Справа № 761/39145/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3187/2025 Доповідач у ІІ інстанції ОСОБА_2
05 серпня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду
кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі ВКЗ),
захисника ОСОБА_8 (в режимі ВКЗ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_9 на вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Рябухи Талалаївського району Чернігівської області, українця, громадянина України, неодруженого, з середньою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який утримується в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» за адресою: місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 13, раніше судимого:
- 24.12.2007 вироком Талалаївського районного суду Чернігівської області засуджено за ч. 3 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України до 5 (п'яти) років позбавлення волі з іспитовим строком 2 (два) роки;
- 17.07.2008 вироком Талалаївського районного суду Чернігівської області засуджено за ч. 1 ст. 70, ч. 3 ст. 135, ч. 3 ст. 286 КК України до 5 (п'яти) років позбавлення волі з іспитовим строком 2 (два) роки;
- 20.02.2017 вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області засуджено за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років із конфіскацією майна;
визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України,-
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_7 , маючи умисел, спрямований на незаконне придбання та зберігання наркотичного засобу, обіг якого обмежено без мети збуту, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, вчинив кримінальний проступок в сфері незаконного обігу наркотичних засобів за таких обставин.
Так, у невстановлені досудовим розслідуванням час, проте не пізніше 26.09.2024, ОСОБА_7 перебуваючи на території ДУ «Київський слідчий ізолятор», за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 13, камера утримання № 59, діючи з прямим умислом, за допомогою заздалегідь заготовленого мобільного телефону замовив у невстановленої досудовим розслідуванням особи, матеріали відносно якої виділено та скеровано для подальшої перевірки до відділу превенції Шевченківського УП ГУНП у м. Києві наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон, з метою власного вживання, без мети збуту.
В подальшому, 26.09.2024 у період часу з 16 год. 11 хв. по 16 год. 24 хв., за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 13, каб. 31 в ході затримання ОСОБА_7 , під час проведення його особистого обшуку, працівниками Шевченківського УП ГУНП у м. Києві, з посилки на ім'я останнього вилучено наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон (фенадон), загальною масою 0,021 г.
Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується у незаконному придбанні наркотичного засобу без мети збуту, тобто у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 1000 (одної тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень. На підставі ч. 3 ст. 72 КК України, вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2017, за яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років із конфіскацією майна слід виконувати самостійно. Стягнуто з ОСОБА_7 судові витрати за проведення експертизи 5 571 (п'ять тисяч п'ятсот сімдесят одна) гривень 30 копійок, на користь держави. Вирішено питання речових доказів.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції прокурор Шевченківської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24.10.2024 стосовно ОСОБА_7 . Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 309 КК України призначити покарання у виді трьох років обмеження волі. Керуючись ст. 71, 72 КК України до покарання призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2017, остаточно призначивши ОСОБА_7 покарання у вигляді 11 років позбавлення волі. Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з 21 серпня 2016 року (згідно вироку Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2017), зарахувавши в строк відбутого покарання час його тримання під вартою в період з 21 серпня 2016 року по 20 лютого 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Зазначити у мотивувальній частини вірні відомості щодо найменування (номер) кримінального провадження, а саме зазначити номер кримінального провадження 12024105100001812 та відомості про особу обвинуваченого, що мають значення для справи, а саме, що останній раніше судимий вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2017.
Не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення і правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого, прокурор вважає, що вирок підлягає скасуванню у зв'язку неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості та у зв'язку істотними порушеннями кримінально процесуального закону.
Апелянт вказує, що ОСОБА_7 раніше судимий вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2017 за ч. 4 ст. 187 до 10 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна та маючи не відбутий термін покарання та не погашену у встановленому законом порядку судимість, перебуваючи в місцях позбавлення волі вчинив кримінальний проступок, що свідчить про не виправлення засудженого та про те, що попереднє покарання не змусило останнього додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність.
Крім того, з характеристики обвинуваченого вбачається підвищений рівень суспільної небезпеки особи, оскільки ОСОБА_7 вже засуджувався за вчинення умисних злочинів, та достовірно знаючи як про наявність не знятої та не погашеної судимості, перебуваючи у місцях позбавлення волі продовжує вчиняти умисні кримінально карані діяння, не роблячи жодних необхідних висновків, категорично не бажаючи виправлятися. Крім того, відповідно до інформації ДУ «Київський слідчий ізолятор» ОСОБА_7 залучається до робіт з господарського обслуговування установи без оплати відповідно до ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про попереднє ув'язнення», тобто у нього відсутнє джерело доходу.
Також, невідбутою частиною покарання слід вважати, зокрема, покарання, відповідно до вироку від 20.02.2017 Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області за ч. 4 ст. 187 КК України до позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією майна.
