Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 серпня 2025 року Справа№753/22872/19
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофоров А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про зобов'язати вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Дарницького районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що вона звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою щодо виплати недоотриманої пенсії її померлого батька. Проте відповідачем відмовлено у виплаті недоотриманої пенсії, оскільки таку пенсію позивачка має отримати в порядку спадкування. На переконання позивачки, спонукання отримувати недоотриману пенсію в порядку спадкування неправомірними. Крім того, позивачка зазначає, що пенсійним органом протиправно не враховано акт сумісного проживання, що виданий у м. Луганську. Враховуючи вищевикладене, позивачка просила суд зобов'язати відповідача виплатити недоодержану пенсію за період з липня 2014 року по березень 2018 року її батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_1 виданий Ленінським РВУМВС України в Луганській області 18.01.2003 року який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у себе вдома за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідач позов не визнав. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначив, що безпосередньо до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві позивачка не зверталась. Крім того на момент звернення до пенсійного органу та до суду позивачка не надала документ про відкриття та вступ у спадщину. З огляду на вказане, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 11.12.2019 адміністративну справу №753/22872/19 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2020 року відкрито провадження у справі № 753/22872/19.
Законом України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX та Порядку №399 на підставі Акту приймання-передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва від 15.01.2025, згідно супровідного листа КОАС від 15.01.2025 №01-19474/25 до Донецького окружного адміністративного суду передано 4132 судові справи, у тому числі адміністративну справу №753/22872/19.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2025 року зазначену справу було передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Христофорову А.Б.
Головуючий суддя Христофоров А.Б. з 02 червня 2025 року по 06 червня 2025 року перебував на лікарняному.
Ухвалою від 09 червня 2025 року суд прийняв до свого провадження адміністративну справу №753/22872/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про зобов'язати вчинити певні дії. Справу вирішив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Разом з тим, суд зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому дію воєнного стану було продовжено, та станом на день винесення рішення він діє.
З огляду на введення на території України воєнного стану, справа розглянута судом протягом розумного строку.
Головуючий суддя Христофоров А.Б. у період з 21.07.2025 року по 08.08.2025 року включно знаходився у черговій відпустці, тому справа розглянута після виходу із відпустки.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою України із зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_2 , про що свідчать копії паспорта серії НОМЕР_2 .
Згідно з довідкою від 13.09.2019 № 08 позивачка проживала разом зі своїм батьком ОСОБА_2 по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_1 .
02 вересня 2018 року позивачка звернулась до управління Пенсійного фонду в Луганській області із заявою у якій просила виплатити недоотриману пенсію її померлого батька за період з липня 2014 року по березень 2018 року.
Листом від 25 жовтня 2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повідомило позивачку, що у разі звернення за виплатою допомоги на поховання пенсіонера, який перебував на обліку у Донецькій або Луганській областях, що знаходяться на території, яка тимчасово не контролюється українською владою, допомогу на поховання виплачує управління Пенсійного фонду України, до якого звернулася особа, яка здійснила поховання за місцем її реєстрації або за місцем реєстрації її як внутрішньо переміщеної особи. З огляду на вказане, позивачці запропоновано звернутися до управління Пенсійного фонду України за місцем її реєстрації, як внутрішньо переміщеної особи, для виплати допомоги на поховання та для розрахунку суми недоотриманої пенсії та в подальшому до нотаріуса для здійснення офіційного запиту до управління Пенсійного фонду України в якому буде здійснюватися розрахунок.
23 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Управління Пенсійного фонду України в м. Києві відділ обслуговування громадян № 3 із заявою у якій також просила виплатити недоотриману пенсію за період з липня 2014 року по березень 2018 року її батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_3 виданий Ленінським РВУМВС України в Луганській області 18.01.2003 року який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у себе вдома за адресою АДРЕСА_1 .
Листом від 20 серпня 2019 року відповідач повідомив ОСОБА_1 , що для виплати виплати недоотриманої пенсії у зв?язку зі смертю пенсіонера згідно пункту 13 розділу IV Постанови Пенсійного фонд України «Про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України» № 13-1 від 30.07.2015, зареєстрованої Міністерстві юстиції 18 серпня 2015 року № 991/27436 їй необхідно звернутись до відділу обслуговування громадян № 2 Головного управління (Дарницький район) для подання заяви встановленого зразка. Роз'яснено, що при собі потрібно мати: паспорт, оригінал та копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 оригінал свідоцтва про право на спадщину.
Вважаючи протиправною невиплату недоотриманої пенсії, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Водночас обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Разом з цим, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).
За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом пункту 9 частини п'ятої статті 160 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень у позовній заяві зазначається обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
Разом з цим, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок, сформований також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Відсутність у заявника прав чи обов'язків у зв'язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для нього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи -позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а.
Узагальнюючи вищевикладені висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, суд констатує, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень, між іншим, й індивідуальних актів, є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням (діями, бездіяльністю) суб'єкта владних повноважень. Порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод для отримання відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Порядок виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера унормований статтею 52 Закону № 1058-IV, яка передбачає, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Зміст частини третьої статті 52 Закону № 1058-IV також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Зазначені вище норми також кореспондуються зі статтею 91 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», згідно із якою суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
При зверненні кількох членів сім'ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну.
Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшли не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
На реалізацію Закону № 1058-IV постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).
Згідно із положеннями пункту 1.5 Порядку № 22-1 заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається особою до органу, що призначає пенсію, в якому померлий пенсіонер перебував на обліку як одержувач пенсії.
Приписами пункту 1.7 цього Порядку унормовано, що днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
Пунктом 2.26 Порядку № 22-1 визначено, що для виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника..
Непрацездатними членами сім'ї, зазначеними у частині другій статті 36 Закону, подаються документи, які засвідчують, що вони перебували на утриманні померлого пенсіонера.
Члени сім'ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті.
Для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв'язку з відсутністю членів сім'ї або в разі незвернення ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається документ, що посвідчує особу заявника, свідоцтво про смерть, свідоцтво про право на спадщину.
Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що виплата суми пенсії, яка не була одержана за життя пенсіонера, здійснюється в позасудовому порядку органами Пенсійного фонду України членам сім'ї, особам, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, особам, що знаходилися на його утриманні, які звернулися за процедурою, встановленою Порядком № 22-1.
Отже, законодавець нормативно урегулював порядок виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера.
Водночас у справі, що розглядається, судом не встановлено, а позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що зверненню до суду із цим позовом попередньо передувало звернення ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із відповідною заявою та необхідними документами щодо виплати недоотриманої пенсії її батька за період з червня 2014 року по березень 2018 року.
Суд зазначає, що позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що до заяви від 23 липня 2019 року було надано свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника.
Крім того, суд звертає увагу, що до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві позивачка звернулась після спливу 6 місяців з дня смерті її батька, а тому в даному випадку позивачка мала надати органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, документ, що посвідчує особу заявника, свідоцтво про смерть, свідоцтво про право на спадщину.
Наявність такого звернення позивача та відповідний його розгляд відповідачем не є формальною вимогою, оскільки є нормативно визначеною адміністративною процедурою, з урахуванням наявності або відсутності якої суд оцінює дії та рішення відповідача.
Своєю чергою, за відсутності факту додержання адміністративної процедури щодо виплати недоотриманої пенсії, суди не можуть перебирати на себе компетенцію Пенсійного фонду України та вирішувати це питання.
Отже, зважаючи на те, що відсутні докази розгляду відповідачем питання щодо виплати позивачці недоотриманої суми пенсії за спірний період, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення такого позову, оскільки звернення з таким позовом є передчасним.
Аналогічна правові позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2024 року по справі №540/4101/20.
Посилання позивачки на звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області суд не приймає до уваги, адже позивачка не оскаржує дії чи бездіяльність вказаного суб'єкта владних повноважень.
Водночас суд наголошує, що у випадку дійсного порушення прав пенсійним органом, позивачка не позбавлена можливості звернутися за захистом своїх права в судовому порядку.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про зобов'язати вчинити певні дії не підлягає задоволенню.
Ухвалою від 29 травня 2020 року суд відстрочив позивачці сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі. Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, суд вважає за необхідне стягнути суму судового збору з позивачки.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 12, 72-77, 94, 132, 139, 192-193, 242-246, 255-258, 262, 293, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Ккудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) про зобов'язати вчинити певні дії- залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768, 40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Повний текст рішення складено та підписано 18 серпня 2025 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.Б. Христофоров