний порядок.
У постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі №6-1528цс15 зроблено висновок про те, що статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, які вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.
Суд зазначає, що виділяючи правочини, які порушують публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. Водночас категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
З огляду на зазначене, Верховний Суд України виснував, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Питання застосування статті 228 ЦК України досліджувалося і Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі №917/1173/22, у якій зазначено, що необхідно враховувати логіку викладу норм у цій статті в цілому, а саме закладену там ієрархію цінностей: у частині першій йдеться про охоплені категорією публічного порядку цінності засадничого значення для суспільства, які є очевидними (у балансі приватного і публічного інтересів тут з очевидністю переважає загальний, публічний інтерес настільки, що існування приватного інтересу може навіть не визнаватись); натомість у частині третій йдеться про інтереси держави, суспільства, його моральні засади, які підлягають встановленню, оцінці і, якщо вони переважатимуть приватний інтерес, на задоволення якого був укладений правочин, він може бути визнаний недійсним.
Суд підкреслює, що у правовій державі інтереси держави повинні відповідати інтересам суспільства та не можуть їм суперечити. Ті з інтересів суспільства, які становлять власне його фундамент, становлять публічний порядок. Тобто інтереси суспільства і публічний порядок співвідносяться як родове і видове поняття: забезпечення публічного порядку завжди в інтересах суспільства, однак не все, що становить інтерес суспільства, становить публічний порядок. Його становлять лише фундаментальні цінності.
Для цінностей, які охоплюються категорією публічного порядку, також характерна більша стабільність. Як правило, відсутня соціальна дискусія стосовно зміни цих цінностей, а держава без ініціювання такої дискусії не може навіть законом втрутитись у них. Кожен член суспільства як колективний носій цих засадничих цінностей, що становлять публічний порядок, усвідомлює їх значення. Очевидність цих цінностей для кожного члена суспільства обумовлює те, що правочин, який їх порушує, є нікчемним, тобто будь-яка особа може дійти висновку про його недійсність без потреби у рішенні суду, яким би той визнавав його недійсним, зважуючи приватний і публічний інтереси.
До таких цінностей безумовно належать суверенітет, територіальна цілісність і конституційний лад держави, безпека життя і здоров'я населення, основоположні права і свободи людини.
Суд звертає увагу на особливість правовідносин, в яких беруть участь політичні партії.
Загальні засади утворення і діяльності політичних партій визначені Конституцією України.
Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах (ч.ч.1, 2 ст.36 Конституції України).
Статтею 37 Конституції України встановлено, що утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються.
Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 №2-рп/2007 зазначив, що політичні партії забезпечують участь громадян України в політичному житті суспільства, впливають на державну владу, беруть участь у формуванні органів влади і контролі за їх діяльністю.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про політичні партії в Україні» (тут і далі, якщо окремо не зазначено інше, - в редакції на дату укладення спірного договору) політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.
Основний статус політичної партії - публічно-правовий. Політична партія є важливим інститутом представницької демократії, за допомогою якого громадяни беруть участь в політичному житті суспільства та управлінні державою. Політичні партії беруть участь у виборах та формуванні влади, сприяють вираженню політичної волі громадян.
За змістом п.11 ст.92 Конституції України засади утворення і діяльності політичних партій віднесено до найважливіших суспільних відносин, які визначаються виключно законами України. Конституційний Суд України зазначає, що політичні партії забезпечують участь усіх громадян України у політичному житті суспільства, впливають на державну владу, беруть участь у формуванні органів влади і контролі за їх діяльністю. Можливість належного функціонування політичних партій у суспільстві є однією із загальних засад конституційного ладу держави, складовою якого є суспільний лад.
Отже, діяльність політичних партій спрямована на реалізацію публічного інтересу, зокрема вплив на формування державної політики та управління, та безумовно пов'язана з основними політичними процесами у державі, невід'ємною частиною яких є збереження та розвиток української державності в умовах незалежності з урахуванням закріплених у Конституції України принципів, порушення яких у діяльності політичних партій в силу приписів статті 37 Конституції України не допускається.
Діяльність політичних партій підлягає державному контролю. Право політичних партій набувати, володіти та розпоряджатися майном піддається законодавчим обмеженням, що зважаючи на значимість політичних партій в політичному житті суспільства повинно слугувати додатковою гарантією їх законної діяльності.
Враховуючи те, що основною метою діяльності політичних партій є сприяння формуванню та вираженню політичної волі громадян, участь у виборах та інших політичних заходах, здійснення володіння, користування та розпоряджання майном політичних партій повинно здійснюватися для досягнення зазначеної мети.
Згідно ч.4 ст.11 Закону України «Про політичні партії в Україні» після реєстрації політична партія набуває статусу юридичної особи.
Закон наділяє політичну партію статусом юридичної особи для виконання політичною партією передусім публічно-правових функцій, спрямованих на досягнення мети створення політичної партії.
Тобто будучи суб'єктом публічно-правових відносин, у приватноправових відносинах політична партія бере участь виключно у тій мірі, яка необхідна для забезпечення її існування та діяльності як суб'єкта публічно-правових відносин.
Правосуб'єктність політичної партії як юридичної особи є спеціальною, вона підпорядкована меті участі такої організації у публічних відносинах, пов'язаних зі здобуттям публічної влади, та інших суспільно важливих для держави відносинах.
Статтею 14 Закону України «Про політичні партії в Україні» визначено, що держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно для здійснення своїх статутних завдань. Політичні партії є неприбутковими організаціями. Політичні партії для здійснення своїх статутних завдань мають право на власне рухоме і нерухоме майно, кошти, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняється законами України.
Використання належного політичній партії майна (коштів) не з метою реалізації її статутних завдань суперечить приписам статті 14 Закону України «Про політичні партії в Україні». Це означає, що відчуження майна політичної партії повинно відповідати публічним цілям партії, тобто фінансувати її політичну, організаційну чи соціальну діяльність.
Згідно ч.1 ст.23 Закону України «Про політичні партії в Україні» політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва в порядку, встановленому цим та іншими законами України.
Рішення про реорганізацію чи саморозпуск приймається з'їздом (конференцією) політичної партії відповідно до статуту політичної партії. Одночасно з прийняттям такого рішення з'їзд (конференція) політичної партії приймає рішення про використання майна та коштів політичної партії на статутні чи благодійні цілі (ч.2 ст.23 Закону України «Про політичні партії в Україні»).
З наведених приписів нормативних актів слідує, що законодавство встановлює обмеження та заборони щодо розпорядження майном політичних партій. Майно, що належить політичній партії, повинно використовуватися з метою реалізації статутних завдань політичної партії, таке майно може передаватися на благодійні цілі лише у разі припинення діяльності політичної партії шляхом реорганізації чи саморозпуску.
Законодавство виключає можливість розподілу майна, що належить політичній партії як неприбутковій організації, між її засновниками або учасниками (членами). Учасники політичних партій не мають майнових прав на майно політичної партії, навпаки, вони вносять обов'язкові членські внески на створення та діяльність партії. Майно політичної партії не може переходити її членам, у тому числі і у разі припинення діяльності політичної партії.
Судом встановлено, що на момент укладення спірного договору дарування керівником та співзасновником як Місцевого благодійного фонду "Захист труда", так і Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України, - був ОСОБА_1.
Також судом встановлено, що місцезнаходження Місцевого благодійного фонду "Захист труда" збігається з місцезнаходженням Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України.
Тобто майно політичної партії було безоплатно відчужено пов'язаній особі, яка була членом політичної партії та займала одну з керівних посад.
На думку суду, передача Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України спірного нерухомого майна в дар Місцевому благодійному фонду "Захист труда", керівником та співзасновником яких на дату укладення спірного договору була одна і та ж особа - ОСОБА_1 , свідчить про недобросовісну поведінку сторін спірного правочину. Укладення спірного договору дарування спрямоване на збереження контролю над майном політичної партії пов'язаною особою, яка входить до складу керівних органів політичної партії.
Для належної правової кваліфікації спірного договору дарування важливою є оцінка обставин, за яких такий договір було укладено, а саме після початку провадження у справі №826/9751/14 про заборону діяльності Комуністичної партії України.
Правовідносини, що є предметом розгляду в цій справі, виникли у зв'язку із подіями Революції гідності та подальшою забороною в Україні антиукраїнських політичних партій.
Суспільно-політичний контекст діяльності Комуністичної партії України в зазначений період розвитку української державності був предметом дослідження Окружного адміністративного суду міста Києва, який 11.07.2014 відкрив провадження у справі №826/9751/14 за позовом Мін'юсту, Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивачі у вказаній справі просили заборонити діяльність Комуністичної партії України та передати майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №826/9751/14 вказаний позов задоволено. Мотивуючи це рішення, суд зазначив, що з огляду на ситуацію, яка склалася в Україні, а саме: анексію Автономної Республіки Крим російською федерацією, сепаратистські дії бойовиків на сході України, незаконне проголошення Донецької та Луганської народних республік, антиконституційна діяльність Комуністичної партії України в особі не лише її керівників (лідерів), а і рядових членів, є загрозою безпеки держави, суверенітету і територіальної цілісності, сприяє незаконному захопленню державної влади.
Адміністративний суд констатував, що в діях Комуністичної партії України та її учасників (очільників) простежується виправдування окупаційних дій російської федерації українськими політиками у медійному просторі, що є неприпустимим та свідчить про діяльність, яка заборонена згідно зі статтею 5 Закону України «Про політичні партії в Україні» як така, що спрямована на завдання шкоди державній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України.
Адміністративним судом у справі №826/9751/14 також зазначено, що ураховуючи пряму військову агресію з боку російської федерації, зважаючи на антиукраїнську політичну та організаційну діяльність, пропаганду війни, реальні загрози порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, а також дії, спрямовані на незаконне захоплення державної влади, демонстрацію проявів колабораціонізму, насильства, поширення відомостей про виправдування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, діяльність Комуністичної партії України має бути заборонена.
Отже, суд в межах справи №826/9751/14 встановив обставини, які свідчать про те, що діяльність Комуністичної партії України становить реальну загрозу конституційному ладу та основним правам і свободам громадян України, а також спрямована на завдання шкоди державній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України.
Публічним порядком є публічно-правові відносини, які мають імперативний характер та визначають основи суспільного ладу держави.
Складовою публічного порядку, зокрема, є правовідносини, пов'язані з належним функціонуванням політичної системи, включно з використанням політичними партіями майна на цілі, пов'язані з законною діяльністю політичних партій.
Як уже зазначалося, держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно винятково для здійснення правомірної діяльності, спрямованої на реалізацію мети діяльності політичної партії, визначеної статтею 2 Закону України «Про політичні партії в Україні». Це означає, що розпорядження майном повинно відповідати цілям партії, тобто фінансувати її політичну, організаційну чи соціальну діяльність, яка у свою чергу не повинна суперечити приписам статті 37 Конституції України.
Спірний договір дарування укладений 06.07.2015, тобто вже після відкриття провадження у справі №826/9751/14 та після настання обставин, які стали підставою для порушення питання про заборону Комуністичної партії України.
Таким чином, аналіз обставин, за яких спірний договір було укладено вказує на те, що розпорядження майном Комуністичної партії України не для здійснення статутної діяльності та всупереч закону, було обумовлено загрозою заборони Комуністичної партії України, яка існувала на момент вчинення спірного договору.
Укладаючи спірний договір, Миколаївська обласна організація Комуністичної партії України знала про звернення Мін'юсту з позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України та усвідомлювала наслідки можливого задоволення адміністративного позову (втрата контролю над майном та іншими активами партії). Внаслідок вчинення правочину відбулося відчуження майна, призначеного для здійснення статутної діяльності політичної партії, всупереч закону, з умислом на укладення правочину з протиправною метою.
Виходячи з обставин справи, сторони спірного договору дарування усвідомлювали протиправність вчинення такого правочину і суперечність його мети публічному порядку (публічно-правовим відносинам, які визначають основи суспільного ладу держави) та свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Підсумовуючи викладене вище слід дійти висновку, що укладаючи спірний договір дарування Миколаївська обласна організація Комуністичної партії України діяла всупереч вимогам ст.14, ч.2 ст.23 Закону України «Про політичні партії в Україні». Як діяльність політичної партії, яка завдає шкоди державній безпеці, так і розпорядження майном політичної партії не у спосіб і не для мети, визначеної законом, є порушенням публічного порядку.
Суд зазначає, що нікчемний правочин є недійсним уже в момент свого вчинення (ab initio) і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто ні для кого не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Якщо суд виявить нікчемність правочину, то має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Подібний висновок міститься і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №910/10784/16, у якому зазначено, що правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред'явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін; бажання сторін про визнання його дійсним до уваги не беруться, оскільки такий правочин суперечить нормам закону.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що спірний договір є нікчемним на підставі приписів ч.ч.1, 2 ст.228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок.
Щодо способів захисту порушеного права.
Для захисту інтересів держави Мін'юст просить визнати недійсним спірний договір та скасувати державну реєстрацію прав Місцевого благодійного фонду "Захист труда" на спірне нерухоме майно. З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити таке.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).
У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то зазначає про це у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19).
Суд наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечувати відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу (подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19).
З огляду на викладене вимога позову про визнання нікчемного спірного договору недійсним задоволенню не підлягає саме з підстав її невідповідності критеріям ефективності та належності способів захисту порушеного права.
Водночас відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Тобто для ефективного захисту інтересу держави у цій справі необхідно повернути спірне нерухоме майно у власність Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України, тим самим застосувавши наслідки недійсності нікчемного договору.
Саме застосування наслідків недійсності правочину (реституція) як юридичний наслідок констатації нікчемності договору є належним та ефективним способом захисту порушеного права держави в цій справі.
Заявляючи вимогу про скасування державної реєстрації прав Місцевого благодійного фонду "Захист труда" на спірне нерухоме майно, Мін'юст має на меті повернути таке майно Миколаївській обласній організації Комуністичної партії України.
В силу абзаців 2, 3 ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скасування державної реєстрації прав Місцевого благодійного фонду "Захист труда" на спірне нерухоме майно призведе до державної реєстрації набуття прав Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України на таке нерухоме майно (mutatis mutandis пункти 127-133 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20).
У даній справі позивач обґрунтовує позовні вимоги інтересом держави щодо повернення спірного нерухомого майна (раніше відчуженого на користь Місцевого благодійного фонду "Захист труда" за безвідплатним договором) у власність Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України задля забезпечення реалізації процедури передачі такого майна державі.
Державна реєстрація прав на майно за Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України за наслідками скасування реєстрації права Місцевого благодійного фонду "Захист труда" підтверджує повернення майна попередньому власнику.
Щодо правомірності втручання держави у право власності.
Суд зауважує, що наслідком визнання спірного договору недійсним є повернення спірного нерухомого майна у власність політичної партії та подальший перехід майна у власність держави відповідно до ч.4 ст.21 Закону України «Про політичні партії в Україні» на підставі рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №826/9751/14. Натомість право власності Місцевого благодійного фонду "Захист труда" на таке майно припиняється.
У контексті вибуття майна з власності Місцевого благодійного фонду "Захист труда" суду зауважує, що критерії оцінки правомірності втручання держави у право власності закріплені у статті 1 Першого протоколу та сформовані у прецедентній практиці ЄСПЛ.
Зокрема, у статті 1 Першого протоколу встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ приписи статті 1 Першого протоколу містять три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.
Отже, оцінка відповідності втручання у право власності повинна відбуватись із застосуванням таких критеріїв, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність втручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря).
Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.
Найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу ЄСПЛ визначає законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited» v. Ukraine).
ЄСПЛ також зауважив, що обмеження прав має безпосередньо передбачатись національним законом, який повинен існувати на момент введення такого обмеження, бути доведеним до відома громадянам та відповідати певним критеріям якості, оскільки обмеження прав повинні бути зрозумілими для кожного. Такі обмеження також мають відповідати легітимній меті, яка зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи. Втручання має відповідати і вимогам співмірності, яка передбачає, що характер і обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага, який є безальтернативним і достатнім, проте не надмірним.
Здійснюючи аналіз наявності визначених законом підстав для втручання держави в право власності юридичної особи в цій справі, суд виходить з таких мотивів.
Так, особою, втручання у майнові права якої здійснює держава, є Місцевий благодійний фонд "Захист труда". Водночас таке втручання з урахуванням установлених фактичних обставин цієї справи нерозривно пов'язане з протиправною діяльністю Комуністичної партії України та вчиненням сторонами правочину, який суперечить публічному порядку (стаття 228 ЦК України).
Досліджуючи дотримання в цій справі всіх наведених критеріїв, суд не може не врахувати пов'язаність між собою Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України та Місцевого благодійного фонду "Захист труда". Тому обставина правомірності втручання держави в право власності Місцевого благодійного фонду "Захист труда" в контексті законності та легітимності такого втручання не може оцінюватися безвідносно до обставин, які стали передумовами запровадження державою процедури примусового припинення (заборони) політичної партії та, відповідно, спонукали Миколаївську обласну організацію Комуністичної партії України до відчуження належних їй майнових активів на користь пов'язаного з нею (через керівний склад) благодійного фонду.
Оскільки обмеження прав політичної партії на володіння, користування та розпорядження майном прямо закріплені в національному законодавстві, а договір дарування спірного нерухомого майна кваліфікований судом як нікчемний на підставі частини першої статті 228 ЦК України, то суд констатує дотримання в цій справі критерію законності втручання держави у право власності Місцевого благодійного фонду "Захист труда".
Цей законодавчий припис є чітким, однозначним, відповідає вимогам правової визначеності і спір, який виник у цій справі, не пов'язаний з якістю формулювання аналізованого правового положення.
Щодо наявності легітимної мети для відповідного втручання, то суд наголошує на такому. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (справа «Трегубенко проти України» («Tregubenko v. Ukraine»).
У рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire v. France) ЄСПЛ зазначив, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування є проявом свавілля держави. У цьому рішенні ЄСПЛ також вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права особи без нагальної на те потреби та про те, що уповноважені органи державної влади повинні насамперед оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.
Метою заборони політичної партії є припинення в інтересах суспільства її незаконної діяльності; належне такій політичній партії майно може як набуватися в результаті незаконної діяльності, так і безпосередньо в ній використовуватися. Водночас використання належного політичній партії майна (коштів) не з метою реалізації її статутних завдань прямо суперечить приписам статті 14 Закону України «Про політичні партії в Україні».
Вибуття спірного нерухомого майна із власності Місцевого благодійного фонду "Захист труда" переслідує зазначену легітимну мету, не є самоціллю здійснюваного державою втручання, а вчиняється безпосередньо в інтересах суспільства.
Щодо критерію пропорційності, то суд наголошує на тому, що ЦК України, за загальним правилом, захищає права винятково добросовісного набувача й лише у разі набуття майна за відплатним договором, а не у випадках його набуття за безоплатним договором, що кореспондується з приписами частини третьої статті 388 ЦК України, за змістом якої якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Також суд застосовує у цій справі висновок Великої Палати Верховного Суду, сформований у постанові від 12.09.2023 у справі №910/8413/21, в якому зазначено, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном, яке вона за добросовісної поведінки не могла б отримати у власність, не становить для такої особи надмірного тягаря.
Тож, з огляду на безоплатний характер спірного договору, встановлені судом обставини пов'язаності Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України та Місцевого благодійного фонду "Захист труда", які укладаючи правочин діяли недобросовісно та порушили публічний порядок, суд констатує, що втручання в право власності Місцевого благодійного фонду "Захист труда" не становитиме для нього надмірного тягаря й відповідатиме сталій практиці Європейського суду з прав людини.
З огляду на викладене суд вважає втручання держави у право на майно правомірним.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог, тобто по 1342,0 грн з кожного.
Керуючись ст.126, ч.ч.5-7,9 ст.129, ст.ст.221, 232, 233, 238, 240, 241, 244 ГПК України, суд,-
1. Позовну заяву задовольнити частково.
2. Скасувати державну реєстрацію прав Місцевого благодійного фонду "Захист труда" (54000, м.Миколаїв, вул.Фалєєвська, буд.12; код ЄДРПОУ 23039039) на нерухоме майно, розташоване за адресою: м.Миколаїв, вул.Ольшанців, буд.66; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 664159748101.
3. Стягнути з Місцевого благодійного фонду "Захист труда" (54000, м.Миколаїв, вул.Фалєєвська, буд.12; код ЄДРПОУ 24059951) на користь Міністерства юстиції України (01001, м.Київ, вул.Городецького, буд.13; код ЄДРПОУ 00015622) 1342,0 грн судового збору.
4. Стягнути з Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України (54000, м.Миколаїв, вул.Фалєєвська, буд.12; код ЄДРПОУ 23039039) на користь Міністерства юстиції України (01001, м.Київ, вул.Городецького, буд.13; код ЄДРПОУ 00015622) 1342,0 грн судового збору.
5. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 19.08.2025.
Суддя М.В.Мавродієва