Іменем України
19 серпня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1294/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 20.02.2016 по 01.04.2017 включно з урахуванням дня фактичної виплати 31.05.2025;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 20.02.2016 по 01.04.2017 з урахуванням дня фактичної виплати 31.05.2025.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 в період з 20.02.2016 по 01.04.2017 проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивачу при звільненні не було виплачено належне грошове забезпечення, у зв'язку з чим він був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду.
Луганським окружним адміністративним судом ухвалено рішення від 09 січня 2025 року у справі № 360/1365/24, яким зобов'язано стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 20.02.2016 по 01.04.2017 включно у розмірі 37224,08 грн із відрахуванням обов'язкових податків та зборів для військовослужбовців.
На виконання зазначеного рішення 31 травня 2025 року відповідачем було здійснено виплату індексації грошового забезпечення за період з 20.02.2016 по 01.04.2017 включно у розмірі 37224,08 грн із відрахуванням обов'язкових податків та зборів для військовослужбовців.
Однак, в порушення статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» позивачу не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Позивачем вживались заходи щодо досудового врегулювання спору, а саме на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 були подані заяви щодо нарахування та виплати вказаної компенсації, однак відповіді на них не надійшло.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати зазначеної компенсації.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 15.07.2025 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Щодо предмету позову у відзиві вказано, що фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 , відповідно до розрахунково-платіжної відомості, а також виписки з рахунку державної казначейської служби України за 01.05.2025, позивачу була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 20.02.2016 по 01.04.2017, згідно з виконавчим провадженням від 14.03.2025 у справі № 360/1365/24.
При цьому слід вказати, що доводів із запереченнями по суті позовних вимог, у відзиві на позовну заяву не викладено. У відзиві викладено лише посилання на положення Закону України «Про оплату праці» щодо компенсації втрати частини грошових доходів та на Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати без наведення заперечень.
Ухвалою суду від 25.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Щодо заяви позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом в ухвалі зазначено, що питання стосовно дотримання позивачем строку звернення до суду з позовною заявою буде вирішено судом після оцінки обставин (фактів), якими обґрунтовано заяву позивача про поновлення строку звернення до суду в сукупності з доказами, наданими відповідачем та після з'ясування позиції останнього з даного питання.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 (попередня назва польова пошта НОМЕР_3 ), що підтверджується копіями паспорту, картки платника податків, посвідчення серії НОМЕР_4 , витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 20.02.2016 № 52, витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.07.2017 № 1 (щодо перейменування військової частини), витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.04.2017 № 94.
Так, згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.04.2017 № 94 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 01.04.2017.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі № 360/1365/24, яке набрало законної сили 11.02.2025, стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 20.02.2016 по 01.04.2017 включно у розмірі 37224,08 грн із відрахуванням обов'язкових податків та зборів для військовослужбовців.
На виконання вказаного судового рішення, військовою частиною НОМЕР_1 31.05.2025 виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в розмірі 36615,72 грн з урахуванням відрахування обов'язкових платежів, що підтверджується випискою з рахунку військової частини НОМЕР_1 за 31.05.2025, розрахунково-платіжною відомістю від травня 2025 № 05.
Відповідачем не заперечується, що компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, позивачу не виплачувалась.
Вважаючи протиправною таку бездіяльність відповідача, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 20.03.2002 № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами другим-третім статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно з статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 6 Закону № 2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
У частині першій статті 7 Закону № 2050-ІІІ визначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема на суму індексації грошових доходів громадян.
Пунктом 4 Порядку № 159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Таким чином, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.
При цьому, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.04.2020 у справі № 200/11292/19-а, від 24.01.2023 у справі № 200/10176/19-а, від 20.04.2023 у справі № 200/11746/19-а, від 18.05.2023 у справах № 200/14129/19-а та від 07.06.2023 у справі № 200/299/21-а.
До того ж, колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу № 240/11882/19 у подібних правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, на виконання судового рішення, вказала, що:
«42. Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
43. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
44. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
45. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.
46. Колегія суддів Верховного Суду враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року.
47. Зазначені висновки свідчать про безпідставність зазначених вище доводів судів попередніх інстанцій, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
48. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
49. Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17.».
Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а.
Судом встановлено в межах спірних правовідносин, що фактично остаточна виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 20.02.2016 по 01.04.2017 відбулась 31.05.2025, на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі № 360/1365/24.
Таким чином, позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період затримки виплати.
При цьому слід зазначити, що у частинах першій, другій статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена у рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Щодо строку звернення до суду з позовом у цій справі суд зазначає, що враховуючи те, що виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 20.02.2016 по 01.04.2017 відбулась 31.05.2025, а до суду з цим позовом позивач звернувся 20.06.2025, відтак строк звернення до суду з позовом у цій справі позивачем не пропущено.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Враховуючи викладене, виходячи з системного аналізу обставин справи та положень законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Тож, питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач від сплати судового збору звільнений, а щодо відшкодування інших судових витрат вимог не заявлено.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 20.02.2016 по 01.04.2017, виплаченої 31 травня 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі № 360/1365/24.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 20.02.2016 по 01.04.2017, виплаченої 31 травня 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі № 360/1365/24.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 19.08.2025.
Суддя О.М. Качанок