Справа №638/3020/25
Провадження № 2/638/3312/25
20 серпня 2025 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді Подус Г.С.,
за участю секретаря Двойних А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Шевченківського районного суду м.Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
Представник позивача АТ «Універсал Банк» звернувся з позовом до Шевченківського районного суду м.Харкова, в якому просить стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «УніверсалБанк» заборгованість за договором про надання банківських послуг від 26.10.2021 року, яка станом на 03.10.2024 року становить 14789,06 грн, а також судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
У позовній заяві позивач посилається на те, що банк запустив новий проект monobank, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки monobank.
Після перевірки кредитної історії на платіжних картках monobank за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт.
Попередня ідентифікація відбувається за допомогою завантаження копії паспорта та РНОКПП в мобільний додаток, а видача платіжної картки після верифікації фізичної особи здійснюється або у точці видачі, або спеціалістом банку, що виїжджає за адресою, зазначеною клієнтом. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга переведення витрати у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт.
Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення.
Так, 26.10.2021 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «Універсал Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг, яка разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір надання банківських послуг.
Відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірник у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови.
На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 15000,00 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка, зі сплатою відсотків згідно з Тарифами.
Станом на 03.10.2024 року у відповідача прострочення зобов'язання зі сплати щомісячного мінімального платежу за договором сягнуло понад 90 днів, у зв'язку з чим, на підставі положення п.п. 5.16 п. 5 Розділу ІІ Умов, відбулося істотне порушення клієнтом зобов'язань, вся заборгованість за кредитом стала простроченою.
На повідомлення позивача про необхідність погасити суму заборгованості відповідач не вчинив жодної дії на погашення заборгованості. На залишок простроченої заборгованості позивачем було нарахованого неустойку, передбачену тарифами.
У зв'язку з викладеним позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором про надання банківських послуг «Monobank» від 26.10.2021 року, яка станом на 0310.2024 року становить 14789,06 грн, а також судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Харкова від 25.02.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв'язку, дійшов наступного.
Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
За приписом ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 2 ст.13 та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п.2, п.4, п.6 - п.7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч.8 ст.279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення, викладені в заяві по суті справи і докази, надані до суду.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
26.10.2021 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «Універсал Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим, підписав анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг.
Частиною 1 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Універсал Банк»).
Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно із п.п. 2.3. п. 2 Розділу І Умов обслуговування рахунків фізичної особи договір, що укладається між Банком та клієнтом, містить елементи різних договорів, так, зокрема, договору банківського рахунку та договору споживчого кредиту.
Відповідно до ч.1 ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно положень ст.1069 цього Кодексу, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Так, згідно положень ст.1046 цього Кодексу договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, посилається, зокрема, на витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» та витяг з Тарифів за карткою monobank, що додаються до позову.
Підписавши 26.10.2021 року анкету-заяву, відповідач висловив згоду на отримання банківських послуг, а саме просив відкрити поточний рахунок у гривні та встановити кредитний ліміт на суму, вказану у додатку, відповідно до умов договору.
Позивач в позовні заяві зазначає, що на підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 15 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна карта НОМЕР_1 .
Умовами п.п. 2.1. п. 2 Умов визначено, що Банк відкриває клієнту поточний рахунок, операції за яким здійснюються з використанням Платіжної картки та/або мобільного додатка. Розрахунково-касове обслуговування клієнта за Договором здійснюється з використанням розрахункових документів, а саме: платіжного доручення та меморіального ордера, що передбачені Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та нормативно-правовими актами Національного банку України.
За положеннями п.2.1 п.2 Розділу ІІ для надання послуг Банк видає Клієнту Картку. Підписанням Анкети-заяви Клієнт і Банк укладають Договір про надання банківських послуг «Monobank». Датою укладення Договору є дата підписання Клієнтом Анкети-заяви та отримання Картки.
Процедура випуску картки визначається Банком самостійно. При прийнятті рішення про випуск картки Банк видає Платіжну картку Клієнту, яка передається Клієнту особисто уповноваженим співробітником або доставляється рекомендованою поштою, кур'єрською службою або іншим способом, що дозволяє однозначно встановити, що Платіжна Картка була отримана Клієнтом (п.2.2., 2.3.).
Згідно з п.п.5.1., 5.2. п. 5 Розділу ІІ ліміт кредитування та строк дії встановлюється згідно умов зазначених в цьому Договорі. Ліміт до використання розраховується та встановлюється Банком, виходячи з внутрішніх процедур Банку, та зазначається Клієнту в електронному вигляді через мобільний додаток або іншим способом з використанням каналів дистанційного обслуговування.
Відповідно до п.п. 5.5. форма надання Кредиту: поновлюваний кредитний ліміт/кредитна лінія, який може бути використаний для отримання готівкових грошових коштів та/або здійснення безготівкових розрахунків за придбані товари чи послуги.
З дослідження наданих позивачем документів вбачається, що доказів того, чи було задоволено заяву відповідача та відкрито поточний рахунок, чи було видано йому за цим договором платіжний інструмент (банківську картку) у спосіб, що дозволяє однозначно встановити отримання ним такої картки, та чи встановлено відповідний кредитний ліміт і на яку суму, вказану у додатку, матеріали справи не містять.
Відсутні докази і щодо здійснення будь-якого руху коштів по рахунку № НОМЕР_2 , який просив відкрити відповідач при підписанні анкети-заяви від 26.10.2021 року, зокрема не надано виписки по вказаному рахунку з моменту його відкриття, на який, за доводами сторонами позивача, було встановлено кредитний ліміт.
З наданої позивачем довідки про розмір встановленого ліміту від 03.10.2024 року вбачається, що його остання зміна відбулась 16.08.2022 року до 12000,00 грн. Яким чином лімит було встановлено до 15000,00 грн. суду не надано.
Позивач також не надав підписаних відповідачем Умов і правил надання банківських послуг, Тарифів, Таблиці обчислення вартості кредиту та Паспорту споживчого кредиту, хоча вони повинні містити підпис позичальника, оскільки саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постановах Верховного Суду України і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Так, Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону № 1023-ХІІ щодо повідомлення про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципам справедливості, добросовісності, розумності і уможливив би покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
У такому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови обслуговування рахунків фізичної особи, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://www.monobank.ua/terms) неодноразово змінювалися самим АТ «Універсал Банк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (26.10.2021 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20.02.2025 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Законом визначено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Наданий позивачем Витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи та Витяг з Тарифів, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
За викладених обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
В матеріалах справи відсутні будь-які інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту та видачу кредитної картки № НОМЕР_1 , про рух коштів по якій позивачем надано до суду виписку.
При цьому, виписку по рахунку № НОМЕР_2 з моменту його відкриття матеріали справи не містять та позивачем до суду не надано.
Оскільки, АТ «Універсал Банк» не надано доказів на підтвердження видачі відповідачеві та у який саме спосіб, визначений Умовами, кредитної картки та розміру наданого кредиту у виді встановленого ліміту на певну суму, руху коштів на відкритому поточному рахунку, тому перевірити розмір нарахованих як суми боргу, так і процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим.
Отже, доводи позивача щодо розміру нарахованих сум заборгованості не підтверджені жодними належними доказами, хоча навіть операції в електронному виді можуть та мають бути підтверджені певними доказами, а правових підстав приймати бездоказово позицію позивача як апріорі істинну тільки тому, що позивачем є банківська установа, законом не встановлено і у суду таких повноважень немає.
При цьому, обов'язок доказування покладений на учасників справи.
Так, правилами ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5 цієї статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 7 наведеної статті суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи і згідно з ч. 2 ст.13 ЦПК України це не є обов'язком суду.
Тобто, стверджуючи про факт надання відповідачу кредиту шляхом встановлення кредитного ліміту на видану останньому платіжну картку monobank, позивач не надав до суду жодного належного доказу, яким би підтвердив викладені обставини. За таких умов, в ході розгляду справи, позивачем не було доведено факту видачі відповідачу кредитних коштів у заявленому позивачем розмірі, тому відсутні підстави їх стягнення.
Суд не може погодитися з тим, що сам лише факт підписання анкети-заяви свідчить про видачу кредиту відповідачу, оскільки така позиція не ґрунтується на положеннях закону, а жодних відомостей з цього приводу така анкета-заява не містить.
Зокрема, Верховний Суд у своїй постанові від 27.03.2020 року по справі №703/3063/18 прийшов до висновку, що в зв'язку з ненаданням банком доказів видачі кредитної картки та розміру кредиту, суд позбавлений можливості перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу.
До того ж, сам по собі розрахунок заборгованості, складений позивачем, не є доказом наявності заборгованості.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку що будь-яких належних та допустимих доказів фактичної видачі кредиту відповідачу матеріали справи не містять, тому не вбачається підстав для стягнення з відповідача на користь позивача в порядку повернення кредиту будь-яких коштів. З огляду на наведене позов задоволенню не підлягає.
При цьому, суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Положеннями ст.89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У відповідності до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки, в задоволенні позову відмовлено, судові витрати слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 11-13, 43, 76-78, 81, 82, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд -
ухвалив:
В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю.
Судові витрати залишити за позивачем.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Головуючий суддя: