Справа № 711/1006/23
Провадження № 2/761/2306/2024
05 листопада 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Фролової І. В.,
секретаря судового засідання - Бордусенка Б. С.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_7.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання права та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання права та зобов'язання вчинити дії. У позовних вимогах просила визнати за ОСОБА_3 право на отримання від ІНФОРМАЦІЯ_1 додатково 50% належних виплат її покійного сина ОСОБА_4 відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»; зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виплати мені додатково 50 % належних виплат мого покійного сина ОСОБА_4 відповідно Наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам». Просила судові витрати покласти на відповідача.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» як матір має право на отримання 100% належного, але не отриманого ОСОБА_4 грошового забезпечення до дня смерті, оскільки батько її загиблого сина, ОСОБА_5 , не сплачував аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , не цікавився його життям, вихованням, навчанням чи іншими життєвими обставинами. За матеріалами спадкової справи 95 Восьмої Київської державної нотаріальної контори єдиним спадкоємцем є ОСОБА_3 . З огляду на вищевикладене вважає, саме вона, а не ОСОБА_5 є отримувачем 50% належних виплат.
Ухвалою судді Придніпровського районного суду м. Черкаси Демчик Р.В. від 21 лютого 2023 року справу постановлено направити справу за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.
03 березня 2023 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду, у які зазначала, що розгляд цієї справи не підпадає під ознаки виключної підсудності, а може пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 06 березня 2023 року у справі відкрито провадження.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 лютого 2023 року - без змін.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Фролової І.В. від 06 червня 2023 року позовну заяву залишено без руху. Позивачеві встановлений п'ятиденний строк на усунення недоліків позовної заяви.
17 січня 2024 року на адресу суду надійшла виправлена позовна заява.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Фролової І.В. від 08 березня 2023 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також відповідачеві надано п'ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження на подання відзиву на позовну заяву.
07 серпня 2024 року представник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 надіслав відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 було виплачено 25 565, 54 грн., що є 50% всіх належних виплат. Питання нарахування та виплати всіх належних виплат знаходяться поза межами компетенції ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Представник позивача в судовому засіданні просив суд позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до п. 1 розділу ХХХ Наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» - 1. У разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військово-службовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.
Відповідно до витягу із Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_7, начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 12.11.2019 року № 253, ОСОБА_3 як матері, відповідно до роздіду ХХХ «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 виплачено 50 відсотків всіх належних виплат.
Згідно з платіжним дорученням №7865 від 28 листопада 2019 року ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 було виплачено 25 565, 54 грн.
Батьком загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 та колишнім чоловіком ОСОБА_3 був ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з яким відповідно до Свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_2 вони розлучилися 22.03.1983 року.
Питання нарахування та виплата всіх належних підполковнику ОСОБА_4 виплат знаходиться поза межами компетенції ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 власних казначейських рахунків немає та перебуває на фінансовому (грошовому) забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_8 і не проводить нарахування виплат, а так само і не проводить виплату коштів. Зазначене нарахування та виплати здійснює Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України.
Правовий статус ІНФОРМАЦІЯ_4 Збройних Сил України врегульований Законом України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», відповідно до ст.1 якого військова служба правопорядку у Збройних Силах України (далі - Служба правопорядку) - спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України, призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях (далі - військові частини), військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; для запобігання кримінальним та іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх припинення; для захисту життя, здоров'я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов'язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України, а також для захисту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об'єктах.
Згідно з ст. 5 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» фінансування Служби правопорядку здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які виділяються на утримання Збройних Сил України і передбачаються у кошторисі Міністерства оборони України окремим рядком.
Відповідно до п. 32 ч. 10 Положення про Міністерство оборони України, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №671 Міноборони здійснює загальне керівництво Військовою службою правопорядку у Збройних Силах та контроль за її діяльністю.
Головне управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України не є розпорядником бюджетних коштів. Його діяльність фінансується через загальний кошторис Міноборони. Головне управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України не має прав і повноважень розподіляти ці кошти на виплати.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При розгляді справи принципи змагальності учасників процесу та рівності між собою є основоположними. Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині 1 статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною 1 статті 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства.
Слід зважати, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. При цьому слід зважати, що рівність учасників процесу встановлюються не обмежено в конкретному судовому процесі, а стосовно всіх суб'єктів, які звернулися до суду за захистом своїх прав. Рівність має забезпечуватися навіть в окремих непов'язаних судових провадженнях.
Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід'ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при дослідженні доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані.
Рішенням у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» від 23.05.1993 р. ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії», заява №12952/87 від 23.05.1993 року).
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №18390/91 від 09 грудня 1994 року).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява №37801/97 від 01 липня 2003 року).
За таких обставин, враховуючи, що позивачем належних та допустимих доказів, що вказували б на порушення її прав з боку відповідача не надано, доводи відповідача на свій захист позивачем не спростовані, тому оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні поданого позову слід відмовити у повному обсязі.
Щодо судових витрат, суд дійшов наступних висновків.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
На підставі ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 81, 258, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання права та зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місцезнаходження - АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Повний текст рішення виготовлений 08 листопада 2024 року.
Суддя: