05 травня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/1470/24
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від прокуратури - Беcкровна І.І.,
від відповідачів:
1) Воскресенської селищної ради - Сорока А.О.,
2) Фермерського господарства "Кущі" - Данильченко Р.О.,
від третьої особи - Шкапенко Т.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури до Воскресенської селищної ради та Фермерського господарства "Кущі", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку,-
Заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Воскресенської селищної ради та Фермерського господарства "Кущі" про усунення перешкод власнику - територіальній громаді в особі Воскресенської селищної ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 шляхом:
- визнання незаконним та скасування рішення Воскресенської селищної ради від 27.12.2023 №2 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області та умов продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169";
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 від 22.03.2024 № б/н, укладений між Воскресенською селищною радою та Фермерським господарством "Кущі", з одночасним припиненням державної реєстрації права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зареєстрованих 27.03.2024 (запис № 54365539);
- зобов'язання Фермерського господарства "Кущі" повернути Воскресенській селищній раді земельну ділянку з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169.
В обґрунтування позову прокурор посилається на порушення відповідачами вимог законодавства при використанні земельної ділянки водного фонду на території Воскресенської селищної територіальної громади Миколаївського району Миколаївської області.
Так, прокурор зазначає, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.01.2021 № 2-ОТГ передано у комунальну власність територіальної громади в особі Воскресенської селищної ради земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 721,2040 га в межах території Воскресенської селищної ради. Згідно з переліком земельних ділянок, що передаються у комунальну власність, у комунальну власність було передано, у тому числі, й земельну ділянку з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 площею 19,7534 га, вид земельних угідь - пасовища, цільове призначення - землі запасу, відомості про обмеження - прибережна захисна смуга вздовж річок, водойм та на островах площею 3,4972 га. У подальшому рішенням Воскресенської селищної ради від 20.10.2023 № 5 вищевказану земельну ділянку включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, права оренди яких виставляються на земельні торги у формі аукціону окремими лотами на території Воскресенської селищної ради та вирішено замовити в землевпорядній організації відповідну документацію із землеустрою на земельні ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляється на земельних торгах у формі аукціону. На підставі рішення Воскресенської селищної ради від 27.12.2023 № 2 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області та умов продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169» та на підставі протоколу про результати земельних торгів №LRE001-UA-20240202-45759 від 07.03.2024 Фермерському господарству «Кущі» надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 терміном на 7 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідний договір оренди землі б/н укладено 22.03.2024, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.03.2024 внесено запис про інше речове право № 54365539.
На думку прокурора, прийняття наказу ГУ Держгеокадастру в області та рішень Воскресенської селищної ради від 20.10.2023 № 5 та від 27.12.2023 № 2 відбулось із порушенням вимог земельного та водного законодавства. Так, згідно даних Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру із застосуванням шарів «Гідрографія», «Умовна прибережна захисна смуга», до якого органами прокуратури отримано доступ у встановленому законодавством порядку, земельна ділянка з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 накладається на законодавчо визначену прибережну захисну смугу річки Інгул та розташована впритул до урізу води (кольорові викопіювання для візуального сприйняття. Прокурор зазначає, що за інформацією Регіонального офісу водних ресурсів в Миколаївській області від 18.04.2024 земельна ділянка з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 частково накладається на прибережну захисну смугу річки Інгул. За даними Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської облдержадміністрації від 24.04.2024 із наявних картографічних матеріалів вбачається, що зазначена вище земельна ділянка частково накладається на прибережну захисну смугу річки Інгул.
За ствердженням прокурора, накладення земельної ділянки на межі прибережної захисної смуги підтверджується також матеріалами проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області. Так, відповідно до наявного плану відведення земельної ділянки, креслення перенесення меж земельної ділянки в натурі, кадастрового плану земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, переліку обмежень щодо використання земельної ділянки, остання частково накладається на прибережну захисну смугу річки Інгул, площа накладення 3,4972 га. Знаходження земельної ділянки в прибережній водозахисній зоні річки Інгул відображено також у пояснювальній записці до технічної документації із землеустрою.
Як зазначає прокурор, проведеним 03.09.2024 в межах кримінального провадження № 42024152000000050, розпочатого 23.08.2024 за ч. 2 ст. 358 КК України, оглядом місця події - земельних ділянок, в тому числі землі з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, із залученням спеціаліста-геодезиста встановлено, що спірна земельна ділянка накладається на нормативно визначені межі прибережної захисної смуги водного об'єкту - річка Інгул. Оглядом місця події встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 в місцях межування з водним об'єктом проростає комиш. Згідно плану горизонтальної зйомки, складеного за результатами огляду, земельна ділянка з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 накладається на прибережну захисну смугу річки Інгул площею 3,0984 га.
Прокурор, із посиланням на ст. 58, 60 Земельного кодексу України, ст. 4, 88, 89 Водного кодексу України, вказує, що до земель водного фонду належать, у тому числі, землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж річок та навколо водойм. З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах середніх річок, уздовж урізу води (у меженний період) шириною 50 метрів. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. Прибережні захисні смуги уздовж річок, є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, у межах якої забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій).
Прокурор, із посиланням на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13ц та від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, зазначає, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у користування для сільськогосподарських цілей ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води. При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із їх нормативних розмірів, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них». Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.
Наразі прокурор зазначає, що за приписами ст. 80 ВК України водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення, зокрема щодо дотримання обмежень у використанні земель в межах водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, пляжних зон. Приписами ст. ст. 85, 88 ВК України, ст. ст. 59, 61, 84 ЗК України визначено, що землі водного фонду (окрім земельних ділянок з розташованими на них замкненими природними водоймами площею до 3 га) та земельні ділянки прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування для спеціально визначених цілей.
Як вказує прокурор, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо, що кореспондується з приписами ч. 4 ст. 59 ЗК України, ст. 85 ВК України.
Відтак, прокурор вважає, що чинним законодавством передбачено лише п'ять випадків, коли землі водного фонду може бути передано в користування, а передача у користування земель водного фонду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва законом взагалі не передбачена. Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, що накладається на прибережну захисну смугу річки Інгул, не могла бути сформована з видом цільового призначення - 01 Земельні ділянки сільськогосподарського призначення, оскільки згідно з додатком 59 «Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок» до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 17.10.2012 № 1051, земельні ділянки під прибережними захисними смугами відносяться до категорії 10 - Землі водного фонду.
За ствердженням прокурора, віднесення земель прибережної захисної смуги до земель водного фонду імперативно встановлено законодавцем у ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України. Відтак, спірна земельна ділянка в частині, яка накладається на прибережну захисну смугу річки, в силу правового титулу відноситься до земель водного фонду, відповідно не може бути ділянкою з іншим цільовим призначенням (сільськогосподарським). Як вказує позивач, відповідно до п. 1 Додатку 58 «Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила їх застосування» Порядку земельній ділянці визначається один вид цільового призначення. Отже, на думку прокурора, земельна ділянка з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, що включає в себе одночасно землі водного фонду та сільськогосподарського призначення, не може існувати у встановлених межах та мати одне цільове призначення.
Відтак, прокурор вважає, що вбачаються підстави для анулювання кваліфікаційного сертифікату сертифікованому інженеру-землевпоряднику Пішеніній К.М., якою було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з видом цільового призначення - 01 Земельні ділянки сільськогосподарського призначення.
Прокурор зазначає, що за результатами розгляду листа Миколаївської окружної прокуратури від 25.09.2024 кваліфікаційний сертифікат Пішеніної К.М. вже анульовано через порушення при здійсненні землеустрою щодо земель водного фонду. Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки, у відповідності до положень ч. 1 ст. 117 ЗК України, здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Прокурор вказує, що відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (ч. 5 ст. 122 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття наказу про передачу земель).
Відтак, на думку прокурора, на час прийняття наказу ГУ Держгеокадастру в області від 19.01.2021 № 2-ОТГ законодавцем було розмежовано повноваження органів державної влади з питань розпорядження земельними ділянками державної форми власності, при цьому ГУ Держгеокадастру в області належали повноваження із розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення, а до компетенції облдержадміністрацій належали функції із передачі з державної у комунальну власність інших державних земель, зокрема земель водного фонду. Враховуючи, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, переданої наказом від 19.01.2021 № 2-ОТГ з державної у комунальну власність селищної ради, накладалась на прибережну захисну смугу річки Інгул і знаходилась за межами населеного пункту, отже не могла бути сформована як земельна ділянка сільськогосподарського призначення, то право розпоряджатися такою земельною ділянкою на момент передачі її з державної у комунальну власність за приписами ч. 5 ст. 122 ЗК України належало до компетенції Миколаївської обласної державної адміністрації.
Прокурор вважає, що ГУ Держгеокадастру в області в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно, поза волею належного розпорядника - держави в особі Миколаївської облдержадміністрації (на час прийняття наказу) - земельну ділянку водного фонду у складі ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 передано в комунальну власність, як земельну ділянку сільськогосподарського призначення. Враховуючи, що оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру в області стосується землі водного фонду, розпоряджатися якою не уповноважений вказаний орган виконавчої влади та яка не могла на той момент бути передана у комунальну власність, такий наказ суперечить вимогам Земельного та Водного кодексів України, порушує інтереси держави, що, згідно із ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст. ст. 152, 155 ЗК України, є підставою для усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання відповідного наказу незаконним та скасування.
Наразі прокурор зазначає, що п. 58 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності з 27.05.2021, доповнено розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України п. 24, яким передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до цього пункту, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. На думку прокурора, з 27.05.2021 землі водного фонду за межами населених пунктів перейшли у комунальну власність та право розпорядження ними перейшло до повноважень відповідних сільських, селищних, міських рад. Указаним правом селищна рада розпорядилась прийнявши незаконні рішення від 20.10.2023 № 5 про включення спірної землі до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, права оренди яких виставляються на земельні торги у формі аукціону окремими лотами, та рішення від 27.12.2023 № 2 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності.
Як вказує прокурор, наразі розпорядником спірної землі на законодавчому рівні визначено селищну раду, а рішення Воскресенської селищної ради від 20.10.2023 № 5 вичерпало свою дію фактом проведення земельних торгів та виготовленням відповідного проєкту землеустрою, визнання незаконними та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в області від 19.01.2021 № 2-ОТГ та вказаного рішення селищної ради не відповідатиме критеріям ефективності, сформованим Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (п. п. 11.7, 118), 04.11.2018 у справі № 183/1617/16 (п. 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (п. 38), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (п. 33) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, оскільки не створить жодних правових наслідків.
За ствердженням прокурора, селищною радою, навіть після отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, в якому чітко відображено обмеження у використанні земельної ділянки - накладення на прибережну захисну смугу, не вжито заходів до припинення незаконного використання ділянки водного фонду для сільськогосподарських цілей. Так, Воскресенською селищною радою прийнято рішення від 27.12.2023 № 2 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області та умов продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169» та проведено відповідні торги. На підставі протоколу про результати земельних торгів №LRE001-UA-20240202-45759 від 07.03.2024 ФГ «КУЩІ» надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 4823381300:01:000:0169 терміном на 7 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. При цьому, до публічних документів лоту долучено Витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 4823381300:01:000:0169, згідно з яким на земельну ділянку встановлені та діють обмеження у використанні - «Прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах» площею 3,4972 га. Прокурор стверджує, що ні в умовах продажу, ні в умовах самого договору оренди не передбачено наявність обмежень у користуванні земельною ділянкою. Пунктом 25 Договору визначено, що на земельну ділянку не встановлено обмеження та інші права третіх осіб у використанні, а п. п. 16, 17, 19, 27, 29 зобов'язано орендаря використовувати земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Прокурор із посиланням на ст. 15 Закону України «Про оренду землі» вказує, що однією з істотних умов указаного договору є об'єкт оренди, а невідображення у договорі обмежень у використанні об'єкту суперечить вимогам законодавства та інтересам територіальної громади та є підставою для визнання договору недійсним. Також прокурор стверджує, що передача в оренду земельної ділянки за рахунок земель водного фонду супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення цієї ділянки всупереч вимогам ч. ч. 1, 2 ст. 20, ст. 122 ЗК України.
Як зазначає прокурор, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу ІІ «Землі України» ЗК України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки. В постанові від 03.09.2020 у справі № 911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок. На думку прокурора, вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, водного, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.
Прокурор вказує, що положеннями глави 18 ВК України «Користування землями водного фонду. Водоохоронні зони та зони санітарної охорони» взагалі не передбачено можливість зміни цільового призначення земель водного фонду, зокрема й для ведення на них товарного сільськогосподарського виробництва.
