19 серпня 2025 року
м. Київ
справа №990/14/25
адміністративне провадження №П/990/14/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Загороднюка А.Г., Кашпур О.В., Мацедонської В.Е., Соколова В.М.
розглянувши клопотання Вищої ради правосуддя про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення,
1. 14 січня 2025 року позивач звернувся до Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 29 травня 2018 року №1547/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України», а також ухвалу Вищої ради правосуддя від 05 червня 2018 року «Про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 від 22 грудня 2015 року про звільнення у відставку, як похідної від рішення Вищої ради правосуддя від 29 травня 2018 року».
Також позивач просить суд поновити строк для оскарження рішення Вищої ради правосуддя від 29 травня 2018 року № 1547/0/15-18.
2. Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року визнано неповажними зазначені ОСОБА_1 у позовній заяві підстави для поновлення строку звернення до суду. Позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку та доказів на їх підтвердження.
3. Згодом, у зв'язку з тим, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, оскільки наведені ним підстави для поновлення пропущеного строку не було визнано поважними, Суд ухвалою від 07 лютого 2025 року повернув позовну заяву.
4. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2025 року ухвалу Верховного Суду від 07 лютого 2025 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду, вказуючи на те, що суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм процесуального права дійшов хибного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачеві у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.
5. Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду задоволено; визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено цей строк; відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення.
Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження колегією у складі п'яти суддів без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
6. 15 липня 2025 року представник відповідача подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
7. У обґрунтування підстав для залишення позову без розгляду вказував про передчасність висновку Верховного Суду щодо поновлення строку звернення до суду. На його переконання поза увагою Суду залишився період з 2018 року по 2023 рік. Висновки щодо поважності пропуску строку, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2025 року, стосуються періоду з 06 лютого 2024 року по 14 січня 2025 року, а поважних причин для поновлення строку у період з 2018 року по 2023 рік позивачем не надано та з тексту судових рішень не вбачається відповідних висновків.
8. Звернув представник відповідача увагу Суду на те, що позивач неодноразово звертався до суду з метою скасування оскаржуваних рішень Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), проте судовими рішеннями у справах № 9901/561/19 та № 9901/241/21 відмовлено у задоволенні таких заяв про поновлення строку звернення до суду та повернуто позовні заяви. Такі ухвали були залишені без змін Великою Палатою Верховного Суду.
9. На переконання відповідача поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
10. Позивач надав довідку про перебування на стаціонарному лікуванні з 27 грудня 2021 року по 10 січня 2022 року, що не може бути поважною причиною для поновлення строку з 2018 року.
11. Під час розгляду справи у Великій Палаті Верховного Суду, у судовому засіданні 15 травня 2025 року позивач заявив що дізнався про оскаржувані рішення ВРП у червні 2018 року. Фактичні обставини справи підтверджують що відлік строку почався саме з дня ухвалення оскаржуваних рішень ВРП (відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про Вищу раду правосуддя») - 29 травня 2018 року рішення ВРП та 05 червня 2018 року ухвала ВРП.
12. Також відповідач вказав про те, що позивач, виходячи з обов'язків судді, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», повинен був самостійно цікавитися інформацією, яка стосувалась його подальшої діяльності як судді.
13. Вважає, що в матеріалах справи відсутні докази поважності причин пропуску строку на звернення до суду за 2018-2023 роки та позивачем не наведено жодних аргументів на спростування висновків Суду у справах № 9901/561/19 та № 9901/241/21, не заначено обставин, які були об'єктивно непереборними та не давали позивачу право на поновлення строку з 2018 року.
14. Також відповідач підкреслив, що факт прийняття ВРП 06 лютого 2024 року рішення №330/0/15-24 «Про скасування повністю рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 та закриття дисциплінарного провадження» не може бути поважною причиною для поновлення строку на звернення до суду з 2018 року, оскільки не є об'єктивно непереборною обставиною, що унеможливило своєчасне звернення позивача до суду.
15. 16 липня 2025 року позивач надіслав відповідь на відзив відповідача, в якому також відреагував на подане клопотання про залишення позову без розгляду.
16. На переконання позивача посилання представника ВРП на те, що факт прийняття ВРП 06 лютого 2024 року рішення № 330/0/15-24 не може бути поважною причиною для поновлення строку звернення до суду з 2018 року, свідчить про недобросовісність відповідача. Подане клопотання є необґрунтованим та незаконним, не підлягає задоволенню з огляду на те, що питання поновлення строку звернення до суду було вже вирішено у встановленому законом порядку.
17. Перевіряючи наявність підстав для залишення позову без розгляду, Верховний Суд зазначає таке.
18. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
19. Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
20. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
21. За змістом частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
22. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
23. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
24. Частина перша статті 121 КАС України визначає, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
25. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
26. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2025 року у цій справі, скасовуючи ухвалу Верховного Суду про повернення позовної заяви, виклала свої висновки, відповідно до яких: «21. Зі змісту перебігу дій з ухвалення ВРП, її органом рішення про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва, часових меж з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про ухвалене стосовно нього рішення до моменту його оскарження, вчинення вольових дій, спрямованих на оспорення цих дій та рішень до ВРП, а потім до судових інстанцій, з результатів розгляду цих звернень, підстав та мотивів рішень, які ВРП ухвалювала супроти звернень позивача, за винятком рішення, коли Рада закрила дисциплінарне провадження, випливає, що позивач від часу ухвалення рішення ВРП від 29 травня 2018 року № 1547/0/15-18 «Про звільнення судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» не був інертним, збайдужілим чи пасивним щодо наміру домогтися, щоб означена підстава звільнення його з посади судді не мала ніякого юридичного значення.
Позивач не раз обирав різні форми звернення до ВРП, а потім до суду - спочатку заяви про визнання незаконним та скасування рішення ВРП від 29 травня 2018 року, потім заяви про звільнення у відставку, які містили прохання про звільнення з підстави, не пов'язаної зі звинуваченнями у скоєнні дисциплінарного проступку. Але йому не один раз відмовляли в цьому з посиланням на те, що є рішення ВРП від 29 травня 2018 року № 1547/0/15-18 «Про звільнення судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 » з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України», законність якого ОСОБА_1 не оскаржив з власної провини, бо вчасно не звернувся до суду з відповідним позовом.
22. Згодом сама ВРП поновила строк на оскарження рішення її дисциплінарного органу. Відомо, що кінцевим наслідком цього розгляду стало рішення ВРП про повне (цілковите) скасування рішення Другої ДП ВРП від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 про притягнення судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності і закриття дисциплінарного провадження. Знано також, що це рішення ВРП ухвалила 06 лютого 2024 року.»
27. Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові звернула увагу на те, що суд першої інстанції насамперед надав перевагу обставинам, які демонстрували, що скаржник знав про час та місце ухвалення оскарженого рішення, мав можливість його оскаржити, але своєчасно цього не зробив.
Втім у проблемних питаннях застосування інституту строків в адміністративному процесі не можна оминати увагою не менш важливі, змістовно-логічні, глибокі юридичні аспекти правильного розуміння та застосування правил цього інституту права.
28. Зокрема, у пункті 31 постанови Велика Палата зазначила, що «… суддя Чернушенко А.В. не змирився з таким рішенням і впродовж доволі тривалого проміжку часу добивається визнання його протиправним і скасування його. Від дати ухвалення оскарженого рішення (29 травня 2018 року) і до дня ухвалення рішення про припинення дисциплінарного провадження (06 лютого 2024 року), а потім від цієї дати до 14 січня 2025 року з використанням різних форм звернення - від прямого оскарження до адміністративного суду рішення про звільнення з посади до суду за особливими обставинами і до подання численних заяв про звільнення з посади судді за його заявами про відставку, суддя давав приводи для поновлення його права на відставку.»
29. Таким чином Великою Палатою Верховного Суду після перегляду в апеляційному порядку ухвали Верховного Суду про повернення позовної заяви у зв'язку з визнанням неповажними наведених позивачем підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду, чітко вказано про хибність висновку щодо наявності підстав для повернення позовної заяви.
30. Верховний Суд, беручи до уваги викладену у цій справі Великою Палатою Верховного Суду позицію щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, його активної поведінки та добросовісного користування своїми правами, правомірних сподівань на виправлення ВРП своєї ж помилки щодо рішення про підстави звільнення судді з посади, в ухвалі від 30 червня 2025 року прийшов до висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 та поновлення строку звернення до суду.
31. ВРП у своєму клопотанні про залишення позовної заяви без розгляду в основному звернула увагу на відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду у період з 2018 року по 2023 рік. При цьому, на його переконання Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові досліджувала період з 06 лютого 2024 року до 14 січня 2025 року, що дає можливість зробити висновки про відсутність поважних причин пропуску строку саме з 2018 року з урахуванням позовних вимог (скасування рішення ВРП від 29 травня 2018 року №1547/0/15-18 та ухвали від 05 червня 2018 року № 1734/0/15-18).
32. У той же час такі доводи відповідача не узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними щодо всього періоду пропуску позивачем строку звернення до суду зі своїми позовними вимогами. Також позивач не був зобов'язаний у цій справі спростовувати висновки про повернення позовів у справах № 9901/561/19 та № 9901/241/21.
33. Зауваження відповідача про обов'язок позивача самостійно цікавитися інформацією, яка стосувалась його подальшої діяльності на посаді судді, що визначено положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів», також є необґрунтованими з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду про відсутність у позивача інертності, збайдужілості чи пасивності, добивання впродовж досить тривалого проміжку часу скасування рішення ВРП.
34. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність передбачених пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України підстав для задоволення клопотання ВРП про залишення позову без розгляду.
Керуючись статтями 238, 248, 250, 256 КАС України, суд
У задоволенні клопотання Вищої ради правосуддя про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не оскаржується.
Судді М.В. Білак
О.В. Кашпур
А.Г. Загороднюк
В.Е. Мацедонська
В.М. Соколов