В даному випадку, за умови правомірного застосування ст. 71 КК України, суд першої інстанції був зобов'язаний визначити ОСОБА_7 остаточне покарання у розмірі, який є більшим за невідбуту частину покарання за попереднім вироком, тобто більше 10 років позбавлення волі.
За таких обставин, внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, обвинуваченому призначено явно несправедливе, невиправдано м'яке покарання.
Окрім того, місцевий суд помилково зазначив, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий в силу ст. 89 КК України.
На думку сторони обвинувачення, посилання в рішенні суду на недостовірну інформацію істотно порушує вимоги кримінального процесуального закону.
За таких обставин, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 407, п. 4 ч. 1 ст. 408 КПК України, вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24.10.2024 стосовно ОСОБА_7 підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості та у зв'язку істотним порушенням кримінально процесуального закону.
Заслухавшисуддю доповідача,
пояснення прокурора ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити,
пояснення захисника ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора,
пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора,
перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Суд першої інстанції розглянув це кримінальне провадження у порядку спрощеного провадження в порядку, передбаченому ст.ст. 381, 382.
Фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення в апеляційній скарзі не оспорюються і відповідно до положень ст. 394 КПК України перевірці апеляційним судом не підлягають.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості, колегія суддів враховує наступне.
Статтею 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Так, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 309 КК України у виді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, суд першої інстанції врахував характер діяння, обстановки, способу, місця і часу вчинення кримінального проступку, з урахуванням форми, виду, ступеня вини, мотивів і мети, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченого до вчинення кримінального проступку і обставин, що безпосередньо пов'язані із вчиненням ним кримінального проступку, та характеризують поведінку останнього після вчинення кримінального проступку, а також врахував дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, суд визнав його щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 судом не встановлено.
Разом з тим, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про те, що призначене судом ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 309 КК України покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Так, мотивуючи призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 у виді штрафу, в порушення вимог ст. 65 КК України, не врахував належним чином особу обвинуваченого, який будучи засудженим за вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2017 за ч. 4 ст. 187 КК України до 10 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна та маючи не відбутий термін покарання та не погашену у встановленому законом порядку судимість, перебуваючи в місцях позбавлення волі вчинив кримінальний проступок, що свідчить про його не виправлення та про те, що попереднє покарання не змусило ОСОБА_7 додержуватись положень Закону про кримінальну відповідальність.
Вищенаведені обставини також вказують на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що ОСОБА_7 раніше не судимий в силу ст. 89 КК України.
Наведене в своїй сукупності свідчить про те, що призначене судом першої інстанції покарання у виді штрафу за своїм видом та розміром не відповідає ступеню тяжкості скоєного та особі обвинуваченого через м'якість.
Враховуючи тяжкість вчиненого ОСОБА_7 кримінального проступку та дані про його особу, за встановлених судом обставин, що пом'якшує покарання, та відсутності обставин, що обтяжують покарання, колегія суддів вважає правильним призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 309 КК України у виді обмеження волі строком на 3 роки.
Окрім цього, відповідно до положень ст. 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження, вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2017 ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК України до позбавлення волі строком 10 років з конфіскацією майна.
Отже, колегія суддів вважає слушними доводами прокурора, що при призначенні покарання за вчинення обвинуваченим нового кримінального правопорушення під час іспитового строку підлягають застосуванню правила призначення покарання, передбачені ст. ст.71, 72 КК України.
Відтак до покарання призначеного за цим вироком ОСОБА_7 необхідно частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2017 та остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у вигляді 11 (одинадцять) років позбавлення волі, що буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також буде відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації покарання.
Необхідність застосування більш суворого покарання згідно п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України є підставою для скасування вироку суду в цій частині та ухвалення нового вироку.
На підставі наведеного апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення, а вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року підлягає скасуванню в частині призначення покарання з ухваленням в цій частині нового вироку.
Керуючись ст.ст. 615, 404, 405, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргупрокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_9 - задовольнити.
Вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_7 - скасувати в частині призначеного покарання.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити за ч. 1 ст. 309 КК України покарання у виді обмеження волі строком на 3 (три) роки.
Керуючись ст. 71, 72 КК України до покарання призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2017 та остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у вигляді 11 (одинадцять) років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з 21 серпня 2016 року (згідно вироку Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2017), зарахувавши в строк відбутого покарання час його тримання під вартою в період з 21 серпня 2016 року по 20 лютого 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а обвинуваченим в той самий строк з моменту отримання копії судового рішення.
Судді ____________________ ___________________ _____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4