Водночас, за ствердженням прокурора, на підставі рішення Воскресенської селищної ради від 27.12.2023 № 2 фактично змінено цільове призначення земельної ділянки водного фонду та передано її в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, як землю сільськогосподарського призначення. Прокурор зазначає, що ст. 21 ЗК України установлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Відтак, прокурор вважає, що рішення Воскресенської селищної ради від 27.12.2023 № 2 суперечить законодавству, оскільки воно прийняте із суттєвими порушеннями вимог Земельного та Водного кодексів України - з незаконною зміною цільового призначення землі та передачею в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельної ділянки, надання якої для вказаних цілей чинним законодавством взагалі заборонено.
Прокурор зазначає, що рішення органу місцевого самоврядування, яким змінено категорію земель за цільовим призначенням, не вичерпує своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору), а отже вимога про визнання незаконним та скасування відповідного рішення є належною та ефективною (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, п. п. 141-149). За такого, згідно зі ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст. ст. 152, 155 ЗК України, наявні підстави для усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання рішення Воскресенської селищної ради від 27.12.2023 № 2 незаконним та скасування.
Як зазначає прокурор, на підставі вказаного рішення селищної ради 22.03.2024 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено запис про інше речове право № 54365539. З огляду на те, що спірна земельна ділянка, що частково накладається на прибережну захисну смугу, не могла бути передана в оренду для сільськогосподарських потреб, оскільки для цього існували законодавчі перешкоди, про які сторони оспорюваного договору достеменно знали, наявні підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 22.03.2024.
На думку прокурора, визнання судом незаконним та скасування спірного рішення селищної ради, як документу, на підставі якого незаконно змінено цільове призначення ділянки водного фонду, та визнання недійсним договору оренди від 22.02.2024 № б/н, на підставі якого відповідачем набуто право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, призведе до відновлення становища, що існувало до порушення прав держави та громади на землю.
За ствердженням прокурора, оскільки договір оренди підлягає визнанню судом недійсним, земельна ділянка з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 підлягає поверненню територіальній громаді в особі Воскресенської селищної ради. Відтак, прокурор вважає, що належним та ефективним способом захисту порушених інтересів Воскресенської територіальної громади є усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 шляхом визнання незаконним та скасування рішення Воскресенської селищної ради від 27.12.2023 № 2, визнання недійсним договору оренди від 22.02.2024 № б/н та зобов'язання ФГ «Кущі» повернути вказану вище земельну ділянку власнику - територіальній громаді в особі Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави прокурор зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов'язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Отже, на думку прокурора, визначальним при вирішенні наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999, в основі державних інтересів завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави є оціночним поняттям, а прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту. Відповідно до п. 5 мотивувальної частини рішення «орган, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Як вказує прокурор, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Прокурор зазначає, що згідно зі ст.13 Конституції України, ст. 373 ЦК України, ст. 1 ЗК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. У даній справі наявність «інтересу держави» полягає у порушенні прав держави у сфері земельних відносин.
За ствердженням прокурора, у даному випадку порушення інтересів держави (національного, суспільного інтересу) відбулось внаслідок ігнорування сторонами договору вимог чинного законодавства щодо неможливості використання земель прибережних захисних смуг для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Господарська діяльність на берегах водойм та біля краю води призводить до ряду негативних наслідків. Окрім руйнування берегів, забруднюється вода і замулюється сама водойма, бо в неї потрапляє поверхневий стік із порушених людською діяльністю водозборів (в основному - з сільськогосподарських полів). В результаті питної води стає недостатньо, наслідки підтоплень та паводків стають катастрофічними, річки міліють та зникають. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами. В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність раціонального використання водних ресурсів та їх екологічно спрямованого захисту. Незаконне використання земель прибережної захисної смуги для сільського господарства порушує природний стан прибережних захисних смуг та екосистема водного об'єкту в цілому стає більш вразливою до негативного впливу людини, за такого порушуються інтереси Українського народу як власника земельних та водних ресурсів. В цьому контексті важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права користування земельними ділянками та водними об'єктами в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. ст. 13, 19 Конституції України). Неналежне використання земель водного фонду порушує права та інтереси народу України в цілому та Воскресенської територіальної громади зокрема. Прокурор зазначає, що заходи представницького характеру мають за мету відновлення правового порядку та становища, яке існувало до порушення права Українського народу на належне користування спірними землями. Контроль за використанням земельних ділянок водного фонду, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади зокрема.
Наразі прокурор вказує, що положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дають підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. Спірна земельна ділянка належать на праві власності територіальній громаді і є комунальною власністю. За приписами ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень селищних рад у галузі земельних відносин на території селищ належить розпорядження землями територіальних громад. Прокурор вважає, що власником спірної земельної ділянки та органом, поверненню у розпорядження якого вона підлягає, є саме Воскресенська селищна рада. У даному випадку підставою для визнання недійсним та скасування рішення селищної ради, а також недійсним договору в судовому порядку є порушення прав Воскресенської територіальної громади на належне користування землею водного фонду. Відтак, прокурор вважає, що Воскресенська селищна рада має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник спірних земель. Проте, саме вказаним органом допущено порушення вимог закону під час здійснення розпорядження земельними ділянками комунальної власності, що виключає можливість здійснення ним захисту законних інтересів держави у спірних правовідносинах у спосіб, який обрав прокурор.
Як зазначає прокурор, відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Саме такий виключний випадок для представництва прокурором інтересів держави в суді наявний у спірних правовідносинах, оскільки в особі одного органу (Воскресенської селищної ради) поєднується порушник вимог законодавства та орган, який відповідно до положень ст. 122 ЗК України реалізує права територіальної громади щодо розпорядження земельними ділянками водного фонду. З огляду на це прокурор пред'являє вказаний позов як самостійний позивач, що передбачено ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України. Зазначені обставини надають прокурору право звернутися до суду із таким позовом у зв'язку з відсутністю відповідного компетентного органу, що позбавляє необхідності надати докази на підтвердження того, що він попередньо повідомляв про це відповідні компетентні органи, які мали б самостійно захищати інтереси держави (аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).
Наразі прокурор вказує, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18). Велика Палата Верховного Суду у справі з подібними позовними вимогами прокурора до органу місцевого самоврядування та орендаря зазначала, що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17). Відтак, на думку прокурора, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор в даних правовідносинах із дотриманням належної процедури, реалізуючи представницькі повноваження, виконує субсидіарну роль та замінює в судовому провадженні суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту. Враховуючи, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, - Воскресенська селищна рада, виступає в справі відповідачем, прокурор самостійно звертається до суду за захистом інтересів держави. Подання позову прокурором за таких умов є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави та громади.
Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою.
Прокурор зазначає, що згідно зі ст. ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до преамбули Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами. Серед земель України за основним цільовим призначенням виділяють, зокрема, таку категорію як землі водного фонду, до яких належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також прибережними захисними смугами вздовж цих об'єктів. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту. Водні об'єкти, землі під ними та прибережні захисні смуги перебувають виключно у державній і комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених законодавством. Громадянам забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування. Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до водних об'єктів, їх узбережжя на земельних ділянках прибережних захисних смуг є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду. Водні об'єкти та прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється діяльність, яка може негативно впливати на стан водних ресурсів, у тому числі: розорювання земель, садівництво, городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив, влаштування літніх таборів для худоби, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об'єктів фізичної культури і спорту, які не є об'єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо.
Як вказує прокурор, норми Земельного кодексу України та Водного кодексу України взагалі не передбачають можливість використання земельних ділянок у прибережних захисних смугах для сільськогосподарських цілей (окрім сінокосіння). Вказані вимоги законодавства були та залишаються доступними, чіткими і зрозумілими, а наслідки їхньої дії - передбачуваними як для органу, який надав спірну земельну ділянку у користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, так і для особи, яка, знаючи чи маючи знати про відповідні законодавчі обмеження, вважала за можливе отримати в користування таку ділянку для вказаної мети. Наслідки недотримання цих законодавчих обмежень щодо неможливості такого використання прибережних захисних смуг з огляду на приписи Цивільного та Земельного кодексів України (право власника вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення, та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні його майном, недійсність рішень та угод, прийнятих з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення земель) є передбачуваними для будь-якої особи, яка взяла в оренду земельну ділянку водного фонду.
Відтак, на думку прокурора, втручання у право відповідача мирно володіти (користуватися) спірною ділянкою здійснюється в даному випадку відповідно до закону.
Наразі прокурор зауважує. що повернення народу України загалом та територіальній громаді зокрема спірної землі переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки водного фонду. Прибережні захисні смуги встановлюються вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм для запобігання забрудненню і виснаженню водних об'єктів, для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку. На думку прокурора, таке використання вод та прибережних захисних смуг, яке не сприятиме досягненню зазначених цілей, може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об'єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об'єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей. З огляду на це закон обмежив можливість ведення на них сільського господарства. Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом водним ресурсам держави, навколишньому природному середовищу і зокрема конкретному водному об'єкту.
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель водного фонду, прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України, ч. 3 ст. 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок водного фонду. З огляду на це, у втручанні держави у право мирного володіння (користування) відповідачем спірною земельною ділянкою водного фонду, що накладається на прибережну захисну смугу річки Інгул, є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами.
Як вказує прокурор, Верховним Судом у постанові від 09.02.2023 у справі № 483/2263/19 та багатьох інших зроблено висновок, що втручання держави у право власності є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг земель, як національного багатства, та положення законодавства України про зобов'язання органів влади діяти у межах своїх повноважень та у порядку, передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля та знищення правового порядку у державі. Як неодноразово виснував Верховний Суд у подібних справах, користування приватними особами ділянками водного фонду всупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації тощо. У цій справі з огляду на характер спірних правовідносин не має невідповідності заходу втручання держави у право власності відповідачів критеріям правомірного втручання у це право, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Прокурор вважає, що у даному випадку суспільний інтерес у поверненні спірної землі територіальній громаді спрямований на задоволення соціальних потреб: у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення; у недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду та їх використання з метою сільськогосподарської діяльності, що прямо суперечить визначеній законом; у збереженні прибережної захисної смуги водного об'єкту. Контроль за використанням земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади зокрема. Люди зацікавлені у попередженні забруднення, засмічення та вичерпання, виснаження малої річки, у збереженні її водності та у зменшенні коливань стоку. Вони зацікавлені у захисті від знищення навколоводних тварин і рослин, погіршення водності річки та загалом питання водозабезпечення держави. Тому загальний інтерес у контролі за використанням спірної земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації, безумовно, переважає приватний інтерес однієї особи у збереженні права користування цією ділянкою, отримане у незаконний спосіб та з метою, що прямо суперечить закону. Науковцями Центру екологічних ініціатив «Екодія» проведено дослідження стану водного господарства в Україні, яким констатовано вирішальний вплив стану річок на забезпечення країни питною та промисловою водами, оскільки 97% загальних водних ресурсів України забезпечують річки і лише 3% - підземні води. При цьому науковцями зауважено, що забезпечення України водою вже станом на 2014 рік було поганим (124 місце зі 181 країни у світі) і має тенденцію до погіршення. Зокрема, ними прогнозується суттєве зниження середнього річного стоку в річці Південний Буг наприкінці століття до 30 %, а в окремі місяці аж до 45%. Враховуючи викладене, належне функціонування річки Інгул, що є лівою притокою річки Південний Буг та входить в її басейн, є надзвичайно важливим для всього регіону. Більш того, внаслідок повномасштабної військової агресії російської федерації здійснено підрив Каховської ГЕС, яким повністю знищено Каховське водосховище, що було одним із шести найбільших водосховищ річки Дніпро та забезпечувало населення південних регіонів України водою для зрошення, водопостачання та рекреації. Вказане у своїй сукупності свідчить про достатньо напружену ситуацію з водами на території країни, що погіршується як внаслідок природних чинників, так і через руйнівні дії людського фактору, а тому захист вод потребує прикладання максимальних зусиль з боку як держави, так і суспільства, в тому числі шляхом забезпечення належного функціонування водних об'єктів та їх прибережних захисних смуг, недопущення використання їх способом, що може призвести до забруднення вод чи їх виснаження.
Прокурор стверджує, що ФГ «Кущі» не є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки водного фонду. Велика Палата Верховного Суду вказує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61), від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц. На думку прокурора, в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки ФГ «Кущі», - проявивши розумну обачність, могло і повинно було знати про те, що ця ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги. Представники господарства могли ознайомитись зі змістом Конституції України, земельного та водного законодавства (норми якого щодо неможливості сільськогосподарського використання земельних ділянок водного фонду є доступними, чіткими та передбачуваними), а також за необхідності отримати відповідну правову допомогу перед набуттям у користування спірної земельної ділянки. Відтак, прокурор вважає, що ФГ «Кущі» могло і повинно було розуміти, що земельна ділянка належить до земель водного фонду, і її отримання у користування для ведення сільськогосподарської діяльності є неможливим в силу імперативних вимог законодавства України. Більше того, в електронну торгову систему «Prozoro Продажі» в розділ «Публічні документи» до лоту LRE001-UA-20240202-45759 завантажено витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5300964952023 від 21.12.2023, в якому зазначені відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, а саме - прибережна захисна смуга площею 3,4972 га, що свідчить про обізнаність ФГ «Кущі» про категорію такої землі, ще на стадії прийняття рішення про участь у торгах, а тому останнє мало можливість відмовитись від її оренди. Натомість, після укладення договору оренди, з метою надання вигляду законності використання земельної ділянки для цілей ведення сільського господарства 03.04.2024 між ФГ «Кущі» та ТОВ «Миколаївський земельно-кадастровий інститут» укладено договір № 362 на розроблення проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь землекористування ФГ «Кущі» площею 19,7534 га, яке розташоване за межами населеного пункту в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.
Як зазначає прокурор, за результатами розроблення вказаної документації земельна ділянка з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 площею 19,7534 га, яка згідно експлікації земельних угідь, документації торгів, умов договору оренди повністю складалась з пасовищ, змінила склад угідь за наступною схемою: 16,2561 га - рілля; 3,4973 га (що накладаються на межі прибережної захисної смуги) - пасовища. Разом із тим, відповідно до вимог ст. 37 Закону України «Про охорону земель» зміна сіножатей, пасовищ та перелогів на інші угіддя в межах земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, переданих у користування на умовах оренди, емфітевзису, забороняється. Враховуючи викладене, Миколаївською окружною прокуратурою 23.10.2024 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру скеровано лист щодо анулювання кваліфікаційного сертифікату сертифікованому інженеру-землевпоряднику Пєшковій І.В., якою було виготовлено вказаний проект землеустрою.
Наразі прокурор зауважує, що відповідно до Класифікації видів земельних угідь, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, пасовища відносяться до групи 002 підгрупи 02, яка включає сільськогосподарські угіддя, які систематично використовуються для випасання худоби (ГОСТ 26640-85), рівномірно вкриті деревинною та чагарниковою рослинністю, площею до 20 відсотків ділянки. Таким чином, указані види угідь не можуть відповідати цільовому призначенню 10 - «Землі водного фонду», оскільки згідно з додатком 59 відносяться до категорій 01.08. «Для сінокосіння і випасання худоби» або 01.19. «Земельні ділянки під громадськими сіножатями та громадськими пасовищами». Відтак, прокурор вважає, що ФГ «Кущі» усвідомлювало ризики набуття в користування землі водного фонду, що накладається на прибережну захисну смугу водного об'єкту, і неможливо виснувати про те, що втручання у право користування на земельну ділянку, яку ФГ «Кущі» за добросовісної поведінки не могло отримати, є для нього надмірним тягарем. Втручання у право володіння містить у собі конкуруючий приватний інтерес, зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу є «відповідними і достатніми», оскільки набуття майна має бути правомірним, і держава має легітимне право на повернення спірної земельної ділянки у первісний стан та з належним цільовим призначенням. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц наголошено на тому, що недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб.
На думку прокурора, повернення громаді майна від недобросовісного орендаря не є в даному випадку порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.11.2024 р. вказану позовну заяву заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1470/24, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 23.12.2024 р. об 11:30.
Крім того, разом із позовною заявою заступником керівника Миколаївської окружної прокуратури подано до господарського суду заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони Воскресенській селищній раді та Фермерському господарству "Кущі" вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 дії, спрямовані на зміну цільового призначення, поділу, об'єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.11.2024 р. заяву заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури про забезпечення позову у справі №915/1470/24 задоволено, заборонено Воскресенській селищній раді та Фермерському господарству "Кущі" вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, її поділу, об'єднання з іншими ділянками; укладати договори; вчиняти інші правочини щодо неї до набрання рішенням суду у даній справі законної сили.
13.12.2024 р. від відповідача-2 - Фермерського господарства "Кущі" до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 15783/24), в якому відповідач-2 проти задоволення позову заперечує.
Так, відповідач-2 зазначає щодо повноважень прокурора для звернення з позовом, що в даній прокурор у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" не повідомляв жодний компетентний орган про необхідність звернення до суду із позовом в інтересах держави щодо визнання недійсним рішення селищної ради, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки. Відтак, відповідач-2 вважає, що прокурором не дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з цим позовом.
Щодо заявлених позовних вимог відповідач-2 вказує, що як вбачається із змісту оспорюваного рішення №3 від 27.12.2023 року, ним не було віднесено спірну земельну ділянку до тієї чи іншої категорії. Відповідач-2 зауважує, що виявлення земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, є завданням інвентаризації земель, а згідно з ч. 2 ст. 35 Закону України "Про землеустрій" у разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку. Відтак, на думку відповідача-2, з огляду на зміст оскаржуваного рішення, підставою цього позову не є порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. Так само позов пред'явлено прокурором не в порядку здійснення контролю за використанням та охороною земель. Підставою позову в цій справі є захист прав на землю.
Як вказує відповідач-2, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким. що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).
Відповідач-2 зазначає, що зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спору є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхами, визначеними прокурором у прохальній частині позовної заяви. Водночас, на думку відповідача-2, підставою позовних вимог прокурора є те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережної смуги річки Інгул, що унеможливлює її використання за цільовим призначенням (сільськогосподарського виробництва). Аргументуючи свою правову позицію, прокурор позиціонує такий позов як негаторний, а шляхи відновлення прав та інтересів держави у цьому випадку - як визнання недійсним рішення Воскресенської селищної ради №3 від 27.12.2023 року, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 22.03.2024 року, з одночасним припиненням державної реєстрації права оренди та поверненням земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 Воскресенській селищній раді, і вважає їх такими, що покликані на повернення майна державі.
Відповідач - 2 зауважує, що залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов'язально - правові засоби захисту права власності. Речові засоби захисту права власності та інших речових прав спрямовані на захист цих прав від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності. Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, а також постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20). Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню. розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця) (такий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19, від 27.10.2021 у справі №916/1769/20. від 07.06.2023 у справі №904/1270/22). У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14 вирішувалося питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України {перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.
Відтак, на думку відповідача-2, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Верховний Суд у низці постанов дійшов висновку про те, що належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов саме про повернення земельної ділянки, який може бути пред'явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність. Оскільки заявлені прокурором позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування рішення Воскресенської селищної ради №3 (в позові помилково вказаний №2), визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію прав від 27.03.2024 за індексним номером 54365539, не пов'язані з вчиненням особами, які визначені прокурором як відповідачі, відповідних дій, що підтвердять відновлення порушених прав чи інтересів позивача без необхідності ще одного звернення до суду, які вони не можуть вчинити самостійно без вирішення таких шляхів в якості заявлених позовних вимог тільки судом.
Відповідач-2 вважає, що у зв'язку із встановленням помилкового способу захисту, визначеного прокурором при формуванні негаторних позовних вимог, які не націлені на відповідне повноцінне поновлення порушеного права держави та не є ефективними у даному випадку, вбачається відсутність підстав для задоволення позову в цій частині, що, на думку відповідача-2 узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 915/1008/21.
Щодо доводів прокурора про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережної смуги річки Інгул, відповідач-2 зазначає, що відповідно до положень ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України, ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів. За приписами статей 22, 25 Закону України "Про землеустрій" землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою (у тому числі при розробленні містобудівної документації); б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень. Документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, -комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною. До видів документації із землеустрою, зокрема, належать: в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико - культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів; г) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; з) робочі проекти землеустрою; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Відповідність документації із землеустрою положенням нормативно-правових актів, норм і правил у сфері землеустрою засвідчується сертифікованим інженером-землевпорядником, який відповідає за якість робіт із землеустрою: у паперовій формі - підписом та особистою печаткою; в електронній формі - накладанням кваліфікованого електронного підпису відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".
Щодо обґрунтування позову даними Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру із застосуванням шарів «Гідрографія», «Умовна прибережна захисна смуга» відповідач-2 вказує, що виходячи із системного аналізу положень Закону України "Про Державний земельний кадастр", за відсутності відповідної документації із землеустрою, встановлення категорії, цільового призначення земель, встановлення меж земель водного фонду, є неможливим та таким, що порушує порядок ведення землеустрою. Відповідач-2 вважає, що позовні вимоги обґрунтовуються посиланням на інший проект землеустрою, а саме проектом щодо відведення земельної ділянки для продажу прав оренди на земельних торгах, а не проектом землеустрою щодо встановлення категорії, цільового призначення земель, встановлення меж земель водного фонду. У цьому контексті відповідач вважає недопустимими доказами надані прокурором витяги із Публічної кадастрової карти та супутникові знімки спірної земельної ділянки, оскільки в силу ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Крім того, на думку відповідача-2, зі змісту таких доказів вбачається, що на деяких місцях спірної земельної ділянці росте очерет. Саме по собі наявність очерету не свідчить про належність земель, на яких він росте, до земель водного фонду, натомість є властивістю земель, здебільшого негативною. Як вказує відповідач-2, з метою отримання інформації про якісний стан земель, а також для виявлення самозалісених ділянок, земель, що зазнають впливу водної та вітрової ерозії, підтоплення, радіоактивного та хімічного забруднення, інших негативних явищ, відповідно до статті 36 Закону України "Про землеустрій", проводяться ґрунтові, геоботанічні та інші обстеження при здійсненні землеустрою. З метою здійснення заходів з рекультивації порушених земель, зняття та перенесення родючого шару ґрунту, консервації деградованих та малопродуктивних угідь, поліпшення сільськогосподарських і лісогосподарських угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, зсувів, ущільнення, закислення, забруднення промисловими та іншими відходами, радіоактивними та хімічними речовинами, на підставі рішення власника земельної ділянки або землекористувача розробляються робочі проекти землеустрою (ст. 54 Закону України "Про землеустрій").
Відповідач-2 зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази розробки робочого проекту землеустрою на підставі рішення власника спірної земельної ділянки або землекористувача з метою захисту земель від підтоплення, заболочення і т. і.
Відповідач-2 зауважує, що відповідно до статей 60 Земельного кодексу України, 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період), тобто у період річного циклу, протягом якого спостерігається низька водність. Однак, до позову не додаються також докази того, що стосовно спірної земельної ділянки розроблялась проектна документація по розширенню меж прибережних захисних смуг для річки Інгул з визначенням зон підтоплення та затоплення прибережної території, або технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою відокремлення зон підтоплення. Згідно викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц висновків існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (статтею 60 Земельного кодексу України, статтею 88 Водного кодексу України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до порядку визначення. Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Таким чином, на землі прибережних захисних смуг поширюється особливий порядок їх надання й використання. Надання у користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статтях 59 - 61 Земельного кодексу України, суперечить вимогам статті 93 цього Кодексу.
Відтак, відповідач-2 вважає, що на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту, можуть встановлюватися прибережні захисні смуги, які надаються в користування лише для цілей, визначених статтями 59, 60 Земельного кодексу України та статтями 85, 88 - 89 Водного кодексу України, тому під час розгляду справ щодо надання в користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг судам належить встановити, чи знаходиться земельна ділянка в межах прибережної захисної смуги (незалежно від цільового призначення та категорії земельної ділянки), чи дотримано порядок її надання в користування, чи дотримано цілі та режим її використання при наданні у користування. В даному випадку, відомості про обмеження у використанні спірної земельної ділянки, в її частині в розмірі 3,4972 гектарів містяться, зокрема, у витягу із Державного земельного кадастру. Вид цих обмежень - прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах, стосуються ці обмеження частини спірної земельної ділянки, яка становить площу 3,4972 га.
Відповідач-2 стверджує, що на виконання цих обмежень, орендар - ФГ «Кущі» не використовує цю частину земельної ділянки в своїй сільськогосподарській діяльності.
Відповідач-2 вважає, що прокурором не надано до позову доказів протилежного, а саме того, що відповідачем (ФГ «Кущі») здійснено будь-які дії відповідній частині спірної земельної ділянки, які б свідчили про: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об'єктів фізичної культури і спорту, які не є об'єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; г) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; є) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Відповідач-2 вважає, що жодна із заборон, яка встановлена ст.61 Земельного кодексу України, щодо спірної земельної ділянки в частині, яка обмежена у використанні, як прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах, відповідачем (ФГ «Кущі») - не порушена.
18.12.2024 р. від відповідача Воскресенської селищної ради до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 15974/24), згідно з яким відповідач-1 проти задоволення позову заперечує, вказавши, що ним не порушені норми чинного законодавства при прийнятті спірного рішення від 27.12.2023 №2 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області та умов продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169".
Так, відповідач-1 вказує, що 20.10.2024 р. відповідачем-1 у сесійному режимі прийнято рішення № 5 «Про включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності право оренди, яких виставляється на земельні торги у формі аукціону окремими лотами на території Воскресенської селищної ради». Відповідно до даного рішення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди, яких виставляється на земельні торги у формі аукціону окремими лотами на території Воскресенської селищної ради було включено земельну ділянку з кадастровим номером 4823381300:01:000:0154, загальною площею 29,9468 та.
В подальшому, 29.11.2023 р. між Воскресенською селищною радою та ТОВ «Миколаївський земельно-кадастровий інститут» був укладений договір № 787/2023 щодо надання послуг з виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області. На підставі цього рішення сертифікованим інженером-землевпорядником розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області. В даному проекті землеустрою зазначені обмеження у використанні земельної ділянки та зазначено, що земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі річки Інгул.
За ствердженням відповідача-1, сама ж земельна ділянка передана Воскресенській селищній раді відповідно до Наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.01.2021 року № 2-ОТГ та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність.
На думку відповідача-1, посилання прокурора в позовній заяві на шари із Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру із застосуванням шарів «Гідрографія» та «Умовна прибережна захисна смуга» є необґрунтованими, оскільки вищевказані шари носять інформаційний характер та не підкріплені жодною документацією із землеустрою.
Щодо плану горизонтальної зйомки, складеного за результатами огляду спеціалістом-геодезистом відповідач-1 зауважує, що згідно з інструкцією з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА2.04-02-98), затвердженої наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України від 09.04.1998 р. № 56, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.06.1998 р. за № 393/2833, на топографічних планах масштабів 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 достовірно та з потрібною точністю і детальністю (залежно від масштабу плану) відображують гідрографію - річки, озера, водосховища, площі розливів і т.ін. Берегові лінії наносяться за фактичним станом на час знімання або на межень. Відповідно до норм Водного кодексу: межень (меженний період) - період річного циклу, протягом якого спостерігається низька водність. Стаття 88 Водного кодексу визначає, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період). Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель. Річки на топографічних картах зображуються станом у літню межень. Виділення межені є досить суб'єктивною та невизначеною операцією. Проте статтею 60 Земельного кодексу України, чітко визначено, що межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель. Крім того, проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного. лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів на частину території річки Інгул, яка входить до території Воскресенської територіальної громади не розроблялась, відомості в Державному земельному кадастрі України відсутні.
Як вказує відповідач-2, в протоколі огляду місця події від 03.04.2024 року, на який посилається позивач, чітко зазначено, що при візуальному огляді земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 (зазначено як 4823381300:02:000:0169) зафіксовано ріст польової рослинності, фактично земельна ділянка не використовується. Приблизно 100 метрів вказаної земельної ділянки зайнято рослиною типу комиші в напрямку до річки Інгул. Тобто дотримується обмеження у використанні земельної ділянки, зазначені у витязі з ДЗК від 21.12.2023 року №НВ-5300964952023 в розділі «Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки».
Відповідач-1 зазначає, що ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220 «Про затвердження Типового договору оренди землі» затверджена форма договору оренди землі. В даному типовому договорі оренди землі існує розділ «Обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки (земельних ділянок)», в якому зазначається чи встановлено обмеження (обтяження) або права третіх осіб на конкретну земельну ділянку, тип обмеження у використанні земельної ділянки та підстави його встановлення. Також зазначено, що передача в оренду земельної ділянки (земельних ділянок) не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб на цю ділянку. Відтак, на думку відповідача-1, наявність обмеження та обтяження на земельну ділянку не є перешкодою у передачі земельної ділянки в оренду, тим більше земельна ділянка була передана в оренду за результатами аукціону, відповідно до статей 134-139 Земельного Кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2021 року №1013 «Деякі питання підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису)».
За ствердженням відповідача-1, в електронну торгову систему був завантажений витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер витягу НВ-5300964952023, дата формування якого 21.12.2023 року, в якому зазначені відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, а саме прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах, площа земельної ділянки (її частини), на яку поширюється дія обмеження 3,4972 гектарів. Тож твердження, що у учасників торгів була спотворена інформація, щодо цільового використання земельної ділянки, та те, що обмеження у використанні, про які знав замовник ще під час підготовки лота до продажу, не відображено в описі лота є недостовірним, так як до лота був завантажений витяг з ДЗК, в якому визначені обмеження у використанні земельної ділянки.
На думку відповідача-1, постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 р. №1013 «Деякі питання підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису)» не зобов'язує замовника додавати до лота з продажу права оренди на земельну ділянку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідач-1 зауважує, що листом Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської обласної військової адміністрації від 24.04.2024 року № 809-01-21, який був доданий до позовної заяви, зазначено, що схемою планування території колишнього Вітовського (Жовтневого) району Миколаївської області, розробленої в 1979 році, в масштабі М 1:50000, строк дії до 2000 року функціональні зони використання земельних ділянок не встановлені, прибережні захисні смуги водних об'єктів не визначалися. Визначити чіткі межі знаходження зазначених земельних ділянок, відповідно до проектного плану схеми планування Вітовського (Жовтневого) району неможливо, через її дрібний масштаб. Види функціонального використання земельних ділянок (переважні та супутні) визначаються в містобудівній документації на місцевому ріні (комплексних планах просторового розвитку території територіальних громад, планах зонування та детальних планах територій), яка на територію, на якій розташовані зазначені земельні ділянки не розроблялася. Лише до порядку денного п'ятдесят шостої чергової сесії Воскресенської селищної ради восьмого скликання включене питання «Про розроблення Комплексного плану просторового розвитку території Воскресенської територіальної громади».
Як вказує відповідач-1, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, зазначено, що прийняте Воскресенською селищною радою рішення від 27.12.2023 № 2 вже реалізоване та вичерпало свою дію фактом його виконання наприкінці березня 2023 року внаслідок укладення між ФГ «Кущі» і Воскресенською селищною радою договору оренди та переходу до відповідача-2 права оренди на спірну земельну ділянку, тому таке рішення не є правовстановлюючим документом, а вимога про визнання його незаконним не відповідає належному способу захисту.
Наразі відповідач-1 зазначає, що оскільки спірна земельна ділянка використовується із зазначеними обмеженнями у її використанні, а визнання недійсним договору оренди землі потягне за собою суттєві скорочення в надходженнях до бюджету Воскресенської селищної ради в орендній платі в сумі 99022,50 грн. за рік за користування даною земельною ділянкою, то втручання у мирне володіння даною земельною ділянкою не відповідає балансу при даному втручанні. Відтак, на думку відповідача-1, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод захищає право власності особи від свавільного втручання держави у її права. Однак, ЄСПЛ допускає окремі випадки, коли втручання у права особи є допустимим для задоволення «суспільного інтересу», проте таке втручання не повинно перевищувати певну межу між інтересами суспільства або держави та інтересами окремої особи. Для цього необхідно дотримання державою певного балансу та тільки на умовах або підставах передбачених у національному законодавстві держави, у іншому випадку буде порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Вищевикладене, на думку відповідача-1, свідчить про відсутність порушень при прийнятті рішення Воскресенської селищної ради від 27.12.2023 року № 2 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївської області та умов продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169», при наданні земельної ділянки в оренду, в результаті аукціону з продажу права оренди, якої був укладений договір оренди землі № б/н від 22.03.2024 року.
23.12.2024 р. від Миколаївської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла відповідь на відзив ФГ "Кущі" (вх. № 16156/24), згідно з якою прокурор вважає заперечення відповідача, викладені у відзиві, безпідставними, такими, що не відповідають фактичній ситуації та нормам законодавства та наполягає на задоволенні позову.
Так, прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 належить на праві власності Воскресенській селищній територіальній громаді і є комунальною власністю. За приписами ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень селищних рад у галузі земельних відносин на території селищ належить розпорядження землями територіальних громад. Отже, власником спірної земельної ділянки та органом, поверненню у розпорядження якого вона підлягає, є саме Воскресенська селищна рада. У даному випадку, на думку прокурора, підставою для визнання недійсним та скасування рішення селищної ради, а також недійсним договору в судовому порядку є порушення прав Воскресенської територіальної громади на належне користування землею водного фонду. Враховуючи викладене, Воскресенська селищна рада має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник спірних земель. Проте, як стверджує прокурор, саме вказаним органом допущено порушення вимог закону під час здійснення розпорядження земельними ділянками комунальної власності, що виключає можливість здійснення ним захисту законних інтересів держави у спірних правовідносинах у спосіб, який обрав прокурор. У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Як вказує прокурор, відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Саме такий виключний випадок для представництва прокурором інтересів держави в суді наявний у спірних правовідносинах, оскільки в особі одного органу (Воскресенської селищної ради) поєднується порушник вимог законодавства та орган, який відповідно до положень ст. 122 Земельного кодексу України реалізує права територіальної громади щодо розпорядження земельними ділянками водного фонду. З огляду на це прокурор пред'являє вказаний позов як самостійний позивач, що передбачено ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.
Прокурор зазначає, що у позові наголошувалось, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.01.2021 № 2-ОТГ передано у комунальну власність територіальної громади в особі Воскресенської селищної ради земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 721,2040 га в межах території Воскресенської селищної ради. Згідно переліку земельних ділянок, що передаються у комунальну власність, цим наказом передано, у тому числі, й земельну ділянку з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 площею 19,7534 га, вид земельних угідь - пасовища, цільове призначення - землі запасу, відомості про обмеження - прибережна захисна смуга вздовж річок, водойм та на островах площею 3,4972 га. У подальшому рішенням Воскресенської селищної ради від 20.10.2023 № 5 вищевказану земельну ділянку включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, права оренди яких виставляються на земельні торги у формі аукціону окремими лотами на території Воскресенської селищної ради та вирішено замовити в землевпорядній організації відповідну документацію із землеустрою на земельні ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляється на земельних торгах у формі аукціону (копія рішення наявна в проекті землеустрою, що додається). Саме вказаним рішенням селищної ради передбачено незаконну зміну цільового призначення спірної земельної ділянки з земель запасу на землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі оскаржуваного рішення Воскресенської селищної ради від 27.12.2023 № 2 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області та умов продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169» та на підставі протоколу про результати земельних торгів №LRE001-UA-20240202-45759 від 07.03.2024 ФГ «Кущі» надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 терміном на 7 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
За ствердженням прокурора, прийняття наказу ГУ Держгеокадастру в області та рішень Воскресенської селищної ради від 20.10.2023 № 5 та від 27.12.2023 № 2 відбулось із порушенням вимог земельного та водного законодавства. Проте враховуючи, що внаслідок законодавчих змін спірна земельна ділянка все одно мала бути передана селищній раді, а рішення Воскресенської селищної ради від 20.10.2023 № 5 вичерпало свою дію фактом проведення земельних торгів та виготовленням відповідного проекту землеустрою, визнання незаконними та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в області від 19.01.2021 № 2-ОТГ та вказаного рішення селищної ради не відповідатиме критеріям ефективності, сформованим Великою Палатою Верховного Суду.
Прокурор зазначає, що рішенням Воскресенської селищної ради від 27.12.2023 № 2 затверджено проєкт землеустрою, в якому спірна земельна ділянка цілком передбачена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а отже фактично змінено цільове призначення земельної ділянки водного фонду та передано її в оренду, як землю сільськогосподарського призначення. Існування цього рішення навіть за умови задоволення інших позовних вимог прокурора створить передумови для можливого повторного надання селищною радою земельної ділянки водного фонду для ведення товарного сільськогосподарського, що є неприпустимим. У зв'язку з чим, на думку прокурора, вбачаються підстави для усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання рішення Воскресенської селищної ради від 27.12.2023 № 2 незаконним та скасування.
Як вказує прокурор, із посиланням на правові висновки Верховного Суду, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, всупереч вимог Земельного, Водного кодексів України є неможливим. Тому протиправне зайняття таких земельних ділянок слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене. Відтак, прокурор вважає, що власник і законний володілець земельної ділянки водного фонду, може вимагати усунення порушення його права власності на ці ділянки, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути такі ділянки. Отже, задоволення заявлених позовних вимог прокурора у повному обсязі відновить порушені інтереси держави.
Прокурор зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж. Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: обов'язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об'єкти; єдності методології ведення Державного земельного кадастру; об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання; безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру, що змінюються; документування всіх відомостей Державного земельного кадастру (ст. 3 вищевказаного Закону). За ст. 8 цього Закону геодезичною основою для Державного земельного кадастру є державна геодезична мережа, а картографічною основою - набори базових геопросторових даних про геопросторові об'єкти, що формуються на основі баз топографічних даних, сформованих у результаті створення цифрових державних топографічних карт та планів, виготовлених відповідно до стандартів та технічних вимог, норм та правил виконання топографо-геодезичних і картографічних робіт, визначених нормативно-технічною документацією у цій сфері та результати яких обліковані у Державному картографо-геодезичному фонді України. Для формування картографічної основи Державного земельного кадастру використовується єдина державна система координат. До Державного земельного кадастру включаються відомості про координати пунктів державної геодезичної мережі. Картографічна основа Державного земельного кадастру використовується для формування та ведення містобудівного кадастру та кадастрів інших природних ресурсів. Для ведення Державного земельного кадастру використовуються класифікатори, довідники та бази даних, які ведуться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а також державні та галузеві класифікатори, довідники та бази даних, які ведуться іншими центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (стаття 19 Закону). Відомості Державного земельного кадастру є офіційними (ст. 20 Закону). Для забезпечення ведення Державного земельного кадастру, містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів та інших інформаційних систем Кабінет Міністрів України затверджує Порядок інформаційної взаємодії між кадастрами та інформаційними системами, а також перелік відомостей, обмін якими може здійснюватися в порядку такої взаємодії (ст. 31 Закону). Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» (п.п. 3 п.2) передбачено, що на день набрання чинності цією постановою картографічною основою Державного земельного кадастру є ортофотоплани та інші картографічні матеріали, виготовлені на замовлення центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів або отримані ним від центрального органу виконавчої влади з питань топографо - геодезичної і картографічної діяльності, державного підприємства «Державний картографо-геодезичний фонд України» та інших суб'єктів інформаційної взаємодії. Відтак, при формуванні картографічної основи та аналітичних шарів Публічної кадастрової карти використовуються дані інших державних кадастрів, у тому числі Державного водного кадастру, який містить відомості щодо всіх водних об'єктів на території України. Прибережна захисна смуга водних об'єктів визначається в автоматичному режимі з урахуванням виду водного об'єкта (ст. 79 Водного кодексу України) і законодавчо встановлених розмірів їх прибережних смуг (ст. 88 Водного кодексу України).
На підставі вищевикладеного прокурор вважає доводи відповідача щодо неможливості використання даних Публічної кадастрової карти і Державного земельного кадастру для визначення фактичного знаходження спірної земельної ділянки на землях водного фонду, в межах прибережної захисної смуги є необґрунтованими.
За ствердженням прокурора, накладення земельної ділянки на межі прибережної захисної смуги в даній справі підтверджено також інформацією Регіонального офісу водних ресурсів в Миколаївській області від 18.04.2024, даними Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської облдержадміністрації від 24.04.2024, матеріалами проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, протоколом огляду проведеним 03.09.2024 в межах кримінального провадження № 42024152000000050 із залученням спеціаліста-геодезиста (докази долучені до позовної заяви) та, з огляду на зміст відзиву, не оспорюється відповідачем.
Наразі прокурор зауважує, що відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.
Відтак, прокурор стверджує, що чинним законодавством передбачено виключні випадки, коли землі водного фонду може бути передано в користування і така підстава як ведення товарного сільськогосподарського виробництва законом не передбачена. Указані вимоги законодавства не залежать від стану фактичного використання земельної ділянки і не потребує доведення цього факту. З огляду на викладене, прокурор вважає, що прокурором заявлено позов відповідно до вимог матеріального та процесуального права з обґрунтуванням належними та допустимими доказами, який підлягає задоволенню.
Під час підготовчого засідання 23.12.2024 року судом з'ясовано, що у представника відповідача Воскресенської селищної ради Сороки А.О. відсутні повноваження на представлення інтересів вказаного відповідача в порядку самопредставництва. Так, на підтвердження повноважень суду були надані довіреність та посадова інструкція, з якої не вбачається право на представлення інтересів Воскресенської селищної ради в порядку самопредставництва згідно з ч. 1, 3 ст. 56, ч. 1 ст. 58 ГПК України.
Так, у підготовчому засіданні господарського суду 23 грудня 2024 року по справі №915/1470/24 за участю прокурора та представника відповідача - ФГ «Кущі» судом було протокольно оголошено перерву до 20 січня 2025 року о 13 год. 00 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України, про що ухвалою суду від 23.12.2024 повідомлено відповідача - Воскресенську селищну раду в порядку ст. 120 ГПК України.
24.12.2024 р. від заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла відповідь на відзив Воскресенської селищної ради (вх. № 16237/24), в якій прокурор зазначає, що на сторінці 9 позову дійсно допущено технічну помилку в кадастровому номері спірної земельної ділянка, у зв'язку з чим прокурор просить вважати вірним кадастровий номер 4823383300:02:000:0169, а також на сторінках 13-14 помилково вказано дату договору оренди 22.02.2024 замість вірної дати - 22.03.2024. Водночас з іншими доводами селищної ради, викладеними у відзиві, прокурор не погоджується з огляду на наступне. Зокрема, прокурор вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості використання даних Публічної кадастрової карти і Державного земельного кадастру для визначення фактичного знаходження спірної земельної ділянки на землях водного фонду в межах прибережної захисної смуги, оскільки при формуванні картографічної основи та аналітичних шарів Публічної кадастрової карти використовуються дані інших державних кадастрів, у тому числі Державного водного кадастру, який містить відомості щодо всіх водних об'єктів на території України. Прибережна захисна смуга водних об'єктів визначається в автоматичному режимі з урахуванням виду водного об'єкта (ст. 79 Водного кодексу України) і законодавчо встановлених розмірів їх прибережних смуг (ст. 88 Водного кодексу України). Відтак, прокурор вказує, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у користування для сільськогосподарських цілей ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води. Прокурор зазначає, що чинним законодавством передбачено виключні випадки, коли землі водного фонду може бути передано в користування, і така підстава як ведення товарного сільськогосподарського виробництва законом не передбачена. Указана вимога законодавства не залежать від стану фактичного використання земельної ділянки і не потребує доведення цього факту. На думку прокурора, прийняття наказу ГУ Держгеокадастру в області та рішень Воскресенської селищної ради від 20.10.2023 № 5 та від 27.12.2023 № 2 відбулось із порушенням вимог земельного та водного законодавства. Прокурор вказує, що рішенням Воскресенської селищної ради від 27.12.2023 № 2 затверджено проєкт землеустрою, в якому спірна земельна ділянка цілком передбачена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а отже фактично змінено цільове призначення земельної ділянки водного фонду та передано її в оренду, як землю сільськогосподарського призначення. Існування цього рішення навіть за умови задоволення інших позовних вимог прокурора створить передумови для можливого повторного надання селищною радою земельної ділянки водного фонду для ведення товарного сільськогосподарського, що є неприпустимим, у зв'язку з чим, на думку прокурора, вбачаються підстави для усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання рішення Воскресенської селищної ради від 27.12.2023 № 2 незаконним та скасування.
30.12.2024 р. від відповідача - Воскресенської селищної ради до господарського суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 16503/24), згідно з якими відповідач-1 зазначає, що доводи прокурора не спростовують доводи відзиву з огляду на таке. Так, відповідач-1 не погоджується з доводами прокурора на те, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим. Також відповідач стверджує, що 27.12.2024 р. Пішеніна К.М. звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання протиправним та скасування наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №322 від 06.11.2024 року «Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів інженерів землевпорядників» в частині анулювання кваліфікаційного сертифікату № 014090 від 10.12.2018, виданого Пішеніній Катерині. Відтак, на думку відповідача, до набрання законної сили рішення суду у справі №400/12348/24 відсутні підстави для ствердження що інженер-землевпорядник Пішеніна К.М. вчинила протиправні дії.
16.01.2025 р. від заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури до господарського суду надійшла заява про долучення до матеріалів справи роздрукованих примірників доданих до позову додатків (вх. № 634/25), а саме: копію інформації Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської ОДА від 24.04.2024 № 809-01-21, копію договору оренди від 22.03.2024 № б/н, копію проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для продажу прав оренди на земельних торгах, копію проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.01.2025 р. до участі у справі № 915/1470/24 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та підготовче засідання відкладено на 03.02.2025 р. о 14:00.
23.01.2025 р. від Миколаївської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про виконання вимог ухвали суду від 20.01.2025 р., до якої надано докази надіслання копії позовної заяви з додатками на адресу третьої особи - Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (вх. № 1078/24).
31.01.2025 р. від представника третьої особи - Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Шкапенко Т.А. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про участь у судовому засіданні, яке призначене на 03.02.2025 р. о 14:00, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 1485/25).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.01.2025 р. у справі № 915/1470/24 заяву Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
Також 31.01.2025 р. від представника третьої особи - Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Шкапенко Т.А. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли пояснення по справі (вх. № 1496/25).
Так, третя особа зазначає, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 площею 19,7534 га, дійсно була серед числа тих земельних ділянок, які були передані у комунальну власність територіальної громади в особі Воскресенської селищної ради, на підставі наказу Головного управління від 19.01.2021 №2-ОТГ, на незаконності якого, як такого що прийнятий з порушенням вимог земельного та водного законодавства, наголошує прокурор у справі.
Третя особа вважає такі твердження прокурора безпідставними, оскільки на час прийняття Головним управлінням наказу №2-ОТГ, земельна ділянка з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 була дійсним об'єктом Державного земельного кадастру (далі - ДЗК) у розумінні ст.79-1 ЗК України, ст.15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (у редакції чинні на час прийняття наказу №2-ОТГ). На виконання абз.11, 13 ч.1 ст.15 цього Закону до ДЗК відносно спірної земельної ділянки було включено такі відомості про земельну ділянку як: 1) вид земельних угідь - «пасовища»; 2) відомості про обмеження у використанні земельних ділянок, а саме - «прибережна захисна смуга вздовж річок, водойм та на островах». Наявність самого обмеження, а також визначена його площа, повністю відповідають вимогам ст.60, 110-115 ЗК України (тут і далі в редакції, чинній на час прийняття наказу №2-ОТГ) та ст.88 ВК України (тут і далі в редакції, чинній на час прийняття наказу №2-ОТГ).
Третя особа зауважує, що відповідно до абз.1 ч.1 ст.110 ЗК України, на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. За приписами ч.2, 4, 5 ст.111 ЗК України обмеження у використанні можуть бути встановлені законом, прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, договором, рішенням суду. Обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації. Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно - правовими актами, якими вони були встановлені.
Як вказує третя особа, обмеження у використанні земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 є тими, які встановлені законом. Під законом у цьому випадку розуміються положення ст.60 ЗК України, ст.88 ВК України. При формуванні спірної земельної ділянки вимоги щодо меж прибережних захисних смуг були повністю враховані. На дотримання вимог ч.5 ст.111 ЗК України, відомості про обмеження були відображені і в технічній документації із землеустрою, яка розроблялася відносно спірної земельної ділянки. Площа встановленого обмеження у розмірі 3,4972 га це по факту і є та частина прибережної захисної смуги, яка увійшла до складу спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169. Водночас, цей показник за результатами огляду місця події, проведеного в рамках кримінального провадження №42024152000000050 від 23.08.2024, складає навіть менше, а саме 3,0984 га. Дійсно, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 на час прийняття Головним управлінням наказу №2-ОТГ обліковувалася у ДЗК як землі сільськогосподарського призначення, але з урахуванням наявності встановленого відносно неї обмеження, не вся її площа могла бути використана за вказаним цільовим призначенням, а лише та, як була вільна від обмеження. При цьому обов'язок дотримання встановлених обмежень визначений законодавцем однаково як для землевласників (ст.91 ЗК України), так і для землекористувачів (ст.96 ЗК України).
Як зазначає третя особа, загальна площа спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 складає 19,7534 га. Площа встановленого обмеження щодо її використання складає 3,4972 га. Тому розмір тієї площі спірної земельної ділянки, яка могла бути реально використовуваною за тим цільовим призначенням, яке було вказано у ДЗК, на час прийняття наказу № 2-ОТГ складав лише 16,2562 га. У справі відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про порушення Головним управлінням чи Воскресенською селищною радою вимог щодо обмежень у використанні спірної земельної ділянки на час прийняття наказу №2-ОТГ.
За ствердженням третьої особи, об'єктом наказу №2-ОТГ була саме земельна ділянка сільськогосподарського призначення як об'єкт ДЗК із встановленими відносно неї обмеженнями, природа яких була зумовлена місцем розташування земельної ділянки поблизу водного об'єкта, і існування яких повністю відповідали вимогам ст.60, 111-1115 ЗК України, ст.80 ВК України.
На думку третьої особи, у даній справі відсутній факт накладення земельної ділянки на землі водного фонду, підстав для ведення мови про накладення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 на прибережну захисну смугу відповідного водного об'єкту не має, адже остання повністю врахована під час формування земельної ділянки і згідно вимог ст.111-115 ЗК України, ч.5 ст.21, 25, 26, 28 Закону України «Про Державний земельний кадастру» відображена у ДЗК. Тому безпідставним є твердження прокурора про те, що Головне управління незаконно розпорядилося спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, передавши її у власність територіальної громади в особі Воскресенської селищної ради на підставі наказу №2-ОТГ.
Третя особа вважає неможливим застосування судових рішень ВП ВС, на які посилається прокурор, оскільки вони не є релевантними до правовідносин, які виникли під час прийняття Головним управлінням наказу №2-ОТГ. У жодному із вказаних у позові прокурором судових рішень ВП ВС та ВС не досліджувалося питання незаконності розпорядження Головним управлінням земельною ділянкою, при формуванні якої враховано вимоги ст. 60, 111-115 ЗК України, ст. 88 ВК України. Так, зокрема постановою ВП ВС від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц було вирішено спірні правовідносини, які виникли відносно земельних ділянок, наданих фізичним особам у приватну власність, які повністю накладалися на водне плесо та прибережну захисну смугу. В той же час у ДЗК відносно них не містилися обмеження у використанні «прибережна захисна смуга вздовж річок, водойм та на островах». Постановою ВП ВС від 30.09.2018 у справі №469/1393/16-ц також було вирішено спірні правовідносини, які виникли відносно земельних ділянок наданих фізичним особам у приватну власність, які повністю входили в прибережну захисну смугу Чорного моря. В той же час у ДЗК відносно них знову ж таки не містилися обмеження у використанні «прибережна захисна смуга вздовж річок, водойм та на островах». Постановою ВП від 12.06.2019 у справі 487/10128/14-ц також було вирішено спірні правовідносини, які виникли відносно земельних ділянок наданих фізичним особам у приватну власність, які повністю входили знаходилися в межах зони прибережної захисної смуги Бузького лиману. В той же час у ДЗК відносно них, знову ж таки, не містилися обмеження у використанні «прибережна захисна смуга вздовж річок, водойм та на островах». Постановою ВП ВС від 15.05.2018 №372/2180/15-ц було вирішено спірні правовідносини, які виникли відносно земельних ділянок, наданих фізичним особам у приватну власність, які знаходилися на землях прибережної захисної смуги р. Стугна, яка до того ж була незаконно зменшена органом місцевого самоврядування. В той же час у ДЗК відносно них, знову ж таки, не містилися обмеження у використанні «прибережна захисна смуга вздовж річок, водойм та на островах». Постановою ВС від 25.04.2018 у справі №904/5974/16 було вирішено спірні правовідносини, які виникли відносно надання у користування земельної ділянки, яка є ділянкою водоохоронної зони (прибережної захисної смуги) та знаходиться в 100- метровій зоні Каховського водосховища. В той же час у ДЗК відносно них, знову ж таки, не містилися обмеження у використанні «прибережна захисна смуга вздовж річок, водойм та на островах». Постановою ВС від 05.06.2019 №806/3602/15 було вирішено спірні правовідносини, які виникли через відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка прилягає до водного об'єкту і розташована у прибережній захисній смузі. В межах спору взагалі не досліджувалося питання розпорядження землями державної власності, оскільки такий факт у спірних правовідносинах не відбувся.
Так, у підготовчому засіданні господарського суду 03 лютого 2025 року по справі №915/1470/24 за участю прокурора, представників відповідачів і третьої особи судом було протокольно оголошено перерву до 10 лютого 2025 року о 15 год. 00 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України.
06.02.2025 р. від Миколаївської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла відповідь на пояснення третьої особи (вх. № 1842/25). Так, прокурор зазначає, що в момент передачі земельної ділянки з державної у комунальну власність за приписами ч. 5 ст. 122 ЗК України право розпоряджатись земельними ділянками водного фонду належало до компетенції Миколаївської обласної державної адміністрації. Передачею ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 в комунальну власність, як земельної ділянки сільськогосподарського призначення, порушено права належного розпорядника земель водного фонду - держави в особі Миколаївської облдержадміністрації. Отже, на момент передачі земельної ділянки в комунальну власність остання не могла існувати у встановлених межах та мати одне цільове призначення в силу наявності різних розпорядників у цієї земельної ділянки. Як стверджує прокурор, внесення до ДЗК обмежень у використанні земельної ділянки ніяким чином не може змінити правовий титул земельної ділянки, як землі водного фонду, а отже і надати право розпорядження нею неналежному органу влади.
У підготовчому засіданні господарського суду 10 лютого 2025 року по справі №915/1470/24 за участю прокурора, представників відповідачів та третьої особи судом було протокольно оголошено перерву до 27 лютого 2025 року о 14 год. 45 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України.
11.02.2025 р. від представника третьої особи - Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Шкапенко Т.А. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про участь у судовому засіданні, яке призначене на 27.02.2025 р. о 14:45, а також в подальших судових засіданнях в даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 2077/25/25).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2025 р. у справі № 915/1470/24 заяву Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про участь у судових засіданнях по справі № 915/1470/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.02.2025 р. у справі № 915/1470/24 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду ро суті в засіданні суду на 17.03.2025 р. о 14:30.
У судовому засіданні господарського суду 17 березня 2025 року по справі №915/1470/24 за участю прокурора, представників відповідачів та третьої особи судом було протокольно оголошено перерву до 07 квітня 2025 року о 15 год. 00 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.
24.03.2025 р. від представника відповідача-1 - Орлової А.С. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли додаткові пояснення по справі (вх. № 4478/25), згідно з якими відповідач-1 просив долучити до матеріалів справи посилання на електронну торгову систему, у якій здійснювався продаж права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823381300:01:000:0169, до «вкладки» документів визначеного лоту, організатора земельних торгів (Воскресенської селищної ради) додано витяг з ДЗК, в якому зазначені обмеження у використанні земельної ділянки: https://ubiz.ua/sale3/auction/LRE001-UA-20240202-45759#documents_auction, та копію листа Миколаївської окружної прокуратури від 26.08.2024 року №5548ВИХ-24 на 2 аркушах в 1 примірнику та копію відповіді Воскресенської селищної ради від 02.09.2024 року № 1813/02.28 на 2 аркушах в 1 примірнику, в яких зазначено про завантаження до матеріалів лоту, щодо продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823381300:01:000:0169, витягу з ДЗК.
Так, у судовому засіданні господарського суду 07 квітня 2025 року по справі №915/1470/24 за участю прокурора, представників відповідачів та третьої особи судом було протокольно оголошено перерву до 24 квітня 2025 року о 13 год. 30 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.
У судовому засіданні господарського суду 24 квітня 2025 року по справі №915/1470/24 за участю прокурора, представників відповідачів та третьої особи судом було оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, при цьому судом відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 05 травня 2025 р. о 13:45 в порядку абз. 2 ст. 219 ГПК України, про що в судовому засіданні господарського суду повідомлено прокурора, представників відповідачів та третьої особи.
Заслухавши пояснення прокурора та представників відповідачів та третьої особи, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.01.2021 № 2-ОТГ передано у комунальну власність територіальної громади в особі Воскресенської селищної ради земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 721,2040 га в межах території Воскресенської селищної ради. Згідно з переліком земельних ділянок, що передаються у комунальну власність за вказаним наказом, на підставі акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність передано до комунальної власності територіальної громади в особі Воскресенської селищної ради, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 площею 19,7534 га, вид земельних угідь - пасовища, цільове призначення - землі запасу, відомості про обмеження - прибережна захисна смуга вздовж річок, водойм та на островах площею 3,4972 га.
Рішенням Воскресенської селищної ради від 20.10.2023 № 5 «Про включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, права оренди яких виставляється на земельні торги у формі аукціону окремими лотами на території Воскресенської селищної ради» вищевказану земельну ділянку з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 площею 19,7534 га включено під номером 2 до переліку (додаток 1 до рішення) земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, права оренди яких виставляються на земельні торги у формі аукціону окремими лотами на території Воскресенської селищної ради. Також в п. 2 вказаного рішення міської ради вирішено замовити в землевпорядній організації відповідну документацію із землеустрою на земельні ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляється на земельних торгах у формі аукціону.
На підставі договору № 787/2023, укладеного 29.11.2023 року між Воскресенською селищною радою та ТОВ «Миколаївський земельно-кадастровий інститут» щодо надання послуг з виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, сертифікованим інженером-землевпорядником Пішеніною К.М. розроблено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області. В даному проєкті землеустрою зазначені обмеження у використанні земельної ділянки кадастровий номер 4823383300:02:000:0169 та зазначено, що така земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі річки Інгул.
На підставі рішення Воскресенської селищної ради від 27.12.2023 № 2 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області та умов продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169» затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для продажу права оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, також вирішено провести земельні торги у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, цільове призначення якої 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області. В п. 6 вказаного рішення затверджено умови продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, цільове призначення якої 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, згідно додатку 1 до вказаного рішення.
Відповідно до протоколу про результати земельних торгів №LRE001-UA-20240202-45759 від 07.03.2024 Фермерське господарство «Кущі» було визнано переможцем торгів з придбання права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169.
Так, 22 березня 2024 року між Воскресенською селищною радою Миколаївського району Миколаївської області (орендодавець) та Фермерським господарством «Кущі» (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1, 2 якого орендодавець на підставі протоколу про результати земельних торгів № LRE001-U0202-45759 від 07.03.2024 року надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 19,7534 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код згідно КВЦПЗД- 01.01) з кадастровим номером - 4823383300:02:000:0169, яка розташована в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївської області, Миколаївського району.
На земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна, а також інші об'єкти інфраструктури відсутні (п. 3 договору).
Земельна ділянка передається в оренду без будинків, без будівель, без споруд, без інших об'єктів (п. 4 договору).
В п. 5 договору визначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка на дату укладення договору становить (кадастровий номер - 4823383300:02:000:0169) 99022,50 грн.
За п. 6 договору земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню. Інші особливості об'єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини відсутні (п. 7).
В п. 8 договору передбачено, що останній укладається строком на 7 років, який обчислюється від дати укладення цього договору.
За умовами п. 9 договору орендна плата за користування земельною ділянкою, право оренди якої набуто на № LRE001-UA-20240202-45759 від 07.03.2024 року, у розмірі річної орендної плати становить 38119,00 грн., підлягає сплаті переможцем не пізніше п?яти робочих днів з дня підписання договору оренди землі.
Орендна плата сплачується орендарем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у розмірі 38,5 % (розмір орендної плати визначається за результатами проведення земельних торгів), від визначеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки (п. 10).
Згідно з п. 11 договору обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням індексації. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.
Орендна плата вноситься орендарем у строки, визначені чинним законодавством України (п. 12).
Згідно з п. 30 договору орендар зобов'язався:
- приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди;
- виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;
- дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, водного фонду;
- використовувати земельну ділянку у відповідності до цільового призначення:
- у п'ятиденний строк після державної реєстрації права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному податковому органу;
- на протязі 3 - днів після реєстрації права оренди подати орендодавцю підтверджуючі документи;
- своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку;
- виконувати встановлені законодавством вимоги пожежної безпеки.
Вказаний договір оренди землі від 22.03.2024 був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що 22.03.2024 внесено відповідний запис про інше речове право № 54365539.
Водночас, за ствердженнями прокурора, прийняття наказу ГУ Держгеокадастру від 19.01.2021 № 2-ОТГ та рішень Воскресенської селищної ради від 20.10.2023 № 5 і від 27.12.2023 № 2 відбулось із порушенням вимог земельного та водного законодавства, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 накладається на законодавчо визначену прибережну захисну смугу річки Інгул та розташована впритул до урізу води (кольорові викопіювання для візуального сприйняття. В свою чергу, на думку прокурора, спірна земельна ділянка в частині, яка накладається на прибережну захисну смугу річки, в силу правового титулу відноситься до земель водного фонду, відповідно не може бути ділянкою з іншим цільовим призначенням (сільськогосподарським). Відтак, прокурором заявлено негаторний позов в інтересах держави про усунення перешкод власнику - територіальній громаді в особі Воскресенської селищної ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 шляхом:
- визнання незаконним та скасування рішення Воскресенської селищної ради від 27.12.2023 №2 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області та умов продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169";
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 від 22.03.2024 № б/н, укладений між Воскресенською селищною радою та Фермерським господарством "Кущі", з одночасним припиненням державної реєстрації права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зареєстрованих 27.03.2024 (запис № 54365539);
- зобов'язання Фермерського господарства "Кущі" повернути Воскресенській селищній раді земельну ділянку з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169.
Щодо процесуального статусу прокурора суд зазначає таке.
У цій справі Воскресенська селищна рада Миколаївського району Миколаївської області, здійснюючи право розпорядження землею в межах територіальної громади, є учасником цивільних правовідносин (стороною договору оренди землі). Рішенням від 27.12.2023 Воскресенська селищна рада Миколаївського району Миколаївської області затвердила проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області та визначила умови продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169..
Прокурор, оскаржуючи вказане рішення Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, визначив останню відповідачем.
При цьому прокурор зауважував, що порушення інтересів держави полягає в незаконній зміні Воскресенською селищною радою Миколаївського району Миколаївської області цільового призначення земельних ділянок із земель водного фонду на землі сільськогосподарського призначення. Зазначена вище земельна ділянка є специфічним об'єктом комунальної власності, адже належить до обмежених ресурсів, що зумовлює встановлення особливого правового режиму його використання та здійснення прав щодо нього. Відносини власності на землю поряд з традиційною тріадою правомочностей власника включає обов'язок щодо охорони земель, використання їх з урахуванням інтересів (екологічних, економічних, соціальних) суспільства взагалі та територіальної громади зокрема. Особливістю суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов'язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб'єкта, яким може і повинен відповідно до Конституції України виступати такий орган як прокуратура.
Як неодноразово підкреслювала Велика Палата Верховного Суду, особливий режим земельних ділянок, на яких установлюються водоохоронні зони і прибережні захисні смуги в межах цих зон. Нецільове використання цих смуг може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об'єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об'єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц, пункт 108; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 115; від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 пункт 99).
Суд зазначає, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 117; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 124; від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, пункт 105).
З огляду на це суд дійшов висновку, що у цій справі прокурор звернувся з позовом, спрямованим на захист інтересів держави, які виходять за межі інтересів Воскресенської об'єднаної територіальної громади, від стверджуваного прокурором порушення, в тому числі з боку відповідача-1 - Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.
У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 77-83; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 8.8). Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем. Так, у справі № 912/2797/21 прокурор звернувся з позовом в інтересах держави до Світловодської міської ради (яка є правонаступником Великоскельовської сільської ради) про визнання недійсними рішення, договору та зобов'язання повернути земельну ділянку. У пункті 8.8 постанови від 05.07.2023 у вказаній вище справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у прокурора були повноваження звернутися до суду в інтересах органу місцевого самоврядування про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення власнику, що він і зробив. Та обставина, що прокурор зазначив орган місцевого самоврядування відповідачем у справі, з огляду на звернення з вимогою про визнання недійсним рішення ради про затвердження проєкту землеустрою, не є перешкодою для розгляду справи. Орган місцевого самоврядування брав участь у цій справі. У випадку встановлення судами обрання прокурором неналежного способу захисту щодо частини позовних вимог (про визнання недійсним рішення ради про затвердження проєкту землеустрою) у задоволенні позову до такої особи належить відмовити за наслідком розгляду спору по суті. Однак це не може перешкодити розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, де прокурор діяв в інтересах ради як сторони договору, і такі вимоги можуть забезпечити ефективний захист інтересів територіальної громади у випадку їх порушення стороною договору та бездіяльності ради щодо належного захисту інтересів територіальної громади. У постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3). У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
Отже з метою реалізації конституційної функції представництва інтересів держави прокурор може звернутися з позовом в інтересах держави у разі зміни органом місцевого самоврядування цільового призначення земельної ділянки (з земель водного фонду на землі сільськогосподарського призначення). З огляду на стверджуване порушення Воскресенською селищною радою Миколаївського району Миколаївської області інтересів держави прокурор правильно визначив її відповідачем у цій справі.
Щодо суті заявлених прокурором порушень та обраного способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).
Як випливає зі змісту позовної заяви, підставою позовних вимог прокурора є факт неправомірного формування ГУ Держгеокадастру спірної земельної ділянки за рахунок включення до її складу частини прибережної смуги, що відноситься до земель водного фонду, та подальша передача вказаної земельної ділянки органом місцевого самоврядування в оренду фермерського господарства всупереч діючого законодавства.
Прокурор у позовній заяві наголошує, що Воскресенська селищна рада незаконно розпорядилася спірною земельною ділянкою, надавши її в оренду ФГ «Кущі» за оспорюваним договором оренди, оскільки спірна земельна ділянка частково накладається на прибережну захисну смугу, а тому не могла бути передана в оренду для сільськогосподарських потреб. Тобто, мова йде про частину земельної ділянки, що є прибережною захисною смугою річки Інгул. Так, відповідно до наявного плану відведення земельної ділянки, креслення перенесення меж земельної ділянки в натурі, кадастрового плану земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, переліку обмежень щодо використання земельної ділянки, остання частково накладається на прибережну захисну смугу річки Інгул, площа накладення 3,4972 га. Знаходження земельної ділянки в прибережній водозахисній зоні річки Інгул відображено також у пояснювальній записці до технічної документації із землеустрою.
Таким чином, аргументуючи свою правову позицію, викладену у позовній заяві, прокурор позиціонує такий позов як негаторний, а шляхи відновлення прав та інтересів держави у цьому випадку - як визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним договору оренди з одночасним припиненням державної реєстрації права оренди і зобов'язання повернути земельну ділянку, вважає такими, що покликані на відновлення порушеного права держави та повернення речей у первісний стан.
Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов'язально-правові засоби захисту права власності.
Речові засоби захисту права власності та інших речових прав спрямовані на захист цих прав від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.
Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (подібний правовий висновок викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, а також постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20).
Крім того, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця) (такий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19, від 27.10.2021 у справі №916/1769/20, від 07.06.2023 у справі №904/1270/22).
Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Разом з тим, п. 58 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності з 27.05.2021, доповнено розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України п. 24, яким передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до цього пункту, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Тобто, з 27.05.2021 землі водного фонду за межами населених пунктів перейшли у комунальну власність та право розпорядження ними перейшло до повноважень відповідних сільських, селищних, міських рад.
Судом встановлено, що на час прийняття відповідачем-1 оскаржуваного прокурором рішення згідно з даними Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 площею 19,7534 га належала до земель комунальної власності Воскресенської селищної ради, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Право власності на спірну земельну ділянку кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 площею 19,7534 га зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Воскресенською селищною радою, а право оренди на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ФГ «Кущі».
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.110 Земельного кодексу України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.
Згідно з ч. 2, 4, 5 ст. 111 Земельного кодексу України обмеження у використанні можуть бути встановлені законом, прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, договором, рішенням суду. Обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації. Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно - правовими актами, якими вони були встановлені. Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об?єктів, проєктах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), містобудівній документації, робочому проекті землеустрою. Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.
Як вбачається з витягу Державного земельного кадастру від 21.12.2023 року №НВ-5300964952023, в розділі «Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки» міститься запис про наявність обмежень у використанні земельної ділянки - прибережна захисна смуга вздовж річок, водойм та на островах.
Згідно з ч. 14 ст. 79-1 Земельного кодексу України наявність обмежень у використанні земель, у тому числі червоних ліній, в межах земельної ділянки, що формується для обслуговування існуючого об?єкта нерухомості (будівлі, споруди), не перешкоджає її формуванню та визначенню її цільового призначення для потреб, пов'язаних із функціонуванням зазначеного об'єкта з дотриманням встановлених обмежень щодо використання земельної ділянки.
Стаття 88 Водного кодексу України визначає, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період). Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель. Річки на топографічних картах зображуються станом у літню межень. Виділення межені є досить суб'єктивною та невизначеною операцією.
За статтею 60 Земельного кодексу України межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.
Наразі судом з'ясовано, що окремо проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів на частину території річки Інгул, яка входить до території Воскресенської територіальної громади не розроблялись, відомості в Державному земельному кадастрі України відсутні.
Отже, вказане свідчить, що під час формування спірної земельної ділянки як об'єкта цивільних прав попереднім органом розпорядження - ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області були враховані відповідні законодавчі обмеження земельної ділянки, і таке формування не суперечить діючому законодавству. Протилежного прокурором не доведено.
Як вказано прокурором у позовній заяві, оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру в області від 19.01.2021 № 2-ОТГ стосується землі водного фонду, розпоряджатися якою не уповноважений вказаний орган виконавчої влади та яка не могла на той момент бути передана у комунальну власність, такий наказ суперечить вимогам Земельного та Водного кодексів України, порушує інтереси держави, що згідно із ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст. ст. 152, 155 ЗК України, є підставою для усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання відповідного наказу незаконним та скасування. Однак, суд зауважує, що вказаний наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.01.2021 № 2-ОТГ про передачу у комунальну власність територіальної громади в особі Воскресенської селищної ради земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 721,2040 га в межах території Воскресенської селищної ради не є предметом спору у даній справі, а відтак безпідставними є посилання прокурора у позовній заяві на існування перешкод власнику у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою внаслідок видачі вказаного наказу третьою особою.
Стосовно доводів прокурора про вчинення відповідачем-2 перешкод у реалізації територіальної громади в особі Воскресенської селищної ради повноважень розпорядження або (та) користування спірною земельною ділянкою суд зауважує наступне.
В протоколі огляду місця події від 03.04.2024 року, на який посилається прокурор, зазначено, що при візуальному огляді земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 (зазначено як 4823381300:02:000:0169) зафіксовано ріст польової рослинності, фактично земельна ділянка не використовується, приблизно 100 метрів вказаної земельної ділянки зайнято рослиною типу комиші в напрямку до річки Інгул. Тобто дотримується обмеження у використанні земельної ділянки, зазначені у витязі з ДЗК від 21.12.2023 року №НВ-5300964952023 в розділі «Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки». До того ж прокурором не надано до позову доказів того, що відповідачем (ФГ «Кущі») здійснено будь-які дії відповідній частині спірної земельної ділянки, які б свідчили про: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об'єктів фізичної культури і спорту, які не є об'єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; г) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; є) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Матеріали справи не містять доказів порушення відповідачем-2 - ФГ «Кущі» заборон, які встановлені ст.61 Земельного кодексу України, щодо спірної земельної ділянки в частині, яка обмежена у використанні, як прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах.
Ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220 «Про затвердження Типового договору оренди землі» затверджена форма договору оренди землі. В даному типовому договорі оренди землі міститься розділ «Обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки (земельних ділянок)», в якому зазначається чи встановлено обмеження (обтяження) або права третіх осіб на конкретну земельну ділянку, тип обмеження у використанні земельної ділянки та підстави його встановлення. Також зазначено, що передача в оренду земельної ділянки (земельних ділянок) не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб на цю ділянку.
Відтак, наявність обмеження та обтяження на земельну ділянку не є перешкодою у передачі земельної ділянки в оренду, тим більше земельна ділянка була передана в оренду за результатами аукціону, відповідно до статей 134-139 Земельного Кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2021 року №1013 «Деякі питання підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису)».
Як було з'ясовано судом в ході розгляду справи, в електронну торгову систему відповідачем-1 був завантажений витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер витягу НВ-5300964952023, дата формування якого 21.12.2023 року, в якому зазначені відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, а саме прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах, площа земельної ділянки (її частини), на яку поширюється дія обмеження 3,4972 гектарів. Отже, учасники аукціону були сповіщені про цільове використання земельної ділянки та наявні обмеження у її використанні.
Наразі судом враховано те, що обмеження у використанні земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 є тими, які встановлені законом, а саме ст.60 ЗК України, ст.88 ВК України. При формуванні спірної земельної ділянки вимоги щодо меж прибережних захисних смуг були враховані органом розпорядження. На дотримання вимог ч.5 ст.111 ЗК України відомості про обмеження були відображені і в технічній документації із землеустрою, яка розроблялася відносно спірної земельної ділянки. Площа встановленого обмеження у розмірі 3,4972 га це є та частина прибережної захисної смуги, яка увійшла до складу спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169.
Суд погоджується з доводами третьої особи про те, що у даній справі мова йде не про накладення земельної ділянки на землі водного фонду, оскільки до складу спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 входять обмеженні зони у вигляді прибережної захисної смуги річки Інгул, що було повністю враховано під час формування земельної ділянки, і згідно вимог ст.111-115 ЗК України, ч.5 ст.21, 25, 26, 28 Закону України «Про Державний земельний кадастру» відображено у ДЗК.
Поряд з цим суд вважає безпідставними твердження прокурора про те, що селищна рада незаконно розпорядилась спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, передавши її в оренду ФГ «Кущі», а останнє є недобросовісним набувачем права оренди вказаною земельною ділянкою, оскільки право оренди відповідачем-2 було набуто на аукціоні, як передбачено чинним законодавством.
Разом із тим, на думку суду, прокурором не доведено, яким чином знаходження частини земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги перешкоджає використанню земельної ділянки для передбачених договором оренди цілей - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адже матеріали справи не містять доказів недотримання відповідачем-2 обмежень під час використання спірної земельної ділянки, зокрема, тієї частини, яка фактично обробляється відповідачем-2.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Стаття 13 Закону України «Про оренду землі» зазначає, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно зі ст. 15 Закону України «Про оренду землі» однією з істотних умов указаного договору є об'єкт оренди.
На думку прокурора, невідображення у договорі обмежень у використанні об'єкту суперечить вимогам законодавства та інтересам територіальної громади та є підставою для визнання договору недійсним.
Водночас, як вже зазначалось вище, передбачені законодавчі обмеження у використанні спірної земельної ділянки, які містяться в ДЗК, не звільняють у будь-якому випадку орендаря від дотримання вимог чинного законодавства і існуючих обмежень, навіть якщо в договорі цей перелік не міститься. Однак, це не свідчить про недотримання сторонами вимог чинного законодавства під час укладення спірного договору оренди, з якими чинне законодавство пов'язує можливість визнання договору оренди землі недійсним.
Прокурор, заявляючи вимогу про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, водночас у позовній також застосовує окремий спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання недійсним правочину - договору оренди, що не узгоджується з нормами ЦК.
Наразі в даному випадку щодо ефективності обраного прокурором способу захисту порушеного права суд зазначає, що в контексті стверджуваного прокурором порушення обраний ним спосіб захисту порушеного права у вигляді усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельної ділянкою шляхом визнання незаконним і скасування оспорюваного рішення селищної ради, визнання недійсним договору оренди землі і повернення земельної ділянки до комунальної власності територіальної громади в особі відповідача-1 є, по-перше, неефективним, оскільки не призведе автоматичне до усунення тих обставин, які склались при формуванні земельної ділянки ГУ Держгеокадастром в Миколаївській області. Адже, оскільки така земельна ділянка була сформована ще до моменту прийняття відповідачем-1 її до комунальної власності, то скасування рішення відповідача і визнання недійсним договору оренду з припиненням права державної реєстрації права оренди існуючої на момент подання позову земельної ділянки не тягне зміни цільового призначення земельної ділянки, яке містилось в ДЗК та існувало до прийняття оспорюваного рішення селищної ради. Натомість створення земельної ділянки в певних межах можливе лише шляхом здійснення поділу існуючої земельної ділянки відповідно до статті 27 Закону України "Про державний земельний кадастр".
По-друге, на думку суду, заявлені прокурором вимоги є неспівмірним по відношенню до відповідача-2, оскільки в даному випадку предметом спору фактично є частина земельної ділянки площею 3,4972 га, тоді як наслідком задоволення позовних вимог буде втрата відповідачем-2 права оренди на всю земельну ділянку площею 19,7534 га, хоча частина земельної ділянки площею 16,2562 га не є спірною і право на оскарження якої у межах даної справи у прокурора відсутнє.
Як звернула увагу Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 (у спорі про накладення частини земельної ділянки на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця»), не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що фізична особа буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця», а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність фізичній особі якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
Інтерполюючи вказані висновки на спірні правовідносини, суд зауважує, що визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 від 22.03.2024, укладеного відповідачами, з одночасним припиненням державної реєстрації права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зареєстрованого 27.03.2024 (запис № 54365539) повністю призведе до втрати права відповідачем-2 права оренди земельної ділянки, належне останньому на підставі вказаного договору оренди, хоча частина орендованої земельної ділянки площею 16,2562 га взагалі не оспорюється.
До того ж, на думку суду, наявність у відповідача-2 титулу у вигляді договору оренди земельної ділянки стосовно частини площею 16,2562 га взагалі виключає можливість застосування негаторного позову.
Також суд погоджується з доводами третьої особи щодо неможливості застосування висновків Верховного Суду, викладених в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2018 у справі №469/1393/16-ц, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 12.06.2019 у справі 487/10128/14-ц, від 15.05.2018 №372/2180/15-ц та Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/5974/16, від 05.06.2019 №806/3602/15, на які посилається прокурор у позові, оскільки вони не є релевантними до правовідносин у даній справі. У жодному із вказаних у позові прокурором судових рішень ВП ВС та ВС не досліджувалося питання незаконності розпорядження Головним управлінням земельною ділянкою, при формуванні якої враховано вимоги ст. 60, 111-115 ЗК України, ст. 88 ВК України, у перелічених постановах спірні правовідносини склались у випадках, коли в ДЗК відносно земельних ділянках не містилися обмеження у використанні «прибережна захисна смуга вздовж річок, водойм та на островах».
Більш того, суд вважає необґрунтованими доводи прокурора про дотримання принципів правомірного втручання у право на мирне володіння спірною земельною ділянкою з огляду на таке.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 14.05.2013 р. у справі Н.К.М. проти Угорщини зазначив, що ті, хто діє добросовісно на підставі закону, не повинні бути розчаровані в своїх законних очікуваннях без конкретних і переконливих причин.
У справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" ЄСПЛ постановив, що стаття 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів".
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" зазначено, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди) є об'єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.
Отже, оскільки право оренди є об'єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, то в даному випадку заявлені прокурором вимоги розцінюються судом як втручання в таке право.
Перший протокол Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства. При цьому, розуміння змісту норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першого протоколу до цієї Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
У ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Ст. 1 Протоколу гарантує кожному майнове право - право власності. Практика Європейського Суду з прав людини вказує, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три норми. Перша, загальна, норма стверджує принцип поваги права власності. Вона відображена у першому реченні першого абзацу ст. 1 Друга норма стосується позбавлення майна і обумовлює таке позбавлення певними обставинами. Вона міститься у другому реченні цього ж абзацу. Третя норма визнає, що держави-учасниці Конвенції мають право контролювати використання власності відповідно до інтересів суспільства, приймаючи такі закони, які на їхню думку, є для цього необхідними. Вона міститься у другому абзаці. Перш ніж розглянути питання про те, чи була дотримана перша норма, суд повинен визначити, чи були застосовані дві останні норми. Тобто друга і третя норми, як такі, що стосуються окремих випадків втручання у право на повагу до власності. Повинні тлумачитись у світлі загальної першої норми. (рішення "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року)
Щодо вимог, відповідно до яких законним є втручання у право власності особи (право на мирне володіння майном), у рішенні "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року суд зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).
Щодо дотримання державою "справедливого балансу" при втручанні у право на мирне володіння майном, суд зазначає, що втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно бути виправданим, а таким воно є, якщо здійснюється з метою задоволення "суспільного інтересу" та з дотриманням "справедливого балансу".
У рішенні "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) від 23 січня 2014 року Суд зазначив: "…будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар…"
Для дотримання загального правила, викладеного у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції, таке втручання повинно встановлювати "справедливий баланс" між потребами загального інтересу суспільства та вимогами захисту прав окремої особи. Отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями.
Втручання не повинно завдавати значної шкоди володільцю майна. Для цього держава повинна дотримуватись певного балансу при втручанні у право особи на мирне володіння майном та надавати відповідну компенсацію, оскільки останній починає нести певні збитки у разі втручання. Для цього втручання повинно здійснюватися з розумним співвідношенням та з обґрунтованою пропорційністю.
У разі відсутності розумного співвідношення та обґрунтованої пропорційності між метою втручання держави в право особи на мирне володіння майном та збитками, які несе особа у зв'язку з неможливістю володіти своїм майном, а також у разі відсутності компенсації за втручання та законних підстав такого втручання, здійснюється грубе порушення права особи на мирне володіння майном.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод захищає право власності особи від свавільного втручання держави у її права. Однак, ЄСПЛ допускає окремі випадки, коли втручання у права особи є допустим для задоволення "суспільного інтересу", проте таке втручання не повинно перевищувати певну межу між інтересами суспільства або держави та інтересами окремої особи. Для цього необхідно дотримання державою певного балансу та тільки на умовах або підставах передбачених у національному законодавстві держави, у іншому випадку буде порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові по справі № 916/2791/13 зазначила, що, застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, суд на підставі зібраних доказів має проаналізувати:
1) чи здійснює власник земельної ділянки, який звернувся до суду, втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача, як її орендаря, на мирне володіння майном останнього;
2) чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки через здійснення відповідачем самочинного будівництва на орендованій ним земельній ділянці легітимну мету;
3) чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті.
Щодо першого питання, то, на думку суду, прокурор від імені держави здійснює втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача-2 як орендаря на мирне володіння майновим правом (право оренди) шляхом звернення до суду з метою захисту інтересів територіальної громади. Стосовно другого питання, суд вважає, що в даному випадку прокурор, звертаючись із позовною заявою про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою, що направлена на повернення вказаної земельної ділянки і позбавлення відповідача-2 права її орендувати, не переслідує легітимну мету, відповідач-2 у встановленому законом порядку набув таке право, порушення норм діючого законодавства з боку відповідача-2 відсутні, прокурором протилежне не доведено.
По-третьому питанню, суд вважає, що заявлені прокурором вимоги не є пропорційними визначеній меті (зміна цільового призначення частини земельної ділянки площею 3,4972 га), про що зазначалось вище. Так, предметом спору фактично є частина земельної ділянки площею 3,4972 га, тоді як наслідком задоволення позовних вимог буде втрата відповідачем-2 права оренди на всю земельну ділянку площею 19,7534 га, тоді як прокурор не оскаржує правомірність набуття відповідачем-2 оренди на частину земельної ділянки площею 16,2562 га. Наразі, суд вважає, що застосований прокурором захід становитиме для відповідача-2 надмірний індивідуальний тягар, якщо порівнювати його з наслідками, які можуть настати для власника земельної ділянки - територіальної громади селища Воскресенська у разі задоволення їх судом. Так, внаслідок задоволення позовних вимог прокурора відбудеться повернення земельної ділянки у користування відповідача-1 у такому ж вигляді, як вона існувала на момент передачі її в оренду, і такі наслідки не обумовлюють зміни цільового призначення земельної ділянки, яке міститься в ДЗК.
До того ж, як зауважив відповідач-1, втручання у мирне володіння даною земельною ділянкою не відповідатиме балансу при даному втручанні, оскільки спірна земельна ділянка використовується із встановленими обмеженнями у її використанні, натомість визнання недійсним договору оренди землі потягне за собою суттєві скорочення в надходженнях до бюджету Воскресенської селищної ради в орендній платі в сумі 99022,50 грн. за рік за користування даною земельною ділянкою.
Разом з тим, суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам учасників спору, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Наразі суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим доводам учасників справи, оскільки така оцінка не впливає на вказані вище висновки суду.
Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів в сукупності з урахуванням всіх обставин справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури.
З огляду на те, що у задоволенні позову прокурора, пред'явленого в інтересах держави, відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору не підлягають відшкодуванню відповідачами.
Що стосується заходів забезпечення позову, застосованих згідно з ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.11.2024 р., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Згідно з ч. 9, 10 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Викладене свідчить, що скасування заходів забезпечення позову можливо лише в таких випадках:
- у разі закінчення провадження у справі з ухваленням рішення про відмову у задоволенні позову, або шляхом закриття провадження у справі чи залишенням позову без розгляду;
- у випадку повного виконання рішення суду у разі задоволення позову;
- у разі, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги те, що даним суду у задоволенні позову заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку відмовлено, господарський суд на підставі положень ст. 145 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку щодо необхідності скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою господарського суду від 28.11.2024 р. у даній справі, а саме про скасування заборони Воскресенській селищній раді та Фермерському господарству "Кущі" вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, її поділу, об'єднання з іншими ділянками; укладати договори; вчиняти інші правочини щодо неї.
Керуючись ст.ст. 129, 145, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури (54001, м. Миколаїв, вул. Бузький бульвар, 15; e-mail: mykokrug@myk.gp.gov.ua; код ЄДРПОУ 0291004821) до Воскресенської селищної ради (57210, Миколаївська область, Миколаївський район, смт Воскресенське, вул. Соборна, 86; e-mail: vselrada@gmail.com; код ЄДРПОУ 04376682) та Фермерського господарства "Кущі" (57210, Миколаївська область, Миколаївський район, Воскресенська ОТГ, с. Калинівка; e-mail: kushi.niko23@gmail.com; код ЄДРПОУ 45305973), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м. Миколаїв, пр. Миру, 34, e-mail: mykolaiv@land.gov.ua; код ЄДРПОУ 39825404), про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку відмовити.
2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Миколаївської області від 28.11.2024 року у справі №915/1470/24, а саме: скасувати заборону Воскресенській селищній раді (57210, Миколаївська область, Миколаївський район, смт. Воскресенське, вул. Соборна, 86; e-mail: vselrada@gmail.com; код ЄДРПОУ 04376682) та Фермерському господарству "Кущі" (57210, Миколаївська область, Миколаївський район, Воскресенська ОТГ, с. Калинівка; e-mail: kushi.niko23@gmail.com; код ЄДРПОУ 45305973) вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, її поділу, об'єднання з іншими ділянками; укладати договори; вчиняти інші правочини щодо неї.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 19.08.2025 року, з урахуванням умов воєнного стану та навантаженості, а також перебуванням судді Ільєвої Л.М. у щорічній відпустці у період з 17.06.2025 по 27.06.2025 року, з 15.07.2025 по 17.07.2025 року, з 07.08.2025 по 11.08.2025 року, та тимчасовою непрацездатністю з 04.08.2025 по 06.08.2025 року.
Суддя Л.М. Ільєва